Тильда Суинтон
Тильда Суинтон происходит из древнего англо-шотландского рода. История её семьи насчитывает более тысячи лет. Первые упоминания о Суинтонах относятся к 886 году, когда их родоначальник Эдульф, лорд Бамбурга, присягнул на верность королю Альфреду Великому, правителю англосаксонского королевства Уэссекс. Владения Суинтонов находились в Нортумбрии и в приграничье Шотландии.
Актриса родилась 5 ноября 1960 года в Лондоне в семье сэра Джона Суинтона, 7-го лорда Киммергема, и леди Джудит Бальфур Киллен, родом из Австралии. Детство Тильды прошло в Германии, где в чине генерал-майора британских вооружённых сил служил её отец. В возрасте десяти лет девочку отправили в закрытую школу-интернат в Кенте. Одноклассницами Тильды были дочери британской аристократии, и в том числе — леди Диана Спенсер, будущая принцесса Уэльская.
Тильда Суинтон происходит из древнего англо-шотландского рода. История её семьи насчитывает более тысячи лет. Первые упоминания о Суинтонах относятся к 886 году, когда их родоначальник Эдульф, лорд Бамбурга, присягнул на верность королю Альфреду Великому, правителю англосаксонского королевства Уэссекс. Владения Суинтонов находились в Нортумбрии и в приграничье Шотландии.
Юность
Актриса родилась 5 ноября 1960 года в Лондоне в семье сэра Джона Суинтона, 7-го лорда Киммергема, и леди Джудит Бальфур Киллен, родом из Австралии. Детство Тильды прошло в Германии, где в чине генерал-майора британских вооружённых сил служил её отец. В возрасте десяти лет девочку отправили в закрытую школу-интернат в Кенте. Одноклассницами Тильды были дочери британской аристократии, и в том числе — леди Диана Спенсер, будущая принцесса Уэльская.
Тильда отлично училась, получая высокие оценки по основным предметам и регулярно становясь победительницей в школьных состязаниях по бегу. Однако, когда её собирались отправить на чемпионат всего графства, она притворилась, что растянула связки, и таким образом избежала поездки, так как предпочитала, чтобы её стимулом было ощущение победы, а не призы. Ещё будучи в школе, Тильда начала проявлять интерес к театру, принимая участие в ученических постановках. Кроме того она пела в школьном Мадригальном хоре.
Далее Суинтон продолжила образование в другом престижном учебном заведении страны — колледже Феттс в столице Шотландии Эдинбурге, среди выпускников которого значатся в числе прочих премьер-министр Великобритании Тони Блэр, теоретик рекламы Дэвид Огилви и предок актрисы Алан Арчибальд Кэмпбелл-Суинтон, чьи исследования легли в основу изобретения телевидения. После колледжа Суинтон добровольцем отправилась в Африку и пробыла там два года, работая в школах Кении и ЮАР. В тот же период, с юных лет сочувствуя левым идеям, она вступила в Коммунистическую партию Великобритании.
Роли в театре
В 1980 году Суинтон поступила в Нью-Холл — женский колледж при Кембриджском университете, — где её дисциплинами стали политология, социология и английская литература. Там она играла на сцене знаменитого студенческого театра «Кембриджские лицедеи» в постановках «Герцогиня Мальфи» по пьесе Джона Вебстера, «Комедия ошибок» и «Сон в летнюю ночь» по пьесам Шекспира.
Проучившись в Нью-Холле до 1983 года, Суинтон присоединилась к труппе Королевского общества Шекспира, знаменитого театра в Стрэтфорде, членами которого были будущие знаменитости Гэри Олдмэн, Кеннет Брана, Дэниэл Дэй-Льюис, Джульет Стивенсон, Харриэт Уолтер и Фиона Шоу. Однако там Суинтон не удалось в полной мере проявить свои способности. В 1984 году она была задействована в четырёх пьесах, но на незначительных ролях — появилась в роли Джульетты в «Мере за меру» и плебейки в «Юлии Цезаре» (оба спектакля были поставлены по пьесам Шекспира), монахини в «Дьяволах» и матери солдата в спектакле «Мамаша Кураж и её дети» по одноимённой пьесе Бертольда Брехта с
Следующей её работой стала роль жертвы концентрационного лагеря Эллы Герик в драме «Человек человеку» (1992), экранизации одноимённого спектакля, в котором Суинтон играла пять лет назад. Обстоятельства заставили её героиню вести жизнь под именем своего погибшего мужа Макса — она носила мужскую одежду, чернила зубы и подкладывала в штаны кроличью ногу, чтобы сделать этот трагический маскарад правдоподобным. Режиссёром ленты выступил Джон Мэйбери, художник по костюмам джарменовского «Юбилея».
