Українська вишивка – «Світ Вишивки — Магазин товарів для рукоділля»

короткий опис від історії до сьогоденності

Останнім часом українськи вишиванки та вишиті речі стають популярнішими за будь-який модний бренд. Ця тенденція охоплює вже не тільки нашу країну, а й сягає далеко за її межами. Українські та іноземні селебрітіз, світові будинки моди (Valentino, D&G та інші) зробили свій вибір на користь українського етнічного одягу, а популярність та актуальність вишиванки була підтверджена авторитетним модним американським журналом Vogue.


На фото: акторка Гейден Панаттьєрі у вишиванці із квітковим орнаментом

Вишиванка у давні часи

Українська вишивка бере свій початок у період трипільської культури, епохи пізнього неоліту. На території сучасної Черкащини, археологи мають знахідку, датовану VI ст. нашої ери: зображення чоловіків, одягнених у щось дуже схоже на український національний костюм. А також ще Геродот стверджував, що вишивкою був прикрашений одяг скіфів, які довгий час проживали на території України. 


Дослідники розповідають, що у давні часи процес вишивання можна було назвати ритуалом, до якого  залучалися із чистими світлими думками, закладаючи позитивну енергію у свою працю. Цікаво, що жінки не копіювали чужі узори, не відшивали їх з інших виробів чи схем. Їх роботи були індивідуальними. Вишивальниця, володіючи «мовою» орнаментального письма, через кольори, лінії, візерунки створювала абсолютно унікальну річ, на добру долю для себе, чи рідної людини. Вважалося, що відшити чужий узор для сорочки, означало взяти на себе чужу долю. Перші вишивки на території слов’янських країн мали більш релігійний зміст і оберігали їх власників від зла. Діточкам при народженні обов’язково дарували вишиту сорочку та вірили, що вона оберігає малюка від злих духів. До трирічного віку першу вишиту сорочку шила саме мама. У цю сорочку вона вкладала всю свою материнську любов і енергію, аби та захищала малюка. Колірна гамма та особливості орнаменту вишивки залежали від місцевості, від звичаїв і культурних цінностей. 



Вишиванка за часів Київської Русі

В часи Київської Русі виникло і набуло розквіту мистецтво вишивки золотими та срібними нитками. Така вишивка прикрашала одяг феодальної знаті та священнослужителів, зустрічалася в убранстві храмів та княжих палат. Простий люд прикрашав сорочки орнаментами, прошитими червоними та чорними нитками.
Згадки про вишитий одяг є у багатьох письмових джерелах, насамперед у «Слові о полку Ігоревім», в Іпатіївському літописі та інших пам’ятках. Київські князі всіляко підтримували традиції вишиваного одягу.
Тому й не дивно, що на той час, вишивка вважалася однією з найбільш шанованих професій. Першу школу вишивки в Київській Русі створено в ХІ столітті. Її заснувала Анна, сестра Володимира Мономаха. У школі дівчата опановували мистецтво гаптування золотом і сріблом. І навіть, маючи широкий  вплив з боку інших народів на культуру стародавньої Русі,  вишивка залишилася практично недоторканою, зберігаючи традиції та свою унікальність. 



Вишиванка за часів козацтва

У часи розквіту українського козацтва, на рубежі XVI і XVII століть, українська вишивка почала отримувати свої більш-менш сучасні риси. Зміни торкнулися малюнка вишивки, який спочатку  був більш суворий — гострі і прямі кути. Візерунок змінюється залежно від місцевості і кожен має своє значення. Цікаво, що на той час вишиванка стає ніби своєрідною характеристикою для жінок: якщо парубок не міг вирішити з якою ж із дівчат йому починати відносини, він оцінював майстерність своїх потенційних обранець. Чим вправнішою рукодільницею була дівчина (малюнок на одязі мав бути рівним, яскравим, візерунчастим) – тим більш завидною вважалася наречена. Адже на той час, охайний чистий та розшитий одяг майбутнього чоловіка – це «обличчя» його дружини та й взагалі сім’ї.
Вишита сорочка була й оберегом для козаків, котрі боронили рідну землю від ворогів. На чужині сорочка зігрівала душу та зцілювала рани. Козаки вірили, що вишити на полотні візерунки, мають тісний зв’язок з рідною землею, з домівкою, надають наснаги та захищають від «дурного» ока.
Саме у часи Гетьманської держави формується цілісний український національний костюм, в якому особливе символічне значення мала вишиванка.


