Життя і творчість стендаля: Стендаль — Вікіпедія

Содержание

Ф.Стендаль. Життя і творчість

Тема Життя і творчий доробок Стендаля. Історія

написання роману «Червоне і чорне».

Композиція і жанр твору.

Мета: ознайомити учнів з основними етапами

життєвого і творчого шляху письменника,його

естетичними поглядами, історією написання

роману «Червоне і чорне», композицією та

жанром твору; розвивати навички самостійної

роботи з підручником, уміння складати

тези,опорний конспект, давати розгорнуту

відповідь; виховувати шанобливе ставлення

до літератури французького народу.

Обладнання презентація до уроку, опорна схема.

Тип уроку урок вивчення нового матеріалу

Коли розум не відважний,

то навіщо ж розум?

Стендаль

Хід уроку

І Актуалізація опорних знань.

  1. Організаційний момент.

  2. Бесіда

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

  1. Повідомлення теми і мети уроку. Робота над епіграфом. Слайд1

  2. Опрацювання матеріалів життя і творчості Федеріка Стендаля.

Один із видатних французьких письменників XIX століття Анрі Бейль творив під псевдонімом Фредеріка Стендаля (Стендаль - назва німецького міста, у якому народився відомий мистецтвознавець XVIII століття І.Вінкельман).  Стендаль народився 23 січня 1783 року в невеличкому містечку Греноблі, яке оточують снігові вершини. А 24 липня хлопчика охрестили, йому дали імена духовних батьків Анрі Ганьйона та Марі Рабі. Слайд 2

Мати майбутнього письменника - Генрієтта Бейль - померла, коли хлопчику тільки-но виповнилося сім років. Його вихованням опікувалась рідна сестра матері Серафі, але ні з нею, ні з батьком стосунки маленького Анрі не склалися. Батько був скупою й духовно обмеженою людиною, тітка ж постійно ревнувала хлопчика до батька. Тепле відношення й увагу до себе хлопчик зустрічав лише з боку діда Анрі Ганьона - батька матері, на честь якого він і був названий. Анрі Ганьон був лікарем, його знали і любили в маленькому провінційному Греноблі. Пізніше у своїй автобіографічній книзі «Життя Анрі Брюлара» Стендаль згадував: "Я був цілковито вихований моїм любим, дідом, Анрі Ганьоном. Ця рідкісна людина у свій час здійснила паломництво до Фернея з метою зустрітися з Вольтером і була ним прегарно прийнята...» Анрі Ганьон був палким шанувальником просвітителів і першим познайомив свого онука з творами Вольтера, Гельвеція та Дідро. Тому закономірно, що декотрі ідеї епохи Просвітництва не тільки були близькими Стендалю як данина пам'яті дитинству, але знайшли своє відображення у його естетичних поглядах. З тих часів бере свій початок й негативне ставлення Стендаля до всіх форм клерикалізму. Таке ставлення пояснюється негативними враженнями, що були отримані в дитинстві від спілкування з фанатиком-єзуїтом абатом Райяном. Під його наглядом маленький Анрі вивчав Біблію. Спілкування з цією людиною залишило у свідомості Стендаля почуття жаху й недовіри до священнослужителів на все життя.

Слайд 3

У 1796 році вступив до Центральної школи в Греноблі, яку закінчив у 1799 році з першою нагородою. Улюблені предмети: математика і література. Неабияке враження справили твори Шекспіра Сервантеса, Мольєра. Слайд 4

У 1799 р. Анрі Бейль закінчив школу і вирядився з Гренобля в Париж, маючи тверді наміри вступити до Політехнічної школи, де готували артилерійських офіцерів. Він приїхав до столиці на другий день після державного перевороту, який здійснив Наполеон.

Слайд5

Після невдалої спроби вступити до Політехнічного училища, 17-річний Анрі стає військовим і бере участь в італійській кампанії Наполеона 1800 року. Слайд6

В середовищі офіцерів драгунського полку сімнадцятирічний корнет, не знайомий з мистецтвом верхової їзди і фехтування, був білою вороною. Він дійсно виглядав кумедно, незграбно сидячи на коні із повним лантухом книг. У якості військового чиновника наполеонівської армії Стендаль побував у Італії, Німеччині та Австрії.

У 1802 році Стендаль подає у відставку, щоб зайнятися

літературною роботою. Він повертається до Гренобля.

Заради коханої Мелані Гільбер переїздить до Марселя. Після марних спроб відкрити банківську контору дійшов до злиднів.Слайд7

У 1807 році Анрі Бейль стає інтендантом імператорських володінь у Брауншвейзі, згодом його призначають помічником військового комісара. Доля привела його у середньовічне місто Штендаль, в якому у ХVІІІ ст жив відомий німецький мистецтвознавець Іохім Вількенман. Слайд8

1810-1812 роках Стендаль - аудитор державної ради, інспектор королівського майна.

У липні 1812 року Бейль виїхав до Росії. Він був учасником Бородінської битви, бачив пожежу Москви, зрозумів народний характер війни проти іноземної навали. 10 тижнів, проведені Бейлем у страшному напруженні, на все життя закарбувалися в його свідомості. Слайд9

У квітні 1814 року , не відчуваючи ніякої прихильності до Франції Бурбонів, Стендаль переїжджає до улюбленого Мілана і стає на шлях літератури. Він готує до друку свої перші книги: “Життя Гайдна, Моцарта і Метастазіо” 1815, “Історія живопису в Італії” 1817, “Рим, Неаполь і Флоренція в 1817 році”, на обкладинці яких вперше з’являється ім’я Стендаль. Працює над книгою “Про любов”. Слайд10

В Італії Анрі Бейль зблизився з республіканцями-карбонаріями, подружився з Байроном. Запідозрений італійським урядом у зв’язку з таємною національно-визвольною організацією, він змушений був виїхати з Мілана до Парижа. Слайд11

У 1821 році рух карбонаріїв зазнав поразки. Австрійські жандарми по всій Італії розшукували Енріко Вісмара і Доменіко – небезпечних карбонаріїв, заочно засуджених до страти. Жандарми не підозрювали, що за цими іменами ховається одна людина — Анрі Бейль. На щастя, його не змогли викрити, але залишатися в Італіі було ризиковане, і Стендаль змушений був терміново виїхати до Парижа. Стендаль покидав Мілан з почуттям «наче в нього відібрали душу». Тут він зустрівся і потоваришував із людьми, для яких честь батьківщини була важливішою за особисте життя. Тут він зазнав і пережив безнадійне кохання до Матільди Вісконтіні, яка рано померла, але назавжди залишилася в його пам'яті. Одним словом, в Італії він залишав своє серце.

1827 року з’явився перший роман Бейля “Арманс”, створений під враженням повстання декабристів в Росії.

1829 року – нариси “Прогулянки по Риму» і новела “Ваніна Ваніні” Слайд 12

У 1830 році Бейль стає консулом у папських володіннях в Чивітавеккія (Італія), час від часу з’являється в Парижі.

Цього ж року виходить його роман “Червоне і чорне”. Слайд 13

У 1835 році Анрі Бейль був нагороджений Міністерством освіти Франції орденом Почесного легіону.

З 1834 по 1836 роки працює над романом “Червоне і біле”, або “Люсьєн Левен”

У 1839 році виходить улюблений роман письменника “Пармський монастир». Слайд 14

З 1839 по 1841 подорожує по Італії, Різко погіршується здоров’я.

З листопада 1841 Стендаль знову в Парижі. 22 березня 1842 року він знепритомнів на тротуарі вулиці капуцинів. Спроби повернути його до життя виявилися марними. 23 березня Стендаль помер. Похований письменник на цвинтарі Монмарт.

На постаменті витесаний напис: “Жив, писав, кохав.” Слайд 15

  1. Історія написання роману.

Червоне і чорне”. “Хроніка ХІХ століття”

Роман створювався на основі дійсного життєвого випадку.

Одного разу Стендаль у "Судовій газеті" натрапив на такий матеріал : у грудні 1827 року Гренобльський суд слухав справу Антуана Берте, сина коваля, домашнього вчителя в дворянських сім'ях, який стріляв у матір своїх учнів.

З газетної хроніки було взято плебейське походження героя, мотив злочину – з ревнощів; суть вироку – смертна кара.

Слайд 16

Задум роману виник однієї осінньої ночі 1829 року. Стендаль повернувся із салону чарівної співачки Джудітти Паста надто приголомшений. Програвши в карти 40 франків, він не зміг віддати борг. Принизливо було відчувати себе бідняком. Письменник подумав про самогубство, аж раптом згадалась історія про Антуана Берте…

Слайд 17

Доба Реставрації 30–ті роки ХІХ століття

Після остаточного розгрому Наполеона у Франції було відновлено владу королівської династії Бурбонів. Цей процес називається Реставрацією. Французький король Карл Х сприяв поверненню маєтків та привілеїв тим дворянам, які емігрували за правління Бонапарта. Багато лідерів наполеонівської епохи віддали до суду і розстріляли. Слайд 18

Композиція твору

Роман побудований на основі антитези, оповідь ведеться від третьої особи.

Твір складається з 2-х частин, кожна з яких починається епіграфом. Епіграф до першої частини – слова Дантона “Правда, сувора правда”. Однак у житті героя можна виділити три етапи: Вер’єр, Безансон, Париж. Кожен з них має однакову структуру: прибуття, адаптація до середовища, налагодження взаємин, зовнішній і внутрішній конфлікти – катастрофа. Слайд 19

Підзаголовок

Хроніка ХІХ століття”

  1. Запис подій у часовій послідовності, зроблений сучасником, літопис .

  2. Твір, у якому відбилась історія суспільний, політичний і

сімейних подій

Підзаголовок роману - «Хроніка ХІХ століття» - визначає одну з проблем роману - історично точне відтворення картини суспільного життя Франції доби Реставрації.

Друга проблема - трагічна доля талановитого юнака в умовах Реставрації. Слайд 20

Жанр твору

Соціально-психологічний роман -

твір, в якому порушуються важливі проблеми і відтворені явища, які визначають особливості влаштування суспільства через розкриття психології героїв, їхніх думок, прагнень, переживань.

Роман “єдиного героя” – усі події і образи згруповано навколо одного героя.

Роман виховання Слайд21

ІІІ. Закріплення вивченого. Підсумок уроку.

Робота над опорною схемою.

ІV. Домашнє завдання.

Чит гл. 1-23, скласти план розвитку сюжету; ст. 28-30 підручник Наливайко Д.С.; ст.42-45 підручник Ковбасенко Ю.І.

Життя та творчість - Стендаль

СТЕНДАЛЬ (АНРІ-МАРІ БЕЙЛЬ)
(1783-1842)

Один з видатних французьких письменників XIX століття Анрі Бейль творив під псевдонімом Фредеріка Стендаля (Стендаль - назва німецького міста, у якому народився відомий німецький мистецтвознавець XVIII століття Вінкельман).

Стендаль народився 23 січня 1783 року в Греноблі, у родині багатого адвоката. Його дід, лікар і громадський діяч, захоплювався ідеями Просвітництва й був шанувальником Вольтера. Але з початком революції в родині погляди дуже змінилися, батько Стендаля змушений був навіть ховатися. Мати хлопчика рано померла, і сім'я надовго вбралася у траур. Батько не переймався вихованням сина, довіривши його католицькому абатові Ральяну. Це призвело до того, що Стендаль зненавидів і церкву, і релігію. Таємно від свого вихователя він почав знайомитися з працями філософів-просвітників (Кабаніса, Дідро, Гольбаха). Читання, а також найбільш сильні враження і переживання дитячих років, пов'язані з Першою французькою революцією, стали визначальними моментами у формуванні світогляду майбутнього письменника. Прихильність до революційних ідеалів він зберіг на все життя. Жоден із французьких письменників XIX століття не відстоював ці ідеали з такою пристрастю і сміливістю.
У 1797 році Стендаль вступив у Греноблі до Центральної школи, метою якої було введення в республіці державного і світського навчання замість релігійного, і озброєння молодого покоління знаннями й ідеологією буржуазної держави, що народжувалася. Тут хлопець захоплювався математикою. Після закінчення курсу його відправили до Парижа для вступу в Політехнічну школу, куди він так і не вступив. Стендаль прибув до Парижа через декілька днів після перевороту 18 брюмера, коли молодий генерал Бонапарт захопив владу і оголосив себе першим консулом. Тоді ж почалися приготування до походу в Італію. У 1800 році сімнадцятилітній Cтендаль вступив в армію Наполеона. Він прослужив у ній понад два роки, а потім подав у відставку й 1802 року повернувся до Парижа з прихованим наміром стати письменником.
Стендаль був прихильником ідеалізації Наполеона, що відбилося і в його творчості. Але його ставлення до Наполеона, особливо після захоплення останнім престолу Франції і перетворення на імператора, було, проте, досить критичним. Деякі зауваження Стендаля свідчать про те, як добре він розумів деспотичні й узурпаторські прагнення Наполеона і яку погрозу він вбачав у ньому для справжнього духу революції.
Стендаль брав участь у поході Наполеона в Росію в 1812 році, був у Москві, Смоленську, Могильові, зазнав жахи зимового відступу французької армії з Росії. Враження про Росію були надзвичайно сильні. Він бачив героїзм російського народу, який захищав свою батьківщину, бачив також і жорстоку сваволю самодержавства.
Після падіння Наполеона й повернення Бурбонів у Францію Стендаль їде до Італії, лише наїздами буваючи на батьківщині. Стендаль полюбив Італію; ця країна відіграла чималу роль у формуванні поглядів письменника. Його приваблювало інтенсивне громадське життя Італії. У 1821 році відбуваються повстання карбонаріїв у ряді міст (Неаполь, Турін). Співчуття Стендаля цьому рухові дало підставу урядові звинуватити його в приналежності до повсталих і запропонувати терміново залишити австрійські володіння північної Італії.
Перебування в Італії залишило глибокий слід у творчості Стендаля. Він із захопленням вивчав італійське мистецтво, живопис, музику. Ця країна надихнула його на цілу низку творів. Це робота з історії мистецтва \"Історія живопису в Італії\", \"Прогулянки по Риму\", новели \"Італійські хроніки\". Нарешті, Італія дала йому сюжет одного з найбільших його романів \"Пармська обитель\".
Перебування у Франції, де правили ненависні Стендалю Бурбони, стає для нього нестерпним. Це ставлення письменника до реакції і режиму Реставрації знайшло своє вираження в його кращих романах. У 1830 році Стендаль одержав від короля Луї Пилипа призначення в Трієст консулом, але його не затвердили, як \"неблагонадійного\", у Трієсті. Стендаль стає консулом у папських володіннях у Чівіта Веккія. Його смілива, незалежна думка, співчуття революції і якобінцям, атеїзм, його сповнені бойового протесту твори робили однаково тяжким його перебування як в Італії, так і в себе на батьківщині.
Стендаль почував себе хворим, проте досить часто їздив з Чівіта-Веккії до Рима. У 1841 році з ним стався перший апоплексичний удар. Йому дали відпустку, і восени він знову приїхав до Парижа, маючи намір пробути там усього кілька днів. І несподівано його звалив другий удар.
Після смерті письменника навколо його імені критики створили \"змову мовчання\". Першим, хто заговорив про нього і змусив звернути увагу на Стендаля, був Бальзак. Називаючи Cтендаля чудовим художником, Бальзак стверджував, що зрозуміти його можуть тільки найбільш піднесені уми суспільства.
Творчість Стендаля належить до першого етапу в розвитку французького критичного реалізму. Стендаль вносить у літературу бойовий дух і героїчні традиції нещодавньої революції. Зв'язок його з просвітителями можна спостерігати як у творчості, так і в його філософії й естетиці.
У своєму розумінні мистецтва й ролі художника Стендаль йде далі від просвітителів і стверджує, що мистецтво за своєю природою соціальне, воно служить суспільним цілям. Це положення Стендаль перетворює на бойову зброю проти мистецтва свого часу, насамперед проти класицизму. Його мистецтвознавчі роботи були гостро публіцистичні. Однією з головних його робіт з літератури є \"Расин і Шекспір\" (1825).
Стендаль підкреслює, що художник тільки тоді виконує своє призначення, коли він веде за собою суспільство. Якщо художники діють поодинці, не пов'язані з масою, вони тоді - ніщо.
Естетичні положення просвітителів Стендаль розвиває в нових історичних умовах - після Французької революції 1789- 1794 років, у період революції, що знову назрівала, 1830 року. Через усі твори проходить думка про важливість історичних зрушень, які неминуче відбиваються в мистецтві. Усі його статті з мистецтва перейняті почуттям нового. З кожною новою історичною епохою змінюється поняття краси, говорить Стендаль. Те, що здавалося гарним людям XVII століття, вже не може здаватися гарним тим, хто пережив революцію 1789 року. Змінюється також і історична роль письменника. Цінність письменника, переконаний Стендаль, визначається не тим, як добре він вивчив класиків, мистецтво минулого, а тим, якою мірою він брав участь у революційних подіях, в суспільному житті свого часу. Головну помилку класицистів Стендаль вбачає в тому, що вони хочуть зберегти те мистецтво, що склалося ще задовго до революції. Новим напрямком він вважає романтизм - як нове мистецтво, що веде боротьбу з усім відсталим, відживаючим.
Ще одне важливе положення: мистецтво повинне бути правдивим. У романі \"Червоне і чорне\" він характеризує роман як \"дзеркало, яке проносять по великій дорозі\". Якщо дорога брудна, якщо на ній є калюжа, це неминуче відіб'ється в цьому дзеркалі, і дарма було б обвинувачувати дзеркало в тім, що воно відбиває точно; треба обвинувачувати дорогу, або, вірніше, доглядача дороги, в тім, що він погано порядкує на ній\".
Нарешті, остання теза - це необхідність учитися в Шекспіра. Стендаль пише, що романтики ніколи не радять прямо наслідувати драми Шекспіра. Цій великій людині необхідно наслідувати в манері вивчати світ, серед якого ми живемо, бо він дає своїм сучасникам саме той жанр трагедії, що їм потрібен.
Таким чином, у своїх естетичних поглядах Стендаль є учнем і продовжувачем просвітителів. їхнє вчення він розвиває за нових історичних умов, що накладає різкий відбиток на його погляди й образи, надаючи їм нової якості. Усі вимоги до мистецтва він ставить у залежність від завдань, що їх висуває революція.
Зв'язок Стендаля з просвітителями можна простежити і в галузі філософії,- він був учнем просвітителів-матеріалістів Дідро, Гельвеція, Кабаніса. Особливе місце у філософських поглядах Стендаля посідає питання про людину. Подібно до просвітителів, Стендаль твердить, що людина повинна гармонійно розвивати всі закладені в ній здібності й сили і спрямовувати їх на благо батьківщини, рідного краю, суспільства. Здатність до великого почуття, до героїзму - ось якості, що визначають повноцінну особистість. Виняткове місце в його філософії і творчості посідає проблема пристрасті. У розумінні Стендаля пристрасть ніколи не суперечить розумові, а перебуває під його контролем. Герої романів Стендаля нерідко виступають такими ж раціоналістами у своїй любові: Жюльєн Сорель, Фабриціо, Сан-северіна, навіть охоплені сильною пристрастю, завжди здатні оцінити своє почуття, свої вчинки, підкоряючи їх розуму.
Отже, в літературу XIX століття Стендаль вносить бойовий дух століття і революції, віру в розум, у гармонійну особистість, культ сильних пристрастей. Але відстоюючи ідеали революції, він змушений вдавати, що ці священні для нього ідеали далекі від сучасності, у якій тріумфує проза буржуазного життя. Героїчне стає непотрібним у практиці буржуазних відносин, там, де панує безнадійна тупість, гонитва за наживою, кар'єризм. У цих умовах людині сильних пристрастей, яка жадає героїчного, немає місця, і вона неминуче вступає в протиріччя з буржуазною дійсністю. У цьому й полягає трагедія головних героїв Стендаля. У 20-х роках Стендаль пише чудову новелу \"Ваніна Ваніні\", що ввійшла пізніше в \"Італійські хроніки\". У ній розкривається епізод з історії революційно-демократичного руху карбонаріїв в Італії.