Орландо
1992 год стал поворотным в карьере актрисы — она исполнила главную роль в фильме Салли Поттер «Орландо» по знаменитому роману-автобиографии Вирджинии Вулф, и эта картина стала, пожалуй, самым известным фильмом с её участием. Фильм, как и книга, был разделён на шесть смысловых частей — Смерть, Любовь, Поэзия, Политика, Общество и Секс, — и охватывал период в 350 лет. Первую половину этого срока Орландо проживает мужчиной, а вторую — женщиной.
Первая часть и история Орландо начинаются в эпоху королевы Елизаветы I, которая благоволит миловидному шестнадцатилетнему юноше и делает его своим фаворитом. На смертном одре она жалует ему значительное состояние, а взамен просит не увядать и оставаться вечно молодым. Вторая часть описывает историю первого сильного чувства Орландо — любви к дочери русского посла Саше, с которой он познакомился, катаясь на коньках по скованной льдом Темзе во время Великих морозов 1607 года. Но Саша предаёт чувства Орландо, и разочаровавшись в женщинах, он удаляется в своё поместье, где засыпает беспробудным сном на целую неделю. Проснувшись, Орландо находит новое увлечение — поэзию, — и выписывает из Лондона известного поэта, чтобы побеседовать с ним об искусстве, однако тот тоже не оправдывает его ожиданий.
Расставшись с очередными иллюзиями, Орландо отправляется с посольством в Константинополь — так начинается четвёртая часть фильма. Он делает политическую карьеру, но однажды заснув просыпается существом иного пола. Теперь женщина, Орландо возвращается в Англию, где за время её отсутствия наступила эпоха Просвещения. Она входит в высшее общество, посещает салоны, но пресыщается и этим занятием. Покончив с обществом, Орландо знакомится с Мармадьюком Шелмердином (его роль исполнил Билли Зейн), влюбляется в него и открывает для себя секс. Уже в начале XX века Орландо становится матерью — и это становится финалом картины.
Игра актрисы — ошеломляющая,одинаково убедительная как в облике женщины, так и мужчины — получила восторженные отзывы критиков. На Международном кинофестивале в Сиэттле Суинтон получила премию лучшей актрисы года, а сама картина была признана лучшим фильмом на Венецианском кинофестивале и получила ряд других престижных кинонаград.
Продолжение карьеры
Озвучив Офелию в мультфильме «Гамлет», Суинтон вернулась к Джармену и в 1993 году приняла участие в двух его фильмах. Первым стал «Витгенштейн», ещё одна биографическая фантазия Джармена, на сей раз — о жизни известного философа XX века Людвига Витгенштейна. Суинтон появилась там в роли леди Оттолин Моррелл, любовницы Бертрана Рассела, друга и наставника Витгенштейна во время его учёбы в Кембридже, где начали формироваться идеи будущего философа и где он впервые осознал свою гомосексуальность. Вторым фильмом стала начисто лишённая визуального ряда предсмертная лента Джармена «Blue» — за кадром на фоне синего плана звучали лишь голоса Суинтон, двух других актёров и самого режиссёра, рассказывающего о своих последних днях.
19 февраля 1994 года Джармен умер. Глубоко переживая потерю друга, Суинтон перестала сниматься (в 1994 году она появилась на съёмочной площадке лишь однажды — в экспериментальном фильме «Воспоминание о мимолётном: правдивые истории, визуальная ложь»). Она увлеклась бегами и проводила много времени делая ставки на ипподроме.
