Картини марії приймаченко – В пам’ять про Марію Примаченко «Репортер» підготував 7 цікавих фактів життя відомої художниці

Содержание

Примаченко, Мария Авксентьевна — Википедия

Материал из Википедии — свободной энциклопедии

Текущая версия страницы пока не проверялась опытными участниками и может значительно отличаться от версии, проверенной 6 ноября 2018; проверки требуют 4 правки. Текущая версия страницы пока не проверялась опытными участниками и может значительно отличаться от версии, проверенной 6 ноября 2018; проверки требуют 4 правки. В Википедии есть статьи о других людях с такой фамилией, см. Примаченко.

Мария Авксентьевна Примаче́нко (укр. Марія Оксентіївна Примаченко, иногда Приймаченко[2]; 30 декабря 1908 (12 января) 1909 год — 18 августа 1997) — украинская народная художница. Народный художник УССР (1988). Представительница «народного примитива» («наивного искусства»).

М. А. Примаченко родилась 30 декабря 1908 (12 января) 1909 года в селе Болотня (ныне Иванковского района Киевской области Украины), где и провела всю жизнь.

Отец, Авксентий Григорьевич, был плотником-виртуозом, мастерил дворовые ограждения.

Мать, Прасковья Васильевна, была признанным мастером вышивания (сама Мария Авксентьевна одевалась в собственноручно вышитые сорочки).

Детство Марии Авксентьевны было омрачено страшным недугом — полиомиелитом. Это сделало её не по-детски серьёзной и наблюдательной, обострило слух и зрение. Мария Авксентьевна достойно и храбро перенесла все жизненные невзгоды, в том числе и гибель мужа на фронте. А сын, Фёдор Васильевич Примаченко (1941—2008), был её учеником и являлся народным художником Украины[3].

«Начиналось всё это так, — вспоминала художница. — Как-то около хаты, у речки, на убранном цветами лугу пасла я гусей. На песке рисовала всякие цветы, увиденные мной. А потом заметила синеватую глину. Набрала её в подол и разрисовала нашу хату…» Каждый приходил посмотреть на это диковинку, сделанную руками девочки. Хвалили. Соседи просили украсить и их дома.

Талант Примаченко открыла киевлянка Татьяна Флору (в 1960—1970-х гг. широкую популяризацию творчества Примаченко организовал журналист Г. А. Местечкин). В 1936 году Марию Авксентьевну пригласили в экспериментальные мастерские при Киевском музее украинского искусства. Её творчество стало более разнообразным — Мария рисовала, вышивала, увлеклась керамикой. В Государственном музее украинского народного и декоративно-прикладного искусства хранятся её керамические кувшины и блюда этого периода. Аким Герасименко, признанный мастер украинской керамики, охотно передавал Примаченко изготовленные им изделия различных форм, а она расписывала их изображениями рыжих лисичек, страшных зверей, шагающих по стеблям клубники голубых обезьян или покрытых цветами зелёных крокодилов.

За годы вдохновенной работы классик современной украинской народной живописи Мария Примаченко создала более 500 художественных работ. Кроме того, она создала собственное направление, свою школу-студию оригинального декоративного письма, в которую привлекала талантливых детей из родной Болотни. Марию Примаченко наградили званием заслуженного деятеля искусств УССР, а в 1988 году — званием народного художника УССР.[4]

Есть сведения и о том, что Мария Примаченко проявила свой талант в области керамической скульптуры. Сохранилось только одно произведение в этом жанре — «Крокодил». За участие в выставке народного искусства 1936 года Примаченко наградили дипломом первой степени. В дальнейшем её произведения с неизменным успехом экспонировались на выставках в Париже, Варшаве, Софии, Монреале, Праге. В 1986 году она создала свою Чернобыльскую серию картин.

Решением Киевского городского совета № 13/1068 от 22.01.2009 в честь Марии Примаченко был переименован столичный бульвар Лихачёва.

Мария Примаченко умерла 18 августа 1997 года в селе Болотня, где и похоронена.

⚙️   Тематические сайты

Мария Примаченко - самобытная украинская художница, которая поразила Шагала и Пикассо

Мария Примаченко - самобытная украинская художница, поразившая Шагала и Пикассо

Примаченко Мария Авксентьевна родилась 12 января 1909 года в селе Болотня на территории Киевской области, умерла в этом же селе 18 августа 1997 года. Украинская художница, инвалид с детства после полиомиелита, представляющая направление «народный примитив», или же «наивное искусство», лауреат Национальной премии Украины имени Тараса Шевченко, лауреат Золотой медали международной выставки в Париже (в 28 лет, в 1937 году), одна из самых известных творческих личностей Украины, более известная за рубежом, чем у себя в стране, т. к. о Примаченко начал говорить весь мир искусства еще в 1937 г. Гениальными творения украинки признали мэтры изобразительного искусства Пабло Пикассо и Марк Шагал. Даже сейчас книжки для школьников младших классов в Японии иллюстрируются работами жительницы украинской глубинки. А в 2013 разразился громкий скандал, когда известный финский авиаперевозчик FinnAir нанес элемент картины Примаченко "Крыса в пути" на один из своих самолетов.

Элементы картины Марии Примаченко на самолете компании FinnAirЭлементы картины Марии Примаченко на самолете компании FinnAir

ЮНЕСКО 2009 год был объявлен годом Марии Примаченко в честь 100-летия со дня рождения великой художницы, чье имя еще при жизни стало легендарным, за огромный ее вклад в развитие художественной культуры народной направленности. Искусствоведы утверждают, что в картинах художницы отражались все те события, которые она видела в своей жизни – две войны, Голодомор, революции, авария на Чернобыльской АЭС.

Ценители искусства, в свою очередь, выражают уверенность в том, что нет в мире ни одного человека, который мог бы остаться равнодушным к жизни и творчеству Марии Примаченко. Животные самых удивительных цветов с устрашающим оскалом смотрят на человека с полотен художницы. Знакомые Примаченко уверены, что страшные зубы необычных зверей на самом деле являются способом защитить себя и близких людей от беды.

Творчество художницы специалисты называют явлением самобытным, неповторимым и загадочным. Через многие годы после смерти художницы искусствоведы только начинают определять оптимальные подходы к изучению феномена творчества Марии Примаченко, народной поэтессы и художницы.

Элементы картины Марии Примаченко на самолете компании FinnAir

На международной арене работы Марии Примаченко являются своеобразной визитной карточкой Украины. Сложно поверить, что все эти диковинные звери и растения, изображенные на картинах художницы, родились в воображении человека, у которого всю жизнь были проблемы со здоровьем и очень нелегкая судьба.

Переболев в детстве полиомиелитом, всю свою жизнь художница прилагала огромные усилия, чтобы передвигаться. Тем не менее Примаченко не только делала всю работу по дому самостоятельно, но и стала автором нескольких тысяч картин, многие из которых удостоены высоких наград на международных выставках, отмечены премиями государственными. С другой стороны, семья художницы постоянно жила в нужде и вела обычную жизнь уроженцев села.

Примаченко своими картинами учила людей видеть красоту во всем. Она хотела помочь человечеству и каждому из нас в отдельности оставаться до старости детьми, сохраняя живой интерес к происходящему вокруг и умение удивляться. Полотна художницы действительно как будто возвращают в детство. На картинах Примаченко нет ничего лишнего, только безудержная фантазия женщины удивительной души, а также огромные накопления народной энергетики.

Гений художницы Марии Примаченко.