\"Червоне і чорне\"
Цей перший великий роман Стендаля вийшов у 1830 році, в рік Липневої революції. Про глибокий соціальний зміст роману свідчить уже його назва. Під \"червоним\", \"чорним\" Стендаль мав на увазі зіткнення двох сил - революції (червоне) і реакції (чорне). Епіграфом до свого роману Стендаль узяв слова Дантона: \"Правда, сувора правда!\".
Події роману Стендаля відбуваються у Франції за часів доби Реставрації (\"Хроніка XIX століття\" - такий підзаголовок роману) з її гострими соціальними суперечностями й класовим розшаруванням. І хоча провідну роль у сюжетному плані відіграє біографія Жульєна Сореля, головного героя роману, історію життя якого авторові підказала хроніка кримінальної справи, цей твір виходить далеко за біографічні межі лише однієї дійової особи, стає романом широкого соціально-психологічного зразка, в ньому представлена майже вся Франція, столична й провінційна, не тільки аристократія і буржуазія, а й ремісники та дрібні підприємці.
Французька революція звільнила енергійних людей, які прагнуть свободи та щастя. Нова буржуазія та стара аристократія, розбещений світ і політика, боротьба релігійних напрямів стали основною темою роману. Автор знайомить читача з побутом, звичками, соціально-моральною боротьбою у французькому суспільстві того часу. Дія роману переносить нас з убогої хатини сільського теслі, де герой своєю тендітністю та хворобливістю викликає ненависть братів та батька, та й сам зневажає їх. Тому не ігри на міській площі приваблювали його, а поглинання книжок та нескінченні розмови з лікарем наполеонівської армії приносили втіху юнакові. І Жульєн, позбавлений користолюбства, сповнюється честолюбних мрій, бажання піднятися вгору, діяти, посісти вище місце в суспільстві. Знання на латині Святого письма, вихованість, приємний вигляд приводять Сореля в будинок мера Вер'єра пана де Реналя на посаду гувернера, а далі до семінарії в Безансоні. Виховання дітей пана де Реналя змінюється на честолюбні ілюзії стати першим вікарієм, єпископом і завдяки цьому потрапити у вищий світ.
Через життя Жульєна проходить омріяний образ Наполеона, людини з низів, яка завдяки своєму розуму, сміливості стала імператором. Саме Наполеон поставив собі за мету звільнити країну від розбещених бездіяльних аристократів і відкрив дорогу талановитим, відважним, енергійним людям, які разом з ним створили нову Францію.
Але автор не погоджується з бездумним захопленням Жульєна Наполеоном, бо імператор припускався карколомних помилок (поразка під Ватерлоо). Таким чином, і головний герой роману, і його кумир, які кинули виклик державному устрою, зазнали поразки. І винна в цьому політична реакція, що суперечить демократичному розвитку, революції, яку придушила Реставрація. Простежуючи шлях головного героя, письменник розповідає про падіння звичаїв, про корисливість буржуазії, про нікчемність і слабкість дворянства, про пробудження у суспільстві нових сил. В основі роману - конфлікт особистості із суспільством.
Жульєн Сорель - представник покоління 20-х років XIX століття. Йому притаманні риси романтичного героя: прагнення незалежності, яскрава індивідуальність, бажання змінити свою долю. Обдарований розумовими здібностями, він ще хлопчиком відчув необхідність вирватися з цього середовища. Однак під час Реставрації зробити це не так просто: власних достоїнств для цього недостатньо. Минули часи Імперії, коли хоробрість і певні знання могли зробити із солдата генерала. У часи Реставрації необхідне шляхетне походження, щоб мати офіцерський чин. І якщо неможлива кар'єра військова, то можлива церковна. Церква відіграє провідну роль, і єпископ, навіть якщо він плебейського походження, важить більше ніж будь-який аристократичний ледар. Так виникає у Жульєна думка стати священиком, зробити церковну кар'єру і таким чином завоювати собі становище у вищому світі. Життя ставить його перед вибором: жити за законами батьків чи \"пробити\" собі дорогу до вищої влади, але приректи свою душу на загибель. І він робить свій вибір.
Чужим відчуває себе юнак у родині мера Вер'єра пана де Реналя, ненавидячи нещирість людей із оточення мера, достаток котрих потрапляє їм до рук через розкрадання коштів, що виділила скарбниця нещасним підкидькам. Він спостерігає духовне убозтво провінційної аристократії, яка керується лише корисливими задумами й постійно боїться революції і каверз буржуазії, яка теж зображується темними фарбами: повне моральне розтління, викликане самими принципами накопичування, міщанський спосіб думок (перемога Вально над Реналем). Совість Жульєна почала нашіптувати йому: \"Ось воно - це брудне багатство, якого і ти можеш досягти й насолоджуватися ним, але тільки в цій компанії\". Для Жульєна пробити свій шлях означало передусім вирватися із Вер'єра, бо він не любив свою батьківщину. Йому ненависна навіть думка, що доведеться все життя жити в цьому брудному гурті людей, які не зупиняться ні перед якими злочинами. Він відчував себе дуже самотнім.
Бажаючи показати свою начитаність, знання, уміння мислити, Жульєн приходить до Безансонської семінарії. Але й тут на нього очікує розчарування: духовні кола Безансона далекі від суто релігійних інтересів і проблем. У романі діють священнослужителі всіх рангів, починаючи від скромного сільського кюре й закінчуючи єпископом. У церковному середовищі панує ідеологічне розшарування. Як раніше герой не бачив єдності серед мирян, так не бачить її тепер і серед духовенства й доходить висновку: \"Ось тепер я потрапив у життя, і таким воно буде для мене до кінця\".
Не цінують талант, розум, чесність, порядність простолюдина в будинку маркіза де Ла-Моля, не дасть маркіз згоди на одруження своєї доньки з плебеєм, хоча зовсім недавно вважав його своїм сином. У свідомості ж Матільди де Ла-Моль яскравіше, ніж у свідомості інших аристократів, панує думка про революцію і можливість її повторення. Вона не схильна пасивно спостерігати події і скласти голову без опору. Її дратує безпорадність молодих людей, які ії оточують, тому вона захоплюється секретарем свого батька, вбачаючи в ньому можливого діяча революції, майбутнього Мірабо або Дантона. Вступаючи з ним у зв'язок, вона вважає, що він врятує її і її родину у разі революції від гільйотини, хоча духовні риси Жульєна відповідають і її духовному станові. Це єдина людина в будинку де Ла-Моля, яка розгледіла багатий внутрішній світ і глибоку силу духу цього юнака.
Через постріл у церкві в кохану пані де Реналь Жульєн потрапляє до в'язниці. І тільки тут, чекаючи на страту, юнак розуміє, що його спроба зруйнувати соціальні та моральні межі між аристократами та плебеями не здійснилася. Не довелося Жульєнові довести \"сильним світу цього\", що такі, як він, заслуговують на кращу долю.
Задача роману полягає не тільки в тому, щоб зобразити лицемірство як єдиний можливий шлях для досягнення мети. Жульєн не досягає своєї мети. І, головне, в кінці життя він уже не керується ні честолюбством, ні лицемірством. Коли він ближче пізнав людей, побачив низість довколишнього середовища, він засумнівався в цінностях того, до чого так прагнув з самої ранньої юності і що довгий час було його маренням, це перестало притягувати Жульєна. Історія цього \"прозріння\" і становить основну тему роману, і в цьому полягає величезна викривальна сила твору. Але розлучившись зі своїми юнацькими ілюзіями, зрозумівши убозтво своїх колишніх ідеалів, Жульєн Сорель втратив всілякий інтерес для подальшого існування. Остаточно він прозріває від свого честолюбного запаморочення вже після того, як зробив свій роковий постріл. Тільки тепер він розуміє даремність і безглуздість своїх колишніх прагнень, розуміє, що йому не потрібне те, чого він так довго добивався. Щастя з госпожею де Реналь виявляється неможливим. Його промова в суді є підсумком його життєвого розвитку. Перетворивши свою проповідь на звинувачувальний акт тому суспільству, котре посилає його на гільйотину, він заздалегідь відмовився від можливості пом'якшення вироку, від можливості спасіння, бо життя стало для нього непотрібним.
Проте фізична поразка є водночас моральною перемогою Сореля над відсталим, консервативним існуванням суспільства. Акт правосудця не взяв гору, помста касти аристократів не відбулася - Жульєн помер мужньо й гідно.

ОСНОВНІ ТВОРИ:
\"Історія живопису в Італії\", \"Прогулянки по Риму\", \"Італійські хроніки\", \"Пармська обитель\", \"Расин і Шекспір\",\"Ваніна Ваніні\", \"Червоне і чорне\".

ЛІТЕРАТУРА: 1. Реизов Б. Г. Стендаль. Философия истории. Политика. Эстетика.- Л.,1974.; 2. Реизов Б. Г. Стендаль: Годы ученья. - Л., 1988.

Особливості творчості Стендаля

Безперечно, для сучасників новий літературний рух в першу чергу пов’язувалося з ім’ям Бальзака. Після цілої епохи романтичної інтроспективне, спрямованості всередину, зарозумілого зневаги до прози реальності – серія бальзаківських романів, строкаті будні Парижа і провінції, майже неозоре кількість персонажів (всі соціальні шари), загострену увагу до деталей побуту і психології. Естетичний ефект нової, бальзаківської прози пояснимо перш за все вже одним цим чисто психологічним ефектом сприйняття по контрасту. Йоговідкидали і захищали одно пристрасно, його твори нікого не залишали байдужими.

Сама особистість Бальзака, його доля були типовим втіленням письменницької долі того часу. Так і сталося, що Бальзак і сучасниками, і нащадками розглядався як зразок нового напряму в літературі, в реалізмі. На тлі невтомною бальзаківської діяльності за описом зовнішнього світу інші письменники, цікавилися все-таки більш психологією сучасної людини, по інерції розглядалися лише як більш-менш талановиті послідовники романтизму – мистецтва суб’єктивного – Стендаль, Меріме. Лише пізніше всі пропорції стали на свої місця, і європейські читачі і критики зрозуміли, що зосередження на психології індивіда ще не означає, що письменник продовжує колишнє романтичний напрям, що психологізм Стендаля, Меріме, пізнього Мюссе відрізняється від суб’єктивізму романтиків. Це лише зовнішню схожість, що ніби і у тих і інших центр уваги нема на середовищі, а на особистість. Насправді Стендаль, Меріме, Мюссе тепер аналізують не просто суб’єктивне “я” художника, а аналізують психологію суспільного індивіда, людини, який формується середовищем. Це і є те, що робить їх реалістами, хоча, звичайно, дещо іншого плану, ніж Бальзак.

У цій обстановці пройшла фактично непоміченою творча діяльність письменника, якому кількома десятиліттями пізніше судилося стати врівень з Бальзаком в блискучому сузір’ї французьких реалістів першої половини XIX ст.

Але в той час у всіх на вустах були Ж. Санд, Гюго, Бальзак, Дюма – але не Стендаль. А ось в XX в Стендаль був визнаний одним з геніальних новаторів французької прози, однією з вершин французької літератури XIX в. Чим пояснюється цей парадокс? Як правило, така доля спіткає в літературі саме новаторів, художників, в чем-то дуже суттєво випередили свій час. В аналізі душі героя Стендаль міг бути настільки незвичайний, настільки тверезий і сухий, що це справляло враження якоїсь різкої дисгармонії, дивною індивідуальної примхи. Він не вкладався ні в романтичний, ні в реалістичний канон. Пошуки, сміливий експеримент – душа стендалевской прози. Він постійно йшов ніби поперек течії, часто-густо – поперек власних уподобань і симпатій, прагнучи ні до варьированию готових, успадкованих форм, а до втілення деяких глибинних тенденцій духовного розвитку епохи. І тут якщо він і орієнтувався на якісь традиційні форми, то скоріше на ті, які вели глибше, тому, за доби романтизму до французької психологічної та моралістичної прозі – до Монтеню, Ларошфуко, до роману мадам де Лафайет.

Коли Стендаль в 1842 р помер, критична література про нього становила кілька відгуків, поважних, але які свідчать про те, що кращого, головного в ньому якраз не оцінили, і кілька коротких статей-некрологів. Стендаль виявився прямо пророком, коли одного разу сказав: “Мене будуть читати в 1880 р” Один Бальзак – ще одне свідчення його геніальності – розгледів у ньому свого гідного побратима: є кілька доброзичливих відгуків і розлогий етюд про “Пармской обителі”. Уже після смерті його молодший друг і спадкоємець Меріме неодноразово вказував, чому сучасники прогледіли геній Стендаля. Стендаль був незвичний, незвичайний для сучасників – він явно вже не романтик, але і не такий, як Бальзак. Стендаль не меншою мірою син своєї епохи, ніж Бальзак. Правда, він пов’язаний з нею як би меншою кількістю ниток – але справа в тому, що ці нитки не завжди лежать у нього на поверхні, і в чомусь вони навіть міцніше і вірніше, ніж у Бальзака. Точніше кажучи, Бальзак був весь сином епохи, письменником історичного моменту; джерело його літературного могутності – перш за все в цій заглибленості в епоху. Геніальність ж і глибина Стендаля в тому, що він багато в чому заглянув далі своєї епохи, вловив той психологічний тип художнього мислення, який утвердився в літературі пізніше, лише після смерті Стендаля, його творця.