Далее в 1995 году Суинтон приняла участие в выставке художницы-авангардистки Корнелии Паркер, на неделю превратившись в живого экспоната — она проводила по восемь часов в день, лёжа, словно Спящая Красавица, с закрытыми глазами в стеклянном боксе (см. фотографию). После того как актриса побывала с выставкой в Риме и снялась в видеоклипе техно-группы Orbital, состоялось её возвращение в кино — в драме 1996 года «Женская извращённость» по одноимённому феминистскому трактату Луизы Каплан. Как и прежде Суинтон прекрасно передала характер своей героини — преуспевающего адвоката Ив Стефенс, скрывающей под маской внешнего благополучия тёмный мир своей сексуальности, насыщенный запретными эротическими фантазиями.»Женская извращённость» вошла в конкурсную программу фестиваля независимого кино в Санденсе.
В 1997 году Суинтон снялась в фантастическом фильме Линн Хершман-Лисон «Задумывая Аду» — истории о женщине, которая, используя киберпространство как машину времени, находит способ связаться с давно покойной дочерью лорда Байрона — героиней Суинтон Адой, известным математиком XIX века. В том же году актриса стала матерью, родив близнецов Ксавье и Онор, а затем, желая больше времени уделять семье, вновь сократила участие в кинопроектах до минимума и переехала с мужем и детьми из Челси на северо-восток Шотландии.
Следующее её появление на экранах произошло в 1998 году в биографическом фильме её давнего знакомого Джона Мэйбери «Любовь — это дьявол: штрихи к портрету Фрэнсиса Бэкона», в основу которого легла история взаимоотношений знаменитого художника-экспрессиониста Фрэнсиса Бэкона и его любовника Джорджа Дайера. В этом фильме Суинтон была практически неузнаваема в роли Мюриэль Белчер, владелицылондонского паба Colony Club, завсегдатаем которого был Бэкон.
Совсем иным было появление актрисы в режиссёрском дебюте Тима Рота — психологическом триллере 1999 года «Зона военных действий» по одноимённому произведению Александра Стюарта, фильме о чудовищных взаимоотношениях между членами одной английской семьи. Суинтон исполнила роль матери, узнавшей от сына, что её муж вступил в кровосмесительную связь с их собственной дочерью.
В 2000 году Суинтон появилась в приключенческом триллере Дэнни Бойла «Пляж».
Далее актриса снялась у себя на родине в драме Дэвида Маккензи «Молодой Адам» по мотивам одноимённого романа Александра Трокки. Действие фильма разворачивается в 50-е годы в Шотландии. Героиня Суинтон — хозяйка угольной баржи Элла Голт — живёт в унылом супружестве, пока на баржу не нанимается бродяга Джо, в прошлом писатель-неудачник. Между ним и Эллой вспыхивает страсть, но затем муж и любовник вылавливают из реки труп молодой женщины — бывшей подруги Джо, которая не покончила с собой, как казалось на первый взгляд, а была убита. Эта работа принесла Суинтон премию Британской Академии кино и телевидения за лучшую женскую роль в шотландском фильме.
В 2003 году актриса вместе с такими звёздами как Майкл Кейн и Шарлотта Рэмплинг появилась в драме «Приговор», в котором её героиня, судья Аннемари Ливи, поднимает давнее дело Пьера Броссара, пособника нацистов во Франции времён режима Виши, с намерением добиться, чтобы он ответил за совершённые 60 лет назад преступления против человечества.