По прошествии многих лет можно сказать, что Марию Примаченко мир искусства открывал для себя как минимум дважды:

  • в первый раз о таланте художницы узнала украинская общественность в 1935 году, когда проводилась кампания по поиску народных талантов. В рамках кампании на удивительные работы сельской художницы обратила внимание ткачиха-вышивальщица из столицы Татьяна Флору, занимавшаяся сбором образцов для выставки народного искусства.
  • Именно в этом году художница приезжает в Киев, где начинает работать в экспериментальных мастерских, функционирующих при Киевском государственном музее украинского декоративного искусства. В ходе обучения в мастерских Примаченко прошла первую стажировку. Здесь талантливая художница усвоила мастерство лепки из глины с последующим разрисовыванием готовых изделий.

    Вскоре работы художницы стали широко известны не только в Украине, с удивительными зверями на картинах украинки имели возможность познакомиться посетители выставок в Москве, Варшаве, Софии, Праге, Монреале, других городах. Ценителям искусства демонстрировали картины «Синий лев», «Черный зверь», «Пес в кепке», «Зверь в золотых сапогах», «Русалки танцуют», «Золотые ягоды».

    Синий бык, 1947 год

    Синий бык, 1947 год

    На Всемирной выставке, которая проводилась в Париже, картины украинки имели огромный успех, за что Примаченко удостоена золотой медали. Именно во французской столице произведения художницы впервые увидели маститые коллеги. Пабло Пикассо назвал произведения Примаченко «прекрасными работами гениальной женщины».

    Сюрреалист Марк Шагал, в свою очередь, очень сильно проникся произведениями. Ознакомившись с картинами Примаченко, художник начал изображать на своих картинах зверей, очень похожих на тех, которых рисовала украинка. Дивные существа сам Шагал называл двоюродными братьями удивительных зверей, нарисованных Примаченко;

    Марк Шагал, Корова с зонтиком, 1944 годМарк Шагал, Корова с зонтиком, 1944 год

  • на несколько десятилетий после Второй мировой войны народную художницу забыли, чтобы открыть повторно в 60-х годах. «Вторыми первооткрывателями» таланта Примаченко стали Григорий Местечкин, драматург и искусствовед, а также уроженец Киева, московский журналист Юрий Рост. Публикация последнего на страницах «Комсомольской правды», посвященная Марии Примаченко, повторно сделала ее известной;
  • еще одной волной популярности художницы можно назвать ситуацию, случившуюся в 2013 году. Искусствоведы узнали в цветовых решениях новой коллекции известного финского бренда Marimekko лес, изображенный ранее на картине Марии Примаченко. Финская компания, которая занимается производством одежды, аксессуаров и товаров для дома, признала, что факт плагиата действительно имел место. Дизайнер Кристина Изола извинилась за инцидент и решение свое объяснила тем, что картину Примаченко прочувствовала и захотела поделиться этим произведением со всем миром, не обратив внимание на авторское право.
  • Щур в дорозі, 1963 годЩур в дорозі, 1963 год

    Принт MarimekkoПринт Marimekko

    На самом деле, даже не особо внимательный наблюдатель без труда увидит в узоре, использованном финскими дизайнерами, часть картины украинки «Щур в дорозі». Художники не скрывали, что действительно позаимствовали интересную идею. На некоторое время Примаченко можно было назвать одной из самых популярных художников в Финляндии. Вместе с тем для самой художницы, даже во времена самой большой мировой славы, не существовало лучшего уголка в мире, чем ее родное село.

     Элементы картины Марии Примаченко на самолете компании FinnAir Элементы картины Марии Примаченко на самолете компании FinnAir

    Примечательно, что изображение леса с картины Примаченко компания FinnAir, которая долго сотрудничает с брендом «Маримекко», даже нанесла на один из пассажирских лайнеров. «Аэробус А330», который совершает рейсы в Нью-Йорк и в регион Дальнего Востока, некоторое время был украшен таким удивительным рисунком;

  • кроме упомянутых уже Пикассо и Шагала, украинская художница в мировом искусстве стоит рядом с художником из Франции Анри Матиссом и мастером из Италии Амадео Модильяни. Также схожими называют искусствоведы манеру Примаченко и известного голландского художника Винсента Ван Гога и знаменитого грузина Нико Пиросмани;
  • без оглядки на окружающий мир Примаченко просто рисовала.
    На полотнах и бумаге из-под ее кисти появлялись смешные и добрые удивительные звери. Художница украшала окружающую реальность огромных размеров фантастическими цветами. Нередко на картинах можно было увидеть совсем уж фантастических существ, с элементами гротеска и своими характерами. Произведения художницы на удивление яркие, сюжеты фантастические.
  • Лісова птиця із своєю дитиною, 1961 годЛісова птиця із своєю дитиною, 1961 год

    Дикий горботрус, 1977 годДикий горботрус, 1977 год

  • все, что окружало художницу в повседневной жизни – юмор, песни, бытовые сценки – впоследствии трансформировалось в картины. На полотнах Примаченко изображала даже свои мечты о будущем, самые глубокие и сокровенные чаяния, которые веками живут в украинских генах. Как известно, в рисунках периода палеолита распространенной была техника раздельного изображения животных – рисовалась отдельно голова от туловища. Все это, даже техника давних времен, было воплощено на бумаге и полотне в отдельном мире Марии Примаченко;
  • всего художницей создано около 5000 произведений. Творческое наследие Примаченко хранится в Музее украинского народного декоративного искусства. Также картины художницы есть в Национальном Музее народной архитектуры и быта и художественном музее Запорожья. Немало произведений хранится в частных коллекциях;
  • эксперты называют творчество Примаченко образцом композиционной гармонии, которая складывается из неповторимой, свойственной только этой художнице яркой палитры цветов. Искусствоведы констатируют в картинах художницы космогенность, наличие удивительной фантазии и неисчерпаемого источника народной мудрости;
  • Казкова птиця, 1936 годКазкова птиця, 1936 год

  • даже после мировой известности Примаченко оставалась именно украинской художницей, сочетающей в себе первобытную украинскую живопись и поэтический фольклор. Традиции в творчестве художницы достигли таких высот, которые дают возможность говорить о сохранении в произведениях опыта всех предыдущих поколений украинцев;
  • художница старалась передать в своих картинах радость бытия, неисчерпаемую веру в добро, которое в любом случае побеждает зло. Примаченко несла через яркие краски на своих полотнах любовь ко всему прекрасному, что создано на земле самой природой;
  • Казкова птиця, 1936 год

  • по утверждению экспертов, произведения Примаченко сочетают в себе все художественные стили, которые только были в двадцатом веке. В картинах художницы органично сочетаются импрессионизм, неоромантизм и элементы экспрессионизма. Мир, созданный Марией Примаченко, построен на легендах, народных сказках и рассказах, других жанрах фольклора. Народное творчество на удивление хорошо сочетается с окружающим художницу в реальном мире;
  • Цей звір п

    Дивовижні звірі Марії Примаченко: ТОП-10 картин

    Фантастичний звір, 1936 рік

    18 серпня 1997 року пішла з життя Марія Примаченко - яскрава представниця “наївного мистецтва”, одна з найвідоміших українських художниць, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1966).

    Собака-красуня, 1964 рік

    Звір гуляє, 1971 рік

    Зображення тварин, звірів була особлива тема творчості Марії Примаченко. Зверталася художниця до цієї тематики і в Центральних експериментальних майстернях в Києві і в подальших працях.

    Гороховий звір, 1977 рік

    У зображеннях звірів можна помітити елементи стародавнього мистецтва (як і в теслярських виробах батька Марії). Так, на головах коней нанесена своєрідна сітка, а традиція «двочастинного» малювання тварин з визначеною лінією голови і тулуба сягає часів палеоліту.

    Дикий чаплун, 1977 рік

    "Дикий чаплун" - від слова "чапати" - таку назву придумала Приймаченко одному зі звірів, акцентуючи увагу на його лапах, що здатні продиратися крізь вільхові зарості, і взагалі - крізь таємничі хащі життя.

    Синій бик, 1947 рік

    Бик, обожнюваний землеробами як символ родючості, пов’язаний з небом, зображений на картині художниці у вигляді засіяної зорями істоти з короною і пишною бородою.