Отже, до розуміння Стендаля треба підходити з двох сторін – від його індивідуального характеру, яким він був сформований оточуючими обставин і перипетій індивідуальної долі, і від загальних обставин епохи Реставрації, в умовах якої він формувався.

Герої Стендаля – при всіх їх відмінностях (від Жюльєна до Фабріціо і Люсьєна) – це перш за все люди, виховані на культі сильної, яскравої і незалежної особистості, але волею долі і епохи опинилися покинутими в прозаїчний і лицемірний світ.

На перший погляд це чисто романтична колізія: яскрава особистість, ентузіаст – і філістерська проза життя. Навіть туга за минулим наявності, правда, по найближчому минулому. І дійсно, Стендаль в цьому відношенні має багато спільного з романтичною літературою. Але його відрізняє від класичних романтиків то, що своїх героїв – натури багато в чому, безперечно, романтичні – він поміщає в цілком реальну соціальну середу. Романи Стендаля – це суцільно варіації на тему: романтичний герой в реальному житті, це суцільно майже науково-дослідницький інтерес до того, що буде, якщо романтичного героя вийняти з романтично-умовної атмосфери і помістити в атмосферу звичайну, буденну.

Але є і ще одна відмінність. У класичних романтиків їх позитивні герої, їх ентузіасти – самі по собі вже не від світу цього. Це перш за все, як правило, художники – вже це одне виділяє їх з числа інших. Це дуже вузьке коло обраних, відзначених печаткою генія.

Стендалевской герої – романтики не по осяяння згори, то не за призначенням, не люди з печаткою генія на чолі, а романтики по складу свого розуму, просто мрійники, люди, одержимі мрією “про доблесті, про подвиги, про славу”.

Самі по собі вони – звичайні люди: плебеї селянського походження – Жюльєн Сорель, або простодушний і навіть простакуватий син дворянського сімейства Фабріціо, або виходець з буржуазного сімейства Люсьєн Левен. Але вони в той же час – люди з ідеалами, з мріями, з сильними пристрастями, як у Жюльєна, або у всякому разі натури підкреслено імпульсивні, як Фабріціо. Їх романтичність – не надимається свідомість своєї обраності, а прагнення особистими заслугами домогтися цього вибраності. Вони самотні, але не так, як герої класичного романтизму. Самотність тих зумовлено з самого початку, корениться в їх душі вже з народження; герої Стендаля спочатку одержимі спрагою принести користь суспільству, і до свідомості самотності вони приходять лише в результаті жорстоких сутичок з реальністю. У них самоті не вихідний пункт, а результат, що не риса характеру, а життєвий підсумок. Стендаль показує обумовленість цього романтичного самотності цілком реальним середовищем, і це одна з головних рис, які роблять його реалістом. Якщо Шатобріан, ранній Байрон, Сенанкура, Констан відчули хвороба століття, але не розкрили її причини, аналізуючи стан самотності, то Стендаль демонструє, як романтичний герой до цього самотності приходить.

Тема “втрачених ілюзій” зближує Стендаля набагато більше з Бальзаком, ніж, наприклад, з Шатобрианом або Констаном. І хоча багато дослідників XIX ст. ще зараховували Стендаля до романтизму, це було результатом своєрідної критично-оптичної ілюзії. За інерцією критики звертали більше уваги на самого героя і менше – на те середовище, в якій він розвивався. Її розглядали просто як фон, а вона була головною умовою, каталізатором в тій хімічної реакції, в результаті якої романтичний герой, випущений з реторти юнацьких мрій, був змушений потерпіти крах.

 Отже, Стендаль головну тему романтизму – тему самотності, краху особистості – розглядає і вирішує вже як письменник-реаліст, в усвідомленні нерозривному зв’язку індивіда із середовищем. Стендаль – це вже блудний син романтизму, все філософські, естетичні та етичні критерії романизма він неодмінно перевіряє реальністю.

Ще одна специфічна риса характеру Стендаля, що розвивалася з роками і яка вплинула на всю його творчість: в школі Стендаль захоплювався математикою і взагалі точними науками. Сам він пояснював це захоплення тим, що він найбільше ненавидить лицемірство і знаходить його в інших науках, а в математиці його зустріти неможливо. Однак тут приховані й глибші причини: філософські інтереси Стендаля, захоплення матеріалістичної філософією французьких просвітителів XVII і XVIII ст. (Гельвецій, Монтеск’є, Кондільяк, Вольтер). Тому і в математиці його привернула насамперед строгість логічного мислення, що лежить в її основі. Тут Стендаль – цілком син свого науково-позитивістського століття. Отже, з одного боку, він підхоплює романтичну тему сильної особистості, з іншого – прагне до науковості світосприйняття.

Так виникло специфічно стендалевской поєднання емоційності і суворої логічності, яке становить шарм, чарівність його як людину і як письменника.

Вже багато пізніше, в XX в., Поль Валері так охарактеризував особливість стендалевского стилю: “Він був майстром літератури абстрактної і полум’яної, сухий і піднесеною одночасно”. Це дуже влучна і точна характеристика, але, погодимося, саме поєднання це незвично і дуже важко здійсненне; уявіть собі стиль, в якому гармонійно злилися б лід і полум’я. Ось над цією проблемою і бився все життя Стендаль: щоб “полум’я” не перетворювалося в банальну романічну екзальтацію, а й щоб “лід” Не гасив до кінця полум’я.

Коли Стендаль вступає на шлях художньої творчості, його ідеал – дисциплінованість “полум’я”, викорінення екзальтації; перша умова – чисто стилістичне: лаконічність, стриманість, економність в зображенні почуття – і боротьба з ходульної красивістю. “Коли з літератури зникне фраза, тоді настане мій час”, – говорив він про себе. І справді, що кидається в очі в його творчості? “Червоне і чорне”, італійські хроніки, новели Стендаля – це твори про високі пристрастях, красивих людей – але без красивих фраз! Палкість душі нейтралізується демонстративної бесстрастностью стилю, а потім – в “Пармской обителі” – ще й сухий іронічністю. І ось це дуже важко сприймалося сучасниками Стендаля, і вони ставили йому в докір те, що він не мав таланту зображення середовища, деталей. В цьому плані Стендаля зазвичай зіставляли з Бальзаком, причому на користь останнього. Однак інтерес Стендаля розміщується в іншій площині, ніж у Бальзака. Бальзак виходив з зовні схожою установки – необхідність наукового дослідження суспільства. Але цей принцип він застосовував насамперед по відношенню до всієї громади. Об’єктом його масштабних письменницьких досліджень було все суспільство цілком – а звідси випливали і конкретні завдання: насамперед широта охоплення – встигнути все показати, нічого не забути; його науковий інтерес спрямований вшир.

У Стендаля він спрямований перш за все вглиб – його займає глибокий аналіз в першу чергу не суспільства, а людини, зрозуміло, людини, породженого і сформованого даним суспільством. І все-таки для Стендаля людина – перш за все психологічний тип, а для Бальзака він – тип соціальний. Звичайно, і Бальзак показує складні пристрасті, киплячі в душі людини. Але у нього, вже раз соціальний тип сформувався, то пристрасть, що лежить в його основі, йде напролом, прямо без відхилень. А Стендаль показує глибоку дислокацію пристрасті – “фібри серця сучасної людини” – яка хоч і визначена соціально, але розвивається ще й за своїми власними внутрішніми, не менш цікавим законам.

Та й саме розуміння пристрасті у героїв Стендаля, як ми бачили, має інший характер. Пристрасть у Бальзака – це пристрасть до успіху, перш за все пристрасть до збагачення, до грошей.

У Стендаля психологія успіху має іншу сторону – це не прагнення пробитися за рахунок інших, але втрачаючи себе, як у Бальзака; а навпаки, покладаючись на свої сили і зберігаючи себе; його герої мріють про благородній вплив на суспільство. Герої Бальзака, які прагнуть вибитися в люди, мріють тільки про особисте досягнення успіху. Для них всі засоби хороші – дочки Горіо не підуть ховати батька, вони поїдуть на великосвітський раут; а Жюльєн в останню хвилину відмовиться від порятунку свого життя, щоб зберегти свою гідність і померти незламані.

Такий підхід до проблеми успіху має своє коріння в етиці Стендаля. Питання про те, яким чином в сучасну епоху може проявитися людське велич, – головне питання для Стендаля. Він вважає, що основна рушійна сила всіх людських вчинків – прагнення до особистого щастя. Причому це щастя людина може розуміти по-різному; для італійців особисте щастя – це щастя в любові. В “Пармской обителі” герої роману готові відмовитися від усього – від слави, пошани, багатства – заради щастя в любові. Джина Сансеверина все ставить на карту, аж до власної честі, щоб звільнити Фабріціо; граф Моска готовий тут же подати і відставку і позбутися величезних доходів, щоб виїхати з джином з Парми, тільки щоб вона цілком належала йому. Фабріціо готовий відмовитися від втечі з фортеці, тому що тоді він втратить можливість бачити Глеля. Все заради любові – це стрижень, головна пружина всіх характерів роману.

Але може бути і інше уявлення про щастя – щастя служіння суспільству – гуманне честолюбство; воно рухає вчинками Жюльєна Сореля і Люсьєна Левена. Таке прагнення до успіху зовсім не егоїстично, вона має на увазі, що щастя окремої людини немислимо без щастя інших людей.

Прагнення йти вглиб людської психології, показати діалектику пристрасті, рушійною людиною, зумовило іншу пропорцію між героєм і середовищем у Стендаля. Герой Стендаля не так цілком залежить від середовища, як у Бальзака. І не тільки тому, що він активніше пручається їй, а й тому, що, на переконання Стендаля, людська пристрасть повинна зображуватися ще і як самоціль. Вона – гідний об’єкт дослідження сама по собі.

« Стендаль: італійська тема в житті і творчості Аврора Дюпен (Жорж Санд): біографія і творчість »
Фредерік Стендаль. Біографія - Ф. Стендаль - Світова література XIX ст - Каталог статей

Ф.Стендаль (1783—1842) відомий французкий  письменник


 

                                            План

 

І. Біографія Стендаля.

1. Дитинство Анрі-Марі Бейль.

2. Шкільне життя.:

а) Вступ до Центральної школи.

б) Закінченя школи і виїзд до Парижу.

2. Стендаль - прихильник ідеалізації Наполеона.

3. Перебування у Франції

4. 1841 рік - перший апоплексичний удар

5. Смерть письменника:

а) «Змову мовчання».

6.Естетичні положення просвітителів Стендаль  розвиває в нових історичних умовах

7. Остання теза — це необхідність учитися в Шекспіра.

8. Особливе місце у філософських поглядах Стендаля 

 9. Бойовий дух Стенделя в літературі ХІХ ст.

 

Справжнє ім'я Стендаля - Марі Анрі Бейль, хоча іноді він намагався

привласнити собі дворянський титул, підписуючись "Анрі де Бейль", що

вирогідне, зробив би і Жюльен Сорель.

 

Стендаль народився 23 січня 1783 року в Греноблі, у родині багатого

адвоката. Його дід, лікар і громадський діяч, захоплювався ідеями

Просвітництва й був шанувальником Вольтера. Але з початком революції в

родині погляди дуже змінилися, батько Стендаля змушений був навіть

ховатися.

 

Через сім років померла його мати, залишивши сина на виховання батькові

(людині черствій, суворій і недовірливій) і тітці Серафі, яких він

ненавидів. Батько не переймався вихованням сина, довіривши його

католицькому абатові Ральяну. Це призвело до того, що Стендаль

зненавидів і церкву, і релігію. Таємно від свого вихователя він почав

знайомитися з працями філософів-просвітників (Кабаніса, Дідро,

Гольбаха). Читання, а також найбільш сильні враження і переживання

дитячих років, пов'язані з Першою французькою революцією, стали

визначальними моментами у формуванні світогляду майбутнього письменника.

Прихильність до революційних ідеалів він зберіг на все життя. Жоден із

французьких письменників XIX століття не відстоював ці ідеали з такою

пристрастю і сміливістю.

 

У 1797 році Стендаль вступив у Греноблі до Центральної школи, метою якої

було введення в республіці державного і світського навчання замість

релігійного, і озброєння молодого покоління знаннями й ідеологією

буржуазної держави, що народжувалася. Тут хлопець захоплювався

математикою. Після закінчення курсу його відправили до Парижа для вступу

в Політехнічну школу, куди він так і не вступив. Стендаль прибув до

Парижа через декілька днів після перевороту 18 брюмера, коли молодий

генерал Бонапарт захопив владу і оголосив себе першим консулом. Тоді ж

почалися приготування до походу в Італію. У 1800 році сімнадця-тилітній

Стендаль вступив в армію Наполеона. Він прослужив у ній понад два роки,

а потім подав у відставку й 1802 року повернувся до Парижа з прихованим

наміром стати письменником.

 

Стендаль був прихильником ідеалізації Наполеона, що відбилося і в його

творчості. Але його ставлення до Наполеона, особливо після захоплення

останнім престолу Франції і перетворення на імператора, було, проте,

досить критичним. Деякі зауваження Стендаля свідчать про те, як добре

він розумів деспотичні й узурпаторські прагнення Наполеона і яку погрозу

він вбачав у ньому для справжнього духу революції.

 

Стендаль брав участь у поході Наполеона в Росію в 1812 році, був у

Москві, Смоленську, Могильові, зазнав жахи зимового відступу французької

армії з Росії. Враження про Росію були надзвичайно сильні. Він бачив

героїзм російського народу, який захищав свою батьківщину, бачив також і

жорстоку сваволю самодержавства.

 

Після падіння Наполеона й повернення Бурбонів у Францію Стендаль іде до

Італії, лише наїздами буваючи на батьківщині. Стендаль полюбив Італію;

ця країна відіграла чималу роль у формуванні поглядів письменника. Його

приваблювало інтенсивне громадське життя Італії. У 1821 році

відбуваються повстання карбонаріїв у ряді міст (Неаполь, Турін).

Співчуття Стендаля цьому рухові дало підставу урядові звинуватити його в

приналежності до повсталих і запропонувати терміново залишити

австрійські володіння північної Італії.

 

Перебування в Італії залишило глибокий слід у творчості Стендаля. Він із

захопленням вивчав італійське мистецтво, живопис, музику. Ця країна

надихнула його на цілу низку творів. Це робота з історії мистецтва

«Історія живопису в Італії», «Прогулянки по Риму», новели «Італійські

хроніки». Нарешті, Італія дала йому сюжет одного з найбільших його

романів «Пармська обитель».

 

Перебування у Франції, де правили ненависні Стендалю Бурбони, стає для

нього нестерпним. Це ставлення письменника до реакції і режиму

Реставрації знайшло своє вираження в його кращих романах. У 1830 році

Стендаль одержав від короля Луї Пилипа призначення в Трієст консулом,

але його не затвердили, як «неблагонадійного», у Трієсті. Стендаль стає

консулом у папських володіннях у Чівіта Веккія. Його смілива, незалежна

думка, співчуття революції і якобінцям, атеїзм, його сповнені бойового

протесту твори робили однаково тяжким його перебування як в Італії, так

і в себе на батьківщині.

 

Стендаль почував себе хворим, проте досить часто їздив з Чівіта-Веккії

до Рима. У 1841 році з ним стався,перший апоплексичний удар. Йому дали

відпустку, і восени він знову приїхав до Парижа, маючи намір пробути там

усього кілька днів. І несподівано його звалив другий удар.

 

Після смерті письменника навколо його імені критики створили «змову

мовчання». Першим, хто заговорив про нього і змусив звернути увагу на

Стендаля, був Бальзак. Називаючи Стендаля чудовим художником, Бальзак

стверджував, що зрозуміти його можуть тільки найбільш піднесені уми

суспільства.

 

Творчість Стендаля належить до першого етапу в розвитку французького

критичного реалізму. Стендаль вносить у літературу бойовий дух і

героїчні традиції нещодавньої революції. Зв'язок його з просвітителями

можна спостерігати як у творчості, так і в його філософії й естетиці.