До речі, є легенда, про особливе значення чоловічої вишиванки, як символу кохання. ЇЇ зміст полягає в тому, що чумаки довіряли прання своєї сорочки тільки одній єдиній дівчині. Іншим до такого сакрального ритуалу зась. Саме так чумак підтверджував вірність своїй коханій! Прання ж сорочки іншою жінкою підтверджувало факт зради. Ось чому про вишиванку, як символ вірності, у багатьох чумацьких піснях зустрічаються тези про «невипрану сорочку».
А ще існувала така традиція, якщо належало відправляти чоловіків на війну або зароджувалася якась епідемія: жінки поселення збиралися разом і вночі вишивали рушники. Вишивали в повному мовчанні з молитвами. Це було практично медитацією, своєрідним магічним ритуалом.


Вишиванка XIX століття

На межі XIX — XX століть у містах спостерігається тенденція відокремлення вишиванки від традиційного костюму. Це в першу чергу стосується чоловічої вишитої сорочки, яку починають носити в поєднанні з європейським одягом. В сільській місцевості й далі слідували традиціям. 


Провідну роль у започаткуванні моди вдягання вишиванки під піджак часто надають українському письменнику, поету та публіцисту Івану Франко, який одягнув поверх вишиванки піджак. Саме у такому вигляді письменник зображений на 20-гривневій купюрі.


Вишиванка за часів комунізму

Комуністичні часи неможливо однозначно охарактеризувати по відношенню щодо вишиванки та народної вишивки. Наприклад, у 1919 році вийшла постанова Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету «Про заходи сприяння кустарної промисловості». Це, звісно, було позитивним моментом, спрямованим на збереження народної творчості та його примноження.
Але все залежало, так би мовити, від настроїв ЦК. Через рік-два політика партії кардинально змінювалася і людина у вишиванці, навіть незважаючи на те, що не було формальних заборон, підпадала під підозру в зайвому націоналізмі. 

На фото: Микита Хрущов у вишиванці 

А от Хрущов носив вишиванку і українці могли це робити, не маючи клопоту. В цілому ж, носіння вишиванок не було забороненим, але це було своєрідним порушенням негласних корпоративних норм радянської культури.

Вишиванка за часів Незалежності України

З набуттям незалежності України, інтерес до національної творчості багаторазово зріс, а також збільшилася кількість приватних шкіл вишивки. Все більше можна спостерігати різноманіття вишивки на виставках, народних ярмарках, в магазинах. Надзвичайно тішить, що з кожним роком українські традиції не просто відроджуються, а й стають невід’ємною частиною нашого життя. А такий прекрасний елемент, як вишиванка, все більш затребуваний у гардеробі сучасної людини. Нині в магазинах маємо широкий вибір вишитих сорочок. 


Вишита сорочка – це вже давно не  музейний експонат. Це частина стильного та сучасного образу, від класичного до повсякденного. Вишиванку можна поєднувати з тим чи іншим одягом. Насправді, вишиванка — це найуніверсальніший наряд. Наприклад, вишита сорочка чудово виглядає з чорною спідницею-олівцем. В такому образі ви будете впевнено почувати себе в офісі чи на діловій зустрічі. А от на посиденьки з друзями ви можете вдягнути її  з укороченими джинсами або ж, навіть, із шортами влітку. Джинси-скінни або модні бойфренди, джинсові шорти і більш класичні брюки, спідниці різного фасону – вишита сорочка завжди буде актуальною та вдало підкреслить ваш образ.

