Приклад інтерв ю: Урок 4. Прийоми інтерв’ювання — СторіМейкер: школа громадянської журналістики

Урок 4. Прийоми інтерв’ювання — СторіМейкер: школа громадянської журналістики

Ведення інтерв’ю потребує певних навичок. В попередньому розділі ви дізналися про підбір джерел і визначення різних видів інформації, яку вони можуть забезпечити якнайкраще. В цьому розділі ви дізнаєтеся, як знайти підхід до вашої теми чи джерела, щоб отримати необхідну інформацію, яку маєте записати.

Деякі інтерв’ю можна підготувати заздалегідь. Окремі з них короткі, незаплановані та відбуваються на місці. Хороші журналісти зазвичай мають налагоджені контакти – з експертами, інформаційними джерелами чи авторитетами суспільної думки. Вони можуть зателефонувати до свого джерела й попросити його про інтерв’ю або ж про написання короткої замітки з приводу екстреної новини.

Тип сюжету, який ви готуєте, та обставини інтерв’ю визначать методи, використовувані вами, а також вашу здатність втілювати описані тут принципи. До запису інтерв’ю є й спеціальні вимоги. Ви маєте впевнитися, що записаний вами матеріал можна використовувати. Детальніше ми говоритимемо про це на уроках про аудіо та відео.

Види джерел, в яких ви берете інтерв’ю, а також роль, яку вони відіграють у висвітленні вашого матеріалу, визначать типи запитань, які ви ставитимете. Так само вплине на проведення інтерв’ю об’єм часу, яким ви володієте.

Підготовка до інтерв’ю

Попереднє дослідження

Проведіть попереднє дослідження перед інтерв’ю, якщо це можливо. Вивчіть досьє на людину, в якої братимете інтерв’ю. Опрацюйте документи, які дозволять глибше розібратися в проблемі й вимагатимуть додаткових уточнень.

Після цього ви зможете сформулювати запитання так, щоб вони якомога ближче торкалися теми. Це також допоможе вам більше дізнатися про людину, в котрої ви братимете інтерв’ю.

Підготуйте декілька вступних запитань

Якщо ви заготуєте кілька основних запитань, це вам може знадобитися. Бо зекономить час і збереже спрямованість інтерв’ю.

Під час підготовки запитань слід чергувати закриті (на які можна відповісти тільки ТАК чи НІ) та відкриті запитання (на них зазвичай відповідають у довільній формі).

Приклад добре підготованих записів для інтерв’ю

Вступні запитання або запитання «для розігріву»

Запитуйте їх на початку, щоб респондент відчув себе комфортно, бо ж це прості й не особисті питання.

• Як я можу вас представити? (повне ім’я, посада). Чи можу я вказати ваші дані в статті?

Переконайтеся в тому, що ім’я записане без помилок, навіть якщо воно не складне.

• Де ви навчались?
• Які матеріали ви використовуєте і чому саме ці?

Головні запитання інтерв’ю

Це та частина, де ви отримуєте найбільш цікаву й корисну інформацію.

• Як би ви описали значимість вашої роботи для інших людей?
• Що на вас вплинуло або надихнуло?
• Як війна вплинула на теми й вибір аудиторії, якій ви адресуєте своє мистецтво?
• Яку роль у вашому суспільстві відіграють художники?

Заключні запитання

Зазвичай це та частина бесіди, коли ви ставите найскладніші та викривальні запитання, одночасно з фінальним запитанням (див. нижче).

• Ваші критики стверджують, що ви не так уже й далеко відійшли від вуличних художників чи простих ілюстраторів. Як можете відповісти на цю критику?
• Що ще ви можете додати або вважаєте за потрібне повідомити читачам?

Приклад початку інтерв’ю

Підготовте для вашого респондента одне речення, яке характеризує ваш сюжет. Вам слід пояснити йому, про що цей сюжет. Це допоможе йому сконцентруватися й дати потрібні відповіді.

Ведення інтерв’ю

Попередьте, що ви журналіст

У багатьох ситуаціях це очевидний факт, проте не завжди. Особливо це актуально під час інтерв’ю в режимі онлайн. Попередити важливо з точки зору етичної та професійної позиції, хоча бувають винятки (більше на цю тему дивіться в розділі про професійні й етичні стандарти).

