О забужко – Забужко Оксана Стефанівна — Вікіпедія

Забужко Оксана Стефанівна — Вікіпедія

Нейтральність цієї статті під сумнівом. Будь ласка, ознайомтеся з відповідним обговоренням та за можливості виправте недоліки. (листопад 2016)

Окса́на Стефа́нівна Забу́жко ( 19 вересня 1960, Луцьк, Українська РСР) — українська письменниця, поетеса, есеїстка і публічна інтелектуалка. Її твори перекладено багатьма мовами.

Оксана Забужко народилася 19 вересня 1960 року в місті Луцьку, у шістдесятницькій родині з давніми історичними традиціями^[1].

Оксана Забужко, 11 жовтня 2012 року

Батько письменниці, Стефан (Степан) Іванович Забужко (1926—1983) — педагог, літературний критик і перекладач (вперше переклав українською оповідання чеського композитора і письменника Іллі Гурніка (Ilja Hurník)^[2], у сталінські часи був репресований і відбував заслання в Забайкальському краї. Мати, Надія Яківна Обжирко-Забужко (1926—2014) — вчителька української літератури, автор методичних розробок і популярних літературознавчих творів для школярів

[3].

За словами письменниці, свою філологічну освіту вона отримала вдома. Розпочаті у вересні 1965 р. репресії проти української інтелігенції змусили родину покинути Луцьк^[4], і з 1968 р. Оксана Забужко мешкає в Києві.

Закінчила філософський факультет (1977—1982) та аспірантуру з естетики (1985) Київського університету імені Тараса Шевченка.

Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва» (1987). Викладала естетику й історію культури в Київській державній консерваторії ім. П.Чайковського (1986—1988), з 1989 р. — старший науковий співробітник Інституту філософії НАН України.

В 1987 році прийнята до Спілки письменників СРСР^[5].

1992 року викладала українську культуру в Університеті штату Пенсильванія як запрошений письменник. У 1994 отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала українську літературу й культуру у Гарвардському та Піттсбурзькому університетах. У 2001 році викладала літературну майстерність у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Одружена з художником Ростиславом Лужецьким.

Оксана Забужко під час автограф-сесії 22 березня 2015 р.

Писати вірші Забужко почала, за її словами, «з дописемного віку»^[6] . Дебютувала з віршами в періодиці у 9 років, на 1973 р. у видавництві «Молодь» була запланована до друку її перша поетична збірка «Весняна акварель», передмову до якої написав Михайло Стельмах. Але в творчу біографію юної авторки знову втрутилися історичні події: під час репресій 1972 р. її батьки потрапили в «чорні списки», і «Весняну акварель», уже підготовлену до друку, було знято з виробництва. Тих своїх ранніх віршів Забужко ніколи потім не публікувала, а першу поетичну книжку, уже іншого змісту («Травневий іній»), змогла видати тільки в 1985 р.

Марцін Ґачковський, Оксана Забужко, Ольга Токарчук. Фестиваль «Góri Literature», 2018

Про свій ранній дебют в «Автобіографії» (1997) вона згадує без ентузіазму і до вундеркіндів у літературі закликає ставитись обережно: «якщо я завдячую Радянській владі чимось добрим, то це тим, що вона вчасно поклала край моїй „літературній кар’єрі“ — на цілий брежнєвський період, — інакше я вельми швидко навчилась би, як приподоблятися дядям і тьотям з редакцій, і, либонь, так і не докопалась би до власного голосу, як воно зазвичай і відбувається з літературними „вундеркіндами“…»^[7].

Ключовими у творчості Оксани Забужко є теми національної ідентичності і гендеру^[8]. Перший роман Забужко, «Польові дослідження з українського сексу», один із «засадничих текстів української літератури пост-радянського періоду»^[9], вийшов у 1996 році і викликав бурхливі та суперечливі реакції критиків і читачів. Письмо Забужко — стилістично новаторське і інтелектуально провокативне — викликало нерозуміння з боку деяких вітчизняних критиків, незнайомих із здобутками світової критичної думки і фемінізму зокрема. У той же час читачі сприйняли роман дуже добре, він став першим бестселером незалежної України і дав старт українському книжковому ринку

[10].

За соціологічним опитуванням агенції «Еліт-профі» 2006 року цей роман був визнаний «книжкою, що найбільше вплинула на українське суспільство за 15 років незалежності»^[11]. Нині це найширше перекладений у світі твір нової української прози (15 мов), включений до багатьох обов’язкових списків та рейтингів сучасної східноєвропейської класики^[12].

Фаховий філософ і культуролог, Оксана Забужко пише есеї і працює у жанрі нон-фікшн. Вона також звертається до української історії ХХ століття. Її найвидатніший, за оцінками української та зарубіжної критики^[13], роман, «Музей покинутих секретів» (2009), перекладений шістьма мовами, — це родинна сага, де присутні три ключові для української історії епохи — Друга Світова війна, 70-ті роки, ранні 2000-ні. Зокрема, авторка приділяє багато уваги епосі УПА (Української Повстанської Армії), демонізованої радянською історіографією. Важливою рисою письма Оксани Забужко є його зверненість до світу, націленість не лише на внутрішню аудиторію, доступність для західного читача

[14].

Дослідники аналізували прозу Забужко за допомогою постколоніальних теорій^[15]. У компаративістських студіях «Польові досліження…» порівнюють із творами Джамайки Кінкейд^[16], Ассії Джебар^[17], Анджели Картер^[18], Ніколь Броссар^[19] та ін. Письменниця також має надзвичайно виразний стиль, де «поетичний» та «інтелектуальний» голоси переплітаються і витворюють складну структуру^[9]. На думку деяких дослідників, у ньому присутнє жіноче письмо, écriture féminine, зокрема, письмо «з тіла» або «про тіло».

Найвідоміша книга Оксани Забужко у жанрі нон-фікшн — «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (2007). У цьому безпрецендентному для України інтелектуальному бестселері, по-перше, українська культурна історія осмислена через Лесю Українку, жіночу постать, як «Іншого», з постколоніальної точки зору. По-друге, Забужко пише про роль і свідомість української шляхти, яку, якщо скористатися образами самої Лесі Українки, можна назвати «великопанською» (на противагу «глибокохамській» радянській) спільнотою.