 

У своєму розумінні мистецтва й ролі художника Стендаль йде далі від

а Стендаль йде далі від

просвітителів і стверджує, що мистецтво за своєю природою соціальне,

воно служить суспільним цілям. Це положення Стендаль перетворює на

бойову зброю проти мистецтва свого часу, насамперед проти класицизму.

Його мистецтвознавчі роботи були гостро публіцистичні. Однією з головних

його робіт з літератури є «Расин і Шекспір» (1825).

 

Стендаль підкреслює, що художник тільки тоді виконує своє призначення,

коли він веде за собою суспільство. Якщо художники діють поодинці, не

пов'язані з масою, вони тоді — ніщо.

 

Естетичні положення просвітителів Стендаль розвиває в нових історичних

умовах — після Французької революції 1789— 1794 років, у період

революції, що знову назрівала, 1830 року. Через усі твори проходить

думка про важливість історичних зрушень, які неминуче відбиваються в

мистецтві. Усі його статті з мистецтва перейняті почуттям нового. З

кожною новою історичною епохою змінюється поняття краси, говорить

Стендаль. Те, що здавалося гарним людям XVII століття, вже не може

здаватися гарним тим, хто пережив революцію 1789 року. Змінюється також

і історична роль письменника. Цінність письменника, переконаний

Стендаль, визначається не тим, як добре він вивчив класиків, мистецтво

минулого, а тим, якою мірою він брав участь у революційних подіях, в

суспільному житті свого часу. Головну помилку класицистів Стендаль

вбачає в тому, що вони хочуть зберегти те мистецтво, що склалося ще

задовго до революції. Новим напрямком він вважає романтизм — як нове

мистецтво, що веде боротьбу з усім відсталим, відживаючим.

 

Ще одне важливе положення: мистецтво повинне бути правдивим. У романі

«Червоне і чорне» він характеризує роман як «дзеркало, яке проносять по

великій дорозі». Якщо дорога брудна, якщо на ній є калюжа, це неминуче

відіб'ється в цьому дзеркалі, і дарма було б обвинувачувати дзеркало в

тім, що воно відбиває точно; треба обвинувачувати дорогу, або, вірніше,

доглядача дороги, в тім, що він погано порядкує на ній».

 

Нарешті, остання теза — це необхідність учитися в Шекспіра. Стендаль

пише, що романтики ніколи не радять прямо наслідувати драми Шекспіра.

Цій великій людині необхідно наслідувати в манері вивчати світ, серед

якого ми живемо, бо він дає своїм сучасникам саме той жанр трагедії, що

їм потрібен.

 

Таким чином, у своїх естетичних поглядах Стендаль є учнем і

продовжувачем просвітителів. їхнє вчення він розвиває за нових

історичних умов, що накладає різкий відбиток на його погляди й образи,

надаючи їм нової якості. Усі вимоги до мистецтва він ставить у

залежність від завдань, що їх висуває революція.

 

Зв'язок Стендаля з просвітителями можна простежити і в галузі філософії

— він був учнем просвітителів-матеріалістів Дідро, Гельвеція, Кабаніса.

Особливе місце у філософських поглядах Стендаля посідає питання про

людину. Подібно до просвітителів, Стендаль твердить, що людина повинна

гармонійно розвивати всі закладені в ній здібності й сили і спрямовувати

їх на благо батьківщини, рідного краю, суспільства. Здатність до

великого почуття, до героїзму — ось якості, що визначають повноцінну

особистість. Виняткове місце в його філософії і творчості посідає

проблема пристрасті. У розумінні Стендаля пристрасть ніколи не

суперечить розумові, а перебуває під його контролем. Герої романів

Стендаля нерідко виступають такими ж раціоналістами у своїй любові:

Жюльєн Сорель, Фабриціо, Сан-северіна, навіть охоплені сильною

пристрастю, завжди здатні оцінити своє почуття, свої вчинки, підкоряючи

їх розуму.

 

Отже, в літературу XIX століття Стендаль вносить бойовий дух століття і

революції, віру в розум, у гармонійну особистість, культ сильних

пристрастей. Але відстоюючи ідеали революції, він змушений вдавати, що

ці священні для нього ідеали далекі від сучасності, у якій тріумфує

проза буржуазного життя. Героїчне стає непотрібним у практиці буржуазних

відносин, там, де панує безнадійна тупість, гонитва за наживою,

кар'єризм. У цих умовах людині сильних пристрастей, яка жадає

героїчного, немає місця, і вона неминуче вступає в протиріччя з

буржуазною дійсністю. У цьому й полягає трагедія головних героїв

Стендаля. У 20-х роках Стендаль пише чудову новелу «Ваніна Ваніні», що

ввійшла пізніше в «Італійські хроніки». У ній розкривається епізод з

історії революційно-демократичного руху карбонаріїв в Італії.

Стендаль (Анрі-Марі Бейль). Біографія і творчість.

Один з видатних французьких письменників XIX століття Анрі Бейль творив під псевдонімом Фредеріка Стендаля (Стендаль — назва німецького міста, у якому народився відомий німецький мистецтвознавець XVIII століття Вінкельман).

Стендаль народився 23 січня 1783 року в Греноблі, у родині багатого адвоката. Його дід, лікар і громадський діяч, захоплювався ідеями Просвітництва й був шанувальником Вольтера.

Але з початком революції в родині погляди дуже змінилися, батько Стендаля змушений був навіть ховатися. Мати хлопчика рано померла, і сім'я надовго вбралася у траур.

Батько не переймався вихованням сина, довіривши його католицькому абатові Ральяну. Це призвело до того, що Стендаль зненавидів і церкву, і релігію.

Таємно від свого вихователя він почав знайомитися з працями філософів-просвітників (Кабаніса, Дідро, Гольбаха). Читання, а також найбільш сильні враження і переживання дитячих років, пов'язані з Першою французькою революцією, стали визначальними моментами у формуванні світогляду майбутнього письменника. Прихильність до революційних ідеалів він зберіг на все життя. Жоден із французьких письменників XIX століття не відстоював ці ідеали з такою пристрастю і сміливістю.

У 1797 році Стендаль вступив у Греноблі до Центральної школи, метою якої було введення в республіці державного і світського навчання замість релігійного, і озброєння молодого покоління знаннями й ідеологією буржуазної держави, що народжувалася. Тут хлопець захоплювався математикою. Після закінчення курсу його відправили до Парижа для вступу в Політехнічну школу, куди він так і не вступив.

Стендаль прибув до Парижа через декілька днів після перевороту 18 брюмера, коли молодий генерал Бонапарт захопив владу і оголосив себе першим консулом. Тоді ж почалися приготування до походу в Італію.

У 1800 році сімнадця-тилітній Стендаль вступив в армію Наполеона. Він прослужив у ній понад два роки, а потім подав у відставку й 1802 року повернувся до Парижа з прихованим наміром стати письменником.

Стендаль був прихильником ідеалізації Наполеона, що відбилося і в його творчості. Але його ставлення до Наполеона, особливо після захоплення останнім престолу Франції і перетворення на імператора, було, проте, досить критичним. Деякі зауваження Стендаля свідчать про те, як добре він розумів деспотичні й узурпаторські прагнення Наполеона і яку погрозу він вбачав у ньому для справжнього духу революції. Стендаль брав участь у поході Наполеона в Росію в 1812 році, був у Москві, Смоленську, Могильові, зазнав жахи зимового відступу французької армії з Росії. Враження про Росію були над звичайно сильні. Він бачив героїзм російського народу, який захищав свою батьківщину, бачив також і жорстоку сваволю самодержавства.

Після падіння Наполеона й повернення Бурбонів у Францію, Стендаль їде до Італії, лише наїздами буваючи на батьківщині. Стендаль полюбив Італію; ця країна відіграла чималу роль у формуванні поглядів письменника. Його приваблювало інтенсивне громадське життя Італії.

У 1821 році відбуваються повстання карбонаріїв у ряді міст (Неаполь, Турін). Співчуття Стендаля цьому рухові дало підставу урядові звинуватити його в приналежності до повсталих і запропонувати терміново залишити австрійські володіння північної Італії. Перебування в Італії залишило глибокий слід у творчості Стендаля.

Він із захопленням вивчав італійське мистецтво, живопис, музику. Ця країна надихнула його на цілу низку творів. Це робота з історії мистецтва "Історія живопису в Італії", "Прогулянки по Риму", новели "Італійські хроніки". Нарешті, Італія дала йому сюжет одного з найбільших його романів "Пармська обитель".

Перебування у Франції, де правили ненависні Стендалю Бурбони, стає для нього нестерпним. Це ставлення письменника до реакції і режиму Реставрації знайшло своє вираження в його кращих романах.

У 1830 році Стендаль одержав від короля Луї Пилипа призначення в Трієст консулом, але його не затвердили, як "неблагонадійного", у Трієсті. Стендаль стає консулом у папських володіннях у Чівіта Веккія. Його смілива, незалежна думка, співчуття революції і якобінцям, атеїзм, його сповнені бойового протесту твори робили однаково тяжким його перебування як в Італії, так і в себе на батьківщині. Стендаль почував себе хворим, проте досить часто їздив з Чівіта-Веккії до Рима.

У 1841 році з ним стався перший апоплексичний удар. Йому дали відпустку, і восени він знову приїхав до Парижа, маючи намір пробути там усього кілька днів. І несподіванно його звалив другий удар.

Після смерті письменника навколо його імені критики створили "змову мовчання".

Першим, хто заговорив про нього і змусив звернути увагу на Стендаля, був Бальзак. Називаючи Стендаля чудовим художником, Бальзак стверджував, що зрозуміти його можуть тільки найбільш піднесені уми суспільства.

Творчість Стендаля належить до першого етапу в розвитку французького критичного реалізму. Стендаль вносить у літературу бойовий дух і героїчні традиції нещодавньої революції. Зв'язок його з просвітителями можна спостерігати як у творчості, так і в його філософії й естетиці.

У своєму розумінні мистецтва й ролі художника Стендаль йде далі від просвітителів і стверджує, що мистецтво за своєю природою соціальне, воно служить суспільним цілям. Це положення Стендаль перетворює на бойову зброю проти мистецтва свого часу, насамперед проти класицизму. Його мистецтвознавчі роботи були гостро публіцистичні.

Однією з головних його робіт з літератури є "Расин і Шекспір" (1825). Стендаль підкреслює, що художник тільки тоді виконує своє призначення, коли він веде за собою суспільство. Якщо художники діють поодинці, не пов'язані з масою, вони тоді — ніщо. Естетичні положення просвітителів Стендаль розвиває в нових історичних умовах — після Французької революції 1789— 1794 років, у період революції, що знову назрівала, 1830 року. Через усі твори проходить думка про важливість історичних зрушень, які неминуче відбиваються в мистецтві.

Усі його статті з мистецтва перейняті почуттям нового. З кожною новою історичною епохою змінюється поняття краси, говорить Стендаль. Те, що здавалося гарним людям XVII століття, вже не може здаватися гарним тим, хто пережив революцію 1789 року. Змінюється також і історична роль письменника. Цінність письменника, переконаний Стендаль, визначається не тим, як добре він вивчив класиків, мистецтво минулого, а тим, якою мірою він брав участь у революційних подіях, в суспільному житті свого часу.

Головну помилку класицистів Стендаль вбачає в тому, що вони хочуть зберегти те мистецтво, що склалося ще задовго до революції.

Новим напрямком він вважає романтизм — як нове мистецтво, що веде боротьбу з усім відсталим, відживаючим. Ще одне важливе положення: мистецтво повинне бути правдивим.

У романі "Червоне і чорне" він характеризує роман як "дзеркало, яке проносять по великій дорозі". Якщо дорога брудна, якщо на ній є калюжа, це неминуче відіб'ється в цьому дзеркалі, і дарма було б обвинувачувати дзеркало в тім, що воно відбиває точно; треба обвинувачувати дорогу, або, вірніше, доглядача дороги, в тім, що він погано порядкує на ній". Нарешті, остання теза — це необхідність учитися в Шекспіра.

Стендаль пише, що романтики ніколи не радять прямо наслідувати драми Шекспіра. Цій великій людині необхідно наслідувати в манері вивчати світ, серед якого ми живемо, бо він дає своїм сучасникам саме той жанр трагедії, що їм потрібен. Таким чином, у своїх естетичних поглядах Стендаль є учнем і продовжувачем просвітителів. їхнє вчення він розвиває за нових історичних умов, що накладає різкий відбиток на його погляди й образи, надаючи їм нової якості. Усі вимоги до мистецтва він ставить у залежність від завдань, що їх висуває революція.

Зв'язок Стендаля з просвітителями можна простежити і в галузі філософії — він був учнем просвітителів-матеріалістів Дідро, Гельвеція, Кабаніса. Особливе місце у філософських поглядах Стендаля посідає питання про людину. Подібно до просвітителів, Стендаль твердить, що людина повинна гармонійно розвивати всі закладені в ній здібності й сили і спрямовувати їх на благо батьківщини, рідного краю, суспільства. Здатність до великого почуття, до героїзму — ось якості, що визначають повноцінну особистість.

Виняткове місце в його філософії і творчості посідає проблема пристрасті. У розумінні Стендаля пристрасть ніколи не суперечить розумові, а перебуває під його контролем. Герої романів Стендаля нерідко виступають такими ж раціоналістами у своїй любові: Жюльєн Сорель, Фабриціо, Сан-северіна, навіть охоплені сильною пристрастю, завжди здатні оцінити своє почуття, свої вчинки, підкоряючи їх розуму.

Отже, в літературу XIX століття Стендаль вносить бойовий дух століття і революції, віру в розум, у гармонійну особистість, культ сильних пристрастей. Але відстоюючи ідеали революції, він змушений вдавати, що ці священні для нього ідеали далекі від сучасності, у якій тріумфує проза буржуазного життя. Героїчне стає непотрібним у практиці буржуазних відносин, там, де панує безнадійна тупість, гонитва за наживою, кар'єризм. У цих умовах людині сильних пристрастей, яка жадає героїчного, немає місця, і вона неминуче вступає в протиріччя з буржуазною дійсністю. У цьому й полягає трагедія головних героїв Стендаля.

У 20-х роках Стендаль пише чудову новелу "Ваніна Ваніні", що ввійшла пізніше в "Італійські хроніки". У ній розкривається епізод з історії революційно-демократичного руху карбонаріїв в Італії.

"Червоне і чорне"

Цей перший великий роман Стендаля вийшов у 1830 році, в рік Липневої революції. Про глибокий соціальний зміст роману свідчить уже його назва.

Під "червоним", "чорним" Стендаль мав на увазі зіткнення двох сил — революції (червоне) і реакції (чорне).

Епіграфом до свого роману Стендаль узяв слова Дантона:

"Правда, сувора правда!".

Події роману Стендаля відбуваються у Франції за часів доби Реставрації ("Хроніка XIX століття" — такий підзаголовок роману) з її гострими соціальними суперечностями й класовим розшаруванням.

І хоча провідну роль у сюжетному плані відіграє біографія Жульєна Сореля, головного героя роману, історію життя якого авторові підказала хроніка кримінальної справи, цей твір виходить далеко за біографічні межі лише однієї дійової особи, стає романом широкого соціально-психологічного зразка, в ньому представлена майже вся Франція, столична й провінційна, не тільки аристократія і буржуазія, а й ремісники та дрібні підприємці.

Французька революція звільнила енергійних людей, які прагнуть свободи та щастя. Нова буржуазія та стара аристократія, розбещений світ і політика, боротьба релігійних напрямів стали основною темою роману.

Автор знайомить читача з побутом, звичками, соціально-моральною боротьбою у французькому суспільстві того часу. Дія роману переносить нас з убогої хатини сільського теслі, де герой своєю тендітністю та хворобливістю викликає ненависть братів та батька, та й сам зневажає їх. Тому не ігри на міській площі приваблювали його, а поглинання книжок та нескінченні розмови з лікарем наполеонівської армії приносили втіху юнакові.

І Жульєн, позбавлений користолюбства, сповнюється честолюбних мрій, бажання піднятися вгору, діяти, посісти вище місце в суспільстві. Знання на латині Святого письма, вихованість, приємний вигляд приводять Сореля в будинок мера Вер'єра пана де Реналя на посаду гувернера, а далі до семінарії в Безансоні. Виховання дітей пана де Реналя змінюється на честолюбні ілюзії стати першим вікарієм, єпископом і завдяки цьому потрапити у вищий світ.

Через життя Жульєна проходить омріяний образ Наполеона, людини з низів, яка завдяки своєму розуму, сміливості стала імператором.