Дайте респонденту знати, якщо ви чи інший журналіст будете використовувати камеру для фото- чи відеозапису – щоб не застати респондента зненацька чи непідготовленим. В деяких місцях потрібен дозвіл на проведення зйомки чи запису аудіо. Якщо це актуально у вашому випадку, отримайте спочатку дозвіл у респондента, а вже після запису знову запитайте в нього, чи можна цей запис використовувати.

Почніть з загальних питань

В залежності від обсягу вільного часу важливо розпочати з простих, мало не безневинних запитань. Допоможіть людині прийти до тями до того, як ви почнете задавати емоційно складніші чи гострі запитання. Це допоможе людям дещо про вас дізнатися.

Контролюйте процес інтерв’ю

Іноді очікування у інтерв’юйованих інші, ніж у вас. Політики часто намагаються повернути напрямок обговорення на потрібну їм тему. Звичайні громадяни, не знайомі з процесом інтерв’ю, часто говорять про речі, які не мають відношення до теми. І хоч ви мусите бути люб’язні, однак суворо контролюйте інтерв’ю. Бо монологи не такі інформативні, як інтерв’ю, яке складається з запитань та коротких відповідей на них.

Не підганяйте респондента

Водночас із необхідністю контролю за темпом інтерв’ю також важливо дати людям завершити думку. Іноді люди намагаються хоча б щось сказати під час незручної паузи, буває, більше, ніж треба.

 Досліджуйте і прояснюйте

Іноді респондентам не дуже вдається чітко висловити свою думку. Іноді вони старанно уникають відповідей. В такому разі ви можете запитати по-іншому. Часом це допомагає сформулювати відповідь за респондента як варіант підтвердження відповіді: «отже, ви говорите про те, що…»

Поставте додаткові запитання

Не будьте надто зациклені на підготовлених питаннях і протоколюванні заміток, інакше можете забути поставити додаткові запитання. Іноді найціннішу інформацію можна отримати від запитань, які ви не планували.

Делікатні запитання — наостанок

Репортеру треба бути жорстким. Ви маєте задати важкі питання й отримати на них відповіді. Правильна стратегія для цього – зберегти найнапруженіші запитання для завершальної частини інтерв’ю. У підсумку, у вас все-таки збережеться шанс підготувати свій матеріал, навіть якщо суб’єкт інтерв’ю розсердиться на ваші надто прямі запитання й відмовиться відповідати на них.

Завершення інтерв’ю

Закінчити інтерв’ю двома запитаннями – це завжди хороша ідея:

• «Чи маєте ще щось, що б хотіли сказати?»

Це хороша можливість для вашого джерела надати вам інформацію, яка важлива для нього/неї, чи відповісти на запитання, які ви не збиралися задавати.

• «Чи можу я зв’язатися з вами, якщо в мене виникнуть додаткові питання? »

Це дозволить вам завершити матеріал в тому випадку, якщо ви або редактор вважатимете за потрібне щось уточнити або якщо історія матиме розвиток і вам буде потрібна на це відповідь.

І наприкінці інтерв’ю не забудьте подякувати своєму гостю і ще раз представити його глядачам.

Необхідно пам’ятати:

• Підготуйтеся до інтерв’ю. Заздалегідь зберіть інформацію про співбесідника, а також про проблему, яку хочете з ним обговорити. Підготуйте кілька запитань.
• З самого початку зробіть запас запитань дещо більший, ніж видається необхідним.
• Якщо інтерв’ю охоплює різну тематику, згрупуйте запитання за тематичними блоками.
• Розставте пріоритети в питаннях і визначте, яку найбільш важливу інформацію вам треба отримати від респондента.
• Найбільші проблеми інтерв’ю: обмежений час та складний респондент, котрий неохоче відповідає на запитання.
• Під час інтерв’ю ви насамперед повинні дізнаватися про факти й думки.
• Намагайтеся створити для респондента комфортні умови.
• Інтерв’ю може перетворитися на переговори, якщо респондент почувається некомфортно або ж не має бажання щось вам розповідати.
• Як журналіст ви маєте бути непохитним і доброзичливим.
• Іноді респондент, відповідаючи «без коментарів» або ж даючи надто загальну, розпливчату відповідь, ставить себе в невигідне становище. Ви можете йому про це нагадати.
• Ваш сюжет стане цікавішим, якщо інтерв’ю включатиме думки людей з протилежними точками зору.
• Свої особисті забобони слід відсунути вбік й намагатися ставити об’єктивні запитання, які відображають широкий спектр думок.
• Не варто благоговіти перед відомим та авторитетним гостем.
• Не можна обманювати аудиторію, свідомо уникаючи незручних для співрозмовника тем та задаючи надто спрощені запитання.
• Важливо пам’ятати, що ведучий не зобов’язаний вступати в полеміку. Він насамперед журналіст, який представляє інтереси глядачів, а не прокурор, слідчий чи психіатр.

Контрольні запитання до уроку:

Питання 1. Що ви можете зробити, якщо ваш респондент неохоче вступає в діалог? (Відповідей декілька)

1. Швидше перейти до більш важливих питань.
2. Спитати, чому співбесідник такий мовчазний, і запитати, як це можливо виправити.
3. Публічній персоні можна сказати й те, що відповідь «без коментарів» виставить його в непривабливому світлі.
4. Всі перелічені варіанти.

Питання 2. Правильно чи Ні: Якщо респондент неохоче відповідає на важливе запитання, то замість відмови від інтерв’ю варто сформулювати запитання по-іншому й намагатися знайти правильний курс.

Питання 3. Що з перерахованого нижче НІКОЛИ не можна робити під час інтерв’ю? (Одна відповідь)

1. Перечекати мовчки незручний момент.
2. Пояснити, про що сюжет.
3. Наприкінці інтерв’ю запитати респондента, чи він/вона має ще щось, що б хотів/ла додати?

Питання 4. Хороше інтерв’ю відрізняється від звичайної розмови (Одна відповідь):

1. Чітким розподілом ролей.
2. Наявністю визначеної теми розмови.
3. Більш формальним характером спілкування.
4. Більш чіткими часовими рамками розмови.
5. Всі варіанти правильні.

Пройти підсумковий тест

Інтерв’ю з письменником Андрієм Курковим.

Марина Пирожук:— Вітаю всіх!

Перед мікрофоном програма “Перед мікрофоном “Свободи”!

В студії Марина Пирожук.

Сьогодні нашим гостем є відомий український письменник Андрій Курков. До речі, відомий не лише в Україні, а й на Заході.

Пане Курков, вітаю Вас! Дуже дякую, що знайшли час поспілкуватися з нами і з нашими слухачами!

Андрію, Ви взагалі дивовижна людина: росіянин, пишете російською і українською, але вважаєте себе українцем за ментальністю. Відомо, що Ви народилися в Росії.

Як довго Ви, до речі, живете в Україні? Чи не було у Вас колись бажання переїхати на історичну батьківщину?

Андрій Курков: — Я виріс в Києві. Я переїхав з родиною до Києва, коли мені було 3 роки. Тобто, я не тільки за ментальністю, а й, скажу так, за відчуттям власної землі більше українець. Коли я це кажу, то когось це дратує, а когось ні.

Мені на початку 90-их кілька разів пропонували повертатися на історичну батьківщину або переходити писати тільки українською мовою.

Але справа в тому, що любити Україну можна і татарською мовою, і єврейською, і угорською. Я думаю, що у нас дуже багато наших співвітчизників люблять Україну своїми рідними мовами.

— Андрію, а як Ви ставитеся до проблеми, якою дуже часто зловживають політики? Мова йде саме про російську мову, про яку Ви щойно згадували, і якою надактивно опікуються окремі політики, які надали їй статус регіональної в певних регіонах не так давно.

До речі, Ви підтримуєте такі дії чиновників зі Сходу і Півдня? Чи справді, на Ваш погляд, російська мова потребує в Україні захисту? Цікаво було б почути від Вас відповідь як від інтелектуала, якого багато людей поважають в Україні.