Сучасні тенденції 

А ще останнім часом в Україні маємо новий тренд – автовишиванка! Автомобілісти залюбки прикрашають свої транспортні засоби спеціальними наліпками.  До речі, популярністю вони користуються не тільки в Україні, а й за її межами: продавці говорять, що замовлення на автовишиванки надходять з Німеччини, Австралії, Нової Зеландії та інших країн!


Але трендом №1 сьогодні серед української молоді стали патріотичні татуювання! Хтось вважає це неймовірно вдалим варіантом для такого рішення, а хтось – безглуздям. Що ж, смаки у всіх різні. Проте, такий візерунок на тілі, все ж таки, виглядає більш симпатичним серед багатьох ідей татуювань і точно не залишиться без уваги. Ось такі цікаві трансформації вишивки.


На завершення хочеться відзначити, що українська вишита сорочка пройшла довгий та часом нелегкий шлях до наших днів. Наші предки залишили нам у спадок величезний скарб. І ми зобов’язані не тільки не втратити цей скарб, а й примножити його та передати у спадок нашим нащадкам. Українська вишиванка – як символ родової пам’яті, порядності, вірності та любові. А нині, ще й модний сучасний стильний look!

Якщо Ви бажаєте придбати сучасну вишиванку для себе та своєї родини, пропонуємо переглянути розділ «Вишиванки» нашого інтернет магазину.

Вишивка гладдю — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ви́шивка гла́ддю — один із видів народного декоративного мистецтва; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках, вишиванках, рушниках, серветках, скатертинах, картинах.

Головне — знайти або створити власноруч малюнок та підібрати гармонійно кольори.

Види вишиття Ukrainian embroidery collage.jpg
Патерни та
композиція орнаменту
Регіональні особливості
Історичний дискурс
Техніки

загальне

верхоплут · вирізування · гладь двостороння (пряма і коса) · заволікання · зерновий вивід · кафасор · качалочка · кіска· ланцюжок · мережання («одинарний прутик», «подвійний прутик», «схрещений прутик», «черв’ячок», «одинарні стовпчики», «подвійні стовпчики», «гречка», «вівсяночка», «лучка», «одинарна», «подвійна ляхівка» та «багаторядова ляхівка з настилом», «прутик з настилом», з «прутиком через чисницю», через «чисницю» без прутик) · лиштва (вишивка) · металівка · напротяганки · настилування · низь (низинка) · обмітка · поверхниця · «позад голки» · прозоре шитво · ретязь · рясування · стебнівка · хрестиком та півхрестиком вишивка · шабак · шеляжок

Шов

Вільні шви

рушниковий · стебловий · тамбурний

Лічильні шви

коса гладь · пряма гладь (лиштва) · хрестик · низь

Ажурні шви

«гречечка» · «ляхівка» · «шабак» · мережки · одинарний прутик · подвійний прутик · роздільний прутик або черв’ячок · вирізування

решту

Колористика
Інтерпретація
Матеріали
Мистці і мисткині-вишивальниці
Вишиванковий мас-культ
Професії
Вишиванкові
ужиткові речі
Супутні теми
Інші прояви орнаментики
та етнокоду

Яворівська вишивка — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Яворівський стрій

Я́ворівська ви́шивка — різновид української вишивки, притаманний Яворівському району Львівщини. Характерні кольори: зелений, помаранчевий, жовтий і зрідка чорний.

Тут упродовж історії склалися свої методи гаптування (вишивка гладдю, що на Львівщині має назву гапт), що набули широкої популярності. Кожному виду одягу відповідала визначена техніка, колорит, орнаментальні мотиви.

У XIX столітті у цій місцевості запаски, кабати, сорочки шили з сірого домотканого полотна і рясно вишивали воскованими лляними білими і сірими нитками, а з кінця XIX ст.— чорними і червоними. Узори складалися з дрібних мотивів — «кривульок», «пупочок» у техніці стебнівка, хрестик. Еволюція художньо-образного вирішення яворівської вишивки йшла в напрямку заміни найпростіших дрібноузорних геометричних орнаментів на складні квіткові композиції в яскравій, насиченій гамі кольорів.