Саме Наполеон поставив собі за мету звільнити країну від розбещених бездіяльних аристократів і відкрив дорогу талановитим, відважним, енергійним людям, які разом з ним створили нову Францію. Але автор не погоджується з бездумним захопленням Жульєна Наполеоном, бо імператор припускався карколомних помилок (поразка під Ватерлоо).

Таким чином, і головний герой роману, і його кумир, які кинули виклик державному устрою, зазнали поразки. І винна в цьому політична реакція, що суперечить демократичному розвитку, революції, яку придушила Реставрація.

Простежуючи шлях головного героя, письменник розповідає про падіння звичаїв, про корисливість буржуазії, про нікчемність і слабкість дворянства, про пробудження у суспільстві нових сил.

В основі роману — конфлікт особистості із суспільством. Жульєн Сорель — представник покоління 20-х років XIX століття. Йому притаманні риси романтичного героя: прагнення незалежності, яскрава індивідуальність, бажання змінити свою долю.

Обдарований розумовими здібностями, він ще хлопчиком відчув необхідність вирватися з цього середовища. Однак під час Реставрації зробити це не так просто: власних достоїнств для цьо го недостатньо. Минули часи Імперії, коли хоробрість і певні зна ння могли зробити із солдата генерала. У часи Реставрації необхідне шляхетне походження, щоб мати офіцерський чин. І якщо неможлива кар'єра військова, то можлива церковна. Церква відіграє провідну роль, і єпископ, навіть якщо він плебейського походження, важить більше ніж будь-який аристократичний ледар. Так виникає у Жульєна думка стати священиком, зробити церковну кар'єру і таким чином завоювати собі становище у вищому світі.

Життя ставить його перед вибором: жити за законами батьків чи "пробити" собі дорогу до вищої влади, але приректи свою душу на загибель. І він робить свій вибір.

Чужим відчуває себе юнак у родині мера Вер'єра пана де Реналя, ненавидячи нещирість людей із оточення мера, достаток котрих потрапляє їм до рук через розкрадання коштів, що виділила скарбниця нещасним підкидькам. Він спостерігає духовне убозтво провінційної аристократії, яка керується лише корисливими задумами й постійно боїться революції і каверз буржуазії. яка теж зображується темними фарбами: повне моральне розтління, викликане самими принципами накопичування, міщанський спосіб думок (перемога Вально над Реналем).

Совість Жульєна почала нашіптувати йому:

"Ось воно — це брудне багатство, якого і ти можеш досягти й насолоджуватися ним, але тільки в цій компанії".

Для Жульєна пробити свій шлях означало передусім вирватися із Вер'єра, бо він не любив свою батьківщину. Йому ненависна навіть думка, що доведеться все життя жити в цьому брудному гурті людей, які не зупиняться ні перед якими злочинами. Він відчував себе дуже самотнім.

Бажаючи показати свою начитаність, знання, уміння мислити, Жульєн приходить до Безансонської семінарії. Але й тут на нього очікує розчарування: духовні кола Безансона далекі від суто релігійних інтересів і проблем.

У романі діють священнослужителі всіх рангів, починаючи від скромного сільського кюре й закінчуючи єпископом. У церковному середовищі панує ідеологічне розшарування. Як раніше герой не бачив єдності серед мирян, так не бачить її тепер і серед духовенства й доходить висновку:

"Ось тепер я потрапив у життя, і таким воно буде для мене до кінця".

Не цінують талант, розум, чесність, порядність простолюдина в будинку маркіза де Ла-Моля, не дасть маркіз згоди на одруження своєї доньки з плебеєм, хоча зовсім недавно вважав його своїм сином.

У свідомості ж Матільди де Ла-Моль яскравіше, ніж у свідомості інших аристократів, панує думка про революцію і можливість її повторення. Вона не схильна пасивно спостерігати події і скласти голову без опору. її дратує безпорадність молодих людей, які ії оточують, тому вона захоплюється секретарем свого батька, вбачаючи в ньому можливого діяча революції, майбутнього Мірабо або Дантона.

Вступаючи з ним у зв'язок, вона вважає, що він врятує її і її родину у разі революції від гільйотини, хоча духовні риси Жульєна відповідають і її духовному станові. Це єдина людина в будинку де Ла-Моля, яка розгледіла багатий внутрішній світ і глибоку силу духу цього юнака. Через постріл у церкві в кохану пані де Реналь Жульен потрапляє до в'язниці.

І тільки тут, чекаючи на страту, юнак розуміє, що його спроба зруйнувати соціальні та моральні межі між аристократами та плебеями не здійснилася. Не довелося Жульєнові довести "сильним світу цього", що такі, як він, заслуговують на крашу долю.

Задача роману полягає не тільки в тому, щоб зобразити лицемірство як єдиний можливий шлях для досягнення мети. Жульен не досягає своєї мети. І, головне, в кінці життя він уже не керується ні честолюбством, ні лицемірством. Коли він ближче пізнав людей, побачив низість довколишнього середовища, він засумнівався в цінностях того, до чого так прагнув з самої ранньої юності і що довгий час було його маренням, це перестало притягувати Жульєна.

Історія цього "прозріння" і становить основну тему роману, і в цьому полягає величезна викривальна сила твору. Але розлучившись зі своїми юнацькими ілюзіями, зрозумівши убозтво своїх колишніх ідеалів, Жульен Сорель втратив всілякий інтерес для подальшого існування. Остаточно він прозріває від свого честолюбного запаморочення вже після того, як зробив свій роковий постріл. Тільки тепер він розуміє даремність і безглуздість своїх колишніх прагнень, розуміє, що йому не потрібне те, чого він так довго добивався. Щастя з госпожею де Реналь виявляється неможливим.

Його промова в суді є підсумком його життєвого розвитку. Перетворивши свою проповідь на звинувачувальний акт тому суспільству, котре посилає його на гільйотину, він заздалегідь відмовився від можливості пом'якшення вироку, від можливості спасіння, бо життя стало для нього непотрібним. Проте фізична поразка є водночас моральною перемогою Coреля над відсталим, консервативним існуванням суспільства. Акт правосуддя не взяв гору, помста касти аристократів не відбулася — Жульєн помер мужньо й гідно.

Більше про творчість Стендаля в контексті літературного процесу ХІХ століття.

ОСНОВНІ ТВОРИ:

"Історія живопису в Італії", "Прогулянки по Риму" "Італійські хроніки". "Пармська обитель", "Расин і Шекспір", "Ваніна Ваніні", "Червоне і чорне". (Твори надано російською мовою. Дякуємо порталу Библиотека Мошкова за надану інформацію).

ЛІТЕРАТУРА:
  1. Реизов Б.Г. Стендаль. Философия истории. Политика. Эстетика.-Л., 1974;
  2. Реизов Б.Г. Стендаль. Годы ученья.-Л., 1988.
АФОРИЗМИ
  • Любов - чудова квітка, але потрібна відвага, щоб підійти й зірвати його на краю прірви.
  • Усе можна пізнати, тільки не самого себе.
  • Любов - єдина пристрасть, що оплачується тією же монетою, яку сама чеканить.
  • Задоволення кожної людини різні й часто протилежні; цим пояснюється, чому те, що для одного індивідуума - краса, для іншого - неподобство.
  • Ледарство - мати нудьги.
  • Ніякість літератури є симптомом стану цивілізації.
  • Музика, коли вона досконала, приводить серце в точно такий же стан, яке випробовуєш, насолоджуючись присутністю улюбленої істоти, тобто , що вона дає, безсумнівно, саме яскраве щастя, яке тільки можливо на землі.
  • Головне достоїнство мови - у ясності.

Думки про книги: Стендаль. Біографія (скорочено)

(23 січня 1783 - 23 березня 1842)


Анрі-Марі Бейль народився 23 січня 1783 року в місті Ґренобль. Він відомий під псевдонімом Стендаль. Його батько був адвокатом, а мати померла, коли йому було 7 років. Дитинство Стендаля було нещасливим, він страждав від браку уяви в свого батька. Його вихованням займалися тітка і католицький абат Ральян, яких він недолюблював. 1797 року Стендаль вступив до Центральної школи у Ґреноблі. Там він захопився математикою. Він мав намір продовжити навчання в Політехнічній школі у Парижі, але не так і не вступив туди. Невдовзі після перевороту 18 брюмера (9 листопада 1799 р.) Стендаль прибув до Парижа. Він потрапив до французької армії Наполеона. Більше року Стендаль прослужив лейтенантом, брав участь у бойових діях в Італії, Росії та Німеччині. Навіть після відставки він підтримував стосунки з цивільною і військовою адміністрацією, працював на них до самого падіння Французької Імперії.

Після падіння Наполеона та повернення до влади Бурбонів Стендаль нарешті вирішив виїхати з Франції. Він перебрався до Італії, де з захопленням почав вивчати італійське мистецтво. Його перша книга про мандри була опублікована у 1817 році. Це була перша його робота, підписана псевдонімом "Стендаль". Він був закоханий у Матільду Дембовську, але цей роман закінчився нещасливо. Меттерніхська поліція вигнала його з Мілану за підозрою в участі у повстаннях карбонаріїв, тому у 1821 році він знову переїхав до Парижа. Він заробляв на життя, працюючи в різних салонах в місті. У нього був палкий роман з герцогинею Клементиною Кур'є. Стендаль написав герцогині 215 любовних листів, де зізнавався їй у коханні. У 1822 році було опубліковано його книгу "Про кохання". В основі сюжету були його стосунки з Матільдою та романтична пристрасть, що їх поєднувала. Така тема була провідною в багатьох роботах Стендаля. Він був романтичним реалістом. На його честь навіть названо "синдром Стендаля" - стан, коли в людини пришвидшується серцебиття і паморочиться в голові, якщо забагато часу споглядати прекрасне мистецтво або щось неймовірно красиве. Саме так Стендаль описує свої переживання від поїздки у Флоренцію в книзі "Неаполь і Флоренція: мандрівка з Мілану до Реджо".

Він присвячував свої книги "кільком щасливцям", маючи на увазі декількох справді близьких йому людей, які розуміли його творчість. Твори Стендаля сповнені іронією і психологізмом. Він любив музику, особливо відомих композиторів Чімароза, Моцарта і Россіні. Він навіть написав біографію Россіні в книзі "Життя Россіні", опублікованій у 1824 році. Інші твори Стендаля: "Арманс" (1827), "Червоне і чорне" (1830), "Люсьєн Левен" (1894), "Пармський монастир" (1893). Крім цього він написав незавершений роман "Рожеве і зелене" (1837), "Італійські хроніки"(1837-1839) і "Абатиса з Кастро" (1832). Стендаль також написав біографію Наполеона, опубліковану під назвою "Життя Наполеона" у 1829 році.

Стендаль помер від розриву аневризми аорти 23 березня 1842 на вулиці в Парижі.

3. Творчий шлях Стендаля. Літературно-критична діяльність. Трактат Стендаля «Расін і Шекспір» як естетичний маніфест французьких реалістів.

”Жив, любив, страждав”, - написано на надмогильному пам’ятнику  Анрі-Марі Бейля, який творив під псевдонімом Стендаль. Із 1800 до 1812 він служив сублейтенантом в армії Наполеону. Разом і іншими “орлами” пройшов Італію, Берлін, Відень, Москву. Стендаль був прихильником ідеалізації Наполеона, що відбилося і в його творчості. Але його ставлення до Наполеона, особливо після захоплення останнім престолу Франції і перетворення на імператора, було, проте, досить критичним. Деякі зауваження Стендаля свідчать про те, як добре він розумів деспотичні й узурпаторські прагнення Наполеона і яку погрозу він вбачав у ньому для справжнього духу революції.        Стендаль брав участь у поході Наполеона в Росію в 1812 році, був у Москві, Смоленську, Могильові, зазнав жахи зимового відступу французької армії з Росії. Враження про Росію були надзвичайно сильні. Він бачив героїзм російського народу, який захищав свою батьківщину, бачив також і жорстоку сваволю самодержавства.        Після падіння Наполеона й повернення Бурбонів у Францію Стендаль їде до Італії, лише наїздами буваючи на батьківщині. Стендаль полюбив Італію; ця країна відіграла чималу роль у формуванні поглядів письменника. Його приваблювало інтенсивне громадське життя Італії. У 1821 році відбуваються повстання карбонаріїв у ряді міст (Неаполь, Турін). Співчуття Стендаля цьому рухові дало підставу урядові звинуватити його в приналежності до повсталих і запропонувати терміново залишити австрійські володіння північної Італії.        Перебування в Італії залишило глибокий слід у творчості Стендаля. Він із захопленням вивчав італійське мистецтво, живопис, музику. Ця країна надихнула його на цілу низку творів. Це робота з історії мистецтва "Історія живопису в Італії", "Прогулянки по Риму", новели "Італійські хроніки". Нарешті, Італія дала йому сюжет одного з найбільших його романів "Пармська обитель".        Перебування у Франції, де правили ненависні Стендалю Бурбони, стає для нього нестерпним. Це ставлення письменника до реакції і режиму Реставрації знайшло своє вираження в його кращих романах. У 1830 році Стендаль одержав від короля Луї Пилипа призначення в Трієст консулом, але його не затвердили, як "неблагонадійного", у Трієсті. Стендаль стає консулом у папських володіннях у Чівіта Веккія. Його смілива, незалежна думка, співчуття революції і якобінцям, атеїзм, його сповнені бойового протесту твори робили однаково тяжким його перебування як в Італії, так і в себе на батьківщині. Стендаль почував себе хворим, проте досить часто їздив з Чівіта-Веккії до Рима. У 1841 році з ним стався перший апоплексичний удар. Йому дали відпустку, і восени він знову приїхав до Парижа, маючи намір пробути там усього кілька днів. І несподівано його звалив другий удар.   Після смерті письменника навколо його імені критики створили "змову мовчання". Першим, хто заговорив про нього і змусив звернути увагу на Стендаля, був Бальзак. Називаючи Cтендаля чудовим художником, Бальзак стверджував, що зрозуміти його можуть тільки найбільш піднесені уми суспільства.        Творчість Стендаля належить до першого етапу в розвитку французького критичного реалізму. Стендаль вносить у літературу бойовий дух і героїчні традиції нещодавньої революції. Зв'язок його з просвітителями можна спостерігати як у творчості, так і в його філософії й естетиці. У своєму розумінні мистецтва й ролі художника Стендаль йде далі від просвітителів і стверджує, що мистецтво за своєю природою соціальне, воно служить суспільним цілям. Це положення Стендаль перетворює на бойову зброю проти мистецтва свого часу, насамперед проти класицизму. Його мистецтвознавчі роботи були гостро публіцистичні. Однією з головних його робіт з літератури є "Расин і Шекспір" (1825).     Стендаль підкреслює, що художник тільки тоді виконує своє призначення, коли він веде за собою суспільство. Якщо художники діють поодинці, не пов'язані з масою, вони тоді - ніщо.  Естетичні положення просвітителів Стендаль розвиває в нових історичних умовах - після Французької революції 1789- 1794 років, у період революції, що знову назрівала, 1830 року. Через усі твори проходить думка про важливість історичних зрушень, які неминуче відбиваються в мистецтві. Усі його статті з мистецтва перейняті почуттям нового. З кожною новою історичною епохою змінюється поняття краси, говорить Стендаль. Те, що здавалося гарним людям XVII століття, вже не може здаватися гарним тим, хто пережив революцію 1789 року. Змінюється також і історична роль письменника. Цінність письменника, переконаний Стендаль, визначається не тим, як добре він вивчив класиків, мистецтво минулого, а тим, якою мірою він брав участь у революційних подіях, в суспільному житті свого часу. Головну помилку класицистів Стендаль вбачає в тому, що вони хочуть зберегти те мистецтво, що склалося ще задовго до революції. Новим напрямком він вважає романтизм - як нове мистецтво, що веде боротьбу з усім відсталим, відживаючим.        Ще одне важливе положення: мистецтво повинне бути правдивим. У романі "Червоне і чорне" він характеризує роман як "дзеркало, яке проносять по великій дорозі". Якщо дорога брудна, якщо на ній є калюжа, це неминуче відіб'ється в цьому дзеркалі, і дарма було б обвинувачувати дзеркало в тім, що воно відбиває точно; треба обвинувачувати дорогу, або, вірніше, доглядача дороги, в тім, що він погано порядкує на ній". Нарешті, остання теза - це необхідність учитися в Шекспіра. Стендаль пише, що романтики ніколи не радять прямо наслідувати драми Шекспіра. Цій великій людині необхідно наслідувати в манері вивчати світ, серед якого ми живемо, бо він дає своїм сучасникам саме той жанр трагедії, що їм потрібен.  Таким чином, у своїх естетичних поглядах Стендаль є учнем і продовжувачем просвітителів. їхнє вчення він розвиває за нових історичних умов, що накладає різкий відбиток на його погляди й образи, надаючи їм нової якості. Усі вимоги до мистецтва він ставить у залежність від завдань, що їх висуває революція.        Зв'язок Стендаля з просвітителями можна простежити і в галузі філософії,- він був учнем просвітителів-матеріалістів Дідро, Гельвеція, Кабаніса. Особливе місце у філософських поглядах Стендаля посідає питання про людину. Подібно до просвітителів, Стендаль твердить, що людина повинна гармонійно розвивати всі закладені в ній здібності й сили і спрямовувати їх на благо батьківщини, рідного краю, суспільства. Здатність до великого почуття, до героїзму - ось якості, що визначають повноцінну особистість. Виняткове місце в його філософії і творчості посідає проблема пристрасті. У розумінні Стендаля пристрасть ніколи не суперечить розумові, а перебуває під його контролем. Герої романів Стендаля нерідко виступають такими ж раціоналістами у своїй любові: Жюльєн Сорель, Фабриціо, Сан-северіна, навіть охоплені сильною пристрастю, завжди здатні оцінити своє почуття, свої вчинки, підкоряючи їх розуму. Отже, в літературу XIX століття Стендаль вносить бойовий дух століття і революції, віру в розум, у гармонійну особистість, культ сильних пристрастей. Але відстоюючи ідеали революції, він змушений вдавати, що ці священні для нього ідеали далекі від сучасності, у якій тріумфує проза буржуазного життя. Героїчне стає непотрібним у практиці буржуазних відносин, там, де панує безнадійна тупість, гонитва за наживою, кар'єризм. У цих умовах людині сильних пристрастей, яка жадає героїчного, немає місця, і вона неминуче вступає в протиріччя з буржуазною дійсністю. У цьому й полягає трагедія головних героїв Стендаля. У 20-х роках Стендаль пише чудову новелу "Ваніна Ваніні", що ввійшла пізніше в "Італійські хроніки". У ній розкривається епізод з історії революційно-демократичного руху карбонаріїв в Італії. 