Андрій Курков: — Треба, мабуть, починати говорити про історію цього питання, починаючи з 90-их років.

У російської мови проблем ніяких не було в Україні. Може, якісь побутові проблеми виникали в російськомовних в деяких ситуаціях, як, наприклад, ситуація дуже трагічна у Львові — вбивство у львівській кав’ярні. Але справжніх проблем ніколи не було.

— Ці побутові ситуації варті того, аби політики робили з цього зброю?

Андрій Курков: — Вони не варті того. Те, що не вибрали якийсь нормальний статус для російської мови на початку незалежності, то теж, звичайно, велика помилка. Бо тоді розмова йшла так, що є мови нацменшин: кримськотатарська, угорська, грецька, болгарська, а російська мова – це не мова нацменшин, тому що не так вже й мало людей нею розмовляють. Тобто, таке зависання статусу дало хліб політикам, яким немає до чого апелювати, вони апелюють до мови.

Я звик давати, скажімо, інтерв’ю українською на телебаченні… Я приходжу на “5 канал”, а мені кажуть: “Ви сьогодні говоріть російською, щоб показати, що в нас все нормально”.

— І Ви пристаєте до таких пропозицій? А якою Вам легше говорити, до речі, Андрію?

Андрій Курков: — Зараз, коли я з Вами розмовляю українською, мені легше українською. Найважче те, коли ти дуже стомлений, переключатися з мови на мову. А говорити однією мовою: або українською, або російською, то питання так не стоїть.

Писати прозу мені легше, звичайно, російською, тому що я її краще відчуваю, відчуваю її на генетичному рівні. А розмовляти мені однаково легко і українською, і російською.

Але я хотів би закінчити свою думку, бо тоді, коли дуже багато моїх знайомих з Харкова, з Дніпропетровська підтримували Помаранчеву революцію, в принципі вони не мали своїх ніяких інтересів в цьому.

На початку чи вже в середині цієї останньої парламентської кампанії почалися знову ці захисти російської мови і дуже неправильна реакція нової помаранчевої влади, на мою думку. Тоді пішли оці декламативні зобов’язання всім.

Остання пропозиція пана Кириленка, віце-прем’єра з гуманітарки, про квотування видань в Україні будь-якої, в тому числі і художньої літератури, російською мовою, щоб їх було мало, а також щоб за це треба було додатково платити, то це, звичайно, вже створює ситуацію, що є елемент утиску.

В цій ситуації виходить так, що якщо мій видавець в Харкові (а в мене книжки виходять і українською, і російською мовами) хоче мене видавати російською мовою, то він має за це окремо сплачувати і купувати квоту. Це ми доходимо до абсурду, який будуть залюбки використовувати будь-які “регіонали”, будь-які захисники російської мови.

— Пане Курков, Ви входите в число тих письменників України, яких знає світ. Таких, як Ви, буквально одиниці. На жаль.

Як Ви самі пояснюєте свій успіх на Заході? Я знаю, що Ваш “Пікнік на льоду” став бестселером у Німеччині. В чому тут таємниця Ваша? Які нові прийоми Ви відкрили західним читачам?

Андрій Курков: — Я не буду аналізувати свою творчість. Для цього є критики.

Що я відкрив? Це я відкрив, мабуть, випадково. Тобто, я розповідав універсальні історії, які змогли зацікавити іноземного читача просто, мабуть, людськими історіями, людськими ситуаціями.

Окремо можу сказати, що люди читали і шукали літературу, яка розказала б, що відбувається на пострадянському просторі, як йде життя, які проблеми, як взагалі там думають люди.

Так сталося, що в цю нішу хотіло пройти і кілька російських письменників, але вони не змогли, тому що вони порушили головне правило для письменника європейського, тобто вони не любили країну, яку вони описували, не любили своїх героїв.

Я своїх героїв навіть не дуже позитивних люблю або розумію і все одно ставлюся до них поблажливо, і я люблю країну, яку я описую, навіть в таких романах, як “Пікнік на льоду” чи “Приятель небіжчика”, де дуже багато трагічних подій, пов’язаних з 1994-1995 роками, коли у нас відбувалося справжнє становлення чикагського капіталізму і за головне було вижити.