Ця спільнота в різні часи включала братчиків Кирило-Мефодіївського братства, членів Громади, зокрема Олену Пчілкy — «матір українського націоналізму», мецената Євгена Чикаленка, саму Лесю Українку та багато інших, нині забутих або недооцінених, визначних постатей. Оксана Забужко доводить, що чимало етичних та естетичних «кодів», вироблених шляхтою, стали неприступними сучасному читачеві. По-третє, Оксана Забужко вважає лицарський («єретичний», гностичний) дискурс у Лесі Українки знаковим і таким, що вписує Україну у систему європейських міфологій.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

У 1995—2010 рр. була віце-президентом українського відділення ПЕН-клубу (президент — Євген Сверстюк). Восени 2004 р. багато зробила для того, щоб привернути міжнародну увагу до президентських виборів в Україні. Напередодні Помаранчевого Майдану опублікувала у WSJ статтю Українська Солідарність^[20], у якій передбачила масові протести у Києві, після чого в ЗМІ її стали називати «Помаранчевою Кассандрою». 28 листопада 2005 р. виступила на Перших Президентських слуханнях «Виклики, породжені свободою» з доповіддю Гуманітарна політика і державна незалежність^[21]. Доповідь викликала широкий суспільний резонанс, а також деякий вплив на політику тодішнього «помаранчевого» уряду. За наслідками слухань створено Громадську гуманітарну раду при Президентові України. Письменниці було запропоновано балотуватись у Верховну Раду України на виборах 2006 р. від Блоку «Наша Україна» (разом з братами Кличками, Вакарчуком і Русланою)

[22], але вона відмовилась — і звідтоді незмінно відмовляється від співпраці з будь-якими політичними партіями^[23][24].

У червні 2018 підтримала відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув’язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова й інших політв’язнів.^[25]

Невдовзі після виходу в світ «Шевченкового міфа України» популярна тоді газета «Вечірній Київ» опублікувала брутальний відгук на книжку і її авторку в супроводі непристойної карикатури^[26]. На цю публікацію відреагували, з одного боку, Євген Сверстюк, обурений її антикультурним політичним підтекстом^[27], а з другого — Олександр Сизоненко, який звинуватив Забужко в службі американському імперіалізму^[28].

Спалахнула дискусія, що тривала до початку 2000-х. Питання стояло про ревізію колоніального спадку в погляді вже не тільки на Шевченка, а й ширше — про те, чи можна, як О.Забужко, говорити про українську культуру не лише в локальному (для українців), а й у загальнолюдському значенні. На захист О.Забужко та її концепції виступили Вадим Скуратівський, Василь Лісовий, Вілен Горський, Юрій Барабаш

[29], Дмитро Наливайко, Володимир Ричка^[30] та ін. вчені.

О.Сизоненко назвав їх «чорноколготочною групою підтримки» та «адептами махрового, волохатого, зниділого ідеалізму» й наполягав на тому, що Шевченко — поет «простий», і «нічого тягнути його у вишукане та снобістське панство» «фрейдів, юнгів, шопенгауерів та шпенглерів». Його позицію підтримали деякі літературознавці, які теж в агресивно-тоталітарному дусі виступили проти західних методологій в україністиці й об’єднали шевченкознавчі праці Забужко й Грабовича під жупелом «демоліберальних»^[31], не зважаючи на відмінності та полеміку між ними (за Д.Наливайком, основна відмінність «полягає в тому, що в книжці О.Забужко міфотворчість „Кобзаря“ не закріплюється за моделями архаїчної міфології й не набуває характеру замкнутої структури, вона виходить на історію України і в ній розміщається», «вписується в контекст націо- й державотворчих міфів великих європейських письменників від Данте й Сервантеса до Ібсена та Джойса»

[32]).

Одночасно московські євразійці критикували письменницю за нерозуміння «цивілізаційно-творчої ролі православ’я» і «російського месіанізму»^[33].

Скандал привернув увагу європейської преси. Газета Neue Zürcher Zeitung писала: «відкидання книжки Забужко українською критикою <…> показує, що українці ще дуже далекі від вироблення конструктивно-критичного ставлення до своїх національних міфів»^[34]. Ця дискусія стала першим випадком в історії незалежної України, коли комуністи й радикальні націоналісти виступили спільним фронтом, об’єднані тим, що ріднило їх і з російськими євразійцями, — ненавистю до Заходу.

З ім’ям Оксани Забужко пов’язаний вихід сучасної української літератури на міжнародну арену. Твори письменниці перекладені понад 20 мовами, окремими книжками виходили в Австрії, Болгарії, Італії, Ірані, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, США, Угорщині, Франції, Хорватії, Чехії, Швеції. Книжка розмов із варшавською публіцисткою Ізою Хруслінською «Український палімпсест» початково вийшла польською мовою і взимку 2013—2014 рр. стала для польських еліт важливим джерелом знань про Україну, допомігши визначитися з політичною підтримкою Майдану.^[35]

Вистави за творами письменниці йдуть на багатьох театральних сценах України, Європи і Північної Америки. У лютому 1998 р. у Нью-Йорку відбулася прем’єра драматичної сцени (моноопери) для мецо-сопрано та камерного ансамблю «Клітемнестра» за однойменною поемою Оксани Забужко (композитор: Вірко Балей (Virko Baley), англійський переклад: Ліса Сапінкопф (Lisa Sapinkopf).^[36]

У 2001 р. на Київській студії хронікально-документальних фільмів знято експериментальний фільм «Хроніки від Фортінбраса» за мотивами однойменної збірки есеїв (режисер Оксана Чепелик).

Поезії Забужко покладені на музику багатьма українськими та зарубіжними композиторами. З 2012 р. письменниця співпрацює з гуртом «Тельнюк: Сестри», п’ятий концертний альбом якого «Дорога зі скла: LIVE» створено головно на її вірші.^[37]

У 2015 р. Чеське Радіо Влтава (Прага) підготувало театралізовану аудіоверсію роману «Музей покинутих секретів» (драматичний цикл із 15 передач, чеський переклад: Ріта Кіндлерова, режисер: Петр Манчал).^[38]

Поезія[ред. | ред. код]

• Травневий іній (1985)
• Дириґент останньої свічки (1990)
• Автостоп (1994)
• Новий закон Архімеда (2000)
• Друга спроба. Вибране (2005)
• Вибрані вірші 1980—2013 (2013)

Проза[ред. | ред. код]

Есеїстика, публіцистика, мемуари[ред. | ред. код]