    Рожева мавпа, 1936 рік

    Мільярд літ прогуло, а таких мавп не було, 1986 рік

    На одній із робіт зображена мавпоподібна істота з обличчям людини: до 1936р. Марія Приймаченко з рідного села не виїжджала і справжньої мавпи не бачила. Малювала її з уяви. Художниця сама акцентує увагу на химерності своїх персонажів: "Мільярд літ прогуло, а таких мавп не було".

    Чотириголовий звір, 1959 рік

    Коли Марію питали, навіщо вона малює неіснуючих тварин і квіти, вона відповідала: "Навіщо малювати такими, які вони є — вони і так красиві, а я свої малюю на радість людям. Так хочеться, щоб більше людей дивилися малюнки і щоб всім подобалися".

    Чорний звір, 1963 рік

    Подарок к празднику: Мария Примаченко: agritura — LiveJournal

    Побывала на выставке в "Арсенале". Решила, что лучшим подарком ко Дню Святого Валентина для моих френдов и просто "забредших" будут картины Марии Авксентьевны Примаченко.

    Делюсь впечатлениями.
    Народу - тьма! Припарковаться пришлось аж на углу напротив Лаврской башенки - все забито. Очередь за билетами немного меньше, конечно, чем пришлось выстоять в "Третьяковку" на Караваджо, но имеет место быть, и "хвост" торчит на улицу, я даже чуть не подралась с двумя нахальными глухонемыми, пытающимися меня, изящного цветочка, оттеснить от кассы. Моя знаковая речь, знаете ли, иногда бывает не менее выразительна, чем устная и письменная.

    Внутри народа очень много, благо "Арсенал" вместительный, всем места хватает. Интересно, что в последнее время и у нас появилась интересная публика: знаете, такие чудаковатые потрепанные эстеты разных полов, ходящие обычно парами, в странных шапках, янтарях и шалях, вязанных крючком подружками Ахматовой, от которых слышится: "эманация", "квинтэссенция" и "космическая энергетика". Правда, нынче под шали и кашне принято поддеть свеженькую вышиваночку. Я этот инопланетный народец обожаю, очень люблю наблюдать за ними и мечтаю, чтобы их было побольше.


    Ранние работы Мария рисовала акварелью. Они были бледнее и выполнены на белом фоне.

    Картин очень много! Это самая "щедрая", пожалуй, выставка, которую мне удалось посетить в "Арсенале", а я ни одной практически не пропускаю.

    Работы народной художницы выставлены в хронологическом порядке - от ранних, сделанных в 30-е годы, затем 50-е и далее.

    В начале выставки жаждущие прекрасного после драк у кассы ходят с такими, знаете, плоскими пристыженными лицами. Уверенна: поначалу все, включая эстетов в твиде и шарфах-удавках, борются с подленькой тайной мыслишкой: "Тю! И я так смогу!". Потом от картине к картине какофония разноцветного безумия нарастает, и в ней все без исключения начинают первобытным каким-то чутьем ощущать уверенную и стройную гармонию. Это гимн самой природе, чистоте и детству, конечно.

    Ведь именно это до самой глубокой старости хранила в себе и так щедро дарила зрителям полуграмотная народная художница, именно это вытаскивают из глубин заскорузлых сердец самого сонного и дрянного офисного планктона нахальные и немного безумные разноцветные ее звери (ни фига себе я завернула!). Самый холодный и озлобленный человек, попади он на выставку по случайности, если будет долго рассматривать картины Примаченко, обязательно поймает себя на том, что пытается вспомнить, какую первую сказку читала ему в детстве мама. А еще мне почему-то вспоминалось что-то индейско-мексиканское, такое же дикое и прекрасное.


    "Крокодил морской"

    Немного расскажу про Марию Авксентьевну (дай бог здоровья ее дедушке и бабушке, за то что они так удачно назвали ее папу!).
    Фамилию ее пишут по-разному: "Приймаченко" и "Примаченко". Записана в метриках она была как "Примаченко", но сама считала, что правильнее "Приймаченко".
    Родилась она в нынешней Киевской области, в Иванковском районе, в селе Болотня в 1908 году (на год позже моей бабушки и на 100 км севернее). В отличие от другой народной художницы Катерины Билокур, семья Марии всячески поощряла занятие дочери рисованием. Более того, все в семье имели определенный художественный дар: папа был резчиком по дереву (как и мой дед), мама отлично вышивала, а бабушка расписывала писанки. Сама художница вспоминала, что одним из первых ее живописных опытов была расписанная голубой глиной хата. Узоры так понравились односельчанам, что они просили маленькую Марию и им тоже так расписать дома.


    Это почему-то "Розовая обезьяна"

    В детстве Мария переболела полиомиелитом (как и мой дедушка, опять параллель), после чего осталась на всю жизнь хромой; одна нога была изуродована и была намного короче другой, пришлось перенести 3 операции, художнице всю жизнь тяжело было ходить (как и дедуле Сергею).
    Девушка много рисовала, пыталась лепить из глины, прекрасно кроила одежду "на глаз" и отлично вышивала - всю жизнь мастерила одежду себе и членам семьи.

    В 30-е годы ее работы попались на глаза известной в то время художнице Татьяне Флеру, та забрала несколько ее работ на выставку и настояла, чтобы девушка уехала в Киев учиться. Марию пригласили в экспериментальные мастерские при Киевском государственном музее на территории Лавры (теперь в этом музее хранится большинство ее работ, ок. 650). В Киеве художница прожила с 1935 по 1940 год, за это время ее работы побывали на выставках по всему Союзу, выставлялись в Москве и даже в Париже.


    "Черный зверь"

    В Киеве Мария начала встречаться со своим односельчанином Василием Маринчуком, который в то время служил в армии. Перед войной Мария вернулась домой в Болотню, Василий остался дослуживать в Киеве, но в родное село так и не вернулся: он ушел на фронт и пропал без вести. Война нанесла еще один ужасный удар - немцы расстреляли родного брата художницы (как хотели расстрелять моего деда - его спасла покалеченная нога, дочки показали ее, задрав штанину, и только тогда фашисты поверили, что он не партизан). Таким коротким было женское счастье Марии, но зато у нее осталась одна радость: от Василия она родила сына Федора. Он вырос хорошим парнем, тоже стал художником, привел в дом Марии добрую невестку. Рисовать любили и внуки Марии Петр и Иван.

    Тяжело переживая потери войны, Мария несколько лет не брала в руки кисти. После долгого перерыва она опять стала рисовать в 50-е, расцвет ее творчества пришелся на 60-е. Теперь ее работы стали четче, сочнее. Акварель она сменила на густую гуашь, фон ее рисунков теперь был цветным и насыщенным. Теперь Мария уже не выезжала из родного села, зато к ней тянулась бесконечная вереница гостей: журналисты, художники, столичное начальство, просто любопытствующие. Ее навещал Николай Бажан, Татьяна Яблонская, певец Дмитрий Гнатюк, Сергей Параджанов.


    С керамикой Мария работала недолго - сами гончарные изделия у нее нередко получались бракованными, не выдерживая термической обработки, а вот роспись ее трудно не узнать!

    Говорят, характер у художницы был еще тот. Могла часами ворчать и поучать кого-нибудь (сама это называла "прочищать мозги"). Всем односельчанам она давала едкие клички. Если человек ей не нравился, она могла просто развернуться и уйти посреди беседы. Письма от неприятных ей людей разрывала и выбрасывала, не читая.


    "Звери судятся"

    Прожила Мария Акс... Авкс.. Авс.. художница долгую жизнь - 88 лет. Ее работы признаны во всем мире, она по заслугам считается одним из столпов "народного примитивизма". Говорить о достоинствах ее работ можно много, но лучше на них смотреть, на эти незамысловатые шедевры простой сельской женщины с открытой детской душой.