— Андрію, Помаранчева революція, про яку Ви вже згадували, вона стала фактом історії, нею захоплювали на Заході. Тоді там слухали Україну з цікавістю і протягували руки в знакові інституції. Я сама була учасн

Зараз цей інтерес дещо пропав. Україну знову починають критикувати.

Чи мала справді Україна шанс миттєво здійснити перетворення, які допомагають зазвичай інтегруватися в європейські структури, а отже, допомагають змінити умови життя для своїх громадян? Чи скористалася Україна цим своїм шансом?

Андрій Курков: — Як Україна не скористалася своїм шансом в 1991 році, щоби провести якісь миттєві зміни і показати, що щойно народилося нове суспільство, яке не має нічого спільного з СРСР, так і, на жаль, два роки тому теж Україна проспала чи просто просвяткувала свої можливості.

— Проспала влада і просвяткувала, чи суспільство певні проколи зробило, не пропильнувало?

Андрій Курков: — Суспільство відпрацювало на революцію (я не знаю, скільки вже витратило енергії, щоби привести помаранчеву владу до Олімпу політичного в Україні), а потім воно чекало від людей, яких воно обрало, від людей, за яких воно боролося і мерзло, що вони почнуть змінювати гасла на справи. Ви пам’ятаєте, що сталося. Результат не дуже симпатичний виходить.

— Ви часто їздите закордон. Що зараз говорять про Україну у Вашому колі?

Андрій Курков: — Що кажуть? Майже вже й не говорять, тому що я практично на собі відчув і сплеск інтересу до України, коли мені доводилося по 15-20 інтерв’ю по мобільному телефону давати щодня для зарубіжної преси і виступи були в мене по всьому світові: і в Канаді, і в Німеччині, і в Америці, скрізь і поступово це все вщухло.

— Чи можна цю ситуацію виправити і в який спосіб?

Андрій Курков: — Вже другу Помаранчеву революцію зробити не можна.

— Ви говорили, власне, про помилки і про те, що влада проспала. А яких невиправних, власне, помилок припустилася українська влада, зокрема Президент, на Ваш погляд?

Андрій Курков: — Я не можу звинувачувати тільки Президента, бо дуже важко відрізнити Президента від його оточення, і хто йому вкладає які слова, то я не можу сказати.

— Від Президента багато залежало в цій країні?

Андрій Курков:

— Звичайно. Президент – представник головної влади, це головна рука, яка щось робить, когось знімає. Тієї руки взагалі не було видно перших кілька місяців, а замість цієї руки по Україні бігали пальці, тобто люди з оточення, які там щось натискали, щось змінювали.

Але відразу після нелюбимого всіма Кучми, в якого рукою був Медведчук, тут виникла ситуація, коли є обличчя дуже симпатичне, є дуже симпатичні речі і немає руки, немає відчуття сили нової влади.

— Це можна віднести до помилок, які не вибачаються?

Андрій Курков: — Звичайно, що це дуже серйозна помилка, тому що практично ця революційна риторика перейшла в риторику влади, і вона не стала реальністю дій. Не може прийти влада і нічого не міняти, а тільки говорити. Тобто, якби можна було лікувати словами, але слова лікують психіку, але не лікують справжньої хвороби, не лікують серце, не лікують душу.

— Пане Курков, а що чекає Україну в осяжній перспективі з огляду на ту ситуацію, яка є зараз, і на той досвід, який Україна пройшла в період постпомаранчевої доби?

Андрій Курков: — Насправді ми не мали дві України перед Помаранчевою революцією, а зараз практично ми маємо дві України, хочемо ми цього чи ні. Тепер практично у нас може бути або два парламенти (один, скажемо, проєвропейський, інший проросійський, які мають працювати десь на відстані 500-700 кілометрів один від одного, і має бути якась рада старійшин, яка буде це все узгоджувати), або ми повинні погодитися, що всі політичні сили, які зараз борються за владу або вже дискредитовані, або будуть повністю дискредитовані, і нам доведеться чекати поки не виникнуть якісь нові політичні сили, які будуть налаштовані працювати на державу, а не на політичні інтереси.