После небольшого перерыва Суинтон появилась в необычном проекте — видеоинсталляции турецкого модельера Хусейна Чалаяна «Отсутствие присутствия», которая была представлена в павильоне Турции на 61-м Венецианском кинофестивале. По мнению модельера андрогинный облик актрисы (см. фотографию) идеально подходил для его режиссёрского дебюта. 2005 год стал довольно плодотворным для Суинтон в творческом плане — она была задействована сразу в четырёх картинах. Сначала она снялась в остроумной мелодраме «Дурная привычка», сыграв роль матери семнадцатилетнего подростка Джастина, который никак не может избавиться от привычки сосать палец. Далее впервые за свою карьеру актриса появилась сразу в двух крупнобюджетных голливудских проектах — сначала в мистическом триллере «Константин: повелитель тьмы», где её партнёром стал Киану Ривз, а Суинтон сыграла архангела Гавриила, а затем в сказочном фильме «Хроники Нарнии: Лев, Колдунья и Волшебный шкаф». В этой картине по одноимённому произведению Клайва Льюиса актриса появилась в облике злой колдуньи, погрузившей волшебную страну Нарнию в вечную зиму. Изначально предполагалось, что в этой роли будет задействована
Личная жизнь
Суинтон жила с шотландцем Джоном Патриком Бирном, художником и драматургом, от которого родила двоих близнецов — сына Ксавье и дочь Онор. Картины Бирна входят в коллекцию Национальной портретной галереи Шотландии (Эдинбург). В данный момент актриса встречается с художником из Новой Зеландии Сандро Коппом. Семья Тильды живёт в небольшом городе Нэрн на севере Шотландии (область Хайленд), основанном ещё в XI веке во времена короля Вильгельма Льва.
Одягнутися як: акторка Тільда Свінтон | Vogue Ukraine
Природно ексцентрична у всьому, що робить, Тільда Свінтон однаково чарівна як на червоних килимових доріжках, так і на екрані. Незвична зовнішність, лебедина грація, любов до шику і ефектного дизайну – допомагають їй співпрацювати з найцікавішими дизайнерами в індустрії, які створюють візуально яскраві і одночасно елегантні образи, виняткові серед тих, що доводилось бачити Голлівуду. Від Haider Ackermann до Christian Dior, від Lanvin до Jil Sander, – стиль Свінтон став синонімом сильних архітектурних форм, сміливого мінімалізму і ярого використання кольору.
Акторка любить гостре пошиття і авангардні форми. Колір також є ключем до розуміння її естетики. Її впевнене використання всіх відтінків від крижаного білого до багряно-червоного демонструє майстерність стилю, що виходить далеко за межі більшості її колег. Також Свінтон нерідко вибирає несподівані текстури: від маслянистого шовку до багатих металік-матеріалів.
На екрані чи поза ним, на урочистості чи в аеропорту, Тільда Свінтон – жінка, яка дуже добре носить одяг. Хоч вона стала іконою моди, яку багато хто намагається копіювати, сама Тільда все ще вважає себе новачком у цій галузі і зізнається, що не дуже захоплена модою і носить таке вбрання лише тому, що її друзі – дизайнери.
Що такого привабливого в її стилі? Багато хто каже, що річ у андрогінних рисах, інші вважають, що саме безстрашність надає їй особливого шарму. Багато її вбрань передають унікальну жіночність, не таку, як люди звикли бачити, а по-особливому спокусливу. Але головне те, що Тільда Свінтон завжди має органічний вигляд у кожному своєму образі і намагається зробити так, щоб одяг відображав те, ким вона є насправді.
5 найяскравіших перевтілень Тільди Свінтон у кіно | Vogue Ukraine
Тільда Свінтон – актриса-хамелеон. За свою кар’єру британка встигла зіграти багато несподіваних персонажів: від Девіда Боуї до 80-річної бабусі у стрічці «Готель «Гранд Будапешт». Тим часом, 22 листопада на екрани виходить картина Луки Гуаданьїно «Суспірія», де Свінтон виконала одразу дві ролі – хореографа мадам Бланш і Джозефа Клемперера, 82-річного старого. 5 листопада актрисі виповнюється 58 років, а Vogue UA згадує її найбільш незвичайні кінообрази.
Тільда СвінтонОрландо, 1992
Тільда Свінтон у ролі Орландо у фільмі «Орландо», 1992Саме з фільму «Орландо» Тільда Свінтон почала дослідження андрогінних персонажів. В адаптації однойменної книги Вірджинії Вульф режисера Саллі Поттер Свінтон грає молодого чоловіка з довгим рудим волоссям, який протягом фільму перетворюється у жінку. Цю роль вважають однією з найсильніших у біографії Тільди.