Наприкінці XIX століття яворівський гапт називали «славною яворівкою». Узори складалися з дрібних мотивів, таких як «сосонки», «купочки», «деревця», «клинці», «кривульки», що їх вишивали хрестиком, «стебнівкою».

Характерно, що вишивальниці майже не вишивали тканин інтер’єрного призначення. Лише з 1920 р. в інтер’єр яворівської хати почали входити вишиті рушники. Яворівська вишивка найбільше застосовувалась в декорі жіночого і чоловічого одягу.

На початку XX століття одяг почали шити з синьої або чорної фабричної тканини, що значно вплинуло на розвиток вишивки. Майстрині сміливо користувалися жовтими, синіми, зеленими, червоними нитками, створюючи декоративно виразні рельєфні узори рослинних орнаментів.

Яскраво оздоблювали яворівські хустки, прикрашені композиціями, що мали назви «вазон», «гільце», «китець». Дрібноузорні орнаменти, що прикрашали вироби домашнього полотна, поступилися місцем соковитим, крупнорельєфним багатобарвним орнаментам на фабричній кольоровій тканині.

Види вишиття Ukrainian embroidery collage.jpg
Патерни та
композиція орнаменту
Регіональні особливості
Історичний дискурс
Техніки

загальне

верхоплут · вирізування · гладь двостороння (пряма і коса) · заволікання · зерновий вивід · кафасор · качалочка · кіска· ланцюжок · мережання («одинарний прутик», «подвійний прутик», «схрещений прутик», «черв’ячок», «одинарні стовпчики», «подвійні стовпчики», «гречка», «вівсяночка», «лучка», «одинарна», «подвійна ляхівка» та «багаторядова ляхівка з настилом», «прутик з настилом», з «прутиком через чисницю», через «чисницю» без прутик) · лиштва (вишивка) · металівка · напротяганки · настилування · низь (низинка) · обмітка · поверхниця · «позад голки» · прозоре шитво · ретязь · рясування · стебнівка · хрестиком та півхрестиком вишивка · шабак · шеляжок

Шов

Вільні шви

рушниковий · стебловий · тамбурний

Лічильні шви

коса гладь · пряма гладь (лиштва) · хрестик · низь

Ажурні шви

«гречечка» · «ляхівка» · «шабак» · мережки · одинарний прутик · подвійний прутик · роздільний прутик або черв’ячок · вирізування

решту

Колористика
Інтерпретація
Матеріали
Мистці і мисткині-вишивальниці
Вишиванковий мас-культ
Професії
Вишиванкові
ужиткові речі
Супутні теми
Інші прояви орнаментики
та етнокоду

Подільська вишивка

Подільська вишивка – найскладніша і найгарніша зі всіх, що зроблені в різних куточках України. Техніка виконання бездоганна, вишивка високохудожня, вироби чарують з першого погляду.

Поділля – це територія між Дністром і Південним Бугом, умовно поділяється на Подністров’я, Східне, Західне Поділля. Включає у себе Вінницьку, Хмельницьку та Тернопільську області, а також окремі райони Одеської, Житомирської, Черкаської, Кіровоградської, Івано-Франківської та Львівської областей.

На яких полотнах та якими нитками вишивали?

Ще з давніх давен полотна для майбутніх вишиваних виробів ткали переважно у чорноземних районах Поділля. Саме там були найбільш відповідні умови для вирощування конопель, з яких виходили найкращі тканини, адже полотно з льону має клітинку, дрібнішу за конопляне, воно м’якіше і має сіруваті відтінки, а конопляне – більш туге, зеленувато-сірих відтінків. У нашій країні відомо більше 20 різновидів полотна.