    "Хорошо я пишу..."

    "Синяя зверюшка"


    Единственная из сохранившихся керамических скульптурок: "Крокодил"


    "Цветы-глазки"


    "Чайка на гнездышке"


    "Птица-кукуруза" (Никите Сергеевичу Хрущову посвящается)


    Это такая инсталляция-прекция во всю стену.

    Ну вот, а кто до конца досмотрел, тот совсем полностью молодец!

    Вот многие сейчас говорят, что День Святого Валентина - полная фигня, чуждый праздник, мол, цветочники его придумали, чтобы сбыть лежалый товар, бла-бла-бла! А я думаю, что прекрасный это праздник! Нет ничего лучше, чем еще раз признаться друг другу в любви. И живет с вами эта женщина не потому, что вы с ней делитесь кровно заработанными, и мужчина на вашем диване лежит не из-за своевременного борща и глаженой рубашки, а потому что вас соединила Любовь!

    А если вам некому сказать слова любви, то их вам скажу я!

    Я ВСЕХ ВАС ЛЮБЛЮ! Мои читатели, и не читатели, а только смотретели, мои обожатели и хулители, девочки и мальчики, юные, пожилые и самые средние, нудные и занятные, угрюмые и восторженные, ватники и укропы, христиане, мусульмане и атеисты, молчаливые и болтливые, хвастуны и скромники, белые, черные, желтые и пятнистые, трепетные и равнодушные, образованные и нуачотакова, даже тролли, даже начальство - я вас всех люблю!

    Будьте счастливы и берегите друг друга!

    Целую. Лена.

    Людям на радость. Мария Примаченко: poyeliku — LiveJournal

    Творчество народного художника Украины, лауреата Государственной премии Украины им. Т. Г. Шевченка Марии Примаченко  - явление самобытное., неповторимое, как искусство каждого из великих мастеров.
    Она остро ощущала свою украинскость, но когда кто-нибудь пытался это неуклюже выпятить, «бентежилась». Она была гуманистом и подчеркивала, что ей безразлично, какой веры человек (именно веры, а не национальности), что правильнее в десять раз.
    Для меня она и сегодня представляет целый мир: замкнутый свой и общий — тот, в котором мы все живем. В ней поражает то, что она была безграмотной сельской бабой и в то же время — фантастическим, глубочайшим философом современности, нравственно образованным человеком. Она кистью выражала то, чего не могла высказать…

    "Начиналось все это так, - вспоминала художница. - Однажды возле дома, над рекой на цветастой лугу пасла я гусей На песке рисовала всякие цветы, увиденные мной, а потом заметила синеватый ил. Набрала его в подол и разрисовала наш дом ... ". Каждый приходил посмотреть на эту диковинку, сделанную руками девочки. Хвалили. Соседи просили и их дома украсить. Удивлялись, советовали учиться
    Народная художница  Мария Примаченко своим творчеством открыла оригинальную страницу самобытного искусства мировой культуры. Ее выставки с большим успехом экспонировались во Франции, Канаде, Польше, России, Германии и многих других странах мира. В 1937 году на всемирной выставке в Париже Мария Примаченко получила золотую медаль, удивив своими картинами художественный мир ... Во всех каталогах и статьях об этом событии вспоминают тем, что сам Пикассо в восторге ахал и охал перед ее работами. Часто к ней приезжал режиссёр С. Параджанов, зачарованный её картинами и самой Марией, а при оказии передавал  ей гостинцы.Как-то  в эпоху тотального дефицита он передал ей огромную коробку апельсин, которых Мария до этого и в глаза не видела. Она просто ими любовалась.Говорила, что они - солнышки, как будто  сошли с её картин.
    Как-то раз, еще в советское время, приехали к Примаченко на "Волге" начальники из Союза художников Украины - в капроновых теннисках, пластмассовых шляпах в сеточку, в кожаных босоножках и с портфелями в руках - Почетную грамоту за выставку привезли и три гвоздички. Заходят, стучат, а Мария в это время стоит на столе, подобрав юбку и опираясь одной рукой на костылик, а второй белит подсиненной известью потолок хаты... "Ану назад!" - пришлось неласково попросить гостей срочно убраться. "Стыдно же, Господи, неудобно, какой вид застали, я сейчас, мигом..." И таки вышло моментально: не побоялась - спрыгнула на пол с этим самым костылем да с мокрой щеткой - так неловко стало за свой неряшливый вид и особенно за покалеченную ногу, выглядывавшую из-под цветастого ситчика.
    Пока не переоделась да не привела себя в порядок, гостей держала на веранде, в комнату не пустила. Потом стол накрыла, угостила киевлян вишневой наливкой, припрятанной на такой случай консервой "Бычки в томате" и яичницей от болотнянской "кочубарки" (героинь своих картин - кур - художница называла "кочубарками".). Получила эту самую грамоту, но когда взяла три красных гвоздички в руки, то и не знала, что сказать от неудобства и непонимания начальниками "момента" - был зенит, маковка лета: "Дякую, но зачем же вы, на самом деле?.. Наверное, из теплицы покупали? - у нас же в селе лето, липень благодатный. Усе цветет, поет, промовляет - аж на картину просится, все такое буйное, да пышное, да красивое... Господи, слава Тебе..."


    Родилась Мария Авксентьевна 1908 года в селе Болотня на Киевщине в семье искусно одаренных людей. Ее отец изготавливал бочки, занимался плотничеством и резьбой по дереву, мастерил дворовые ограждения в виде древнеславянских изображений. Бабушка красила и расписывала писанки. Мать, была признанной мастерицей вышивки. От нее и переняла художница умение создавать тот волшебный, характерный для украинских мастериц орнамент, в котором, говоря словами Гоголя "птицы выходят похожими на цветы, а цветы - на птиц "....
    Детство Марии было омрачено страшным недугом - полиомиелитом. Это сделало ее не по-детски серьезной и наблюдательной, обострило слух и зрение. Все предметы, окружавшие девочку, становились участниками живой увлекательной игры, иногда грустной, чаще - яркой и праздничной. Приход к искусству был обусловлен извечным крестьянским стремлением к работе. Через болезнь, не имея возможности работать в поле, рано вынужденная уединяться, будущая мастерица, стремясь приносить радость людям, свою энергию и трудолюбие начала вкладывать в искусство. Через всю её жизнь проходит неутолимая  жажда созидания, неизбежная для таланта потребность поделиться своими открытиями с людьми
    "Делаю солнечные цветы потому, что людей люблю, творю на радость, на счастье людям, чтобы все народы друг друга любили, чтобы жили они, как цветы по всей земле ..." - Так говорила самобытная художница.
    Проучившись в школе всего четыре класса, она, видимо, так и сгинула бы в безвестности, но в 30-х годах партия бросила клич - искать народные самородки.Примаченко нашли и год учили в Киеве.Рассказывают, что ее учитель не пускал девушку в зоопарк - боялся, что увиденные там настоящие львы и обезьяны повредят зверям, которые рождались в фантазиях художницы.
    Когда началась война Мария Приймаченко вернулась в родное село, разделив со своими односельчанами трудности оккупации и радость победы. Война забрала у нее мужа, который так и не успел увидеть сына Федора, однако не сломила творческий дух мастерицы.
    Потом были долгие годы забвения. В 60-х о ней снова вспомнили - следуют знаки признания - орден "Знак почета", звание лауреата Шевченковской премии.
    А о мировом признании свидетельствует то, что именно ее работа красуется на обложке "Всемирной Энциклопедии наивного Искусства", где она сама представлена, как звезда первой величины.
    Мария Примаченко постоянно учится у родной полесской природы. В ее картинах находят воплощение еще языческие образы фантастических чудовищ и птиц. За этими работами стоит большая, разнообразная школа народного искусства, многовековая культура народа. Это вроде сгусток эмоциональных впечатлений и от сказок, и от легенд, и от самой жизни. Процесс ее творчества представляет собой феномен удивительного сплава конкретного мышления, интуиции, фантазии и, наконец, подсознательного, когда выходят в свет небывалые, порой причудливые образы, причудливые декоративные композиции, которые щедро излучают энергию доброты и наивного удивления миром. Произведения художницы всегда воспринимаются живыми, частью природы, украинской земли. Цветочные композиции художницы напоминают роспись стен, они чрезвычайно архитектонические. "Вот если бы собрать со всей Украины народных мастеров, что за чудеса сотворили бы - цвел бы не только садами Киев Здания бы смеялись до людей ..." - мечтала художница.