Вже перші кроки Бейля - письменника - “Життєпис Гайдна, Моцарта і Метастазіо” (1814), “Історія живопису Італії” (1817) “Рим, Неаполь, Флоренція”(1817), “Прогулянки Римом” (1829), демонструють особливості його творчої особистості. Його цікавить суспільство і неординарна особистість на фоні суспільства. Стендаль мав цікаву особливість стилю: розповідаючи про усе руйнуючи пристрасті, він завжди звертається до максимально холодного, точного, синтаксично правильного мовлення, створюючи таким чином дивний ефект поєднання бурного темпераменту і холодного аналізу. ( Письменник згадував, що перед тим, як сісти за роботу, він читав карний кодекс, щоб максимально налаштувати себе на “холодний стиль” ). Тому твори Стендаля не захоплюють, вони вимагають детального, навіть дисциплінованого читання. Стендаль вважав себе романтиком, і його реалістична творчість тісно пов’язана із романтизмом. Колись революційна Франція відштовхувала його. Він не бачив там справжніх характерів, а бачив анемічних, застиглих у сліпій покорі істот. Тому і вчинив “романтичну втечу” до Італії, яка відставала від Франції у плані соціально-економічного розвитку, але зберігала характери, нехай протиречиві, жорстокі, але живі. Той, хто на початку життя зіткнувся з колосальним вибухом французької революції і наполеонівських походів, не міг примиритися із буденністю. Його приваблювали величні особистості Наполеону, пап і князів часів Ренесансу. Їх, безумовно, не можна вважати моральними взірцями: Наполеон знищив своїх колишніх товаришів по боротьбі за ідеали свободи, коли вони занурились у кровопролиття, і призначив себе імператором Франції. І Стендаль засудив його. Але на фоні нікчемних Бурбонів, які повернулися до влади за часи Реставрації, постать “маленького капрала” виглядала величною, і Стендаль цінував у ньому не самодержця, а республіканського генерала. В Бонапарті, також, як і в характерах часів Ренесансу, йому імпонувала пристрасть, яку Стендаль- письменник цінував вище за все. Трактат “Расін і Шекспір” (1825) став настільною книгою для багатьох письменників ХІХ ст. Осмислюючи шлях розвитку французької літератури, Стендаль нібито включається у суперечку між “старими” і “новими” і пропонує Франції шекспірівський шлях розвитку. Класицизм, корифеєм якого вважався Расін, Стендаль називає “мистецтвом прадідів» і протиставить йому шекспірівську спрямованість на живе, реальне життя, на неповторність певного історичного відрізку, який проживає нація.«Расін і Шекспір» – це теоретична спроба обґрунтувати реалістичні тенденції в літературі. Головний жанр – трагедія, хоча Стендаль їх і не писав. Сучасні добутки повинні відповідати сучасному читачеві, зіставляючи Расина й Шекспіра, говорить, що Расин застарів. Потрібно наслідувати способу зображення дійсності Шекспіра. Від Расіна і його новітніх епігонів Стендаля відвертала тиранія штучну, сковуючу творчу ініціативу єдностей місця й часу. Шекспір був прапором романтиків, проти класицизму ополчившихся, і Стендаль устав під цей прапор. Однак його тлумачення шекспірівського внеску у світовий літературний процес ближче не до споконвіку романтичного, а до реалістичного. Але терміна «реалізм» в 20-і роки XIX в. не існувало, і Стендаль думав себе романтиком. Уважає, що не треба відмовляти читачеві й глядачеві в уяві. Предмет зображення в лит. добутку: завдання сучасного письменника відбивати дійсність, мати можливість передавати те, як у реальності. Романтик («реаліст») повинен мати зухвалу волю. Драма буд. б. написати прозою (лірики немає), вона буд. б. сучасна, відбивати реальну дійсність. Мистецтво повинне давати сучасникам той жанр, предмет, що їм необхідний. « По суті, всі великі письменники були романтиками. А класики – це ті, які через сторіччя після їхньої смерті наслідують їм, замість того, щоб розкрити ока й наслідувати природи». Звідси на перший погляд, парадоксальну тезу, що поєднує Расина й Шекспіра

Название трактата Стендаля «Расин и Шекспир» вызвано тем, что спор между классиками и романтиками происходил вокруг имен Расина и Шекспира, их различных драматургических методов. Политическая система, при которой возник классицизм, по мнению Стендаля, предопределила его пороки, — рабскую зависимость художника от вкусов короля и двора, дух подражания, неизбежно ведущий к эпигонству. Классицистами Стендаль называет не Корнеля, Расина, Мольера, а их бездарных подражателей в 19 в. Классицисты – это эпигоны всех эпох.    Что же такое романтизм в понимании Стендаля? Это не школа или направление в искусстве, имеющее определённую и только ему свойственную эстетическую концепцию. Это вся история искусства, взятого в его лучших проявлениях. Быть с веком наравне, не думая об авторитетах, об эстетических канонах, отвлекающих от запросов современности,— вот главный принцип романтизма, выдвинутый Стендалем: «Романтизм — это искусство давать народам такие литературные произведения, которые при современном состоянии их обычаев и верований могут доставить им наибольшее наслаждение». Классицизм, наоборот, предлагает им литературу, которая доставляла наибольшее наслаждение их прадедам». Поэтому все настоящие художники были романтиками, так как они наиболее полно следовали эстетическим потребностям своего века. Романтиком был Шекспир, романтиком был и Расин; только один писал для суровых англичан, другой - для галантных придворных Людовика XIV. «Два человека, равно гениальные — Расин и Шекспир... Эти великие поэты подражали природе; но один хотел понравиться деревенским дворянам, сохранившим еще грубую и суровую простоту, плод долгих войн Алой и Белой розы; другой искал одобрения учтивых царедворцев»,—писал Стендаль.  Согласно взглядам Стендаля, история искусства представляет собой вечную смену романтизма и классицизма, когда вслед за веком оригинального творчества в искусстве, следует век подражательности, не способный подняться до создания собственных шедевров, отвечающих вкусам своего времени. «В сущности, все великие писатели были в свое время романтиками. А классики — те, которые через столетие после их смерти подражают им, вместо того, чтобы раскрыть глаза и подражать природе». Таким образом, каждая историческая эпоха имеет свою неповторимую особенность, а искусство должно отображать ее. Сколько было значительных эпох в искусстве, столько было различных видов романтизма.Ну а каким же должен быть романтизм 19 века? Могут ли называться «романтиками», в понимании этого слова Стендалем, творившие тогда реакционные романтики? Ответ один - нет. Автор «Расина и Шекспира» восстает против «фальшивой чувствительности, претенциозного изящества, принудительного пафоса этого роя молодых людей, которые разрабатывают «мечтательный жанр». Все эти произведения вызвали шум при своем появлении, все они названы образцами «нового жанра», все они теперь кажутся смешными»,— так писал Стендаль. К реакционным романтикам он относил и молодого Виктора Гюго, и Ламартина, и Жюля Лефевра. Стендаль отвергает и немецкий романтизм. Теория Августа Шлегеля «полна предрассудков», а «немецкие романтики — скучные педанты и больше ничего»,— утверждал он.   Выступая против творчества реакционных романтиков, Стендаль разрабатывает собственную художественную программу, которая, по сути, является провозглашением принципов реализма в литературе. Французские просветители 18 в., создававшие реалистическую эстетику, высказывали мысль о необходимости обобщения черт многих людей в едином художественном персонаже. Стендалю была близка эта точка зрения. Он полагал, что художественный образ, при всей неповторимости своих индивидуальных черт обязательно должен быть обобщением, типичным представителем определенной социальной группы. Если романтики, создавая своих героев, стремились представить их исключительными личностями, то реалист Стендаль, наоборот, подчеркивал в созданных им человеческих характерах черты, присущие целому классу, общественной группе. «Двести тысяч Жюльенов Сорелей населяют сейчас Францию»,— писал он о герое своего романа «Красное и черное». Романтики, подражая Шекспиру, брали у него лишь внешние формы его драматургической системы. Якобы следуя Шекспиру, они стремились к композиционной разобщенности частей пьесы, назойливо подчеркивали контрасты. Стендаль предостерегал от такого ложного пути следования шекспировскому театру. «Подражать этому великому человеку надо в обычае изучать народ, среди которого мы живем»,— писал он в «Расине и Шекспире».   Перед новой литературой Стендаль ставит ряд задачей и принципов, которым она должна следовать. Он предлагает драматургам отказаться от соблюдения единства времени и места, показывать важные исторические события, влиявшие на жизнь всей нации. Также он советовал писать трагедии прозой, желая внести больше простоты, стремительности, драматизма и естественности. Стихи, по мнению Стендаля несут в себе элемент условности, стихотворная речь предполагает перифразы; рождается тирада, самое дурное, что есть в классицистическом театре. Следующей задачей, поставленной Стендалем со всей серьезностью в его трактате «Расин и Шекспир» перед новой литературой, является задача художественного отображения современности. Стендаль не мог и не хотел уходить от злободневных вопросов своих дней. По сути, он дает целую программу реализма, установившегося во Франции после революции 1830 г. Стендаль требует от нового искусства правдивого отображения современности. Для примера он предлагает современному драматургу сюжет о талантливом молодом поэте, которого не могут понять люди, «не ценящие ничего на свете, кроме денег и орденов», который познал всю несправедливость, царящую в обществе, и однажды, отчаявшись, написал «полный желчи и огня памфлет о невзгодах и нелепостях, которые он видел»; за этот памфлет юношу сажают в тюрьму. «Действие похоже на то, что происходит ежедневно на наших глазах. Авторы, вельможи, судьи, адвокаты, писатели на содержании государственной казны, шпионы и т. д... - такие же, какими мы их ежедневно встречаем в салонах, ни более напыщенные, ни более натянутые, чем в натуре, а этим немало сказано», - пишет Стендаль.  «Правда, горькая правда» - вот лозунг Стендаля. «Исследуем - в этом весь XIX век». И потому повествованию предстоит сделаться «зеркалом, с которым идешь по большой дороге. То оно отражает лазурь небосвода, то грязные лужи и ухабы», а потому пенять за запечатленные там неполадки следует, прежде всего, на «дорожных смотрителей». Стендаль думает о книгах, где «действие будет достоверно, просто и естественно - похоже на то, что ежедневно происходит на наших глазах», а герои - «такие же, как мы их ежедневно встречаем... ни более напыщенные, ни более натянутые, чем в натуре, а этим много сказано». Для него писатель не «сладкоречивый чародей», а внятный, трезвый «историк и политик». Отыскивая ключи к человеческому поведению, следует обращаться к душевным недрам и исследовать побуждения изнутри. «... XIX век будет отличаться от всех ему предшествовавших веков точным и пламенным изображением человеческого сердца», - говорит Стендаль.   В этом смысле следует отметить, что Стендаль, отдавая должное Вальтеру Скотту за его искусство великолепно воспроизводить внешнюю историческую обстановку, критиковал его за неумение обрисовать человеческие характеры. «Легче описать одежду и медный ошейник какого-нибудь средневекового раба, чем движения человеческого сердца»,—писал он. Однако Стендаль и Бальзак перенесли в свои романы о современности некоторые принципы исторического бытописания Вальтера Скотта. В то же самое время французский реалистический роман о современности, развивавшийся на основе национальных литературных традиций, представляет значительный шаг вперед сравнительно с историческим романом Вальтера Скотта.  Призывая к глубокому изучению современности, ее движущих социальных сил, общественных типов, Стендаль рекомендовал писателю придерживаться трезвого описания, логической стройности и предельной точности. «Любовь, эта полная иллюзий страсть, требует для своего выражения математической точности, для нее не подходит язык, выражающий всегда или слишком много или слишком мало и всегда отступающий перед точным названием». Касаясь языка писателя, Стендаль призывает к простоте и ясности. «Единственная красота стиля - это абсолютная ясность», - пишет он. Главное, чтобы мысль автора была правильно понята читателем.Стендаль против неясной, туманной напыщенности риторики, изобретения новых терминов, когда имеются уже определенные слова для характеристики того или иного предмета, явления, понятия. «Этот предмет называется столом, - пишет он, - какое замечательное открытие я сделаю, назвав его асфоцелом».  Можно с уверенностью сказать, что эстетический трактат Стендаля «Расин и Шекспир» провозглашал принципы нового искусства, которое тогда было принято называть романтизмом. Реалистическая по своим тенденциям теория искусства Стендаля, опиравшаяся на материалистическую философию и на передовые политические идеалы, также была названа ее автором теорией романтической. Однако реалист Стендаль заявлявший, что самые сильные человеческие страсти требуют математической точности изображения, одновременно восторженно подерживал прославление героических натур, свойственное прогрессивным романтикам. Его привлекал образ гениального скульптора и живописца, неукротимого в своей бунтующей энергии. Поэтому сильные натуры в их романтической приподнятости стали основными героями реалистических романов и новелл Стендаля. 

Что такое творчество? (И почему это является решающим фактором успеха в бизнесе?)

Определение креативности и инноваций

Креативность - это воплощение новых и творческих идей в реальность. Творчество характеризуется способностью воспринимать мир по-новому, находить скрытые закономерности, устанавливать связи между внешне не связанными явлениями и генерировать решения. Творчество включает в себя два процесса: мышление, а затем производство.

Если у вас есть идеи, но вы не действуете на них, вы изобретательны, но не креативны.

«Креативность - это комбинаторная сила: это наша способность задействовать наш« внутренний »пул ресурсов - знания, проницательность, информацию, вдохновение и все фрагменты, населяющие наш разум, - которые мы накопили за эти годы, просто будучи настоящее и живое и пробуждающее мир и объединяющее их необычайно новыми способами ». - Мария Попова, Brainpickings

«Творчество - это процесс создания чего-то нового. Творчество требует страсти и преданности делу.Это приносит нашему пониманию то, что было ранее скрыто, и указывает на новую жизнь. Это переживание повышенного сознания: экстаз ». - Rollo May, Смелость творить

Возможно ли это в бизнесе? Я верю в это, но вы должны быть готовы рисковать и прогрессировать через дискомфорт, чтобы добраться до финиша.

«Продукт является творческим, когда он (а) является новым и (б) уместным. Новый продукт оригинален, не предсказуем. Чем больше концепция и чем больше продукт стимулирует дальнейшую работу и идеи, тем больше продукт является творческим.
—Sternberg & Lubart, Противостояние толпе

Что такое инновация?