У XIX столітті майстрині робили вишиванки лляними, вовняними і конопляними нитками, які виготовлювали власноруч. Плелися нитки з найкращих волокон льону та конопель. Це була нелегка робота, пряли нитки тоненько, рівненько, щоб нитка вільно почувала себе у вушку голки і гарно лягала на тканину. Після цього нитки білили, фарбували і намащували жиром або воском.

Білили нитки, засипаючи їх попелом і поливаючи зверху окропом, через певний час прали і висушували під сонцем чи на морозі. Фарбували ж корою дуба, вільхи, цибулинням, ягодами бузини.

З середини XIX століття почали вже використовувати вовняні, бавовняні, металеві, шовкові нитки, бісер, які привозили з інших країн.

Які кольори притаманні подільській вишивці?

Дуже полюбляють на Поділлі колір стиглого жита, який поєднується в одному виробі разом з чорним. Житній колір сорочки отримували від запікання у тісті ниток, які були пересипані хромітом. Такий спосіб обробки ниток надавав кольору інтенсивності і стійкості. Інколи, бажаючи надати вишиванці більшого ефекту, в роботу додавали золоті чи срібні нитки.

Сам по собі чорний колір також був дуже популярним у вишиванках Поділля. Іноді його поєднували з темно-вишневим або червоно-чорним, також додавали жовтий і зелений. Домінантною є вишивка чорними і синіми нитками.

Дуже гарною є вишивка «білим по білому», яка відрізняється різноманітними техніками: «солов’їні вічка», «зерновий вивід», «довбанка». Особливо подобається місцевим майстриням вишивка технікою «солов’їні вічка», хоча вона є чи не найскладнішою і потребує великої уваги.

У давнину сорочки, вишиті білим по білому або жовтим по білому, робилися до весілля й тому потребували великої відповідальності, оздоблювалися ретельно і виразно.

Які орнаменти присутні у вишивці Поділля?

У першій половині XIX століття найбільшої популярності набула вишивка з рослинним орнаментом. В роботах цього часу дуже часто можна зустріти такі мотиви цих орнаментів, як «реп’яхи», «перерва», «соняшник», «головка», «горицвіт», «хмелики», «чорнобривці», «вівсик», «семиріг», «яблучка», «рута», «сливки».

Також набули неабиякого поширення і різноманітні тваринні орнаменти. Використовувались такі, як «сови», «в’юни», «раки», «жабки», «голуби», «вуж», «коропова луска», «п’явки», «ластівки», «зозульки».

А деякі орнаменти нагадують побутові предмети, наприклад, «гребінці», «човни», «ланцюги», «лемеші».

Ще можна зустріти такий мотив, як «баранчики, або «баранячі роги» та інші.

Мотив «вуж» частіше можна зустріти у Летичівському та Ольгопільському повітах, «косиці», «баранячі роги», «рак» та «купчак» – у селищах Ольгопільського повіту, «бесаг» – у селищі Баланівка Ольгопільського повіту, «вівсик» – у районі Брацлавського повіту, «безконечник» – в Ушинському повіті.

До речі, кожен мотив мав свою назву у кожній місцевості. Наприклад, мотив «ластівка» можна почути у таких інтерпретаціях: «голуби», «зозулька», «гребінці», «лемеші».

Улюбленою технікою стає проста й невибаглива, на перший погляд, техніка «хрестик». Кількість кольорів стає більшою. З’являється яскраве декорування вишивкою, крученим шнуром, аплікацією зі шкіри на кожухах та камізельках.

Які техніки можна зустріти у подільських вишиванках?

Поперечна «низь». Це дуже оригінальний шов. Він здобув своє поширення у західних областях України. Ця техніка є різновидом «занизування». Полягає у тому, що виконується з іншого боку вишивки, по ширині узору, вертикально. Використовують переважно нитки чорного кольору, а ті проміжки, які залишаються з лицьового боку, зашивають червоним, зеленим або жовтим кольором. Іноді вишивку виконують червоним кольором, тоді проміжки зашивають чорним, зеленим, синім або жовтим кольором.