    Ее " серия зверей" последних лет - явление уникальное и не имеет аналогов ни в отечественном, ни в мировом искусстве. Фантастические звери - это творение гениального воображения художницы. Таких зверей не существует в природе."Дикий чаплун" - от слова "чапать" - такое название придумала Примаченко одному из зверей, акцентируя внимание на его лапах, способных продираться сквозь ольховые заросли, и вообще - сквозь таинственные дебри жизни. Загадочные звери художницы всегда имеют свою земную первооснову, и толчком к их рождения временем становятся реалии сегодняшнего дня. Примаченковские фантастические звери - это и предостережение, и призыв к дружбе, к миру.

    Мария  не только прекрасный художник, но и талантливый поэт. Зарифмованные названия картин свидетельствуют о ее феноменальном таланте рисовать музыку, рисовать песню. Примаченко-поэт реализует себя в собственных подписях к картинам. Подписи эти легко запоминаются. будто впечатываются в память:
    "Три бусликы в горохе живут у нас до сих пор ..."  Бусля - аист(диалект)
    "Захотилосся мишкам меда"
    Встречаются и коротенькие прибаутки: "Курипочкы пляшут и хлеб пашут", "Собачка Ада не боится гада", "Ворон две бабы имел - обоих обнимал", "Веснушки-роговичкы - веселые птички" и другие.

    -Я люблю рисовать, как  люди работают в поле, как молодежь идет. будто маков цвет цветет --- признавалась художница .- Я люблю все живое. люблю рисовать цветы. разных птиц и лесных зверей. Одеваю их в народную одежду, и такие веселые они у меня ...
    1986 Примаченко создала впечатляющую чернобыльскую серию. Родное село Марии Примаченко находится в 30-километровой зоне Чернобыля, и сердце художницы тысячами струн соединилось с судьбами близких и родных ей людей, так или иначе пострадавших от атомной беды .... Цикл работ, посвященный этой трагедии, разошелся по миру.

    Последние годы жизни старая болезнь сковала Марию Оксентиевну, она не вставала с постели. Но продолжала общаться с миром - рисовать ... На 89 году жизни в ночь на 18 августа 1997) ушла от нас неутомимая труженица украинской культуры.
    "Мария Примаченко столь же важна для Украины, как Пиросмани для Грузии, как Руссо для Франции. И при этом до сих пор ни в Киеве, ни на ее родине  нет музея художницы."
    Картины Марии Примаченко хранятся дома у ее сына Федора и уже не один раз похищались. Совсем недавно тоже были похищены почти 100 работ художницы. но к счастью все были найдены и возвращены.
    Печально, но не умеем мы уважать и беречь наше национальное богатство. ((
    Картины Марии Примаченко тут: www.ukrkolo.com/prymachenko/gallery.htm

    Казковий, фантастичний і чарівний світ Марії Приймаченко

    Не по-дитячому серйозна й спостережлива дівчинка-інвалід через хворобу, не маючи можли­вості працювати в полі, весь час прагнула бути в оточенні людей, приносити їм радість. Свою енергію і працелюбність вкладала в малювання.

    Марія Овксентіївна Приймаченко, майстер українського «наївного мистецтва», через усе життя пронесла жагу творити, неминучу потребу ділитися своїми відкриттями з людьми, вона з тих митців, які створювали неповторний світ власних образів, світ краси, мистецьки висловлювала ті почуття, що живуть в народі, в його фольклорі, в його думах.

    Доля народної художниці дуже тісно пов’язана з рідною землею. Болотня на Київщині — рідне село Марії Приймаченко. Тут 12 січня 1909 року в селянській родині творчо обдарованих людей народилася художниця і прожила все своє життя. Бабуся фарбувала і розписувала писанки. Батько, Овксентій Григорович, бондарював, був теслею-віртуозом, майстром-різьбярем. Ма­ти, Параска Василівна, була визнаною майстринею вишивання. Від неї і перейняла художниця вміння створювати той чарівний, характерний для українських майстринь орнамент. Тож і сама Марія Овксентіївна вбиралася в сорочки, вишиті власноручно. Окрім малярства та вишивання займалася керамікою. і навіть ілюструвала книжки, що на початку сімдесятих років виходили у видавництві «Веселка».

    Життя обійшлося з Марією жорстоко. Вона була інвалідом. Ходила через силу, спираючись на милиці. У дитинстві Марія перехворіла страшною недугою — поліомієлітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною й спостережливою, загострило слух і зір. Через хворобу, не маючи можли­вості працювати в полі, вона весь час прагнула бути в оточенні людей, приносити їм радість. Свою енергію і працелюбність вкладала в малювання. Марія Овксентіївна малювала лівою рукою — ближчою до серця, образи схоплювала на льоту. «Роблю сонячні квіти тому, що людей люблю, творю на радість, на щастя людям, щоб всі народи один одного любили, щоб жили вони, як квіти по всій землі...» — так говорила про себе самобутня майстриня.

    «Починалося все це так, — згадувала художниця. — Якось біля хати, над річкою на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала різні квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату...». Кожен приходив подивитися на цю дивину, зроблену руками дівчини. Сусіди дивувалися, хвалили її, просили прикрасити і їхні хати. Так розпочався її творчий шлях.

    Марія Приймаченко стала відомою з 1936 року, коли вперше у Києві на Всеукраїнській виставці народного мистецтва були експоновані її малюнки «Звірі з Болотні». Марії було присуджено диплом I ступеня. Саме тоді її запрошують до експерименталь­них майстерень при Київському музеї українського мистецтва. В цей час вона малює, вишиває, захоплюється керамікою. Зокрема, пише низку чудових картин «Бичок на прогулянці», «Синій лев», «Рябий звір», «Звір у червоних чоботях» 1936-1937 рр.), «Осел», «Баран», «Червоні ягідки», «Мавпи танцюють», «Два папуги» тощо (1937-1940 рр.). Світ образів цих робіт Марії Приймачен­ко, дійсно, казковий, фантастичний і чарівний. В основі його лежать фольклорні легенди, народні казки й оповідання. В її творах фантастичне — життєве, а реальне фантастичне. Усе так, як у казці: звірі, дерева, квіти діють, розмовляють, борються за добро й стверджують його, знищуючи зло. Птахів вона створює казковими істотами, часто квіткоподібними, з крилами-вишиван­ками, химерних форм, небачених обрисів. Проте завжди звірі й птахи в Марії добрі, симпатичні, сонячні.

    Казкова птиця - павич (1936)

    Розпочалася війна і Марії Приймаченко перериває свої творчі заняття та повертається до рідного села. Тут вона пережила найстрашніші роки свого життя. Війна забрала в неї чоловіка, який так і не встиг побачити сина Федора. У повоєнний період художниця постійно живе у Болотні, перет­воривши батьківську хату на майстерню. 1950 роком датовано вишиті нею панно «Пави у винаграді» на голубому тлі, на синьому репсі — «Кумпостелі в посуді», на коричневому — «Дві яблуні», а також розписи: «Два Одуди в квітках», «Квітки українські».