• Дві культури (1990)
• Хроніки від Фортінбраса (1999)
• Репортаж із 2000-го року (2001)
• Let my people go: 15 текстів про українську революцію (2005)
• Вибране листування на тлі доби. 1992—2002 (з Юрієм Шевельовим) (2011)
• З мапи книг і людей (2012)
• Український палімпсест: Оксана Забужко у розмові з Ізою Хруслінською (2014)
• І знов я влізаю в танк…. Вибрані тексти 2012—2016: статті, есе, інтерв’ю, спогади (2016)

Філософські праці[ред. | ред. код]

• Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період (1992)
• Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу (1996)
• Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій (2007)

Проекти[ред. | ред. код]

• Літопис самовидців: Дев’ять місяців українського спротиву / [автор проекту О. Забужко; упорядник Т. Терен; передмова С. Алексієвич; ілюстратор О. Клачинська]. — Київ: Комора, 2014. — 310, [23] с., кольор. іл. — ISBN 978-966-97403-2-8

Переклади[ред. | ред. код]

Про Оксану Забужко[ред. | ред. код]

1. ↑ Надія Забужко: Доньку захищала на рівні ЦК
2. ↑ Оксана Забужко: Дідівських чи прадідівських бібліотек у цілісному вигляді в Україні, либонь, і не вціліло, тут добре, якщо люди вціліли
3. ↑ Надія Обжирко. Про казки і казкарів.
4. ↑ Оксана Забужко. З незнищенного // На полі чести. Кн. ІІ. Наш сучасник Євген Сверстюк / Упор. Василь Овсієнко. — К., 2015. — С.140-158
5. ↑ Оксана ЗАБУЖКО, поетеса // Письменники Радянської України. 1917—1987: Біобібліографічний довідник / Авт.-упоряд.: В. К. Коваль, В. П. Павловська. — Київ: Радянський письменник, 1988. — 719 с. — С. 693.
6. ↑ Оксана Забужко змалку порівнювала себе з Вінні-Пухом / Новини на Gazeta.ua від 14.09.2012
7. ↑ Офіційна сторінка Оксани Забужко — фотогалерея
8. ↑ Uilleam Blacker. Nation, Body, Home: Gender and National Identity in the Work of Oksana Zabuzhko. The Modern Language Review 105.2 (2010): 487—501(англ.)
9. ↑ ^{а б} Oleksandra Shchur (Wallo). Post-Soviet Women Writers and the National Imaginary, 1989—2009. Ph.D. Dissertation. University of Illinois, Urbana-Champaign, 2013(англ.)
10. ↑ «Дольки помаранч»: Оксана Забужко та Віктор Неборак
11. ↑ Чесне віддзеркалення Оксани Забужко
12. ↑ The Ten Coolest Eastern-European Books You’ve Never Heard Of / airshipdaily.com / blog
13. ↑ Оксана Забужко. Музей покинутих секретів / Видавничий Дім «Комора». Архів оригіналу за 1 травень 2016. Процитовано 22 травень 2016. 
14. ↑ Тамара Гундорова. Післячорнобильська бібліотека: український літературний постмодернізм. Київ: Критика, 2013
15. ↑ Vitaly Chernetsky. Mapping Postcommunist Cultures: Russia and Ukraine in the Context of Globalization. Montreal: McGill-Queen’s University Press, 2007(англ.)
16. ↑ Natalia Monakhova. National Identity in the Postcolonial Situation: A Comparative Study of the Caribbean and Ukrainian Cases―Jamaica Kincaid and Oksana Zabuzhko. The Atlantic Literary Review Quarterly (Special Issue on Postcolonial Feminist Writing) 4.4 (2003): 173-98(англ.)
17. ↑ Oksana Lutsyshyna. Postcolonial Herstory: the Novels of Assia Djebar (Algeria) and Oksana Zabuzhko (Ukraine): a Comparative Analysis. Master’s Thesis, University of South Florida, Tampa, FL, 2006.
18. ↑ Інна Стешин. Художнє втілення феміністичної ідеї в найновіший британській і українській прозі (А. Картер, О. Забужко). Кандидатська дисертація. Тернопільський державний педагогічний університет. Тернопіль: 2002
19. ↑ Amy Elizabeth Moore. Feminism and Nationalism in the Works of Nicole Brossard and Oksana Zabuzhko. Ph.D. Dissertation. University of California, Berkeley, 2009.
20. ↑ Oksana Zabuzhko. Ukraine’s Solidarity
21. ↑ Оксана Забужко. На порозі гуманітарної катастрофи. Культурна політика і державна незалежність
22. ↑ Віктор Чивокуня. Ющенко іде на вибори зі старим обличчям. І своєю старостою?
23. ↑ Оксана Забужко. Нескромна чарівність номенклатури
24. ↑ Радіо Свобода Україна. Гість: Оксана Забужко
25. ↑ An appeal to the representatives of countries who are expected to travel to the World Cup football games in Russia Архівовано 22 червень 2018 у Wayback Machine. Open Democracy, 06.06.2018
26. ↑ Шелест Ю. Сто гривень і Оксана Забужко у колі Тараса Шевченка // Вечірній Київ, 7.03.1998
27. ↑ Євген Сверстюк. Під плащем патріотизму // День, 18.04.1998
28. ↑ Олександр Сизоненко. І на сторожі коло нього поставимо свою любов… // Вечірній Київ, 20.03.1998
29. ↑ Барабаш Ю. «Коли забуду тебе, Єрусалиме…» Гоголь і Шевченко. Порівняльно-типологічні студії / Ю.Барабаш. — Харків: Акта, 2001. — 375 с.
30. ↑ В.Ричка. «Оксана Забужко. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу» // Критика та бібліографія / Укр. іст. журн. — 1998. — № 5. — с.123-125
31. ↑ Іванишин, Петро. Вульгарний «неоміфологізм»: від інтерпретації до фальсифікації Т.Шевченка. — Дрогобич, 2001
32. ↑ Дмитро Наливайко. Шевченко, романтизм, націоналізм // Слово і Час. — 2006. — № 3. — с.3-21
33. ↑ Андрей Окара. Прогулки с Шевченко // «Ex Libris НГ» (книжное обозрение «Независимой газеты»), № 31, 13.08.1998 Архівовано 08.10.2015, у Wayback Machine.(рос.)
34. ↑ Ulrich M. Schmid. Arbeit am Mythos // NZZ, 27.04.1998(нім.)
35. ↑ Przegląd Polityczny. W stronę nowej Ukrainy Архівовано 12 березня 2016 у Wayback Machine. (пол.)
36. ↑ «Клітемнестра» на youtube.com
37. ↑ ТЕЛЬНЮК: Сестри — Дорога зі скла I (live at the Glenn Gould Studio)
38. ↑ V muzeu opuštěných tajemství (чеськ.)
39. ↑ Ігор Гулявий У Вашингтоні вручили премії Фундації Антоновичів // Офіційний сайт Голос Америки, неділя, 20 жовтня 2013
40. ↑ Указ Президента України № 26/2009 від 16 січня 2009 року «Про відзначення державними нагородами України»
41. ↑ Золоті письменники України. Нагороджені
42. ↑ Angelus-2013 для Оксани Забужко // Офіційний сайт Літературної центральноєвропейської премії Angelus, 19.10.2013(пол.)