Инновация - это внедрение нового или значительно улучшенного продукта, услуги или процесса, которые создают ценность для бизнеса, правительства или общества.

Некоторые люди говорят, что креативность не имеет ничего общего с инновациями - инновация - это дисциплина, подразумевающая, что креативность - нет. Ну, я не согласен. Творчество также является дисциплиной и важной частью инновационного уравнения.Там - это без инноваций без творчества. Ключевой метрикой как в творчестве, так и в инновациях является создание стоимости.

Творчество и экономическое развитие:

Мы живем в эпоху творчества. Даниэль Пинк в своей книге « совершенно новый ум: почему правые мозги будут управлять будущим» (2006) определяет экономическое развитие как:
1. Сельскохозяйственный век (фермеры)
2. Промышленный век (фабричные рабочие)
3. Информация Возраст (работники умственного труда)
4. Концептуальный возраст (создатели и эмпатизаторы)

Пинк утверждает, что левостороннее линейное аналитическое компьютерное мышление заменяется правосторонним сочувствием, изобретательностью и пониманием как навыками, наиболее необходимыми бизнесу.Другими словами, креативность дает вам конкурентное преимущество, добавляя ценность вашим услугам или продукту и отличая ваш бизнес от конкурентов.

Как сказал Сэм Палмисано, когда он был генеральным директором IBM (2004), «Либо вы вводите новшества, либо попадаете в товарный ад. Если вы делаете то, что делают все остальные, у вас малоприбыльный бизнес. Это не то место, где мы хотим быть. (1)

В 2012 году IBM начала заново изобретать себя, чтобы стать дизайнерской компанией, инвестировав 100 миллионов долларов США в наем дизайнеров и обучив 100 000 сотрудников навыкам проектирования.(2) IBM помогла расширить концептуальное мышление организации в течение трех лет, чтобы проникнуть в одну четверть всего портфеля, что позволило увеличить прибыль на 18,6 млн. Долл. (3)

Креативность - важнейший фактор будущего успеха Исследование руководителей (4) гласило:

Эффекты растущей сложности требуют от руководителей и их команд смелого творческого подхода, творческого подхода к клиентам и проектирования их операций, обеспечивающих скорость и гибкость для позиционирования своих организаций в XXI веке. успех.

Разрыв в креативности

Исследование Adobe, посвященное креативности, в 2012 году показало, что 8 из 10 человек считают, что разблокирование креативности имеет решающее значение для экономического роста, и почти две трети респондентов считают креативность ценным для общества, но при этом поразительное меньшинство - только 1 из 4 люди - верят, что они реализуют свой творческий потенциал.

Можно ли научиться творчеству?

Короткий ответ - да. Исследование Джорджа Лэнда показывает, что мы, естественно, креативны, и по мере взросления мы учимся быть креативными.Творчество - это навык, который можно развивать, и процесс, которым можно управлять.

Творчество начинается с основ знаний, изучения дисциплины и овладения мышлением. Вы можете научиться быть креативным, экспериментируя, исследуя, подвергая сомнению предположения, используя воображение и синтезируя информацию. Обучение творчеству сродни обучению спорту. Это требует практики, чтобы развить правильные мускулы и поддерживающую среду, в которой можно процветать.

Исследования Клейтона М.Кристенсен и его исследователи обнаружили ДНК инноваторов: Ваша способность генерировать инновационные идеи - это не только функция разума, но и функция пяти ключевых способов поведения, которые оптимизируют ваш мозг для открытия:

  1. Ассоциирование: рисование связей между вопросами, проблемами или идеями из не связанных между собой областей
  2. Опрос: задает запросы, которые ставят под сомнение общую мудрость
  3. Наблюдение: анализирует поведение клиентов, поставщиков и конкурентов, чтобы определить новые способы ведения дел
  4. Сеть: встречи с людьми с разными идеями и перспективами
  5. Эксперименты: построения интерактивных событий и провоцирования неортодоксальных ответов, чтобы увидеть, какие идеи возникают

У сэра Ричарда Брэнсона есть мантра, которая пронизывает ДНК компаний Virgin.Мантра это A-B-C-D. (Всегда соединяйте точки). Творчество - это практика, и если вы будете практиковаться в использовании этих пяти навыков открытия каждый день, вы будете развивать свои навыки в области творчества и инноваций.

«Творчество - это способность видеть отношения там, где их нет».
- Томас Диш, автор, 334, (1974)

Например, вы можете сравнить вашу компанию с другими, не относящимися к вашей отрасли. Вопросы, которые я задаю командам своих клиентов в преддверии наших творческих и инновационных сессий: какие компании вы больше всего восхищаете и почему? Что они делают, что вы могли бы принять или адаптировать к вашей собственной компании?

Дополнительные ресурсы для творчества:
Мастер-классы по творчеству и инновациям
Кураторский список инструментов и методов творчества

Генеративные исследования креативности

Генеративные исследования показывают, что у каждого есть творческие способности.Чем больше у вас тренировок и чем разнообразнее обучение, тем больше потенциал для творческого результата. Исследования показали, что в творчестве количество равно качеству. Чем длиннее список идей, тем выше качество окончательного решения. Довольно часто идеи высшего качества появляются в конце списка.

Поведение является генеративным; как поверхность быстро текущей реки, она по своей сути и постоянно нова ... поведение течет, и оно никогда не перестает изменяться. Поведение романа генерируется непрерывно, но оно помечается как креативное только в том случае, если оно имеет какую-то особую ценность для сообщества.”- Роберт Эпштейн, доктор философии, Психология сегодня июль / август 1996

Преодоление мифов о творчестве

Убеждения, что творческими являются только особые, талантливые люди (и вы должны родиться таким), уменьшают нашу уверенность в наших творческих способностях. Согласно исследованию, проведенному в Университете Эксетера, идея о том, что такие гении, как Шекспир, Пикассо и Моцарт были «одаренными», является мифом. Исследователи изучили выдающиеся достижения в искусстве, математике и спорте, чтобы выяснить, «насколько широко распространено убеждение, что для достижения высоких уровней способностей человек должен обладать врожденным потенциалом, называемым талантом.”

Исследование приходит к выводу, что превосходство определяется:

  • возможностей
  • поощрения
  • обучения
  • мотивации и
  • больше всего практики.

«Мало кто показал ранние признаки обещания до родительской поддержки». Никто не достиг высокого уровня достижений в своей области, не посвятив тысячи часов серьезной подготовки. Моцарт тренировался в течение 16 лет, прежде чем он создал признанную мастерскую работу. Более того, многие высокопоставленные профессионалы достигают сегодня таких уровней мастерства, которые соответствуют возможностям Моцарта или Золотого медалиста на рубеже веков.”( The Vancouver Sun , сентябрь 12/98)

Содействие творчеству на работе: правила гаража

Следуйте этим простым правилам, и вы будете развивать культуру творчества и инноваций: они были определены HP, которые в Факт начался в гараже.

Поверьте, вы можете изменить мир.
Работайте быстро, держите инструменты разблокированными, работайте всегда.
Знайте, когда работать одному, а когда работать вместе.
Поделиться - инструменты, идеи. Доверяй своим коллегам.
Нет политики.Нет бюрократии. (Это смешно в гараже.)
Заказчик определяет хорошо выполненную работу.
Радикальные идеи не плохие идеи.
Придумайте разные способы работы.
Сделайте вклад каждый день. Если он не вносит свой вклад, он не покидает гараж.
Поверьте, что вместе мы можем сделать все, что угодно.
Изобрет.
-1999 HP Годовой отчет

См. Также:

Список литературы

(1) С. Лор, «Большая ставка Big Blue: меньше технологий, больше внимания», Нью-Йорк Таймс, 25 января 2004 года.

(2) Элизабет Стинсон, Wired (2016): у IBM есть план, чтобы донести дизайнерское мышление до крупного бизнеса https://www.wired.com/2016/01/ibms-got-a-plan-to-bring- дизайн-мышление-для-большого бизнеса /

(3) Исследование Forrester (2018 г.) «Общее экономическое влияние ™ практики IBM по проектному мышлению: как IBM управляет ценностью клиента и измеримыми результатами благодаря своей структуре мышления» https: // www.ibm.com/design/thinking/static/media/Enterprise-Design-Thinking-Report.8ab1e9e1.pdf

.
99 вдохновляющих цитат по искусству, творчеству, жизни и средствам существования