Тобто, зараз справді… Я вже не хочу про універсал казати (сама ідея універсалу непогана), але універсал не може бути просто програмою партії, яка перемогла колись. Універсал має бути універсальний для всіх. Це питання для непоганого круглого столу, щоб потім історики поговорили з учасниками подій, чи правильно було все зроблено, чи ні.

Але виправляти ситуацію з двома Українами нам треба обов’язково, бо інакше, я не хочу сказати, що нас з’їдять, але нам покажуть, що ми не варті того, аби бути незалежними.

— А її можна виправити, на Ваш погляд?

Андрій Курков: — Будь-яку ситуацію можна виправити, якщо є бажання, сили і резерв людей, яких можна підключити, людей, яких поки що ніхто не знає, але в яких є амбіції, що якщо вони виправлять цю ситуацію, то про них дізнаються і вони стануть новими лідерами. Але від старих лідерів, які завели цю ситуацію, треба якось поступово позбавлятися.

— Андрію, мабуть, останнє запитання. Ваша дружина англійка і у вас багато гарних діточок (я сама їх бачила). Чи не проситься, з огляду на ту ситуацію, яку маємо в Україні, про яку ми з Вами говоримо, Ваша дружина додому, в Англію?

Андрій Курков:— Для моєї дружини дім – це вже давно Україна. Вона тут живе з 1988 року.

— А що їй тут не подобається в Україні? Бідкається вона Вам?

— Андрій Курков: Ні, все подобається. Це окрема тема. Є речі, які не подобаються, але загалом їй тут подобається.

— Те, що не подобається, можете поділитися?

Андрій Курков: — Зараз ні. Зараз я налаштований на політичну розмову.

— А що подобається?

Андрій Курков: — Їй тут страшно подобаються люди, відкритість, щирість людей і те, що вони, незважаючи на ці всі якісь чвари нагорі, собі живуть, працюють і вміють собі влаштовувати життя, щоби і своїм дітям щось зробити, і залишити, і думають про майбутнє, мабуть, більше, ніж політики.

Зараз в мене думка промайнула, що начебто я Вам головного не сказав. Кризи у суспільстві немає, криза є тільки у політичної еліти…

— Тобто, ця криза створена штучно політикумом?

Андрій Курков:— Ця штучна політична криза, яка виникла у боротьбі за владу, тому що у людей занадто багато амбіцій, і ніхто не хоче бути опозицією, всі хочуть бути владою, немає країни, де немає опозиції, нормальної країни. Ми в принципі вже нормальна країна і хтось має погодитися на роль опозиції. Просто ця роль опозиції має додавати амбіцій новим опозиціонерам, щоб вони боролися і стали владою в наступний раз.

Ким Кардашьян оголила задницу на обложке журнала Interview

6 сентября 2022 г. | 10:09

Ким Кардашьян дерзко снялась для обложки журнала «American Dream» журнала Interview, надев бандаж под джинсами Bottega Veneta и подходящую куртку. В стиле Мела Оттенберга

Ким Кардашьян (снова) ломает интернет.

Спустя восемь лет после своей легендарной обнажённой обложки журнала Paper звезда реалити-шоу снова обнажает свою попку — на этот раз для интервью.

41-летняя Кардашьян на обложке сентябрьского выпуска «American Dream» за 2022 год в полностью джинсовом наряде от Bottega Veneta, ее джинсы расстегнуты и спущены достаточно низко, чтобы показать ее знаменитую ягодицу и бандаж.

«Мне понравилось», — сказала она журналу о нетрадиционном выборе нижнего белья.

«Команда сказала: «Без бандажа». А я такой: «Давай. Это то, чем я занимаюсь». У меня получается лучше всего, когда я игнорирую их и делаю то, что хочу. Так что я рад, что мы это сделали».

Кардашьян, которая покрасила волосы в платиновый блонд для своего образа Мэрилин Монро на Met Gala 2022 в мае, сохранила этот образ для своей фотосессии и даже осветлила брови, чтобы соответствовать.