Виступи, інтерв’ю О.Забужко[ред. | ред. код]

• Оксана Забужко: добірка інтерв’ю
• Повний текст «Польових досліджень» на сайті Exlibris
• «Де немає лицаря, там приходить пахан», інтерв’ю газеті «День», 17.07.1999
• Мова і право // Хроніки від Фортінбраса, К.: Факт, 1999, 340 с.
• «В українській культурі не було місця для осмислення екзистенційного досвіду жінки…». Діалог з Дмитром Стусом // Дзеркало тижня, 1.02.2003
• «Безкнижна нація — бомба, закладена під майбутнє». Діалог з Яною Дубинянською // Дзеркало тижня, 9.04.2005
• «На порозі гуманітарної катастрофи. Культурна політика і державна незалежність». Виступ на президентських слуханнях «Виклики, народжені свободою»
• «Дерусифікація через творчість Оксани Забужко» (Подкаст інтерв’ю Оксани Забужко Громадському радіо, 19 вересня 2003 року)
• Дослідниця забутого // Укр. тиждень, № 1-2, 15 січня 2010
• «Забужко: про секс у криївці, розвал ГУЛАГу упівцями і тотальну забудькуватість українців» // ZaUA.org, 22.03.2010^{[недоступне посилання з липень 2019]}
• Оксана Забужко: «Журналістика 90-х померла». Аудіо
• Оксана Забужко в конфлікті міфологій // Український тиждень, № 3-3, 16 листопада 2007
• Тетяна Терен. Оксана Забужко: ХХІ століття буде «жіночим» // Веб-ресурс Українська правда. Життя — 23.10.2013
• Оксана Забужко “До розвалу Росії треба готуватися” // Веб-ресурс Без Купюр. Відео-Інтерв’ю — 25.11.2017

• Віра Агеєва. Жінка-авторка як інопланетянка. Літературний скандал як проблема рецепції. Казка про нежіночий простір // Агеєва В. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму. — К., 2003.
• Бондаренко А. Українська еліта: патогенез самотності // Слово і Час. — 1998. — № 11. — С.41-45.
• Герасимчук Л. Новітній український Музей
• Елена Мариничева. Разминированная память // Дружба народов. — 2010. — № 9(рос.)
• Наталя Партач. Інтелектуальний роман Оксани Забужко // Дзеркало Тижня. — 2007. — № 39
• Пашник О. В. Трансцендентність як основа буття в ліриці О.Забужко
• Леонід Плющ. Чари з країни ОЗ
• Родик Костянтин. Діагноз: кремляді // Україна молода. — 2010. — № 101 (3867)
• Ромазан О. О. Художнє втілення гендерних проблем у творчості Сильвії Плат та Оксани Забужко. Автореф. дис. … канд. філол. наук. — Дніпропетровськ, 2010.
• Христя Рутар. Формули колективної пам’яті на сторінках роману Оксани Забужко «Музей покинутих секретів»
• Вадим Скуратівський. Нельотна погода. Замість передмови та замість монографії // Забужко О. Сестро, сестро. — К., 2003.
• Стешин І. О. Художнє втілення феміністичної ідеї в найновішій британській і українській прозі (А.Картер, О.Забужко). Автореф. дис. …канд. філол. наук. — Тернопіль, 2002.
• Людмила Таран (ред.). Сад Артеміди. Жінка як текст: Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: фрагменти творчості і контексти. — Київ: Факт, 2002.
• Тебешевська-Качак Т. Автобіографізм як принцип нарації та характеротворення у прозі Оксани Забужко // Слово і час. — 2004. — №.2.
• Леонід Ушкалов. Дзеркала Оксани Забужко // Ушкалов Л. Сковорода та інші: Причинки до історії української літератури. — К., 2007.
• Філоненко С. Концепція особистості жінки в українській жіночій прозі 90-х років XX століття. — К. — Ніжин, 2006.
• Шерех (Шевельов) Ю. Куди пролягає траса // Шевельов Ю. З історії незакінченої війни. — К., 2009.
• Mark Andryczyk. The Intellectual as Hero in 1990s Ukrainian Fiction // University of Toronto Press, 2012.
• Bohachevsky-Chomiak M. «Notre Dame d’Ukraine: Ukrajinka v konflikti mifolohii. By Oksana Zabuzhko» // Slavic Review. — Vol. 68. — No. 3 (Fall 2009).(англ.)
• Chernetsky V. «Confronting Traumas: The Gendered/Nationed Body as Narrative and Spectacle». In: Chernetsky V. Mapping Postcommunist Cultures: Russia and Ukraine in the Context of Globalization. — McGill-Queen’s University Press, 2007.(англ.)
• Czech M. Ukraina bez tabu // Gazeta Wyborcza, 01.11.2010(пол.)
• Achim Engelberg. Kassandra aus Kiev // Blätter für deutsche und internationale politik, Mai 2012(нім.)
• Hrycak A., Rewakowicz M.G. «Feminism, Intellectuals and the Formation of Micro-Publics in Postcommunist Ukraine» // Studies in East European Thought. — Vol. 61. — No. 4 (2009): 311—333 (англ.)
• Languagehat: The Museum Of Abandoned Secrets(англ.)
• Serguei Alex Oushakine. Introduction: Wither the intelligentsia: the end of the moral elite in Eastern Europe // Studies in East European Thought 61 (2009): 243-8.
• Ilma Rakuse. Scharf beobachtete Ukraine // Neue Zürcher Zeitung, 04.11.2010(нім.)
• Maryna Romanets. Erotic Assemblages: Field Research, Palimpsests, and What Lies Beneath // Journal of Ukrainian Studies, vol. 26, 1-2 (2002): 273-85.
• Janet Walker. The Museum Of Abandoned Secrets(англ.)