Крізь сніг, 2013
Тільда Свінтон у ролі Мейсон у фільмі «Крізь сніг», 2013В постапокаліптичному трилері Пона Чжун Хо Свінтон грає персонажа так званого надгендеру. Її персонаж міністр Мейсон не позиціонує себе ні чоловіком, ні жінкою; він – просто диктатор. Гримери використовували протези на ніс і зуби, щоб змінити зовнішність Тільди, а зачіска-боб надала їй ультрастрогого вигляду.
Теорема Зеро, 2013
Тільда Свінтон у ролі лікаря Шрінк-Ром у фільмі «Теорема Зеро», 2013Ще одна трансформація Свінтон відбулась у фільмі Террі Гілліама «Теорема Зеро». Сховавшись під перукою-бобом і великими окулярами, вона грає психотерапевта Шрінк-Ром, який насправді є роботом зі штучним інтелектом. Взявши на себе цю роль, Свінтон цілком очікувано представляє її з усією майстерністю, шотландським акцентом і ексцентричною манерою поведінки.
Дівчина без комплексів, 2015
Тільда Свінтон у ролі Діани у фільмі «Дівчина без комплексів», 2015У цій комедії Тільда Свінтон грає редактора журналу з вельми їдким характером. Американська романтична комедія – нестандартна для Свінтон роль, але вона обіграла її по-своєму. Золоті голлівудські локони, непомірна кількість автозагару, густо підведені чорним олівцем очі – її героїня є справжнім кліше світу глянцю.
Доктор Стрендж, 2016
Тільда Свінтон у ролі Старійшини у фільмі «Доктор Стрендж», 2016Для ролі у цьому фільмі Тільда Свінтон знову радикально змінюється. Вона грає тібетського містика і духовного наставника. Старійшина – персонаж, який, зазвичай, зображений як чоловік, але актрису це не збентежило. Виголена наголо голова, повна відсутність макіяжу і об’ємні халати-кімоно зробили своє – Старійшина у виконанні Тільди Свінтон справляє враження людини, якій відкрилися вищі істини.
Як Тільда Свінтон перетворилася в 82-річного старого у фільмі «Суспірія» | Vogue Ukraine
Актриса Тільда Свінтон підтвердила те, про що пліткували ось уже два місяці: саме вона зіграла роль 82-річного психоаналітика Джозефа Клемперера у фільмі «Суспірія». Розмови про це почалися ще під час прем’єри «Суспірія» на Венеціанському кінофестивалі у вересні, але його режисер Лука Гуаданьїно заперечував цей факт. Сама ж Тільда Свінтон підтвердила це в інтерв’ю The New York Times напередодні прем’єри фільму – він постане на екранах вже в середині листопада.
Тільда Свінтон в ролі лікаря КлемперераТаким чином, Тільда зіграла в «Суспірії» одразу дві ролі. По-перше, це роль мадам Бланш, яка керує знаменитою балетною школою в Берліні, де творяться містичні речі і всім, ймовірно, заправляють відьми. По-друге, це лікар Джозеф Клемперер – 82-річний психоаналітик, який допомагає ученицям школи розібратися в тому, що відбувається. До останнього режисер і команда фільму заперечувала, що за зморшкуватим сивим старим ховається 57-річна Тільда Свінтон.
… і в ролі мадам БланшЦією роллю Тільда Свінтон вкотре підтвердила, що вона – актриса-хамелеон. За останні 30 років британка встигла зіграти Девіда Боуї, вампіршу ( «Виживуть лише коханці»), чаклунку ( «Хроніки Нарнії») і 80-річну бабуську ( «Готель» Гранд Будапешт «). До речі, перетворити Тільду в лікаря Джозфеа Клемперера в «Суспірії»допоміг гример Марк Кульєра, який працював з нею у фільм і»Готель «Гранд Будапешт». На грим щодня йшло по 4 години. Гример накладав протези на шию і щелепу актриси, щоб її образ був більш агресивним. Незважаючи на андрогінну зовнішність, за словами гримера, у Тільди Свінтон дуже жіночна шия, що доводилося приховувати. Також Тільда попросила гримерів зробити їй штучні геніталії, щоб вона відчувала себе чоловіком на всі сто відсотків. За словами Луки Гуаданьїно, на зйомках багато колег Тільди по знімальному майданчику навіть не припускали, що за гримом ховається саме Свінтон, наскільки образ був природним.