    У 1953-1959 роках майстриня створює такі картини, як «Три Вірли», «Два Голуби на волошках», «Павич», «Журавель і Лисиця», «Пастухи». Ці твори засвідчили удосконален­ня образної манери М. Приймаченко.

    У 1960 році її оригінальні роботи були представлені на виставці декоративних творів у Москві під час Декади української літератури і мистецтва. До художниці знову прийшла велика популярність. За плідну працю Марію Приймаченко було нагородже­но орденом «Знак Пошани».

    У 1960-1956 роках художниця створила цикл декоративних розписів «Людям на радість», до якого увійшли роботи «Сонях», «Синій вазон з квітами», «Жар-птаха», «Голуб на калині», «Пава у квітах». За цей цикл Марії Приймаченко присвоєно звання лауреата Державної преміїУкраїни імені Т. Шевченка.

    До свого 60-річчя у 1969 році майстриня підготувала чимало робіт з трудової та народно-побутової тематики: «На Вкраїні хліб і сіль», «Орав Іван край дороги», «Українські яблука» та ін. Особливий розквіт її сюжетної творчості припадає на початок 70-х років. З’являються картини «Весілля», «Катерина співає пісню», «Роман і Оксана», «Галя на весілля запрошує», «Сватання», «Після весілля хрещеного батька та матку хрещену везуть до магазина». Особливо вражає картина її останніх років «Звірина серія» — явище унікальне, яке не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві. Якщо раніше художниця зображу­вала реальних звірів, то у 70-80-х рр. в її роботах народжуються звірі фантастичні — витвір геніальної уяви майстра, таких звірів не існує у природі. Це і чотириголовий стародавній болотяний звір, і болотяний рак, і хорун, і прус, і дикий горботрус, і дика волезаха. Дикий чаплун — від слова «чапа­ти» — таку назву вона вигадала одному зі звірів, акцентуючи увагу на його лапах, що здатні продиратися крізь вільхові зарості. Є звірі фіолетові, чорні, сині; сумні, веселі, усміхнені, здивовані. Є звірі з людськими обличчями. Злими постають звірі-алегорії. Так, фіолетовий звір у «буржуйському» каш­кеті, розмальований стилізованими бомбами, злісно вишкірився, показуючи гострі зуби і довгий хижий язик («Будь проклята війна! Замість квіток ростуть бомби» (1984 р.).

    Справжнім шедевром серії про звірів став «Гороховий звір» (1977 р.). З усіх тварин, що малювала Марії Приймаченко він — найліричніший. У нього великі вуха і грива як у лева, тулуб прикрашають червоні «яблука», на чолі, переніссі і щоках — трикутники ластовиння та рожеві лапи, що закінчуються чи то кігтями, чи то клешнями. Круглі чорні очі дивляться допитливо. Та і сам звір — яскрава кольорова пляма — зітканий із сонячного проміння і рожево-червоних хмарин. Зелені стручки гороху, в якому живе звір, разом з синіми квітами утворюють рослинний орнамент. Марії було майже 70 років, коли народилася ця по-дитячому наївна істота.

    Гороховий звір (1977)

    Вона була не тільки прекрасною художни­цею, але й талановитою поетесою. Її вдалі підписи до картин у вигляді коротеньких примовок дуже легко запам’ятовуються: «Ве­снянки-роговички — веселії птички», «Курі­почки пляшуть і хліб пашуть», «Собачка Ада не боїться гада», «Ворон дві баби мав — обох обнімав» тощо.

    Останні роки життя недуга прикувала Марію до ліжка, але спілкування зі світом продовжувалося — вона малювала ... А незадовго до смерті в 1986 році вона створила вражаючу чорнобильську серію. Рідне село Марії Приймаченко розташоване у 30-кілометровій зоні від Чорнобиля. Тому проблеми і біди багатьох чорнобильців вона знала дуже добре. Цикл робіт, присвячений цій трагедії, розійшовся по світу.

    На перший погляд є в роботах художниці щось нібито приблизне, наче примітивне. Та, прозирнувши глибше в ці творіння, відчу­ваєш: це її почерк, її мистецький стиль, бо в нім — її, Приймаченко, світобачення й світосприйняття, її світорозуміння.

    На 89 році життя видатна художниця померла. Земля прощалася з Марією, зібравши найкращі квіти, встеливши ними своїй дочці останню путь до небес. Щемить душа, бо важко змиритися, що Україна осиротіла без своєї сонячної мисткині, адже сонце сходило у картинах Марії Приймачен­ко усе життя — від першої синьої квітки, яку ще дівчинкою намалювала глеєм на білій, як світ, хатній стіні.

    Та, на щастя, рід Приймаченків-митців продовжився. Нащадки Марії Приймаченко — так само художники. Вона навчила незвичайному баченню світу, своїй манері малювання і сина Федора. Він був її найкра­щим учнем, заслужений художник України, який помер, на жаль, у серпні 2008 року. Пішли її шляхом і онуки. Сьогодні вони — молоді, талановиті художники, кожен — яскрава індивідуальність. Зростаючи поряд із такими майстрами, як їх бабуся та батько, вони перейняли все найкраще. І сьогодні відлунням звучать її слова «Федоре, — просить Марія Овксентіївна, — одчини вікно. Весна на подвір’ї. Пусти краси до хати ...»

    Рік 2009 — це рік Марії Приймаченко, ініційований Президентом України і присвя­чений 100-річчю від дня народження української художниці, лауреата Національ­ної премії України імені Тараса Шевченка, заслуженого діяча мистецтв України. Ще у 1994 році був створений Всеукраїнський благодійний фонд Марії Приймаченко, завданням якого стала популяризація мис­тецтва художниці. У Києві, в Дніпровському районі, з’явилася вулиця названа на її честь. Крім того, в галузі народного мистецтва засновано премію імені Марії Приймаченко, що буде діяти з 2008 до 2010 року. У музеї українського народного декоративного мистецтва зберігаються її керамічні вази, тарелі, прикрашені розписом із фантастичних звірів, птахів, казкових істот. Її твори з незмінним успіхом експонуються також на всесвітніх виставках у Києві, Парижі, Варшаві, Монреалі, Празі, Софії. Її ім’я як «зірка першої величини» назване у «Все­вітній енциклопедії наївного мистецтва», виданій у Белграді 1984 році.

    Серед визначних діячів XX століття вона посідає одне з найпочесніших місць. Її ім’я — поруч з іменами таких майстрів-примітивістів, як французи Анрі Руссо та Анрі Матісс, грузин Ніко Піросманішвілі, хорват Іван Генералич та ін.

    Детальніше ознайомитись з долею геніальної, української народної мисткині вам допоможе поданий нижче інформаційно-бібліографічний список. У ньому, крім літературно-критичних матеріалів та елект­ронних ресурсів про життя та творчість Марії Приймаченко, вміщено перелік книг і періодичних видань з її портретами та репродукціями картин. Підготовлений матеріал можна використати під час уроків, бесід, шкільних свят та інших масових заходів, присвячених великій художниці — Марії Овксентіївни Приймаченко, рік якої відзначався у 2009 році.

    Бичок-третячок (1984)

    Калиновий берег (1966)

    Фантастичний звір (1936)

    Зелений слон (1936)

    Чорна мавпа (1936)

    Лев (1947)

    Синій бик (1947)

    Галя і козак (1947)

    Лісова птиця зі своєю дитиною (1961)

    Два орли-соколи на могилі (1965)

    Собака-красуня (1964)

    Дівчина-українка (1965)

    Звірі в гостях у лева (1963)

    Котячий цар (1976)

    Лев зламав дуба (1963)

    Дві синички (1986)

    О, таки снився четвертий блок... (1988)

    Під тим дубом криниця стояла (1968)

    Пастушки (1959)

    Дика курка у винограді (1962)

    Чорний звір (вважається написаною  у 1963р.)