uk.wikipedia.org

Оксана Забужко – биография, книги, отзывы, цитаты

Это такая детская игра — «секретики». Роешь ямку, берёшь цветы, красивые фантики, камешки или бусинки, выкладываешь из них на дне ямки узор, закрываешь всё цветное стёклышком и засыпаешь землёй. Теперь, если осторожно убрать со стекла землю, можно увидеть картинку. Таким секретом можно поделиться с другом, а можно хранить тайну только для себя. Владелец может забыть о сокровище (конфетной обёртке, незавершенном деле, нерожденном ребёнке) или потерять место, где оно закопано, может переехать, вырасти, умереть, и его тайна уйдёт вместе с ним. С другой стороны, потеряться во времени и пространстве может владелец, оставив после себя только детскую картинку под осколком бутылки, рукопись гениального романа или шедевр живописи, которые навсегда будут помечены «автор неизвестен». Всё забытое не исчезает, оно существует где-то — невиданный никем «Музей покинутих секретів». Однако мы взаимосвязаны с нашим прошлым, с давно ушедшими людьми, и такие «секретики» памяти — потерянные обломки чужих жизней — непостижимым образом возникают вновь, чтобы изменить настоящее.
Основной является тема памяти и истории семьи, народа, человечества, проблема передачи ценностей предыдущих поколений будущим.

Жанр. А вот не скажу какой жанр! «Семейная сага трех поколений» (с) — похоже, но это не полное жизнеописание всех членов семьи, это выхваченные из их истории отдельные сюжеты. Несомненно любовный и эротический роман. Историческая проза с элементами публицистики? — да; «Музей…» основывается на архивных документах, мемуарах, устных рассказах участников событий собранных автором для написания романа. И так получается, что и сам чувствуешь себя, свою семью участниками Истории, потому что и с твоими бабушками происходило такое, и твои родители пережили доперестроечную эпоху, и сам ты выживаешь в опасном сегодняшнем дне. Детектив? — тоже верно: вот тебе расследование гибели двух женщин, а вот тебе целый политический детектив. И мистика здесь также занимает почётное место. Та мистика, которая граничит с реальностью настолько, что можно принять её за правду. И то мистическое настроение, в которое так здорово окунает Стивен Кинг: липкая паутина злого и сильного нечто, от которого, кажется, не избавиться. Все жанры и не перечислишь.

Основной стиль написания — поток сознания (кажется, это так называется), разбавленный классическим изложением событий и вставками интервью и статей.

Сюжет и время. То, что автор делает с ними — сложно описать. В реальном времени — это года полтора, в сюжетном — это более шестидесяти лет: военные сороковые, застойные семидесятые, современные двухтысячные. События прошлого и настоящего не идут в хронологическом порядке, а причудливо переплетаются. Повествование ведется от имени двух мужчин и женщины. Время распределено неравномерно: между парой предложений проходят то десятки лет, то доли секунды. И неудивительно. Слово не может передать весь свой неозвученный, но существующий подтекст. Очень запомнился телефонный разговор из разряда «Как дела? Нормально. А у тебя?», который занимает несколько минут и описывается на нескольких десятках страниц, потому что каждая дежурная фраза несёт предысторию, невысказанный тайный смысл, вызывает размышления. И вся эта множественность сюжетно-временных линий к концу красиво выводится на финишную прямую и приходит к логическому финалу.

Язык очень яркий, полный, художественный. Быстро читать текст не получается. И не потому, что предложения сложной конструкции и занимают иногда больше страницы — информация считывается легко, — а потому что, дочитав фразу до конца и ухватив её смысл, хочется вернуться к началу и перечитать её же на этот раз медленно, а то и вслух, чтобы с восхищённым вздохом насладиться музыкой языка, общим построением предложения, изящным оборотом, вкусным словом, новым для себя термином, задуматься над неожиданной и одновременно близкой тебе мыслью. Некоторые из фраз хочется рассматривать не как двухмерную картинку, а как изображение, окружающее, обволакивающее тебя со всех сторон, подобно сфере.

Секс. Есть. Много. Не только конкретные сцены (они тоже присутствуют), вся книга не наполнена — просочена им. И он разный: любовь, физиологическая потребность, проституция, статус, жажда власти. Иногда и портреты персонажей даны через секс-характеристики: минетный ротик студентки-ассистентки, менопаузная тётка, выставленные для мимоходного начальственного лапания округлости секретарши…

УПА. О, это яблоко раздора… Если наличие именно этой темы заставляет вас сомневаться, читать ли эту книгу вообще, расслабьтесь и читайте. Те, кто «за УПА», будут удовлетворены, те, кто «против УПА» — не почувствуют себя оскорблёнными, те же, кто равнодушен к этой теме, найдут не нудные лекции по истории Украинской Повстанческой Армии, а рассказы о живых людях, живших, любивших и умиравших во времена Войны и Сопротивления.

Книга отличается своим черно-белым подходом к людям и событиям. Хорошие положительные и плохие отрицательные герои. Иногда безапелляционное деление на черное и белое раздражает. А иногда думаешь: «Какого чёрта! Не слишком ли мы терпимы и снисходительны? И не подменилась ли толерантность бездушным, ленивым пофигизмом?» Как говорил Виктор Суворов, самые страшные маньяки никогда не изменяли жене и кормили белочек с руки. Так ли невинен чиновник, совершающий подлость не по своей инициативе, а по служебной необходимости? Или можно оправдать врача, халатно исполняющего свои профессиональные обязанности, тем, что у него маленькая зарплата?

Раздражает? Да. Иногда своей безапелляционностью. Иногда идеализацией главных героев. При всей интеллектуальности своей проскакивающей вульгарностью. И своим неотвязывающимся червячком — а ты сделал что-нибудь хорошее? В общем, толстую кожу равнодушия явно пробивает.

Впечатление: роман просто роскошный. Дает наслаждение, удовлетворение, он терзает, оставляет раздажение, и очень запоминается. Несмотря на четкую историческую привязку, роман вне времени: так было, так есть и так будет. Он подходит под разные настроения и жизненные ситуации — каждый раз сознание будет акцентировать иные моменты в произведении, и каждый раз можно будет открыть для себя что-то новое. Его хочется перечитывать, цитировать. Пять баллов. Рекомендую.

www.livelib.ru

Оксана Забужко. Детальна біографія

Оксана Стефанівна Забужко народилася 19 вересня 1960 року в місті Луцьку, у шістдесятницькій родині з давніми історичними традиціями.