Друга техніка – це «двобічний шов» або «штапівка». Цей шов походить від шву «вперед голку», який, до речі, дуже часто зустрічається у народній вишивці. Виконується без попереднього нанесення макету на тканину. Спочатку вишивають контур майбутнього малюнку, потім заповнюють внутрішню частину.

Наступна техніка подільської вишивки – поздовжня «низь». Це поєднання двох попередніх технік. Вишивається на зворотному боці виробу швом «уперед голку». Спочатку шви прокладаються в один бік, потім, пропустивши одну нитку, – у другий.

Ще одна техніка – «переплетені мережки». Більше використовується у західних областях України. Для виконання цієї техніки, роблять тонкі стовпчики з декількох ниток, в результаті чого з’являється мережка «подвійний прутик».

Також є дві техніки вишивки гладдю: «кафасор» і «поверхниця». Перша виконується лише нитками одного кольору, а друга – лише в поєднанні з іншими швами, наприклад, хрестиком чи «низзю».

І остання техніка – «шабак». Це найяскравіша і найконтрастніша техніка яка виконується жовтими, зеленими, білими нитками.

Різновиди вишивки за територіальним поділом

Як для східних, так і для західних районів Поділля притаманна вишивка на грудях та на спині.

На Вінниччині ще з давнини вишивкою займались також і чоловіки. Найвідоміші своїми вишивками такі села, як Клембівка, Яланець, Городківка та Стіна. Витонченіші та бездоганні вироби саме з цих сіл найчастіше можна було зустріти на різноманітніших ярмарках Парижа, Санкт-Петербурга, Києва, у багатьох країн світу.

У селі Стіна улюбленим кольором вишивки сорочок є чорний. Геометрично-рослинний орнамент, а саме «волошка», «кучері», «виноград», виконаний хрестиком або «штапівкою» притаманний саме цій території. У давнину, шили на тонкому полотні, яке називалося «бомбак», срібною ниткою, яка була скручена з чорною, або золотою, у поєднанні з червоною.

Західне Поділля полюбляє темні кольори. Це, зазвичай, чорний в поєднанні з темно-червоним або жовтим. Сорочки цього регіону особливі тим, що на грудях обов’язково є дві лінії, так звані, «погрудки», на спині – три лінії та пишно оздоблений рукав. Виконуються візерунки геометричним орнаментом.

Тернопільська область колористикою не сильно відрізняється, переважно вишивка тут темна, аж до чорного, малюнки дуже густі, повністю вкривають рукава жіночих сорочок.

У сучасну Тернопільську вишивку додається вже більше квіткових орнаментів, яскравості та кольорів.

Східне Поділля відрізнялось здавна святковими, легкими та ажурними, сорочками. Вишивка вкривала, зазвичай, весь рукав й прикрашалася срібними й золотими нитками з додаванням «павучків».

Наддністрянщина славетна узорами, які виконуються чорною вовною різноманітними рельєфними техніками, такими, як: «стебнівка», хрестик, «кучерявий шов» та «поверхниця». Завдяки цим технікам малюнок дуже цікаво і гарно виділяється.

У Заліщицькому районі широкого попиту, поряд з геометричним орнаментом, набуває рослинний орнамент. Це всілякі витіюваті гілки, що розкидаються спереду і на спині сорочки.

У Заставнівському районі основу вишивки складають невеликі геометричні елементи, які сплітаються в одному візерунку з рослинними мотивами. Використовуються яскраві кольори: зелений, жовтий, червоний.

Кельменецький район, навпаки, вирізняється стриманістю кольорів та орнаментів. Хоч у вишивці і використовуються широко різноманітні рослинні мотиви, вони, переважно, чорного кольору.

Подільські вишивки зберігають частки душі їх авторів, в них є гармонічне поєднання дивовижного кольору, неповторного узору, багатої символіки.