    Маруся кужіль пряла (1968)

    Українські танцюристи (1963)

    Слон (1937)

    Пташка (1962)

    Кінь стоїть сумує (1962)

    "Я з тобою, Іванко, не нажилася..."(1966)

    Лежебока ліг під яблунею... (1968)

    Роки мої молоді, прийдіть до мене в гості (1969)

    Сидить баба на печі, пряде кужель (1969)

    Весілля (1971)

    Молодий ведмідь по лісу ходить (1971)

    Звір гуляє (1971)

    Звірячий цирк (1977)

    Три діда (1984)

    Загроза війни (1986)

    Дикий чаклун (1977)

    Хто така Марія Примаченко? Цікаві факти:

    Розмірковуючи над тим, яким має бути матеріал, присвячений 15-річчю з дня смерті видатної художниці Марії Примаченко, зробили невелике опитування серед знайомих. Всім було поставлено одне (однакове) запитання: «Що ти знаєш про Марію Приймаченко?». Відповіді були не надто розгорнуті, в основному вони звучали так: «Е-е, знайоме ім'я» або «А хто це?». Деякі плутали її зі старшою колегою, не менш видатною Катериною Білокур. Тоді дослідники вирішили зібрати кілька цікавих фактів, пов'язаних з художницею, про які не йдеться у Вікіпедії і не сказано в старих енциклопедіях. Нижченаведені факти не переобтяжені загальновідомою інформацією та легендами. Все для легкого запам'ятовування.

    1. Марія Приймаченко народилася в 1909 (1908) році в селі Болотня, на Київщині. Належить до числа кращих художників-примітивістів світу.

    2. У дитинстві перехворіла на поліомієліт: одна її нога була повноцінно розвинена (пізніше їй поставили протез), тому носила довгі спідниці.

    3. Вміла красиво вишивати. Любила український народний одяг і вишиванки. Часто шила вбрання для знайомих.

    4. До цих пір сперечаються про те, як правильно пишеться прізвище художниці. У своїй статті режисер Лесь Танюк писав: «Одного разу я запитав її (Марію Примаченко - ред.):
    - Так ви, Марія Овксентіївна, Приймаченко чи Примаченко?
    - Приймаченко, - без сумнівів відповіла вона. - Приймаченки ми, з «Приймаків». Батька мого Овксентія Григоровича дід з бабою в «приймаки» взяли, всиновили. А записали потім російською. Все зіпсували.

    А в інших випадках та ж Марія Овксентіївна відповідала, що вона - Примаченко, тому, що «так у них в селі казали - примак, а не приймак, ну так нехай так і буде» («Дзеркало тижня» № 11 28 березня 2009 року).

    Водночас в інтерв'ю газеті «Сегодня» (від 8.02.2010) невістка художниці Катерина Приймаченко розповіла, що у свідоцтві про народження Марії Оксентіївну літери «Й» немає.

    5. Плутанина з приводу правильності написання прізвища Марії Приймаченко виникла не просто так. Випадок для неї часто був важливіший за факту. У живому спілкуванні вона часто пояснювала один і той же малюнок по-різному, так, як їй хотілося на той момент: це було для неї своєрідною розвагою («Дзеркало тижня» № 11, 28 березня 2009 року).

    6. «Лінивий ліг під яблунею, щоб яблуко само впало у рота, а воно його по лобі» - це підпис до однієї з картин Примаченко. Художниця часто придумувала до своїх робіт іскрометні і веселі підписи - пояснення.

    7. Улюблений колір - зелений.

    8. Поважала котів.

    9. Писала картини лівою рукою, хоч була правшою.

    10. Друга світова війна позбавила Марію Приймаченко чоловіка: він так і не побачив сина, а вона до кінця днів берегла йому вірність.

    11. Наприкінці червня 2006 з будинку художниці вкрали 77 картин. Частину з них вдалося повернути. Цей випадок вплинув на здоров'я сина Федора, який жив у будинку матері. А його родина стала обережнішою з непроханими гостями (будинок художниці завжди був відкритий для відвідувачів).

    12. Син Федір був успішним художником-примітивістом (помер у 2008 році). Онуки Приймаченко також уміло тримають пензля у руках.

    13. 2009 рік був визнаний роком Марії Приймаченко. Однак, за словами родичів художниці, в Україні більшість заходів, присвячених її пам'яті, відбувалися з порушенням авторських прав. Крім того, популярним зараз стало використання репродукцій картин на календарях, сумках, одязі без дозволу родини Приймаченко.

    14. При організації і проведенні дитячого Євробачення-2009 НТКУ використовувала в оформленні графічних і поліграфічних матеріалів найвідоміші твори майстрині без узгодження зі спадкоємцями положень щодо авторських прав. Спадкоємці художниці подали до суду. В результаті тривалих переговорів сторони уклали морову угоду, однією з умов якої є визнання Першим національним факту порушення авторських прав на твори Приймаченко.

    15. У 2013 році розгорівся скандал щодо використання малюнків Марії Приймаченко в якості реклами. Фінська компанія «Марімекко», яка виробляє одяг і товари для дому, визнала, що один з її фабричних прінтів був скопійований з робіт великої українки. Масштаби скандалу збільшило те, що фінський авіаперевізник FinnAir в рамках співпраці з «Марімекко» наніс цей малюнок на свої Аеробуси-330, які літають в Нью-Йорк і на Далекий Схід.

    Але як би там не було, ця негативна ситуація з «Марімекко» відкрила світові українську художницю Марію Приймаченко. Зокрема, відразу після скандалу в «Вікіпедії» з'явилася сторінка про Марію Приймаченко фінською мовою, адже скандал породив чималий інтерес до української художниці з боку фінів. «Я, на жаль, нічого раніше не знав про Марію Приймаченко. А тут такий пласт. Буде що почитати », - написав один з інтернет-користувачів.

    16. У 1937-му картини Марії Приймаченко виставляли в Парижі. Тоді іспанський художник Пабло Пікассо зазначив, що, якби вона жила у Франції, могла б стати відомішою, ніж він.

    Культурна спадщина Марії Приймаченко

    Надзвичайно привабливий світ фантастичних образів української самобутньої художниці Марії Приймаченко. Багато мистецтвознавців визнають її роботи явищем світового масштабу.

    Марія Приймаченко і сучасна мода

    Колекція Оксани Караванської весна-літо 2009 створена за мотивами робіт української художниці Марії Приймаченко, яка своєю творчістю постійно надихає модельєрів.

    Кольори - чисті, життєрадісні, тканини - льон, шовк, батист, мадаполам. Фактури - вишивка ручної роботи, розпис, валяний шовк, об'ємна аплікація.

    Марія Приймаченко і Євро-2012

    У конкурсі на кращий неофіційний талісман України до Євро-2012 взяли участь близько 250 робіт з усіх куточків України та закордону.

    Студентка Харківської державної Академії дизайну і мистецтв Маргарита Кабельникова подала на розгляд журі рекордну кількість робіт – 37, однак кращою з них було визначено левеня Левро.
    За словами Маргарити, це чарівне левеня створене за мотивами творчості відомої української художниці Марії Приймаченко.

    "Маю надію, що Левро стане втіленням не тільки сміливості, але й відобразить світогляд України", - зазначила Кабельникова.

    Звірі Марії Приймаченко із сіна

    Дев'ять фантастичних істот із сіна зробив скульптор Олексій Шевчук. Роботи за мотивами картин народної художниці Марії Приймаченко виставили у 2013 році в столичному музеї Шевченка. Автор називає їх «сеноскриптами».

    - На кожну скульптуру витратив 10-15 кілограмів сіна. Найбільше мороки було з левом, тому що в ньому величезна кількість деталей, - каже скульптор. Зробив із сіна крилатого коня, черепаху, чаплю.