Батько письменниці, Стефан (Степан) Іванович Забужко (1926-1983) — педагог, літературний критик і перекладач (вперше переклав українською оповідання чеського композитора і письменника Іллі Гурніка (Ilja Hurník), у сталінські часи був репресований і відбував заслання в Забайкальському краї. Мати, Надія Яківна Обжирко-Забужко (1926-2014) — вчителька української літератури, автор методичних розробок і популярних літературознавчих творів для школярів.

За словами письменниці, свою філологічну освіту вона отримала вдома. Розпочаті у вересні 1965 репресії проти української інтелігенції змусили родину покинути Луцьк, і з 1968 Оксана Забужко мешкає в Києві.

Закінчила філософський факультет (1977-1982) та аспірантуру з естетики (1985) Київського університету імені Тараса Шевченка. Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва» (1987). Викладала естетику й історію культури в Київській державній консерваторії ім. П. Чайковського (1986-1988), з 1989 — старший науковий співробітник Інституту філософії НАН України.

У 1987 прийнята до Спілки письменників СРСР.

1992 викладала українську культуру в Університеті штату Пенсильванія як запрошений письменник. У 1994 отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала українську літературу й культуру у Гарвардському та Піттсбурзькому університетах. У 2001 викладала літературну майстерність у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

У 1995-2010 О. Забужко була віце-президентом українського відділення ПЕН-клубу (президент — Євген Сверстюк).

Писати вірші Забужко почала, за її словами, «з дописемного віку». Дебютувала з віршами в періодиці у 9 років, на 1973 у видавництві «Молодь» була запланована до друку її перша поетична збірка «Весняна акварель», передмову до якої написав Михайло Стельмах. Але в творчу біографію юної авторки знову втрутилися історичні події: під час репресій 1972 її батьки потрапили в «чорні списки», і «Весняну акварель», уже підготовлену до друку, було знято з виробництва. Тих своїх ранніх віршів Забужко ніколи потім не публікувала, а першу поетичну книжку, уже іншого змісту («Травневий іній»), змогла видати тільки в 1985.

Про свій ранній дебют в «Автобіографії» (1997) вона згадує без ентузіазму і до вундеркіндів у літературі закликає ставитись обережно.

Ключовими у творчості Оксани Забужко є теми національної ідентичності і гендеру. Перший роман Забужко, «Польові дослідження з українського сексу», один із «засадничих текстів української літератури пост-радянського періоду», вийшов у 1996 і викликав бурхливі та суперечливі реакції критиків і читачів. Письмо Забужко — стилістично новаторське і інтелектуально провокативне — викликало нерозуміння з боку деяких вітчизняних критиків, незнайомих із здобутками світової критичної думки і фемінізму зокрема. У той же час читачі сприйняли роман дуже добре, він став першим бестселером незалежної України і дав старт українському книжковому ринку.

За соціологічним опитуванням 2006 року цей роман був визнаний «книжкою, що найбільше вплинула на українське суспільство за 15 років незалежності». Нині це найширше перекладений у світі твір нової української прози (15 мов), включений до багатьох обов’язкових списків та рейтинґів сучасної східноєвропейської класики.

Фаховий філософ і культуролог, Оксана Забужко пише есеї і працює у жанрі нон-фікшн. Вона також звертається до української історії ХХ століття. Її найвидатніший, за оцінками української та зарубіжної критики, роман «Музей покинутих секретів» (2009), перекладений шістьма мовами, — це родинна сага, де присутні три ключові для української історії епохи — Друга Світова війна, 70-ті роки, ранні 2000-ні. Зокрема, авторка приділяє багато уваги епосі УПА (Української Повстанської Армії), демонізованої радянською історіографією. Важливою рисою письма Оксани Забужко є його зверненість до світу, націленість не лише на внутрішню аудиторію, доступність для західного читача.

Дослідники аналізували прозу Забужко за допомогою постколоніальних теорій. У компаративістських студіях «Польові досліження…» порівнюють із творами Джамайки Кінкейд, Ассії Джебар, Анджели Картер, Ніколь Броссар та ін. Письменниця також має надзвичайно виразний стиль, де «поетичний» та «інтелектуальний» голоси переплітаються і витворюють складну структуру. На думку деяких дослідників, у ньому присутнє жіноче письмо, écriture féminine, зокрема, письмо «з тіла» або «про тіло».

Найвідоміша книга Оксани Забужко у жанрі нон-фікшн — «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (2007). У цьому безпрецендентному для України інтелектуальному бестселері, по-перше, українська культурна історія осмислена через Лесю Українку, жіночу постать, як «Іншого», з постколоніальної точки зору. По-друге, Забужко пише про роль і свідомість української шляхти, яку, якщо скористатися образами самої Лесі Українки, можна назвати «великопанською» (на противагу «глибокохамській» радянській) спільнотою.

Ця спільнота в різні часи включала братчиків Кирило-Мефодіївського братства, членів Громади, зокрема Олену Пчілкy — «матір українського націоналізму», мецената Євгена Чикаленка, саму Лесю Українку та багато інших, нині забутих або недооцінених, визначних постатей. Оксана Забужко доводить, що чимало етичних та естетичних «кодів», вироблених шляхтою, стали неприступними сучасному читачеві. По-третє, Оксана Забужко вважає лицарський («єретичний», гностичний) дискурс у Лесі Українки знаковим і таким, що вписує Україну у систему європейських міфологій.

З ім’ям Оксани Забужко пов’язаний вихід сучасної української літератури на міжнародну арену. Твори письменниці перекладені понад 20 мовами, окремими книжками виходили в Австрії, Болгарії, Італії, Ірані, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, США, Угорщині, Франції, Хорватії, Чехії, Швеції. Книжка розмов із варшавською публіцисткою Ізою Хруслінською «Український палімпсест» початково вийшла польською мовою і взимку 2013-2014 стала для польських еліт важливим джерелом знань про Україну.

Вистави за творами письменниці йдуть на багатьох театральних сценах України, Європи і Північної Америки. У лютому 1998 у Нью-Йорку відбулася прем’єра драматичної сцени (моноопери) для мецо-сопрано та камерного ансамблю «Клітемнестра» за однойменною поемою Оксани Забужко (композитор: Вірко Балей (Virko Baley), англійський переклад: Ліса Сапінкопф (Lisa Sapinkopf).