В рамках легенди про те, що лікаря грає не Тільда, а чоловік – якийсь актор Лутц Еберсдорф, команда «Суспірії» розгорнула цілу містифікацію. Так, на порталі IMDB завели його сторінку, де було написано, що Лутц – реальний психоаналітик з Берліна і ніколи не знімався в кіно. Вигадану біографію для IMDB придумала особисто Тільда Свінтон, яка отримала величезне задоволення від цієї містифікації. На Венеціанському кінофестивалі вона навіть зачіnала лист нібито від Лутца, де було написано, що він не публічною людиною і тому не захотів бути присутнім на прем’єрі. Тільда Свінтон і Лука Гуданьіно в принципі не планували розкривати загадку доктора Клемперара – за задумом Тільди, вони планували повідомити, що Лутц Еберсдорф помер під час монтажу «Суспірії».
Чому всі говорять про Хонор Свінтон-Бірн – доньку Тільди Свінтон | Vogue Ukraine
Світова преса обговорює акторський дебют Хонор Свінтон-Бірн, доньки Тільди Свінтон, на фестивалі «Санденс».
Хонор Свінтон-Бірн29 січня на фестивалі незалежного кіно «Санденс» показали новий фільм Джоани Гогг – «Сувенір». Це тонка, розумна драма про юну дівчину Джулі з багатої британської сім’ї, яка вивчає кіно, хоче знімати документальні картини про проблеми робітничого класу, але закохується не в того хлопця (він не просто «поганий» – він має зловісний вигляд і, здається, зовсім не той, за кого себе видає) і дозволяє йому зруйнувати своє життя. «Сувенір» – детектив, який вже встигли назвати найкращим фільмом на «Санденс», зокрема завдяки виконавиці головної ролі Джулі. Грає її 21-річна донька Тільди Свінтон, Хонор, для якої це перша головна роль. Сама Тільда також з’являється у фільмі – в ролі владної і багатої матері Джулі, яка «підкидає» доньці грошей на зйомки її фільму, і, очевидно, що у них не найпростіші стосунки.
Кадри з фільму «Сувенір»Глянцева преса любить розповідати історії про дітей багатих і знаменитих. Писати про Хонор Свінтон-Бірн – складніше, ніж про інших. У неї немає Instagram-акаунту з тисячами фоловерів (вона завела його в січні, напередодні прем’єри свого першого фільму, і там тільки сім публікацій), вона не веде свій блог, майже не світиться на червоних доріжках – у фотобанках від сили десять сторінок з її фото. Донька Тільди Свінтон вибрала не найочевидніший шлях – спочатку стати професіоналом, а потім вже популярною.
Тільда Свінтон і її донька Хонор (ліворуч)Дівчина народилася в Шотландії. Її батько – драматург і художник Джон Бірн. У Хонор є брат-близнюк Ксав’є. В інтерв’ю Тільда не раз зізнавалася, що у неї непрості діти, які не так вже й горять бажанням йти по її стопах. Поки у Хонор невеликий послужний список. Вона дебютувала в кіно 2009 року у фільмі «Я – любов» Луки Гуаданьїно, де також зіграла її мати. Також вона зазначена у кредитсах фільму Гуаданьїно «Великий сплеск» – режисер і команда, і ще ряд людей, дякують їй за допомогу в роботі над стрічкою.
фото @feelthebyyyrneДонька Тільди Свінтон не надто публічна – її спільні фото з матір’ю можна перелічити на пальцях однієї руки. У січні дівчину впізнали на показі Chanel в Парижі, а потім вона опублікувала у своєму Instagram світлину в золотих ботильонах, яку підписала: «У моїх улюблених ботильонах Chanel».
Хонор Свінтон-Бірн на фестивалі «Санденс» з колегами по фільмуЖурнал Vanity Fair вже встиг визнати «Сувенір» найкращим фільмом «Санденс» – очевидно, драма стане одним з найбільш очікуваних фільмів цього року. Вже точно відомо, що незабаром почнуться зйомки другої частини «Сувенір», де гратиме Хонор, а також Роберт Паттінсон.
Тільда Свінтон і Дакота Джонсон на прем’єрі «Суспірії» в Лондоні | Vogue Ukraine
У Лондоні відбулась прем’єра хоррора «Суспірія», головні ролі в якому зіграли Тільда Свінтон, Дакота Джонсон і Міа Гот. Для червоної доріжки актриси обрали контрастні за настроєм образи.
Міа Гот, Тільда Свінтон і Дакота ДжонсонТак, Свінтон, яка зіграла у фільмі одразу дві ролі – мадам Бланш, керівницю балетної школи, і 82-річного психоаналітика Джозефа Клемперера, для прем’єри також вибрала підкреслено строгий образ – чорний брючний костюм і відкриті сандалі на масивній підошві. Єдиним яскравим акцентом у неї стала криваво-червона помада.
Тільда СвінтонЇї молодші колеги по знімальному майданчику – Джонсон і Гот, які зіграли учениць тієї самої балетної школи, на червоній доріжці в прямому сенсі слова сяяли в блискучих вечірніх сукнях. Перша вибрала в цей вечір вбрання авторства Алессандро Мікеле, креативного директора Gucci, а друга воліла каскад воланів від Клер Вейт Келлер з Givenchy.
Дакота Джонсон в GucciМіа Гот в Givenchy«Суспірія» – це нова версія знаменитого фільму жахів Даріо Ардженте 1977 року. Взявся її перезнімати один з найяскравіших режисерів нового італійського кіно – Лука Гуаданьїно, якого глядачі знають за естетськими фільмами «Називай мене своїм ім’ям» і «Великий сплеск». Стрічка розповідає історію про американку Сьюзі, яка приїжджає в балетну школу в Берлін, одну з найкращих в світі, де її подруга зникає, а в самій школі відбувається щось містичне.
В українському прокаті стрічка стартує 22 листопада.
Тільда Свінтон і Дакота Джонсон в хоррорі «Суспірія» | Vogue Ukraine
Тільда Свінтон, Дакота Джонсон, Хлоя Грейс-Морец і Міа Гот досліджують таємницю загадкової балетної школи в фільмі «Суспірія» – в новій версії знаменитого фільму жахів Даріо Ардженто 1977 року. Взявся перезнімати «Суспірію» один з найяскравіших режисерів нового італійського кіно – Лука Гуаданьїно, якого глядачі знають завдяки естетським фільмам «Назви мене своїм ім’ям» і «Великий сплеск».
Американка Сюзі приїжджає навчатися у балетній школі в Берліні, одній з найкращих в світі, і виявляє, що її найкраща подруга зникає, а в самій школі відбувається щось містичне. У школі готуються до шабашу. Сюзі грає Дакота Джонсон, яку для зйомок одягнули в руду перуку, а сама актриса для занурення в матеріал два роки вчилася балету, а мадам Бланш, господиня зловісної школи – Тільда Свінтон. Режисер зібрав на знімальному майданчику зоряну команду: музику до фільму написав лідер групи Radiohead, Том Йорк, а серед тих, хто працював над сценарієм – і Даріо Ардженто, автор першої «Суспірії».
«Ми не особливо зацікавлені в римейках, тому це буде кавер», – розповідає Тільда Свінтон. «У нас вже був такий досвід – ми зняли стрічку «Великий сплеск», яку прийняли за римейк «Басейну». Що стосується «Суспірії», то можу пообіцяти: це буде фільм, натхненний оригіналом Даріо Ардженто, що зізнається в любові до нього, але в жодному разі не римейк «.
«Суспірія» з’явиться у світовому прокаті 2 листопада цього року.