Она удвоила американскую тему, надев стринги с принтом американского флага и кожаную куртку Saint Laurent. Фотограф: Надя Ли Коэн; Стиль Мела Оттенберга

«Я думаю, что блондинки веселятся больше», — сказала она главному редактору Interview Мелу Оттенбергу. «Я просто чувствую себя иначе».

В другом месте своей фотосессии, посвященной американской тематике, основательница Skims демонстрирует красное боди Norma Kamali с черным колье Gucci с шипами, стринги с принтом в виде флага США, черную кожаную куртку Saint Laurent и классическую белую майку с мешковатыми джинсами. , оба от Bottega Veneta.

Во время своего интервью Кардашьян рассказала о своем стиле для заголовков и выходе из зоны комфорта для ставших культовыми нарядов на красной ковровой дорожке, таких как ее полностью закрытый ансамбль Balenciaga для Met Gala 2021 — наряд, частично придуманный ею. бывший Канье Уэст и тот, которому изначально сопротивлялся создатель Skkn by Kim.

«Я доверяю себе в том смысле, что знаю, что выглядит хорошо, и знаю, что заставляет меня чувствовать себя действительно некомфортно. Но время от времени кто-то скажет: «Поверь мне. Это выглядит хорошо», — сказала она.

Кардашьян продемонстрировала обесцвеченные волосы и брови для своей обложки. Снято Надией Ли Коэн; Стиль Мела Оттенберга Звезда реалити-шоу сказала, что она «чувствует себя по-другому», будучи блондинкой, и соглашается, что они «получают больше удовольствия». Фото: Надя Ли Коэн; В стиле Мела Оттенберга

«Иногда это так, а иногда нет, и вам просто нужно смириться с этим. Это не так серьезно. Меня это очень волнует, но я также не могу позволить этому поглотить меня. Иногда бывают неудачные ракурсы, плохое освещение. Вы не можете контролировать все это».

Здорово рискнуть и все обнажить.

Рубрика: приклады , журнал интервью , Кардашьян , Ким Кардашян , 06.09.22

Поделиться этой статьей:

Читать дальше

Гарри Стайлс и Оливия Уайлд на Венецианском кинофестивале дек…

Nolita Dirtbag гуглит статистику НБА и серебряные анальные пробки

Сцена в центре Нью-Йорка — на самом деле все, что находится ниже 14-й улицы — была романтизирована на протяжении десятилетий. Мадонна, Баския и основатель этого издания (Энди Уорхол) — предки того, что мы теперь знаем как культуру Даунтауна. Сегодня, однако, благодаря Интернету, реалити-шоу, основанным на квази-известных знаменитостях Нижнего Ист-Сайда, и печально известной, ссылающейся на себя толпе «Dimes Square», культура Даунтауна стала ходячей шуткой и источником мемов. Представьте Алекса Хартмана, автора аккаунта в Instagram @nolitadirtbag, где 26-летний парень высмеивает благочестие нью-йоркских тусовщиков, от горячих и модных закусочных, которые они часто посещают, до таких причуд, как велосипедное мыло. Для «Истории поиска» на этой неделе мы заглянули в DM Хартмана, чтобы поговорить обо всем, что касается Nolita, и выяснить, что делает «мешок с грязью».

———

ИНТЕРВЬЮ: A/S/L?

DIRTBAG: 26/m/NYC📍

ИНТЕРВЬЮ: Что вы делаете первым делом, когда просыпаетесь?

DIRTBAG: У меня есть вода с лимоном, включаю ежедневник, дум прокручиваю 5 минут, а потом растягиваю.

ИНТЕРВЬЮ: Какое у вас было псевдоним в AIM?

DIRTBAG: Мое имя пользователя AIM было alexathelete (с 3 e), но мой тег игрока xbox был Annus123❤️

ИНТЕРВЬЮ: Какие были ваши последние три поиска в Google?

DIRTBAG: Последние три поисковых запроса в Google были все для работы, поэтому «анальная пробка из стерлингового серебра», «парень, писающий на анимацию рубашки Red Sox» и «логотип Severance Lumon».

ИНТЕРВЬЮ: Какую платформу онлайн-сталкинга вы предпочитаете?

DIRTBAG: LinkedIn. вы можете бежать, но вы не можете спрятаться от ссылки.

ИНТЕРВЬЮ: Какова ваша биография в LinkedIn?

DIRTBAG: «Поднимите свои деньги, а не свои шутки». ОСНОВАТЕЛЬ/ГЕНЕРАЛЬНЫЙ ДИРЕКТОР/ПРЕДСЕДАТЕЛЬ ПРАВЛЕНИЯ @ DIRTBAG INDUSTRIES (скоро откроется мое новое «агентство»). Бессовестный самовыпуск в конце есть.

@nolitadirtbag

ИНТЕРВЬЮ: Что такое мешок для мусора Nolita?

DIRTBAG: Мне кажется, это означает много разных вещей, но ИИ выплюнет какого-нибудь чувака в забрызганных краской двойных коленях Carhartts, Salomon/white samba и вроде мохерового кардигана.

ИНТЕРВЬЮ: Какой пост @nolitadirtbag вызвал наибольшую любовь?

DIRTBAG: Я думаю, скриншот сообщения о том, что производители отчаянно пытаются сообщить людям, что они «подъезжают» к Art Basel, #WHOISINMIAMITISWEEK

ИНТЕРВЬЮ: Кого больше всего ненавидят?

DIRTBAG: Я помню, я сделал один о том, как каждый бренд использовал Хлою Черри в качестве таланта, и люди думали, что я сру на нее, но я не был, она эпична. Это было просто наблюдение, что каждая соседняя / it girl бренд Y2K жаждала частички ее.

ИНТЕРВЬЮ: Кто @nolitadirtbag недели?

DIRTBAG: Хмммм, мне придется пойти с Йеитом. Он должен баллотироваться в президенты.

ИНТЕРВЬЮ: Какая сейчас самая грязная обувь? В мере?

DIRTBAG: Думаю, настоящий ответ — белая самба? Но я также хочу сказать, что Gats — еще один забавный персонаж, который люди считают немного более эзотерическим.

ИНТЕРВЬЮ: Какая у тебя обувь?

DIRTBAG: Purple Asics — еще один Lol, а также эти милые винтажные туфли J Crew, которые только что развалились.

ИНТЕРВЬЮ: Газовый свет, привратник или девушка-босс?

DIRTBAG: Girlboss точно 💅 нам нужно больше выпускников Bard/Vassar в городе.

ИНТЕРВЬЮ: Что вы охраняете в Нолите?

DIRTBAG: Я думаю, что большинство людей все равно ходят сюда, но мне нравится магазин смузи прямо под Кенмаром на Малберри.

ИНТЕРВЬЮ: Опишите вашу приватную личность в трех словах.

ГРЯЗЬ: Очень интересно. Много статистики НБА. много странных описательных слов, за которыми следует «стоковая фотография», а затем люди, которых я пытаюсь выследить виртуально в LinkedIn.

ИНТЕРВЬЮ: Как выглядит ваш TikTok FYP?

DIRTBAG: Мой FYP потрясающий. В первую очередь это WorldOftshirts. Король Нью-Йорка, чувак. Я в глубокой кроличьей норе на него р-н. Это много банального «дня в жизни», гриндсета, создания бренда, потому что я тоже ненавижу часы из-за всего этого. И король печени — приятно видеть, что он, наконец, от сока. Они слишком хорошо меня знают. 21… можешь сделать что-нибудь для меня.

ИНТЕРВЬЮ: О каком веб-сайте должен знать каждый?

DIRTBAG: Хм, я люблю Notion. Должен управлять проектом 👌

ИНТЕРВЬЮ: Сколько у вас непрочитанных текстовых сообщений?

ГРЯЗЬ: У меня 323 непрочитанных сообщения.

ИНТЕРВЬЮ: Самое странное DM, которое вы когда-либо получали?

DIRTBAG: У меня был кто-то, кто угрожал мне из поджигателя и говорил: «Мы уже получили удар, берегись» и что «культура центра города — это не шутки» 😂  Типа, хорошо, братан.