У 2001 на Київській студії хронікально-документальних фільмів знято експериментальний фільм «Хроніки від Фортінбраса» за мотивами однойменної збірки есеїв (режисер Оксана Чепелик).

Поезії Забужко покладені на музику багатьма українськими та зарубіжними композиторами. З 2012 письменниця співпрацює з гуртом «Тельнюк: Сестри», п’ятий концертний альбом якого «Дорога зі скла: LIVE» створено головно на її вірші.

У 2015 Чеське Радіо Влтава (Прага) підготувало театралізовану аудіоверсію роману «Музей покинутих секретів» (драматичний цикл із 15 передач, чеський переклад: Ріта Кіндлерова, режисер: Петр Манчал).

Біографія

Твори

Критика

Ключевые слова: Оксана Забужко,біографія Оксани Забужко,скачать бесплатно,скачать биографию О. Забужко,українські письменники кінця 20 — початку 21 ст.,життя і творчість Оксани Забужко

md-eksperiment.org

Оксана Забужко: новости, биография, фото, публикации

Оксана Стефановна Забужко – знаменитая украинская поэтесса и писательница.

Краткая биография

Оксана Забужко родилась в Луцке, 19 сентября 1960 года

Базовое образование будущая писательница получала дома.

В 1968-м году Забужко и ее родители были вынуждены сбежать в Киев, опасаясь репрессий.

В столице закончила среднюю школу, а позже — факультет философии КНУ.

Преподавала в Консерватории им. Чайковского в Киеве.

С 1989-го года – старший научный работник института философии Национальной Академии Наук Украины.

В 1987-м году Оксана Забужко была принята в Союз писателей Советского Союза.

С 1992-го по 1994-й год была преподавателем в Соединенных Штатах Америки. Сначала – в Университете Пенсильвании. Позже, после получения стипендии известного американского Фонда Фулбрайта, преподавала в Гарварде и Университете Питтсбурга.

В 2001-м году – преподаватель литературного мастерства в КНУ.

Открыто поддерживала Оранжевую Революцию в 2004-м году.

Принимала участие в Революции Достоинства, активно выступала против тогдашнего режима Виктора Януковича. Позже участвовала в спецпроекте Национального музея Революции Достоинства под названием «Арсенал свободы».

Выступает против российской агрессии на Донбассе и аннексии Крыма. В частности, в 2018-м году она поддержала письмо деятелей культуры Украины с призывом к мировым лидерам обеспечить защиту и освобождение украинского политзаключенного в России, режиссера Олега Сенцова.

Стихи

Впервые достоянием общественности стихи Оксаны Забужко должны были стать еще в девятилетнем возрасте поэтессы – ее первый сборник, вступительное слово к которому написал известный украинский писатель и драматург Михаил Стельмах, был запланирован к тиражу в 1973 году. Однако в результате репрессий родители Забужко оказались в “черном списке” и печать сборника была отменена.

Впервые опубликовать свои стихи Забужко смогла только в 1985 году, выпустив поэтический сборник “Майский иней”. Кроме этого, у Оксаны Забужко издано еще пять стихотворных собраний.

Творчество

Оксана Забужко популярна благодаря своей прозе. Наибольшую известность ей принесло произведение “Полевые исследования украинского секса”, написанное и изданное в 1996-м году. Кроме этого следует отметить следующие работы:

• “Инопланетянка” – повесть 1992 года.

• “Сказка о калиновой дудке” – повесть переводилась на польский, чешский и фарси, вышла в тираж в 2000-м году.

• “Музей брошенных секретов” – роман 2009-го года.

• “Notre Dame d’Ukraine: Украинка в конфликте мифологий” – посвященная Лесе Украинке работа вышла в 2007 году.

Активность в сети

У писательницы есть своя страница в социальной сети Facebook, на которую подписано 54 тысячи читателей. Ее Twitter читает больше семи тысяч человек.

Оксана Забужко часто появляется в эфирах украинских и проукраинских радиостанций и телеканалов, таких как «Радио Свобода» или «UA: Радіо Культура».

В своем блоге напоминает о преступлениях России против украинцев, затрагивает злободневные религиозные вопросы, высказывает свое мнение касательно войны на Донбассе, внутренней политики Украины и постреволюционной обстановки.

www.obozrevatel.com

Офіційна сторінка Оксани Забужко — нагороди

		«Музей покинутих секретів» — Книга Року-2010 журналу «Корреспондент»
		Орден княгині Ольги ІІІ ступеня (Указом Президента України від 16 січня 2009 р.)
		«Польові дослідження з українського тексту» — лідер продажів №1 за 2008 р. у мережі книгарень «Є»
		Перша премія з літератури Союзу Українок Америки за «Notre Dame d’Ukraine»
		«№72 в списку ста найвпливовіших людей України за рейтингом журналу «Корреспондент»
		«Notre Dame d’Ukraine» — переможець конкурсу «Краща книжка року» журналу «Корреспондент»
		«Notre Dame d’Ukraine» — переможець Книжки Року-2007
		«Сестро, сестро» (Praha: Argo, 2006) у списку «Книга Року-2006» газети «Lidove noviny» (Чехія)
		«Польові дослідження з українського сексу» визнані «книжкою, що найбільше вплинула на українське суспільство за 15 років незалежності» (за соціологічним опитуванням аґенції «Еліт-профі», серпень 2006)
		«Let My People Go: 15 текстів про українську революцію» — переможець конкурсу «Краща книжка року — 2005» журналу «Корреспондент»
		«Друга спроба. Вибране.» — фіналіст конкурсу «Книжка Року BBC»
		Переможець конкурсу бібліотек Міністерства культури і туризму України за 2005 рік – книжка «Сестро, сестро».
		Європейський Поетичний Ґран Прі-2004 Академії “Схід-Захід”, присуджується на Міжнародному фестивалі “Поетичні ночі в м.Куртеа д’Арджес” (Румунія).
		Стипендія ім.Мілени Єсенської 2004 р. в галузі журналістики, присуджується Європейським Фондом Культури та Інститутом Гуманітарного Знання у Відні (Австрія).
		«Польові дослідження з українського сексу» визнана “найбільшим українським літературним хітом від 1991 року”, за опитуванням аґенції «Еліт-профі» та газети «Галицькі контракти» (січень 2004).
		«Сестро, сестро» визнана переможцем конкурсу українських книг 2003 року в номінації “літературно-художнє видання” (рішенням Оргкомітету Всеукраїнської виставки-форуму української книги в м.Одеса).
		Нагорода Фонду Больяско (Італія) 2003 р. в номінації “література”.
		Одна з десяти найвпливовіших жінок України (за рейтинґом журналу “Корреспондент”, березень 2003)
		«Письменник року»: премія ярмарку “Книжковий світ-2002” (м.Харків) за книжку «Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу».
		Нагорода Фонду Джона Д. і Кетрін Т. Мак-Артурів за всю творчість, 2002 р.
		«Польові дослідження з українського сексу” – в десятці кращих книжок 10-ліття (грудень 2001, «Независимая газета», Росія) Повний список переможців див. тут: http://exlibris.ng.ru/izdat/2001-12-27/1_ten_books.html
		«Хроніки від Фортінбраса» — Книга Року-2000 в номінації “есеїстика” за рейтинґом газети “Книжник-Review”.
		Нагорода Фонду Рокфелера та Центру Беладжіо (Італія) за 1998 р. в номінації “література”.
		Премія Союзу Українок Америки і Фундації Лесі та Петра Ковалевих 1997 р. за повісті “Інопланетянка” та “Я, Мілена”.
		Премія “Global Commitment”-1997 за поетичну творчість.
		«Польові дослідження з українського сексу» — український бестселлер 1996 року #1 (за рейтинґами газети «Десятка»).
		Перша премія Фонду ім.Гелен Щербан-Лапіки 1996 р. за літературну діяльність 1991-1995 рр.
		“Найпомітніша особа в літературі” за результатами журналістського опитування “Мистецькі вершки-95”.
		Стипендія ім. Дж. Фулбрайта 1994 р.
		Премія Президії Академії Наук України 1994 р. за монографію “Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період”.

zabuzhko.com

Офіційна сторінка Оксани Забужко — поезія

З Чеслава МІЛОША

ЦЯ ПЛАНЕТА (1991)
Виявляється, це було непорозуміння.
Це була тільки проба, а її сприйняли буквально.
Ріки зараз вернуться до витоків.
Вітер спиниться на кругах своїх.
Дерева, замість брунькуватись, змаліють до кореня.
Діди побіжать за м’ячиком.
Глянуть у дзеркало — й знов вони діти.
Померлі прокинуться, спантеличені.
Все, що робилося, буде нарешті відроблено.
Що за полегкість! Спочиньте, всі, хто багато страждав.

З Сільвії ПЛАТ

«Подані <в «Другій спробі»> переклади належать до тих, які, на мій погляд, витримали випробування часом, — але заразом також і чесно представляють читачеві найкраще з поетичного доробку самої С.Плат, у повній згоді з усіма хрестоматійними канонами американської літератури.»

“Друга спроба. Примітки автора”

ЗИМОВІ ДЕРЕВА (1961)

Синє чорнило світанку, розведене, блідне.
На промокальнім папері туману дерева
Проступають рисунком із ботанічного атласу –
Спогади наростають, кільце по кільцю,
Обручками, низкою шлюбів.

Щиріші за жінок, дерева не знають
Ні зрад, ні абортів, і світ засівають
Так легко, без жодних зусиль!
Розкошують собі вітрами, безніжки,
По пояс укопані в історію,

Наповнені крилами, потойбіччям, —
Як копії матері Леди.
О родителько листя і насолоди,
Хто ж ці плакальниці, скажи?
Тіні горлиць туркочуть, але не приносять розради.

zabuzhko.com

Забужко, Оксана Стефановна — Википедия

Материал из Википедии — свободной энциклопедии

Окса́на Стефа́новна Забу́жко (р. 19 сентября 1960, Луцк) — украинская писательница и поэтесса.

Биография

Оксана Забужко окончила философский факультет (1982) и аспирантуру (1985) Киевского университета. Кандидат философских наук^[1], защитила кандидатскую диссертацию на тему «Эстетическая природа лирики как направления искусства». В 1987 году вступила в КПСС^[1]. Работала преподавателем эстетики в Киевской консерватории. С 1989 года — старший научный сотрудник Института философии НАН Украины. В 1992 году Оксана Забужко преподавала украинистику в университете штата Пенсильвания как приглашенный писатель. В 1994 г. она получила стипендию Фонда Фулбрайта и преподавала в Гарвардском и Питтсбургском университетах.

Была членом Союза писателей СССР (с 1987)^[1].

В 2014 году лидер общественного движения «Украинский выбор» Виктор Медведчук выиграл суд против Оксаны Забужко. Медведчук обвинил Забужко в клевете, а именно в распространении информации о том, что он якобы был причастен к разгону Евромайдана 30 ноября — 1 декабря 2013 года^[2].

Основные сочинения

Стихотворные сборники

Год	Название	Оригинальное название
1985	Майский иней	Травневий іній
1990	Дирижёр последней свечи	Дириґент останньої свічки
1994	Автостоп	Автостоп
2000	Новый закон Архимеда	Новий закон Архімеда
2005	Вторая попытка	Друга спроба

Романы

Год	Название	Оригинальное название
1996	Полевые исследования украинского секса	Польові дослідження з українського сексу
2009	Музей брошенных секретов	Музей покинутих секретів

Сборники рассказов и повести

Год	Название	Оригинальное название
1992	Инопланетянка	Інопланетянка
2000	Сказка о калиновой дудке	Казка про калинову сопілку
2003	Сестра, сестра	Сестро, сестро

Философия, литературоведение, эссеистика

Год	Название	Оригинальное название
1990	Две культуры	Дві культури
1992	Философия украинской идеи и европейский контекст: франковский период	Філософія Української ідеї та європейський контекст: франківський період
1997	Шевченковский миф Украины	Шевченків міф України
1999	Хроники Фортинбраса	Хроніки від Фортінбраса
2005	Let my people go. 15 текстов об украинской революции	Let my people go. 15 текстів про українську революцію
2007	Notre Dame d’Ukraine: Украинка в конфликте мифологий	Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій

Награды

Переводы

Произведения Оксаны Забужко переведены более, чем на десять языков.

• О. С. Забужко, Полевые исследования украинского секса (роман), Инопланетянка (повесть), Девочки, Альбом для Густава (рассказы) — М: АСТ, Перевод с украинского и примечания Елены Мариничевой. — 2007;

Примечания

Ссылки

Интервью

wikipedia.green