    Саму Марію Примаченко майстер відтворив у формі скіфської баби в народному костюмі.

    Свої скульптури Олексій Шевчук виготовляв півроку. Усередині вони порожні. Сіно майстер закріпив на каркасі. Зверху розписав акриловими фарбами.

    Про життя та творчість Марії Приймаченко

    • Гоян, Я. «Щоб люди жили, як квіти цвіли...» : Марія Приймаченко / Я. Гоян // Присвята : есе. / Я. Гоян. — К., 2001. — С. 314-345.

    Зворушливо-поетичний нарис-спогад про життя та творчість художниці.

    • Данилейко, В. Міф Марії Приймаченко / В. Данилейко // Образотворче мистецтво. — 2004.— № 3. — С.51-55.

    Доля та особливості творчості художни­ці, характеристика окремих творів.

    • Данченко, О. Мати й син / О. Данченко // Народні майстри / О. Данченко. — К., 1982. — С. 50-65.

    Мова йде про оригінальну живописну манеру розпису картин матері та сина Приймаченків.

    • Кара-Васильєва Т. Марія Приймаченко / Т. Кара-Васильєва // Українки в історії. — К., 2004. — С. 246-247.

    Коротка біографічна довідка.

    • Качкан, В. З отчої криниці / В. Качкан // Дивосвіти / В. Качкан. — К., 1986. — С. 3-13.

    Художньо-документальне оповідання про талановиту художницю Марію Приймаченко та її сина Федора.

    • Марія Приймаченко : альбом / авт.-упоряд. Н. Велігоцька. — К. : Мистецтво, 1994. — 131 с. : ілюстр.

    В альбомі репродукуються твори народної художниці та подано нарис її життя та творчості.

    • Найден, О. Марія Приймаченко : синтез орнаментального і фігуративного начал як стильова основа творчості / О. Найден // На­родне мистецтво — 2001.— № 1-2. — С.2-5.

    Фольклорні особливості творчості Марії Приймаченко.

    • Найден, О. Панно-«вазон» «Сонячник життя» Марії Приймаченко : досвід аналізу одного твору / О. Найден // Народне мистецтво. — 2003.— № 1-2. — С.10-11.

    Критичний аналіз видатного твору художниці «Сонячник життя».

    • Островский, Г. Добрый лев Марии Примаченко / Г. Островський; худож. А. Зубченко. — М. : Сов. художник, 1990. — 206 c.: ил. — (Рассказы о художниках).

    Літературний нарис про життєвий та творчий шлях народної майстрині.

    • Фисун, О. Художниця із сонячними очима / О. Фисун // Українська культура. — 1998. — № 11-12. — С. 1.

    Про творче призначення та особливості живопису М. Приймаченко.

    • Шаров, І. Приймаченко Марія Оксентіївна / І. Шаров, А. Толстоухов // Художники України : 100 видатних імен / І. Шаров, А. Толстоухов — К., 2007. — С. 319-323.

    Біографія народної художниці України.

    • Шестакова, О. Одкровення і загадки Марії Оксентіївни / О. Шестакова // Народне мистецтво. — 2008. — № 1-2. — С. 4-9.

    Огляд життя та творчості мисткині, формування художніх образів малюнків.

    • Шинкарук М.«Гороховий звір» М. Прий­маченко / М. Шинкарук // 100 найвідоміших шедеврів України. — К., 2004. — С. 490-493.

    Історія написання та характеристика шедевру українського народного живопису — картини М. Приймаченко «Гороховий звір».

    Сайти в мережі Інтернет

    http://uk.wikipedia.org Марія Приймаченко

    https://www.youtube.com/watch?v=0JpYlJWQpgM Відеофільм з репродукціями картин Марії Прйимаченко

    http://svit.ukrinform.ua/celebrities.php?page=primachenko.htm Біографія художниці та її значний внесок у світ мистецтва.

    http://ukrmystetstvo.blogspot.com/2012/07/blog-post_9.html Марія Приймаченко (Блог про творчість митців живопису та про їхнє життя, які пов'язані з українською землею або українським народом)

    http://honchar.org.ua/p/mariya-pryjmachenko-lita-moji-molodiji-pryjdit-do-mene/ Марія Приймаченко: “Літа мої молодії, прийдіть до мене…”

    http://lib.ukrsd.com.ua/index.php?name=Pages&op=page&pid=125 Вільний дух і вільний світ творчості (до 100-річчя з Дня народження Марії Приймаченко)

    http://www.bondarev.com.ua/pages/view/422 Живопис з приватної колекції Костянтина Бондарєва

    В пам'ять про Марію Примаченко "Репортер" підготував 7 цікавих фактів життя відомої художниці

    Марія Оксентіївна Примаченко, також Приймаченко — українська народна художниця, представниця «наївного мистецтва». Народилася – 30 грудня 1908 (12 січня 1909) у селі Болотня, нині Іванківський район Київської області, померла художниця 18 серпня 1997 у тому ж селі.

    Геніальна художниця створила власний мистецький стиль, якій увібрав у себе усі художні стилі ХХ століття, це імпресіонізм, неоромантизм та експресіонізм.

    Загалом за роки свого творчого життя Марія Примаченко створила понад 800 картин – більша частина з них зберігається в Київському музеї українського народного декоративного мистецтва. Також її картини представлені в найвідоміших державних і приватних галереях Франції, Австрії, Канади, Бельгії, Данії, Швеції та ін.

    До теми: Церковний календар 2018: усі свята і пости у новому році

    Вашій увазі пропонуємо найцікавіші факти з життя художниці.

    • Писала картини лівою рукою, хоч була правшою.
    • Друга світова війна позбавила Марію Приймаченко чоловіка: він так і не побачив сина, а вона до кінця днів берегла йому вірність. Син Федір був успішним художником-примітивістом (помер у 2008 році). Онуки Приймаченко також уміло тримають пензля у руках.

    • Наприкінці червня 2006 з будинку художниці вкрали 77 картин. Частину з них вдалося повернути. Цей випадок вплинув на здоров’я сина Федора, який жив у будинку матері. А його родина стала обережнішою з непроханими гостями (будинок художниці завжди був відкритий для відвідувачів).
    Читайте: Цей день в історії, 18 серпня 2017 (ВІДЕО)
    • 2009 рік був визнаний роком Марії Приймаченко. Однак, за словами родичів художниці, в Україні більшість заходів, присвячених її пам’яті, відбувалися з порушенням авторських прав. Крім того, популярним зараз стало використання репродукцій картин на календарях, сумках, одязі без дозволу родини Приймаченко.

    • При організації і проведенні дитячого Євробачення-2009 НТКУ використовувала в оформленні графічних і поліграфічних матеріалів найвідоміші твори майстрині без узгодження зі спадкоємцями положень щодо авторських прав. Спадкоємці художниці подали до суду. В результаті тривалих переговорів сторони уклали морову угоду, однією з умов якої є визнання Першим національним факту порушення авторських прав на твори Приймаченко.
    Читайте: Кузьмі Скрябіну 16 серпня 50. Топ-25 найкращих цитат співака (ВІДЕО)
    • У 2013 році розгорівся скандал щодо використання малюнків Марії Приймаченко в якості реклами. Фінська компанія«Марімекко», яка виробляє одяг і товари для дому, визнала, що один з її фабричних прінтів був скопійований з робіт великої українки. Масштаби скандалу збільшило те, що фінський авіаперевізник FinnAir в рамках співпраці з «Марімекко» наніс цей малюнок на свої Аеробуси-330, які літають в Нью-Йорк і на Далекий Схід.

    • У 1937 картини Марії Приймаченко виставляли в Парижі. Тоді іспанський художник Пабло Пікассо зазначив, що, якби вона жила у Франції, могла б стати відомішою, ніж він.
    Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні