Приймаченко марія картини – Фантастические твари и где их искать в работах Марии Примаченко — Bird In Flight

12 січня народилась Марія Приймаченко. 10 фактів з життя народної художниці

Сьогодні народній мисткині виповнилося б 110 років.

Марія Приймаченко народилася за різними даними 31 грудня 1908 або близько 12-13 січня 1909 року у селі Болотня на Київщині. За своє 89-річне життя створила понад 650 робіт.

Вважається неперевершеним митцем наївного народного стилю (примітивізму). У своїх роботах зображувала чарівних тварин, квіти та сюжети з селянського побуту.

Протягом життя художниці її картини відвідали експозиції Всесвітньої виставки у Парижі, численних республіканських показів мистецтв, а також побували у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. Сьогодні картини Марії Приймаченко оцінюють в десятки тисяч доларів, проте все життя художниця прожила у скруті.

• У семирічному віці маленька Маруся тяжко захворіла. Діагноз невтішний – поліомієліт. В подальшому усе життя мисткиня переживатиме страшні болі, не одну операцію і практично на всіх фото буде з милицями. За спогадами сучасників, саме неможливість сповна працювати в полі з родиною дала дівчинці вдосталь вільного часу, і вона почала малювати.

Серйозно малювати Марія почала у 17-річному віці. Вона знайшла синюватий глей, яким розмалювала власну хату. Вчинок дівчини припав до душі усій околиці – незабаром її чекало перше замовлення. За розмальовку хати сусідів Марія отримала винагороду – порося. Згодом, саме це порося допомогло усій її сім’ї вижити в голодні часи.

• Марія Приймаченко з сином завжди жили у великій скруті. Все життя вони потроху будували будинок на своєму подвір’ї, бо в старій хаті, що дісталася художниці від батьків, ледве можна було жити.

Марія Оксентіївна ніколи не брала грошей за картини – вона їх лише дарувала. Кіносценарист Олександр Рожен пригадує в інтерв’ю, що «Марію, здається, залякала влада». Він наводить історію, що оповів знайомий журналіст – нібито Марія Приймаченко виграла якусь вагому премію, однак коли він її зустрів – жінка була дуже засмучена, а невдовзі журналіст дізнався, що нагорода за премію передана у фонд миру.

• Приймаченко все життя малювала звірів, але ніколи не була у зоопарку. Їй порадили цього не робити під час її навчання у експериментальних майстернях при Київському музеї українського мистецтва. Буцім, щоб не зруйнувати її буйну уяву. Справжніх екзотичних тварин Марія вперше побачила лише у дуже дорослому віці – в цирку, куди її привіз видатний режисер Сергій Параджанов.

Марії Приймаченко пощастило пізнати щастя і в особистому житті. На жаль, воно було недовгим. Під час навчання у Києві вона знайомиться зі своїм односельчанином, лейтенантом піхоти Василем Маринчуком. Закохані не встигли й побратися, як чоловіка призвали на фронт. Василь ще встиг отримати звістку про народження сина Федора і написати відповідь. Після цього зв’язок з ним обірвався. Марія Приймаченко ніколи не дізналася, де він похований. Художниці напередодні смерті коханого снився дивний сон: про сад, в якому все навпаки – коріння стирчить догори, а квіти ростуть в землю. Після загибелі Василя вона вишила скатертину чорними трояндами і накрила нею стіл. Ще довго по його смерті вона не братиме пензля до рук.

• Існує чутка, нібито Пабло Пікассо називав Марію геніальною, а її твори – прекрасними роботами. На жаль, ця історія і понині не має жодних документальних підтверджень. Зв’язок з Пікассо відстежується тільки такий: журналістка Людмила Лисенко згадує, як привезла одного разу в село до Марії альбом з роботами Пікассо. Художниця оглянула його і сказала: «У нас в селі цього б не зрозуміли».

За два роки до смерті Марії наснився сон, ніби вона в раю. Там був стіл з ватманом і фарбами – можна було малювати досхочу. Марія переповідала, що вона зраділа спочатку, а потім спитала: «А вихідні у вас є?». Відповіли – нема. «То краще я на землі помалюю, сюди ще встигну».

• Вже після смерті Марії Оксентіївни сталося кілька скандалів, пов’язаних з грошима і її картинами. Так 2006 року її будинок, у якому жив син художниці Федір, пограбували. Винесли понад 70 картин, кожна вартістю до 10 тисяч доларів. Частину правоохоронним органам вдалося повернути, частина ж вважається втраченою і ймовірніше за все перепродається на чорному ринку.

Не менший скандал стався з фінською компанією «Марімеко», що спеціалізується на виробництві речей для дому. Компанія використовувала малюнок дизайнерки Крістіни Ізоли, який дуже нагадував роботу Марії Приймаченко «Щур у дорозі» 1961 року. Після викриття плагіату компанія визнала свою провину і вибачилася. А фінська авіакомпанія FinnAir, що рекламувала горе-фірму, була змушена швидко прибрати рекламу з використанням зображення зі своїх літаків.

• Щоб заробити грошей, Приймаченко шила оригінальні весільні сукні усій окрузі, щоправда цікавим методом: фасон і крій вона обирала «на око», а ножицями не користувалася – просто рвала тканину.
• Марія Оксентіївна мріяла зібрати митців і розмалювати будинки в містах: «…що за дива витворили б – цвів би не лише садами Київ. Будинки б сміялися до людей…».

Марія Приймаченко також творила ілюстрації до книг. Зокрема, саме її малюнками прикрашені дитячі книги “Ой коники-сиваші” (1968), “Товче баба мак” (1970), “Журавель” (1970), “Чорногуз приймає душ” (1971).

• Під час аварії на ЧАЕС художниця з сином майже потрапляли під 30-кілометрову зону евакуації. Їй радили покинути село, але вона з сином лишилася. І намалювала картину, на якій корова в бахілах їсть отруєну радіацією траву.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Приймаченко Марія – Бібліотека українського мистецтва

Марія Приймаченко

Яскрава представниця “наївного мистецтва”, одна з найвідоміших українських художниць, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1966). 2009-й рік за рішенням ЮНЕСКО було визнано роком Марії Приймаченко; тоді ж бульвар Лихачова в Києві був перейменований на честь художниці.

Марія Оксентіївна дивовижно об`єднала у своїй творчості малюнок і живопис. Це – і живописна графіка, і графічний живопис водночас. За типологією роботи Приймаченко можна умовно поділити на сюжетні (фігурні), знакові, ритміко-орнаментальні. Приймаченко постійно вчиться у рідної поліської природи. Але зв`язки її творчості з гіллям генеалогічного дерева найстародавнішого мистецтва незаперечні. Звернімо, наприклад, увагу на своєрідну сітку на головах мальованих нею коней. “Двочастинне” зображення звірів з визначеною межею голови і тулуба, до якого нерідко вдається художниця, сягає часів палеоліту. У її картинах знаходять втілення ще язичницькі образи фантастичних чудовиськ і птахів. Приймаченко ніби синтезує досвід багатьох поколінь народних майстрів. Джерела її творчості і в повсюдно вживаних в Україні настінних хатніх розписах – одному із найстародавніших жанрів світового декоративного мистецтва.

Твори Марії Приймаченко свідчать про те, що за ними стоїть велика, різноманітна школа народного мистецтва, багатовікова культура народу. Це ніби згусток емоційних вражень і від казок, і від легенд, і від самого життя. Також майстриня володіє бездоганним відчуттям ритму, її форми завжди добре узгоджені одна з одною. І водночас вони не статичні, а якісь особливо рухливі: рослини, навіть пелюстки квітів подані у взаємодії.

Всі елементи утворюють своєрідний ансамбль зі своїм ритмом і формами. В усіх роботах Приймаченко наявний оцей незмінний, спокійний, без кінця і краю орнаментальний рух.

Казковий, фантастичний і чарівний світ Марії Приймаченко

Не по-дитячому серйозна й спостережлива дівчинка-інвалід через хворобу, не маючи можли­вості працювати в полі, весь час прагнула бути в оточенні людей, приносити їм радість. Свою енергію і працелюбність вкладала в малювання.

Марія Овксентіївна Приймаченко, майстер українського «наївного мистецтва», через усе життя пронесла жагу творити, неминучу потребу ділитися своїми відкриттями з людьми, вона з тих митців, які створювали неповторний світ власних образів, світ краси, мистецьки висловлювала ті почуття, що живуть в народі, в його фольклорі, в його думах.

Доля народної художниці дуже тісно пов’язана з рідною землею. Болотня на Київщині — рідне село Марії Приймаченко. Тут 12 січня 1909 року в селянській родині творчо обдарованих людей народилася художниця і прожила все своє життя. Бабуся фарбувала і розписувала писанки. Батько, Овксентій Григорович, бондарював, був теслею-віртуозом, майстром-різьбярем. Ма­ти, Параска Василівна, була визнаною майстринею вишивання. Від неї і перейняла художниця вміння створювати той чарівний, характерний для українських майстринь орнамент. Тож і сама Марія Овксентіївна вбиралася в сорочки, вишиті власноручно. Окрім малярства та вишивання займалася керамікою. і навіть ілюструвала книжки, що на початку сімдесятих років виходили у видавництві «Веселка».

Життя обійшлося з Марією жорстоко. Вона була інвалідом. Ходила через силу, спираючись на милиці. У дитинстві Марія перехворіла страшною недугою — поліомієлітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною й спостережливою, загострило слух і зір. Через хворобу, не маючи можли­вості працювати в полі, вона весь час прагнула бути в оточенні людей, приносити їм радість. Свою енергію і працелюбність вкладала в малювання. Марія Овксентіївна малювала лівою рукою — ближчою до серця, образи схоплювала на льоту. «Роблю сонячні квіти тому, що людей люблю, творю на радість, на щастя людям, щоб всі народи один одного любили, щоб жили вони, як квіти по всій землі…» — так говорила про себе самобутня майстриня.

«Починалося все це так, — згадувала художниця. — Якось біля хати, над річкою на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала різні квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату…». Кожен приходив подивитися на цю дивину, зроблену руками дівчини. Сусіди дивувалися, хвалили її, просили прикрасити і їхні хати. Так розпочався її творчий шлях.

Марія Приймаченко стала відомою з 1936 року, коли вперше у Києві на Всеукраїнській виставці народного мистецтва були експоновані її малюнки «Звірі з Болотні». Марії було присуджено диплом I ступеня. Саме тоді її запрошують до експерименталь­них майстерень при Київському музеї українського мистецтва. В цей час вона малює, вишиває, захоплюється керамікою. Зокрема, пише низку чудових картин «Бичок на прогулянці», «Синій лев», «Рябий звір», «Звір у червоних чоботях» 1936-1937 рр.), «Осел», «Баран», «Червоні ягідки», «Мавпи танцюють», «Два папуги» тощо (1937-1940 рр.). Світ образів цих робіт Марії Приймачен­ко, дійсно, казковий, фантастичний і чарівний. В основі його лежать фольклорні легенди, народні казки й оповідання. В її творах фантастичне — життєве, а реальне фантастичне. Усе так, як у казці: звірі, дерева, квіти діють, розмовляють, борються за добро й стверджують його, знищуючи зло. Птахів вона створює казковими істотами, часто квіткоподібними, з крилами-вишиван­ками, химерних форм, небачених обрисів. Проте завжди звірі й птахи в Марії добрі, симпатичні, сонячні.

Казкова птиця — павич (1936)

Розпочалася війна і Марії Приймаченко перериває свої творчі заняття та повертається до рідного села. Тут вона пережила найстрашніші роки свого життя. Війна забрала в неї чоловіка, який так і не встиг побачити сина Федора. У повоєнний період художниця постійно живе у Болотні, перет­воривши батьківську хату на майстерню. 1950 роком датовано вишиті нею панно «Пави у винаграді» на голубому тлі, на синьому репсі — «Кумпостелі в посуді», на коричневому — «Дві яблуні», а також розписи: «Два Одуди в квітках», «Квітки українські».

У 1953-1959 роках майстриня створює такі картини, як «Три Вірли», «Два Голуби на волошках», «Павич», «Журавель і Лисиця», «Пастухи». Ці твори засвідчили удосконален­ня образної манери М. Приймаченко.

У 1960 році її оригінальні роботи були представлені на виставці декоративних творів у Москві під час Декади української літератури і мистецтва. До художниці знову прийшла велика популярність. За плідну працю Марію Приймаченко було нагородже­но орденом «Знак Пошани».

У 1960-1956 роках художниця створила цикл декоративних розписів «Людям на радість», до якого увійшли роботи «Сонях», «Синій вазон з квітами», «Жар-птаха», «Голуб на калині», «Пава у квітах». За цей цикл Марії Приймаченко присвоєно звання лауреата Державної преміїУкраїни імені Т. Шевченка.

До свого 60-річчя у 1969 році майстриня підготувала чимало робіт з трудової та народно-побутової тематики: «На Вкраїні хліб і сіль», «Орав Іван край дороги», «Українські яблука» та ін. Особливий розквіт її сюжетної творчості припадає на початок 70-х років. З’являються картини «Весілля», «Катерина співає пісню», «Роман і Оксана», «Галя на весілля запрошує», «Сватання», «Після весілля хрещеного батька та матку хрещену везуть до магазина». Особливо вражає картина її останніх років «Звірина серія» — явище унікальне, яке не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві. Якщо раніше художниця зображу­вала реальних звірів, то у 70-80-х рр. в її роботах народжуються звірі фантастичні — витвір геніальної уяви майстра, таких звірів не існує у природі. Це і чотириголовий стародавній болотяний звір, і болотяний рак, і хорун, і прус, і дикий горботрус, і дика волезаха. Дикий чаплун — від слова «чапа­ти» — таку назву вона вигадала одному зі звірів, акцентуючи увагу на його лапах, що здатні продиратися крізь вільхові зарості. Є звірі фіолетові, чорні, сині; сумні, веселі, усміхнені, здивовані. Є звірі з людськими обличчями. Злими постають звірі-алегорії. Так, фіолетовий звір у «буржуйському» каш­кеті, розмальований стилізованими бомбами, злісно вишкірився, показуючи гострі зуби і довгий хижий язик («Будь проклята війна! Замість квіток ростуть бомби» (1984 р.).

Справжнім шедевром серії про звірів став «Гороховий звір» (1977 р.). З усіх тварин, що малювала Марії Приймаченко він — найліричніший. У нього великі вуха і грива як у лева, тулуб прикрашають червоні «яблука», на чолі, переніссі і щоках — трикутники ластовиння та рожеві лапи, що закінчуються чи то кігтями, чи то клешнями. Круглі чорні очі дивляться допитливо. Та і сам звір — яскрава кольорова пляма — зітканий із сонячного проміння і рожево-червоних хмарин. Зелені стручки гороху, в якому живе звір, разом з синіми квітами утворюють рослинний орнамент. Марії було майже 70 років, коли народилася ця по-дитячому наївна істота.

Гороховий звір (1977)

Вона була не тільки прекрасною художни­цею, але й талановитою поетесою. Її вдалі підписи до картин у вигляді коротеньких примовок дуже легко запам’ятовуються: «Ве­снянки-роговички — веселії птички», «Курі­почки пляшуть і хліб пашуть», «Собачка Ада не боїться гада», «Ворон дві баби мав — обох обнімав» тощо.

Останні роки життя недуга прикувала Марію до ліжка, але спілкування зі світом продовжувалося — вона малювала … А незадовго до смерті в 1986 році вона створила вражаючу чорнобильську серію. Рідне село Марії Приймаченко розташоване у 30-кілометровій зоні від Чорнобиля. Тому проблеми і біди багатьох чорнобильців вона знала дуже добре. Цикл робіт, присвячений цій трагедії, розійшовся по світу.

На перший погляд є в роботах художниці щось нібито приблизне, наче примітивне. Та, прозирнувши глибше в ці творіння, відчу­ваєш: це її почерк, її мистецький стиль, бо в нім — її, Приймаченко, світобачення й світосприйняття, її світорозуміння.

На 89 році життя видатна художниця померла. Земля прощалася з Марією, зібравши найкращі квіти, встеливши ними своїй дочці останню путь до небес. Щемить душа, бо важко змиритися, що Україна осиротіла без своєї сонячної мисткині, адже сонце сходило у картинах Марії Приймачен­ко усе життя — від першої синьої квітки, яку ще дівчинкою намалювала глеєм на білій, як світ, хатній стіні.

Та, на щастя, рід Приймаченків-митців продовжився. Нащадки Марії Приймаченко — так само художники. Вона навчила незвичайному баченню світу, своїй манері малювання і сина Федора. Він був її найкра­щим учнем, заслужений художник України, який помер, на жаль, у серпні 2008 року. Пішли її шляхом і онуки. Сьогодні вони — молоді, талановиті художники, кожен — яскрава індивідуальність. Зростаючи поряд із такими майстрами, як їх бабуся та батько, вони перейняли все найкраще. І сьогодні відлунням звучать її слова «Федоре, — просить Марія Овксентіївна, — одчини вікно. Весна на подвір’ї. Пусти краси до хати …»

Рік 2009 — це рік Марії Приймаченко, ініційований Президентом України і присвя­чений 100-річчю від дня народження української художниці, лауреата Національ­ної премії України імені Тараса Шевченка, заслуженого діяча мистецтв України. Ще у 1994 році був створений Всеукраїнський благодійний фонд Марії Приймаченко, завданням якого стала популяризація мис­тецтва художниці. У Києві, в Дніпровському районі, з’явилася вулиця названа на її честь. Крім того, в галузі народного мистецтва засновано премію імені Марії Приймаченко, що буде діяти з 2008 до 2010 року. У музеї українського народного декоративного мистецтва зберігаються її керамічні вази, тарелі, прикрашені розписом із фантастичних звірів, птахів, казкових істот. Її твори з незмінним успіхом експонуються також на всесвітніх виставках у Києві, Парижі, Варшаві, Монреалі, Празі, Софії. Її ім’я як «зірка першої величини» назване у «Все­вітній енциклопедії наївного мистецтва», виданій у Белграді 1984 році.

Серед визначних діячів XX століття вона посідає одне з найпочесніших місць. Її ім’я — поруч з іменами таких майстрів-примітивістів, як французи Анрі Руссо та Анрі Матісс, грузин Ніко Піросманішвілі, хорват Іван Генералич та ін.

Детальніше ознайомитись з долею геніальної, української народної мисткині вам допоможе поданий нижче інформаційно-бібліографічний список. У ньому, крім літературно-критичних матеріалів та елект­ронних ресурсів про життя та творчість Марії Приймаченко, вміщено перелік книг і періодичних видань з її портретами та репродукціями картин. Підготовлений матеріал можна використати під час уроків, бесід, шкільних свят та інших масових заходів, присвячених великій художниці — Марії Овксентіївни Приймаченко, рік якої відзначався у 2009 році.

Бичок-третячок (1984)

Калиновий берег (1966)

Фантастичний звір (1936)

Зелений слон (1936)

Чорна мавпа (1936)

Лев (1947)

Синій бик (1947)

Галя і козак (1947)

Лісова птиця зі своєю дитиною (1961)

Два орли-соколи на могилі (1965)

Собака-красуня (1964)

Дівчина-українка (1965)

Звірі в гостях у лева (1963)

Котячий цар (1976)

Лев зламав дуба (1963)

Дві синички (1986)

О, таки снився четвертий блок… (1988)

Під тим дубом криниця стояла (1968)

Пастушки (1959)

Дика курка у винограді (1962)

Чорний звір (вважається написаною  у 1963р.)

Маруся кужіль пряла (1968)

Українські танцюристи (1963)

Слон (1937)

Пташка (1962)

Кінь стоїть сумує (1962)

«Я з тобою, Іванко, не нажилася…»(1966)

Лежебока ліг під яблунею… (1968)

Роки мої молоді, прийдіть до мене в гості (1969)

Сидить баба на печі, пряде кужель (1969)

Весілля (1971)

Молодий ведмідь по лісу ходить (1971)

Звір гуляє (1971)

Звірячий цирк (1977)

Три діда (1984)

Загроза війни (1986)

Дикий чаклун (1977)

Хто така Марія Примаченко? Цікаві факти:

Розмірковуючи над тим, яким має бути матеріал, присвячений 15-річчю з дня смерті видатної художниці Марії Примаченко, зробили невелике опитування серед знайомих. Всім було поставлено одне (однакове) запитання: «Що ти знаєш про Марію Приймаченко?». Відповіді були не надто розгорнуті, в основному вони звучали так: «Е-е, знайоме ім’я» або «А хто це?». Деякі плутали її зі старшою колегою, не менш видатною Катериною Білокур. Тоді дослідники вирішили зібрати кілька цікавих фактів, пов’язаних з художницею, про які не йдеться у Вікіпедії і не сказано в старих енциклопедіях. Нижченаведені факти не переобтяжені загальновідомою інформацією та легендами. Все для легкого запам’ятовування.

1. Марія Приймаченко народилася в 1909 (1908) році в селі Болотня, на Київщині. Належить до числа кращих художників-примітивістів світу.

2. У дитинстві перехворіла на поліомієліт: одна її нога була повноцінно розвинена (пізніше їй поставили протез), тому носила довгі спідниці.

3. Вміла красиво вишивати. Любила український народний одяг і вишиванки. Часто шила вбрання для знайомих.

4. До цих пір сперечаються про те, як правильно пишеться прізвище художниці. У своїй статті режисер Лесь Танюк писав: «Одного разу я запитав її (Марію Примаченко — ред.):
— Так ви, Марія Овксентіївна, Приймаченко чи Примаченко?
— Приймаченко, — без сумнівів відповіла вона. — Приймаченки ми, з «Приймаків». Батька мого Овксентія Григоровича дід з бабою в «приймаки» взяли, всиновили. А записали потім російською. Все зіпсували.

А в інших випадках та ж Марія Овксентіївна відповідала, що вона — Примаченко, тому, що «так у них в селі казали — примак, а не приймак, ну так нехай так і буде» («Дзеркало тижня» № 11 28 березня 2009 року).

Водночас в інтерв’ю газеті «Сегодня» (від 8.02.2010) невістка художниці Катерина Приймаченко розповіла, що у свідоцтві про народження Марії Оксентіївну літери «Й» немає.

5. Плутанина з приводу правильності написання прізвища Марії Приймаченко виникла не просто так. Випадок для неї часто був важливіший за факту. У живому спілкуванні вона часто пояснювала один і той же малюнок по-різному, так, як їй хотілося на той момент: це було для неї своєрідною розвагою («Дзеркало тижня» № 11, 28 березня 2009 року).

6. «Лінивий ліг під яблунею, щоб яблуко само впало у рота, а воно його по лобі» — це підпис до однієї з картин Примаченко. Художниця часто придумувала до своїх робіт іскрометні і веселі підписи — пояснення.

7. Улюблений колір — зелений.

8. Поважала котів.

9. Писала картини лівою рукою, хоч була правшою.

10. Друга світова війна позбавила Марію Приймаченко чоловіка: він так і не побачив сина, а вона до кінця днів берегла йому вірність.

11. Наприкінці червня 2006 з будинку художниці вкрали 77 картин. Частину з них вдалося повернути. Цей випадок вплинув на здоров’я сина Федора, який жив у будинку матері. А його родина стала обережнішою з непроханими гостями (будинок художниці завжди був відкритий для відвідувачів).

12. Син Федір був успішним художником-примітивістом (помер у 2008 році). Онуки Приймаченко також уміло тримають пензля у руках.

13. 2009 рік був визнаний роком Марії Приймаченко. Однак, за словами родичів художниці, в Україні більшість заходів, присвячених її пам’яті, відбувалися з порушенням авторських прав. Крім того, популярним зараз стало використання репродукцій картин на календарях, сумках, одязі без дозволу родини Приймаченко.

14. При організації і проведенні дитячого Євробачення-2009 НТКУ використовувала в оформленні графічних і поліграфічних матеріалів найвідоміші твори майстрині без узгодження зі спадкоємцями положень щодо авторських прав. Спадкоємці художниці подали до суду. В результаті тривалих переговорів сторони уклали морову угоду, однією з умов якої є визнання Першим національним факту порушення авторських прав на твори Приймаченко.

15. У 2013 році розгорівся скандал щодо використання малюнків Марії Приймаченко в якості реклами. Фінська компанія «Марімекко», яка виробляє одяг і товари для дому, визнала, що один з її фабричних прінтів був скопійований з робіт великої українки. Масштаби скандалу збільшило те, що фінський авіаперевізник FinnAir в рамках співпраці з «Марімекко» наніс цей малюнок на свої Аеробуси-330, які літають в Нью-Йорк і на Далекий Схід.

Але як би там не було, ця негативна ситуація з «Марімекко» відкрила світові українську художницю Марію Приймаченко. Зокрема, відразу після скандалу в «Вікіпедії» з’явилася сторінка про Марію Приймаченко фінською мовою, адже скандал породив чималий інтерес до української художниці з боку фінів. «Я, на жаль, нічого раніше не знав про Марію Приймаченко. А тут такий пласт. Буде що почитати », — написав один з інтернет-користувачів.

16. У 1937-му картини Марії Приймаченко виставляли в Парижі. Тоді іспанський художник Пабло Пікассо зазначив, що, якби вона жила у Франції, могла б стати відомішою, ніж він.

Культурна спадщина Марії Приймаченко

Надзвичайно привабливий світ фантастичних образів української самобутньої художниці Марії Приймаченко. Багато мистецтвознавців визнають її роботи явищем світового масштабу.

Марія Приймаченко і сучасна мода

Колекція Оксани Караванської весна-літо 2009 створена за мотивами робіт української художниці Марії Приймаченко, яка своєю творчістю постійно надихає модельєрів.

Кольори — чисті, життєрадісні, тканини — льон, шовк, батист, мадаполам. Фактури — вишивка ручної роботи, розпис, валяний шовк, об’ємна аплікація.

Марія Приймаченко і Євро-2012

У конкурсі на кращий неофіційний талісман України до Євро-2012 взяли участь близько 250 робіт з усіх куточків України та закордону.

Студентка Харківської державної Академії дизайну і мистецтв Маргарита Кабельникова подала на розгляд журі рекордну кількість робіт – 37, однак кращою з них було визначено левеня Левро.
За словами Маргарити, це чарівне левеня створене за мотивами творчості відомої української художниці Марії Приймаченко.

«Маю надію, що Левро стане втіленням не тільки сміливості, але й відобразить світогляд України», — зазначила Кабельникова.

Звірі Марії Приймаченко із сіна

Дев’ять фантастичних істот із сіна зробив скульптор Олексій Шевчук. Роботи за мотивами картин народної художниці Марії Приймаченко виставили у 2013 році в столичному музеї Шевченка. Автор називає їх «сеноскриптами».

— На кожну скульптуру витратив 10-15 кілограмів сіна. Найбільше мороки було з левом, тому що в ньому величезна кількість деталей, — каже скульптор. Зробив із сіна крилатого коня, черепаху, чаплю.

Саму Марію Примаченко майстер відтворив у формі скіфської баби в народному костюмі.

Свої скульптури Олексій Шевчук виготовляв півроку. Усередині вони порожні. Сіно майстер закріпив на каркасі. Зверху розписав акриловими фарбами.

Про життя та творчість Марії Приймаченко

• Гоян, Я. «Щоб люди жили, як квіти цвіли…» : Марія Приймаченко / Я. Гоян // Присвята : есе. / Я. Гоян. — К., 2001. — С. 314-345.

Зворушливо-поетичний нарис-спогад про життя та творчість художниці.

• Данилейко, В. Міф Марії Приймаченко / В. Данилейко // Образотворче мистецтво. — 2004.— № 3. — С.51-55.

Доля та особливості творчості художни­ці, характеристика окремих творів.

• Данченко, О. Мати й син / О. Данченко // Народні майстри / О. Данченко. — К., 1982. — С. 50-65.

Мова йде про оригінальну живописну манеру розпису картин матері та сина Приймаченків.

• Кара-Васильєва Т. Марія Приймаченко / Т. Кара-Васильєва // Українки в історії. — К., 2004. — С. 246-247.

Коротка біографічна довідка.

• Качкан, В. З отчої криниці / В. Качкан // Дивосвіти / В. Качкан. — К., 1986. — С. 3-13.

Художньо-документальне оповідання про талановиту художницю Марію Приймаченко та її сина Федора.

• Марія Приймаченко : альбом / авт.-упоряд. Н. Велігоцька. — К. : Мистецтво, 1994. — 131 с. : ілюстр.

В альбомі репродукуються твори народної художниці та подано нарис її життя та творчості.

• Найден, О. Марія Приймаченко : синтез орнаментального і фігуративного начал як стильова основа творчості / О. Найден // На­родне мистецтво — 2001.— № 1-2. — С.2-5.

Фольклорні особливості творчості Марії Приймаченко.

• Найден, О. Панно-«вазон» «Сонячник життя» Марії Приймаченко : досвід аналізу одного твору / О. Найден // Народне мистецтво. — 2003.— № 1-2. — С.10-11.

Критичний аналіз видатного твору художниці «Сонячник життя».

• Островский, Г. Добрый лев Марии Примаченко / Г. Островський; худож. А. Зубченко. — М. : Сов. художник, 1990. — 206 c.: ил. — (Рассказы о художниках).

Літературний нарис про життєвий та творчий шлях народної майстрині.

• Фисун, О. Художниця із сонячними очима / О. Фисун // Українська культура. — 1998. — № 11-12. — С. 1.

Про творче призначення та особливості живопису М. Приймаченко.

• Шаров, І. Приймаченко Марія Оксентіївна / І. Шаров, А. Толстоухов // Художники України : 100 видатних імен / І. Шаров, А. Толстоухов — К., 2007. — С. 319-323.

Біографія народної художниці України.

• Шестакова, О. Одкровення і загадки Марії Оксентіївни / О. Шестакова // Народне мистецтво. — 2008. — № 1-2. — С. 4-9.

Огляд життя та творчості мисткині, формування художніх образів малюнків.

• Шинкарук М.«Гороховий звір» М. Прий­маченко / М. Шинкарук // 100 найвідоміших шедеврів України. — К., 2004. — С. 490-493.

Історія написання та характеристика шедевру українського народного живопису — картини М. Приймаченко «Гороховий звір».

Сайти в мережі Інтернет

http://uk.wikipedia.org Марія Приймаченко

https://www.youtube.com/watch?v=0JpYlJWQpgM Відеофільм з репродукціями картин Марії Прйимаченко

http://svit.ukrinform.ua/celebrities.php?page=primachenko.htm Біографія художниці та її значний внесок у світ мистецтва.

http://ukrmystetstvo.blogspot.com/2012/07/blog-post_9.html Марія Приймаченко (Блог про творчість митців живопису та про їхнє життя, які пов’язані з українською землею або українським народом)

http://honchar.org.ua/p/mariya-pryjmachenko-lita-moji-molodiji-pryjdit-do-mene/ Марія Приймаченко: “Літа мої молодії, прийдіть до мене…”

http://lib.ukrsd.com.ua/index.php?name=Pages&op=page&pid=125 Вільний дух і вільний світ творчості (до 100-річчя з Дня народження Марії Приймаченко)

http://www.bondarev.com.ua/pages/view/422 Живопис з приватної колекції Костянтина Бондарєва

Презентація на тему Марія Приймаченко — готові шкільні презентації

Toggle navigation GDZ4YOU

• ГДЗ
  • 1 клас
    • Англійська мова
    • Буквар
    • Математика
    • Німецька мова
    • Основи здоров’я
    • Природознавство
    • Російська мова
    • Українська мова
    • Я досліджую світ
  • 2 клас
    • Англійська мова
    • Інформатика
    • Математика
    • Основи здоров’я
    • Природознавство
    • Російська мова
    • Українська література
    • Українська мова
  • 3 клас
    • Англійська мова
    • Інформатика
    • Математика
    • Німецька мова
    • Природознавство
    • Російська мова
    • Українська мова
    • Я і Україна
    • Я у світі
  • 4 клас
    • Англійська мова
    • ДПА
    • Інформатика
    • Літературне читання
    • Математика
    • Німецька мова
    • Основи здоров’я
    • Природознавство
    • Російська мова
    • Українська література
    • Українська мова
    • Французька мова
    • Я і Україна
    • Я у світі
  • 5 клас
    • Англійська мова
    • Інформатика
    • Історія
    • Математика
    • Німецька мова
    • Основи здоров’я
    • Природознавство
    • Російська мова
    • Світова література
    • Українська література
    • Українська мова
    • Французька мова
  • 6 клас
    • Англійська мова
    • Біологія
    • Географія
    • Інформатика
    • Історія
    • Математика
    • Німецька мова
    • Основи здоров’я
    • Природознавство
    • Російська мова
    • Світова література
    • Українська література
    • Українська мова
    • Французька мова
  • 7 клас
    • Алгебра
    • Англійська мова
    • Біологія
    • Географія
    • Геометрія
    • Інформатика
    • Історія
    • Німецька мова
    • Основи здоров’я
    • Російська мова
    • Світова література
    • Українська література
    • Українська мова
    • Фізика
    • Хімія
  • 8 клас
    • Алгебра
    • Англійська мова
    • Біологія
    • Географія
    • Геометрія
    • Інформатика
    • Історія
    • Німецька мова
    • Основи здоров’я
    • Російська мова
    • Українська література
    • Українська мова
    • Фізика
    • Хімія
  • 9 клас
    • Алгебра
    • Англійська мова
    • Біологія
    • Географія
    • Геометрія
    • ДПА
    • Інформатика
    • Історія
    • Креслення
    • Німецька мова
    • Основи здоров’я
    • Російська мова
    • Українська література
    • Українська мова
    • Фізика
    • Хімія
  • 10 клас
    • Алгебра
    • Англійська мова
    • Біологія
    • Географія
    • Геометрія
    • Інформатика
    • Історія
    • Математика
    • Німецька мова
    • Правознавство
    • Російська мова
    • Українська література
    • Українська мова
    • Фізика
    • Французька мова
    • Хімія
  • 11 клас

Марія Приймаченко

Марія Приймаченко намалювала зеленого слона у сталінському картузі

   Малюнками Марії Приймаченко японці ілюструють свої букварі. Пікассо нібито казав, що схиляється перед творами геніальної українки. 2009-й ЮНЕСКО оголосив роком Приймаченко — художниці, яка прожила життя в поліському селі Болотня за 80 км від Києва.

   У традиційному селі схильність до мистецтва — скоріше аномалія, а не заслуга. Про малого Тараса Шевченка батько-селянин казав, що з нього виросте «ледащо». Марія Приймаченко могла лишитися безіменною. Та сталося інакше. У середині 1930-х радянська ідеологія оголосила, що при комунізмі всі люди стануть творцями, й професійні митці будуть непотрібні. Цю ідею добре ілюструє кінокомедія «Волга-Волга» — у провінційному містечку звідусіль вискакують музиканти, танцюристи й співаки — артисти без відриву від виробництва.

   Щоб поєднати професійне мистецтво з народним, 1934 року в Києві відкрили Центральні експериментальні майстерні (із 1936-го — Школа народних майстрів, згодом — Художньо-промисловий технікум). Сюди збирали народні таланти, серед них була й Приймаченко. У себе в Болотні вона розписувала хату фантастичними звірами.

   Марія вперше опинилася в Києві. І одразу серед знаменитих художників — у Майстернях викладали Анатоль Петрицький, Василь Кричевський, Василь Касіян. Училися не менш знамениті — Тетяна Пата, Параска Власенко, Макар Муха й десятки інших. Марія не загубилася й не розгубилася між них. Та її й оберігали від сторонніх впливів. Приміром, забороняли бувати в зоопарку, щоб справжні звірі не відбили в неї охоти малювати звірів фантастичних.

    Та на художницю нелегко було вплинути. Вона назавжди зберегла «уміння не вміти», або, як казали в старовину, дар «божественного незнання». Звірі й квіти на її картинах справді далекі від реальності: жаба грає на золотій трубі, одуд — чотирилапий, жирафа — товста, зелений слон ходить у сталінському картузі, мавпа живе з крокодилом, левиця робить фіззарядку, а лев спочиває на ліжку. Літак — із крилами жар-птиці, а в поїзда вагони — з очима. Пояснювала: «В дорозі цікаво, поїзд собі їде й роздивляється».

— Чому на ваших картинах немає людей? — якось у неї поцікавилися.

— Як це нема? Вони і є люди…

— Де ж там люди?

— Люди там завжди є. Це — я…

— Чому ви не малюєте справжніх квітів?

— А нащо? Ви ж і так їх бачите.

— А з натури не пробували?

— Я й малюю з натури, але вони щоразу цвітуть інакше…

   Ще вона казала: «У мене все не так, але воно живе».

   1936 року на І Республіканській виставці народної творчості картинам Приймаченко надали цілий зал. Цю виставку бачили Москва, Ленінград, Варшава. 1937-го твори художниці виставлялися в Парижі. Вона стала знаменитою. І саме після того успіху захотіла додому, в Болотню, до землі, до батька й матері. Від Києва зостався лиш один слід: вона почала підписувати картини «по-городському» — не Приймаченко, а Примаченко.

   Всесоюзна преса називала її «Маруся Приймаченко, молода колгоспна художниця з сонячно-радісної України». Не помітили (або намагалися не помічати), що в її картинах усе набагато складніше. Там зло й добро, потворне й прекрасне — невіддільні одне від одного. А епоха впізнається іноді аж надто. Як-от на картині 1936 року «Звіриний суд»: чорна мавпа за столом пише протокол, а двоє вовків стоять перед нею навшпиньки. А одна картина 1930-х — на ній чудовисько, схоже на слона — підписана так: «Та звірина йде й дрімає собі, їсти шукає, то й наряди не на умі, коли їсти хочеться, то нічого не хочеться».

   Приймаченко все робила правою рукою, а малювала — лівою. Можливо, підсвідомо відділяла таким чином душевну роботу від буденної.

   Марія повернулася в Болотню — бо там поряд жив Василь Маринчук. Познайомилися вони в Києві. Він, лейтенант Червоної армії, прийшов на екскурсію до Лаври, де містилися Майстерні. З’ясувалося, він з Іванкова, а його мати живе в Болотні. У березні 1941-го в них народився син Федір. Одружитися вони не встигли — почалася війна. Василь не повернувся: піхотні лейтенанти на війні довго не живуть.

   Перед війною їй снилося, що весняний сад перевернувся: цвіт на землі, а коріння в небі. Після цього сну Марія не малювала майже десять років. Жила з дитиною та старими батьками бідно, іноді продавала довоєнні роботи — за десятку на старі гроші. До малювання повернулася на початку 1950-х. А в 1960-х народне мистецтво знову стає модним, народними мотивами оформляють ресторани, готелі. Тоді ж знову заговорили про Приймаченко. З нею приятелював режисер Сергій Параджанов. Якось повіз її до Києва в цирк — уперше в її житті. А коли вона захворіла — передав їй ящик апельсинів, рідкісних тоді. У ті роки став відомим художником-наївістом її син Федір.

   Якщо раніше вона писала по 10–15 робіт, то 1970 року — до сторіччя Леніна — 100, а до свого 75-річчя — 75 картин. У Музеї народного декоративного мистецтва в Києві є понад 500 її полотен, ще понад 200 — у музеях України та СНД, і не менше 200 — у приватних колекціях.

     Марія Приймаченко померла в ніч на 18 серпня 1997 року.

— Я там опинюся, де живуть мої звірі й цвітуть мої квіти, — казала.

   А 22 червня 2006-го, о четвертій ранку, невідомі викрали 77 картин з її хати в Болотні — через 55 років після початку війни. Такий збіг міг лише приснитися в її снах. Утім, це не містика: злодії обрали час, коли Федора не було вдома, лежав у лікарні. Невдовзі картини й зловмисників, що працювали на замовлення приватного колекціонера, знайшли. Страхова вартість кожної з картин — до $10 тис.

   Художниця передчувала Чорнобиль

  Художниця-наївістка Марія Приймаченко не була наївною, коли йшлося про трагізм світу. Вона не знала, де могила її чоловіка, і цей мотив частий у її роботах. 1971-го написала картину «Солдатські могили». Її можна трактувати і як передчуття Чорнобиля — саме того року почали будувати ЧАЕС з її чотирма реакторами. От і на тій картині — ліс, а в ньому світяться чотири могили, схожі на чотири сонця або чотири величезні яйця в розрізі — вогнистий жовток, а в ньому солдатська каска.

   Картини Приймаченко нібито «традиційно-українські», але це — країна мрій, а не реальності. Художницю порівнюють із Босхом і Хічкоком — митцями апокаліптичних видінь. Режисер Сергій Проскурня згадує: якось приїхали до неї з Києва вертепники, співали про «нашу славну Україну», й Марія Оксентіївна раптом сумно сказала:

— Де ви ту Україну бачили?

Марія Приймаченко: ТВОРЧІСТЬ

Марія Приймаченко у наївному мистецтві

У позарадянському просторі твори наївного мистецтва або мистецтва примітиву не тільки тривко увійшли до музейних збірок в якості одного з феноменів модерністської доби, але й прокреслили в ній певну показову тенденцію. Адже, шукаючи джерел для оновлення образотворчості, стверджуючи людську індивідуальність та суб’єктивність як головні світоглядні категорії, що відбивали сутнісні зміни в суспільстві (загальні процеси демократизації, підключення до культуротворення широких мас, які до того «не враховувалися» ні як автори, ні як споживачі художньої продукції, але тепер склали найчисленніший глядацький загал), перекодовуючи усталені естетичні вартості від «прекрасного» та «гармонійного» на «виразне», «оригінальне» та «своєрідне», модернізм часто знаходив нові образно-мистецькі цінності у тих сферах творчості, що існували поза академічними канонами та офіційними стереотипами «високої культури».

«Невчена» творчість надавала в цьому плані ті самобутні зразки авторського самовираження, де відкритий погляд на світ поєднувався із природною експресивністю виразу, а фантазія художника окреслювала його особливу образність, в якій складно перетиналися окремий людський досвід і архетиповість «колективного несвідомого». Невипадково видатних примітивістів початку ХХ століття (А. Руссо, Н. Піросманішвілі, Серафіну Луї та ін.) «відкрили» для культурної публіки саме художники та критики модерністського руху, після чого «наївне малярство» стало стійким об’єктом мистецтвознавчих досліджень, музейного колекціювання, цариною фахових дискусій та наукових розвідок. До певної міри можна стверджувати, що саме «наївний художник» з його «природною» індивідуальністю, яскравою самобутністю світовідчуття, що сформувалися на маргінесах цивілізації та поза канонами високої культури, котра переживала кризу, який утверджує себе всупереч обставинам, виявився одним з «героїв доби». Сьогодні, в умовах стрімких глобалізаційних процесів, загальної де- та реструктуризації культури, де опозиція «популярного» та індивідуального й авторського приходить на зміну попередній проблематиці «масового» та «елітарного», «високого» та «низького» в мистецтві, тема «наївного художника у сучасному світі» набуває нової актуальності, по-іншому розкриваючи візії епохи.

Адже феномен «наївного художника» — це перш за все драма людини не на своєму місці: це той конфлікт особистого таланту і обставин життя, який змусив А. Руссо пропрацювати все життя на митниці, і лише під старість «випустити» свої обдарування у широкий простір, а геніального Піросмані — то мерзнути зчіплювачем вагонів на залізниці, то торгувати молоком… Головний зміст цього мистецтва — особиста обдарованість митця та настійлива потреба висловлювати себе через художні образи, більша і сильніша від обставин життя та долі, здатна виводити людину у світ творчості, долаючи усі побутові перепони. Саме цей самобутній світ, безпосередність його вислову так притягують у цьому мистецтві. Адже, можливо, саме тут кордонів між митцем та глядачем майже не існує, а твори є перш за все «портретами» їх авторів, сила індивідуальності котрих так захоплює і дивує. Марія Примаченко постійно вчилася у рідної поліської природи. Але зв’язки її творчості з гіллям генеалогічного дерева найстародавнішого мистецтва є незаперечними. У її картинах знаходять втілення ще язичницькі, що знайшли відгук у надрах слов’янської міфології, образи фантастичних чудовиськ і птахів. Марія Примаченко ніби синтезує досвід багатьох поколінь народних майстрів. Джерела її творчості і в повсюдно вживаних в Україні настінних хатніх розписах — одному із найстародавніших жанрів світового декоративного мистецтва. і в тому орнаментальному та пісенному багатстві, що входило у дитячу свідомість з колисковою матері, яке оточувало кожного дня: це і медяники, що робились у вигляді фантастичних тварин, і весільні вироби з тіста, якими славилася серед односельчан Марія, і старовинні тканини, килими, вишивки, вибійки. Твори Марії Примаченко свідчать про те, що за ними стоїть велика, різноманітна школа народного мистецтва, багатовікова культура народу. Це ніби згусток емоційних вражень, і від казок, і від легенд, і від самого життя. Процес її творчості являє собою феномен дивовижного сплаву конкретного мислення, інтуїції, фантазії і, нарешті, підсвідомого, коли відчиняється «будиночок чаклунки» і звідти виходять у світ її небувалі, часом химерні образи. Нерідко та чи інша композиція народжується уві сні, а потім, вранці або вдень, малюється на папері. 

Творчість Марії Примаченко здатна викликати асоціації у глядача. Безумовно, головним фактором, що визначає неповторність мистецтва Марії Примаченко, є її рідкісний талант,- саме завдяки своєму натхненному покликанню зуміла вона вловити і висловити інтонацію української культури, донести її теплий і людяний тембр.

Марія Примаченко дивовижно об’єднала у своїй творчості малюнок і живопис. Це — і живописна графіка, і графічний живопис водночас. За типологією роботи Марії Примаченко можна умовно поділити на сюжетні (фігурні), знакові, ритміко-орнаментальні. Якщо у середині 1960-х років на виставках її творчість була представлена переважно квітково-пташиними композиціями, то вже 1967 року вона виконала цілий ряд побутових сценок. Особливий розквіт її сюжетної творчості припадає на початок 1970-х років: «Весілля», «Катерина співає пісню», «Роман і Оксана», «Галя на весілля запрошує», «Сватання», «Після весілля хрещеного батька та матку хрещену везуть до магазина» та інші. 

Пройшли складний шлях еволюції, поступово наповнювались новим змістом традиційні зображення — символи народного мистецтва. Розетка — сонце, солярний знак — чи не своєрідна це інтерпретація стародавнього символу у примаченківських «Соняшниках». Перед глядачами філософськи осмислений образ вічного народження, вмирання і відтворення, уявлення про мудрий животворний початок природи. Вона творить квіти-роздуми, квіти-присвяти: «Людям, що пашуть хліб і Батьківщину кохають», «Молодим матерям, що народили сина або дочку», «Квіти на ялинку», «Лесі Українці», «На честь польоту космонавтів» і «На честь народження правнучки». Персоніфіковані фантастичні квіти (наприклад, «квіти-оченята») і ті, що легко вгадуються,- соняшник, бузок, рожі. Композиції з квітів — декоративні і монументальні, вони нагадують стінопис. У них неповторний ритмічний лад, що тримається саме у цьому кольорі, саме у цьому розмірі. Ритмічно довершені квітково-пташині композиції: «Веснянки-роговички — веселі птички», «Чайка над полем пролітала», «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть», «Кочубарки на маках». Марія Примаченко володіє бездоганним відчуттям ритму, її форми завжди добре узгоджені одна з одною. І водночас вони не статичні, а якісь особливо рухливі: рослини, навіть пелюстки квітів подані у взаємодії. Всі елементи утворюють своєрідний ансамбль зі своїм ритмом і формами. 

Марія Примаченко не любила великих чистих площин, вони їй здавалися неживими, тому всюди тло — земля, вода, небо — вкрите ритмічними рядами дрібненьких горизонтальних чи вертикальних рисок, дужок, крапок, світлих — на небі (хмаринки), темних — на землі й воді (трава, хвилі). Таке найпростіше ритмічне чергування різних форм і кольору повторюється в кожному клаптику аркуша, в кожній найменшій деталі. В усіх роботах М. Примаченко наявний  незмінний, спокійний, без кінця і краю орнаментальний рух. Блискучий майстер композиції, вона завжди знаходить особливий і довершений «ритм ритму». 

Примаченківська «звірина серія» — явище унікальне і не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві. Сюжетні твори Марії Примаченко — при усій їхній самобутності — мають деяку спільність з народними картинками. А ось фантастичні звірі — це витвір уяви художниці. Таких звірів не існує у природі — порівняння тут зайві. «Дикий чаплун» — від слова чапати — таку назву придумала Марія  одному із звірів, акцентуючи увагу на його лапах, що здатні продиратися крізь таємничі хащі життя.

Примаченківські фантастичні звірі — це і пересторога («Будь проклята війна!»), і заклик до дружби, до миру. Укрупнені форми небачених звірів, справжня злива кольорів у поєднанні з орнаментальною розробкою тулуба слугують створенню вражаючого своєю емоційною силою образу. Вступає у дію магія справжнього мистецтва: звірі ніби ворушаться, дихають, ростуть у нас на очах. 

Марія Приймаченко була творчо обдарованою особистістю. Підписи до своїх картин художниця придумувала сама. Назви «Три буслики в горосі живуть у нас і досі…», «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть» свідчать і про поетичний талант, і про неабиякий хист відтворювати музику. Останні роки життя хвороба прикувала Марію Приймаченко до ліжка. Але вона продовжувала спілкуватися зі світом- малювати. 

Отож, в контексті вітчизняного мистецтва інтерес до наївного малярства був так чи інакше пов’язаний з прагненням змінити культурні стереотипи: на початку ХХ ст. ним збагачувалось тлумачення мистецтва лише у його класично-музейних вимірах, у радянський час воно оживляло непорушну художню систему з жорсткою ієрархією жанрів, видів, фахового навчання. Яскрава самобутність творів наївних художників свідчила про те, що освіта — радше приватна справа самого художника, а митця від немитця відрізняє не диплом, а особисті якості таланту. Невипадково, як зазначає К. Богемська, «двадцяте століття з його інтересом до неспеціалізованої творчості виявляє новий тип особистості — такої, що живе наче поза куль турними межами суспільства, але насправді змодельованої на самих верхів’ях культури»

Марія Приймаченко: Цікаві факти

Хто така Марія Примаченко? Цікаві 

факти:

     Розмірковуючи над тим, яким має бути матеріал, присвячений 15-річчю з дня смерті видатної художниці Марії Примаченко, зробили невелике опитування серед знайомих. Всім було поставлено одне (однакове) запитання: «Що ти знаєш про Марію Приймаченко?». Відповіді були не надто розгорнуті, в основному вони звучали так: «Е-е, знайоме ім’я» або «А хто це?». Деякі плутали її зі старшою колегою, не менш видатною Катериною Білокур. Тоді дослідники вирішили зібрати кілька цікавих фактів, пов’язаних з художницею, про які не йдеться у Вікіпедії і не сказано в старих енциклопедіях. Нижченаведені факти не переобтяжені загальновідомою інформацією та легендами. Все для легкого запам’ятовування.

1. Марія Приймаченко народилася в 1909 (1908) році в селі Болотня, на Київщині. Належить до числа кращих художників-примітивістів світу.
2.  У дитинстві перехворіла на поліомієліт: одна її нога була повноцінно розвинена (пізніше їй поставили протез), тому носила довгі спідниці.
3. Вміла красиво вишивати. Любила український народний одяг і вишиванки. Часто шила вбрання для знайомих.
4. До цих пір сперечаються про те, як правильно пишеться прізвище художниці. У своїй статті режисер Лесь Танюк писав: «Одного разу я запитав її (Марію Примаченко ):- Так ви, Марія Овксентіївна, Приймаченко чи Примаченко?

   — Приймаченко, — без сумнівів відповіла вона. — Приймаченки ми, з «Приймаків». Батька мого Овксентія Григоровича дід з бабою в «приймаки» взяли, всиновили. А записали потім російською. Все зіпсували

   А в інших випадках та ж Марія Овксентіївна відповідала, що вона — Примаченко, тому, що «так у них в селі казали — примак, а не приймак, ну так нехай так і буде» («Дзеркало тижня» № 11 28 березня 2009 року).

   Водночас в інтерв’ю газеті «Сегодня» (від 8.02.2010) невістка художниці Катерина Приймаченко розповіла, що у свідоцтві про народження Марії Оксентіївну літери «Й» немає.

   Плутанина з приводу правильності написання прізвища Марії Приймаченко виникла не просто так. Випадок для неї часто був важливіший за факту. У живому спілкуванні вона часто пояснювала один і той же малюнок по-різному, так, як їй хотілося на той момент: це було для неї своєрідною розвагою («Дзеркало тижня» № 11, 28 березня 2009 року)..

5. «Лінивий ліг під яблунею, щоб яблуко само впало у рота, а воно його по лобі» — це підпис до однієї з картин Примаченко. Художниця часто придумувала до своїх робіт іскрометні і веселі підписи — пояснення.
6. Улюблений колір — зелений.
7. Поважала котів.
8.  Писала картини лівою рукою, хоч була правшою.
9. Друга світова війна позбавила Марію Приймаченко чоловіка: він так і не побачив сина, а вона до кінця днів берегла йому вірність.
10.  Наприкінці червня 2006 з будинку художниці вкрали 77 картин. Частину з них вдалося повернути. Цей випадок вплинув на здоров’я сина Федора, який жив у будинку матері. А його родина стала обережнішою з непроханими гостями (будинок художниці завжди був відкритий для відвідувачів).
11. Син Федір був успішним художником-примітивістом (помер у 2008 році). Онуки Приймаченко також уміло тримають пензля у руках.
12. 2009 рік був визнаний роком Марії Приймаченко. Однак, за словами родичів художниці, в Україні більшість заходів, присвячених її пам’яті, відбувалися з порушенням авторських прав. Крім того, популярним зараз стало використання репродукцій картин на календарях, сумках, одязі без дозволу родини Приймаченко.
13.  При організації і проведенні дитячого Євробачення-2009 НТКУ використовувала в оформленні графічних і поліграфічних матеріалів найвідоміші твори майстрині без узгодження зі спадкоємцями положень щодо авторських прав. Спадкоємці художниці подали до суду. В результаті тривалих переговорів сторони уклали морову угоду, однією з умов якої є визнання Першим національним факту порушення авторських прав на твори Приймаченко.
14.  У 2013 році розгорівся скандал щодо використання малюнків Марії Приймаченко в якості реклами. Фінська компанія«Марімекко», яка виробляє одяг і товари для дому, визнала, що один з її фабричних прінтів був скопійований з робіт великої українки.Масштаби скандалу збільшило те, щофінський авіаперевізник FinnAir в рамкахспівпраці з «Марімекко» наніс цей малюнок насвої Аеробуси-330, які літають в Нью-Йорк і на Далекий Схід.
15. Але як би там не було, ця негативна ситуація з «Марімекко» відкрила світові українську художницю Марію Приймаченко. Зокрема, відразу після скандалу в «Вікіпедії» з’явилася сторінка про Марію Приймаченко фінською мовою, адже скандал породив чималий інтерес до української художниці з боку фінів. «Я, на жаль, нічого раніше не знав про Марію Приймаченко. А тут такий пласт. Буде що почитати », — написав один з інтернет-користувачів.
16.  У 1937-му картини Марії Приймаченко виставляли в Парижі. Тоді іспанський художник Пабло Пікассо зазначив, що, якби вона жила у Франції, могла б стати відомішою, ніж він.