99 вдохновляющих цитат по искусству, творчеству, жизни и средствам существования
  • Kayaking under the Cambie Bridge. Art © Linda Naiman
  1. Искусство волшебно, но не волшебно. Это неврологический продукт, и мы можем изучать этот неврологический продукт так же, как мы изучаем другие сложные процессы, такие как язык. - Чарльз Лимб, нейробиолог
  2. Творчество позволяет себе делать ошибки. Искусство знает, что оставить.
    - Скотт Адамс, Принцип Дилберта
  3. Цель жизни - восторг.Искусство - это то, как мы его переживаем. Искусство - это преображающий опыт.
    - Джозеф Кэмпбелл
  4. Начиная с отваги, это очень большая часть искусства живописи.
    - Уинстон Черчилль
  5. … Только искусство проникает в то, что гордость, страсть, ум и привычка возводят со всех сторон - кажущиеся реальности этого мира. Есть другая реальность, подлинная, которую мы упускаем из виду. Эта другая реальность всегда посылает нам подсказки, которые без искусства мы не можем получить. Пруст называет эти намеки нашими «настоящими впечатлениями».«Истинные впечатления, наша настойчивая интуиция, без искусства будут скрыты от нас, и у нас останется только« терминология для практических целей », которую мы ложно называем жизнью.
    - Сол Беллоу, о науке и искусстве с нобелевской лекции в 1976 году.
  6. У художника одна функция - утверждать и прославлять жизнь.
    - У. Эдвард Браун
  7. Искусство - это не зеркало, подкрепленное реальностью, а молоток, с помощью которого можно придать ему форму.
    - Бертольд Брехт
  8. Целью искусства является раскрытие вопросов, которые были скрыты ответами.
    - Джеймс Болдуин
  9. Каждый художник погружает свою кисть в свою душу и рисует свою собственную природу в своих картинах.
    - Генри Уорд Бичер
  10. Искусство, которое не может сформировать общество и, следовательно, не может проникнуть в сердечные вопросы общества и в конечном итоге повлиять на вопрос капитала, не является искусством.
    - Джозеф Бойс
  11. CAPITAL в настоящее время поддерживает работу. Деньги не экономическая ценность, хотя. Две подлинные экономические ценности включают в себя связь между способностью (креативностью) и продуктом.Это объясняет формулу, представляющую расширенную концепцию искусства: ART = CAPITAL.
    - Джозеф Бойс
  12. Если бы двери восприятия были очищены, все казалось бы человеку таким, как оно есть, бесконечным.
    - Уильям Блейк
  13. Искусство предназначено для беспокойства, наука успокаивает.
    - Жорж Брак, 1882-1963,
  14. ,
  15. . В меня сразу же приходят мысли, прямо от Бога, и я не только вижу различные темы в своем разуме, но и одеты в правильные формы, гармонии и оркестровку.
    - Йоханнес Брамс
  16. Чтобы творить, мы черпаем из нашего внутреннего колодца. Этот внутренний колодец, художественный резервуар, в идеале похож на хорошо укомплектованный пруд для разведения рыбы ... Если мы не уделяем внимания содержанию, наш колодец может стать истощенным, застойным или заблокированным ... Как художники, мы должны научиться быть самостоятельно питательное. Мы должны стать достаточно внимательными, чтобы сознательно пополнять наши творческие ресурсы, когда мы их используем, - так сказать, пополнить пруд с форелью.
    - Джулия Камерон
  17. Когда я заканчиваю рисунок, я подношу к нему какой-то созданный Богом объект - камень, цветок, ветвь дерева или мою руку - в качестве заключительного испытания.Если картина стоит рядом с тем, что человек не может сделать, картина подлинная. Если между ними есть конфликт, это плохое искусство.
    - Марк Шагал
  18. Ничего возвышенно-художественного никогда не возникало из простого искусства ... Для любого художественного роста всегда должна быть богатая моральная почва.
    - Г.К. Честертон
  19. Счастливы художники, потому что они не будут одиноки. Свет и цвет, мир и надежда будут держать их компанию до конца дня.
    - Уинстон Черчилль.
  20. Искусство - наука, понятная.
    - Жан Кокто
  21. Как бы это было, если бы вы жили каждый день, каждое дыхание, как произведение искусства в процессе развития? Представьте, что вы - Шедевр, который разворачивается каждую секунду каждого дня, произведение искусства, принимающее форму с каждым вздохом.
    - Томас Крам
  22. То, как мы выбираем то, что мы делаем, и как мы к нему подходим ... определит, будет ли сумма наших дней складываться в бесформенное пятно или что-то, напоминающее произведение искусства.
    - Михали Чиксентмихалии
  23. Искусство не принадлежит немногим признанным писателям, художникам, музыкантам; это подлинное выражение любой индивидуальности.Те, кто обладает даром творческого самовыражения в необычайно большой степени, раскрывают значение индивидуальности других для других. Участвуя в произведении искусства, они становятся художниками в своей деятельности. Они учатся узнавать и уважать индивидуальность в любой форме. Фонтаны творческой деятельности обнаружены и выпущены. Свободная индивидуальность, которая является источником искусства, также является конечным источником творческого развития во времени.
    - Джон Дьюи
  24. Принципы развития полного сознания: изучение науки об искусстве.Изучите искусство науки. Развивайте свои чувства - особенно учитесь видеть. Поймите, что все соединяется со всем остальным.
    - Леонардо да Винчи
  25. Все наши знания берут свое начало в нашем восприятии.
    - Леонардо да Винчи
  26. Где дух не работает с рукой, там нет искусства.
    - Леонардо да Винчи
  27. Звук моря, изгиб горизонта, ветер в листьях, крик птицы оставляют в нас разнообразное впечатление. И вдруг, даже если мы этого не желаем, одно из этих воспоминаний выливается из нас и находит выражение в музыкальном языке ... Я хочу петь свой внутренний пейзаж с простым безумием ребенка.
    - Клод Дебюсси
  28. Каменная куча перестает быть каменной кучей в тот момент, когда ее созерцает один человек с изображением собора.
    - Антуан де Сент-Экзюпери
  29. Только сердцем можно видеть правильно; что важно, невидимо для глаза.
    - Антуан де Сент-Экзюпери
  30. Красота спасет мир.
    — Достоевский
  31. Я заставил себя противоречить сам себе, чтобы не соответствовать своему вкусу.
    - Марсель Дюшан (1887 - 1968), французско-американский художник.
  32. . При написании песен я узнал от Сезанна столько же, сколько и от Вуди Гатри.
    — Боб Дилан
  33. То, что возможно в искусстве, становится мыслимым в жизни.
    - Брайан Ино
  34. Отсутствие молчания в музыке похоже на отсутствие черного или белого на картине.
    - Брайан Ино
  35. Великие художники - это люди, которые находят способ быть самим собой в своем искусстве. Любые претензии вызывают посредственность как в искусстве, так и в жизни (Дама Марго Фонтейн, prima ballerina
  36. ). Куда бы я ни поехал, я обнаружил, что до меня там был поэт.
    - Зигмунд Фрейд
  37. Живи так, как будто ты умрешь завтра; Учитесь так, как если бы вы жили вечно.
    - Ганди
  38. Иногда реальность слишком сложна. Фантастика дает ей форму.
    - Жан-Люк Годар
  39. Чем сложнее вы что-то преследуете, тем быстрее вы идете и тем меньше вы можете позволить жизни встретиться с жизнью. Если вам трудно придумывать новые идеи, то помедленнее ... Творчество существует в настоящий момент. Вы не можете найти его где-либо еще.
    - Натали Гольдберг, автор
  40. Многие отличные повара испорчены уходом в искусство.
    - Пол Гоген
  41. Ответственность - это то, что ожидает за пределами Эдема творчества
    - Надин Гордимер Южноафриканский романист, «Существенный жест», лекция, 12 октября 1984 года.
  42. Человек должен слышать немного музыки, читать немного стихов и видеть прекрасную картину каждый день своей жизни, чтобы мирские заботы не могли стереть чувство прекрасного, которое Бог вложил в человеческую душу.
    - Иоганн Вольфганг фон Гете
  43. Интуиция - это супра-логика, которая отсекает все рутинные процессы мышления и сразу переходит от проблемы к ответу.
    - Роберт Грейвс (1895 - 1985). Английский писатель, поэт, писатель.
  44. Художники похожи на Феникса, им периодически приходится самосожжиться, сжечь свой аспект, чтобы родить что-то новое.Пустой холст требует, чтобы вы превзошли себя. И в большинстве случаев вы терпите неудачу. Это так бесит, что ты хочешь бросить заниматься искусством, или заставляет некоторых художников бросать жить. Но затем вы успокаиваетесь и возвращаетесь к работе.
    - Алекс Грей, художник alexgrey.net
  45. Преобразующее искусство должно выражать что-то за пределами того, где вы находитесь, оно требует, чтобы вы выросли за пределы своего нынешнего я. Вот где тоска художника и боль трансформации совпадают. Вы стремитесь к истине, добру и красоте и становитесь лучше благодаря борьбе.
    - Алекс Грей, художник alexgrey.net
  46. Способность упрощать означает устранять ненужное, чтобы можно было говорить о необходимом.
    - Ханс Хофманн.
  47. Я твердо верю, что все люди имеют доступ к необычным энергиям и силам. Судя по рассказам о мистическом опыте, повышенном творческом потенциале или исключительных выступлениях спортсменов и артистов, мы живем в большей жизни, чем знаем ».
    - Джин Хьюстон
  48. Природа шедевров не в том, чтобы ослеплять.Их природа состоит в том, чтобы убедить, убедить, войти в нас через наши поры.
    - Жан-Огюст-Доминик Энгр
  49. Ваша работа заполнит большую часть вашей жизни, и единственный способ быть по-настоящему удовлетворенным - это делать то, что вы считаете великой работой. И единственный способ сделать большую работу - это любить то, что ты делаешь. Если вы еще не нашли его, продолжайте искать. Не соглашайтесь. Как и во всех делах сердца, вы узнаете, когда найдете это. И, как и любые хорошие отношения, с годами они становятся все лучше и лучше.Так что продолжайте искать, пока не найдете это. Не соглашайтесь.
    - Стив Джобс, Стэнфорд, вступительная речь 2005
  50. Творчество принадлежит художнику в каждом из нас. Создать средства для связи. Коренное значение слова «искусство» - «соответствовать друг другу», и мы все делаем это каждый день. Не все мы художники, но мы все художники. Каждый раз, когда мы соединяем вещи, мы создаем - будь то приготовление буханки хлеба, ребенка, дня.
    - Корита Кент
  51. Искусство не воспроизводит видимое; скорее это делает видимым.
    - Пол Клее
  52. Есть источник молодости: это ваш ум, ваши таланты, творчество, которое вы привносите в свою жизнь и жизни людей, которых вы любите. Когда вы научитесь использовать этот источник, вы по-настоящему победите возраст.
    - Софи Лорен
  53. Я знаю цену успеха: самоотверженность, упорный труд и неослабная преданность тому, что вы хотите увидеть, чтобы это произошло.
    - Фрэнк Ллойд Райт (1867-1959)
  54. В искусстве нет необходимости, потому что искусство свободно.
    - Кандинский 1866 - 1944
  55. [Художники] любят погружаться в хаос, чтобы привести его в форму, подобно тому, как Бог создал форму из хаоса в Бытии.Вечно неудовлетворенные мирским, апатичным, условным, они всегда стремятся к новым мирам.
    - Ролло Мэй (Смелость творить)
  56. [I] Если вы не выражаете свои собственные оригинальные идеи, если вы не слушаете свое собственное существо, вы предадите себя. Кроме того, вы предадите свое сообщество, если не внесете свой вклад.
    - Ролло Мэй (Смелость творить)
  57. У меня есть идея, что единственное, что позволяет без оглядки смотреть на этот мир, в котором мы живем, - это красота, которую люди то и дело создают из хаоса.Картины, которые они рисуют, музыка, которую они сочиняют, книги, которые они пишут, и жизни, которые они ведут. Из всего этого самая богатая красота - прекрасная жизнь. Это идеальное произведение искусства.
    - У. Сомерсет Моэм (Уоддингтон в «Окрашенной вуали», 1925)
    - Йо-йо Ма
  58. Искусство в его самом значительном значении - это система раннего предупреждения, на которую всегда можно положиться, чтобы рассказать старой культуре о том, что начинает происходить.
    - Маршалл Маклюэн
  59. Истинное произведение искусства - лишь тень божественного совершенства.
    - Микеланджело
  60. Когда я ... полностью сам, полностью одинок ... или ночью, когда я не могу спать, именно в таких случаях мои идеи протекают лучше и обильнее. Откуда и как они приходят, я не знаю и не могу их заставить… И при этом я не слышу в своем воображении последовательные части, но я слышу их gleich alles zusammen [в то же время в целом.
    - Вольфганг Амадей Моцарт
  61. Ни высокий уровень интеллекта, ни воображение, ни то и другое вместе не делают гения.Любовь, любовь, любовь - это душа гения.
    - Вольфганг Амадей Моцарт
  62. Возможно, глубокой необходимостью искусства является проверка самообмана.
    - Роберт Мазервелл (1915 - 1991), американский художник, о связи между мукой и творчеством; в Нью-Йорк Таймс, 17 ноября 1985 года.
  63. Искусство делает алхимический эффект на воображение. Это пробуждает чувства и обостряет понимание, учит нас мыслить символами, метафорами и расшифровывать сложность, чтобы мы могли воспринимать мир по-новому.
    - Линда Найман (creativeatwork.com)
  64. Искусство предоставляет возможность для калейдоскопического мышления. Каждый раз, когда мы смещаем объектив нашего восприятия, мы получаем новые перспективы - и новые возможности для инноваций.
    - Линда Найман (creativeatwork.com)
  65. Часто то, что выражает художник, находится без сознания, но мы можем научиться расшифровывать историю, совместно находя фрагменты головоломки, которые создают новые возможности для инноваций.
    - Линда Найман (Vancouver Sun Aug 24/04)
  66. Суть всего прекрасного искусства, всего великого искусства - это благодарность.
    - Фридрих Ницше
  67. В музыке страсти наслаждаются.
    - Фридрих Ницше
  68. У нас есть искусство, чтобы не умереть от истины.
    - Фридрих Ницше
  69. Чтобы создать свой собственный мир в любом из искусств, требуется смелость.
    - Грузия, О'Киф
  70. Истории - это секретный источник ценностей: измените истории, которыми живут отдельные люди или нации, и расскажите сами себе, и вы измените людей и нации.
    - Бен Окри, Нобелевская премия по литературе
  71. Искусство имеет две постоянные, две бесконечные проблемы: оно всегда размышляет о смерти и, следовательно, всегда создает жизнь.Все великое, подлинное искусство напоминает и продолжает Откровение Святого Иоанна.
    - Борис Пастернак (1819 - 1861)
  72. Каждый акт творения - это, прежде всего, акт разрушения.
    - Пабло Пикассо
  73. Компьютеры бесполезны. Они могут только дать вам ответы.
    - Пабло Пикассо
  74. Я не ищу. Я нахожу. (Je ne cherche pas; je Trouve)
    - Пабло Пикассо
  75. Все мы знаем, что искусство - это не правда. Искусство - это ложь, которая заставляет нас осознать истину, по крайней мере, истину, которую нам дают понять.Художник должен знать, как убедить других в правдивости своей лжи. Если бы он только показал в своей работе, что он искал и исследовал способ наложить ложь, он никогда бы ничего не достиг.
    - Пабло Пикассо. Выдержка из интервью с Мариусом де Зайясом, 1923 г.
  76. Я не могу судить о своей работе, пока я ее выполняю. Я должен делать то же, что и художники, стоять в стороне и смотреть на это издалека, но не слишком далеко. Как здорово? Угадать.
    - Паскаль
  77. Я задавался вопросом, не может ли музыка быть уникальным примером того, что могло бы быть - если бы изобретение языка не вмешалось - средством общения между душами.
    - Марсель Пруст («Воспоминание о прошлом»)
  78. Музыка этой оперы [Мадам Баттерфляй] была навязана мне Богом; Я просто способствовал тому, чтобы положить это на бумагу и донести до общественности.
    - Пуччини
  79. Жизнь коротка, искусство длинно.
    - Джон Ринглинг
  80. Мало кто думает больше двух или трех раз в год. Я сделал себе международную репутацию, думая один или два раза в неделю.
    - Джордж Бернард Шоу
  81. Мир говорит со мной в цветах, моя душа отвечает в музыке.
    - Рабиндранат Тагор
  82. Все художники, знают ли они это или нет, создают из места внутренней тишины, место без ума.
    - Экхарт Толле
  83. Мы можем на самом деле ускорить процесс с помощью медитации, через способность находить неподвижность с помощью любовных действий, через сострадание и разделение, через понимание природы творческого процесса во вселенной и чувство связи с ним. Итак, это сознательная эволюция.
  84. - Дипак Чопра
  85. Нет гения там, где нет простоты.
    - Толстой
  86. Одним из ключей к творчеству является осознание того, что, несмотря на риск, вы не умрете.
    - Дэвид Ашер, музыкант, художник.
  87. Используйте свой талант, который у вас есть: леса будут очень тихими, если не будут петь птицы, кроме тех, которые пели лучше всех.
    - Генри Ван Дайк
  88. Мы, по нашему искусству, можем называться внуками Бога. - Леонардо да Винчи
  89. Живопись - это поэзия, которую видят и не слышат, а поэзия - это картина, которую слышат, но не видят.- Леонардо да Винчи
  90. Искусство никогда не заканчивается, только заброшено. - Леонардо да Винчи
  91. Давно до меня дошло, что люди из достижений редко отсиживаются и позволяют происходить с ними. Они выходили и случались с вещами.— Леонардо да Винчи
  92. Основное преимущество практики любого искусства, хорошо это или плохо, состоит в том, что оно позволяет душе расти.
    — Курт Воннегут-младший
  93. Зарабатывать деньги - это искусство, а работать - это искусство, а хороший бизнес - это лучшее искусство.
    - Энди Уорхол
  94. Если возникнет проблема, я снимаю ее, и это больше не проблема. Это фильм.
    - Энди Уорхол
  95. Изобразительное искусство, являющееся ублюдком алхимии, всегда было игрой. Правила игры довольно просты: на данной арене на столько психических фронтов, сколько позволяет талант, нужно визуально описать центр смысла существования.
    — Бретт Уайтли
  96. Целью поистине трансцендентного искусства является выражение того, кем вы еще не являетесь, но тем, кем вы можете стать.
    - Кен Уилбер, «Миссия искусства» Алекса Грея
  97. Все великое трансцендентное искусство не просто символическое или воображаемое: это прямое приглашение осознать и осознать более глубокое измерение нашего собственного существа. В вечной троице добра, истины и прекрасного искусство, хотя оно и может быть добрым и истинным, всегда занимало область прекрасного.
    - Кен Уилбер, «Миссия искусства» Алекса Грея
  98. Все искусство - одновременно поверхность и символ. Те, кто уходят под поверхность, делают это на свой страх и риск.Те, кто читает символ, делают это на свой страх и риск.
    - Оскар Уайльд
  99. Плохие художники всегда восхищаются работами друг друга.
    — Оскар Уайльд

Цитата Коллекция

Цитаты творчества: новые начала

Цитаты о творчестве и игре

Цитаты об искусстве, духе, жизни и жизнедеятельности

Цитаты: творчество в науке

Цитаты: творчество и инновации в рабочее место

Цитаты о воображении

Линда Найман2019-12-06T21: 13: 15-08: 00
Если вам понравился этот пост, поделитесь им! Спасибо!
Kayaking under the Cambie Bridge. Art © Linda Naiman

Как основатель Creativity Work, я помогаю руководителям и их командам развивать креативность, инновации и лидерские качества с помощью художественного обучения и дизайнерского мышления.(Как партнер Amazon я зарабатываю на соответствующих покупках в блогах)

.
Можно ли учить творчеству? Вот что говорят исследования

Тест творчества Джорджа Лэнда

В 1968 году Джордж Лэнд провел исследовательское исследование для проверки творчества 1600 детей в возрасте от трех до пяти лет, которые были зачислены в программу Head Start. Это было то же творческое испытание, которое он разработал для НАСА, чтобы помочь выбрать инновационных инженеров и ученых. Оценка сработала настолько хорошо, что он решил примерить это на детей. Он повторно обследовал тех же детей в 10 лет и снова в 15 лет.Результаты были поразительными.

Результаты тестов среди 5-летних: 98%
Результаты тестов среди 10-летних: 30%
Результаты тестов среди 15-летних: 12%
Тот же тест для 280 000 взрослых: 2%

«Что мы сделали, - писал Лэнд, - это то, что не креативное поведение учат ».
(Источник: Джордж Лэнд и Бет Джарман, Breaking Point и последующие. Сан-Франциско: HarperBusiness, 1993)

Наблюдайте, как Джордж Лэнд обсуждает свое творческое исследование на отметке 6:08 во время его выступления в Tedx:
(если вы не наденете не смотрите видео здесь, нажмите на ссылку Youtube

George Land, Ph.Д. (1932 - 2016) был автором, системным ученым и членом Академии мирового бизнеса.

Почему взрослые не такие креативные, как дети?

Для большинства творчество похоронено по правилам и нормам. Наша образовательная система была разработана во время промышленной революции более 200 лет назад, чтобы научить нас быть хорошими работниками и следовать инструкциям.

Можно ли учить творчеству?

Да, навыкам творчества можно научиться. Не сидя на лекции, а изучая и применяя процессы творческого мышления.Вот выдержка из исследования «Эффективность обучения креативности»:

За последние полвека было предложено множество программ обучения, направленных на развитие креативных способностей. В этом исследовании был проведен количественный мета-анализ усилий по оценке программ.

Основываясь на 70 предыдущих исследованиях, было обнаружено, что хорошо разработанные программы обучения творчеству, как правило, приводят к повышению производительности, причем эти эффекты обобщаются по критериям, параметрам и целевым группам населения.Кроме того, эти эффекты имели место, когда были приняты во внимание соображения внутренней действительности.

Изучение факторов, влияющих на относительную эффективность этих программ обучения, показало, что более успешные программы, вероятно, будут направлены на развитие когнитивных навыков и эвристики, применяемой для применения навыков, с использованием реалистичных упражнений, подходящих для данной области.

Последствия этих наблюдений для развития творчества посредством образовательных и обучающих мероприятий обсуждаются вместе с направлениями для будущих исследований.

(Источник: Джинари Скотт, Лайл Э. Лериц и Майкл Д. Мамфорд, журнал Creativity Research Journal, 2004, том 16, № 4, 361–388)

Творчество - это навык, который можно развить и процесс, которым можно управлять. Творчество начинается с основ знаний, изучения дисциплины и овладения мышлением. Мы учимся быть творческими, экспериментируя, исследуя, подвергая сомнению предположения, используя воображение и синтезируя информацию.

Преподавание творчества в IBM

Из поста Августа Турака в Forbes.com

Каждый великий лидер - это творческий лидер. Если творчеству можно научить, как это делается?

В 1956 году Луи Р. Мобли понял, что успех IBM зависит от того, как научить руководителей творчески мыслить, а не учить читать финансовые отчеты. В результате, IBM Executive School была построена вокруг этих шести идей.

Во-первых, традиционные методики обучения, такие как чтение, чтение лекций, тестирование и запоминание, хуже, чем бесполезны. Они на самом деле являются непродуктивным способом построения коробок. Большая часть образования фокусируется на предоставлении ответов в линейном пошаговом порядке. Мобли понял, что радикально разные вопросы нелинейным способом являются ключом к творчеству.

Второе открытие Мобли заключается в том, что творческий подход - это , а не обучение , а не процесс обучения . [Знал ли он об исследовании Джорджа Лэнда выше?] Цель IBM Executive School состояла не в том, чтобы добавить больше предположений, а превзойти существующие предположения.Разработанные как «ошеломляющий опыт», руководители IBM были выбиты из своей зоны комфорта часто смущающими, разочаровывающими и даже приводящими в бешенство способами. Предоставление унизительного опыта для высокопоставленных руководителей с эго, чтобы соответствовать, имело свои риски, но Мобли рискнул этим риском, чтобы получить «Вау, я никогда не думал об этом раньше!» реакция, которая является рождаемостью творчества.

В-третьих, Мобли понял, что мы не учим быть креативными. Надо стать , творческих людей .Новобранец морской пехоты не учится быть морским пехотинцем, читая руководство. Он становится морским пехотинцем, подвергаясь суровости учебного лагеря. Подобно гусенице, превращающейся в бабочку, он на превращается в в морского пехотинца. Исполнительная школа Мобли была двенадцатинедельным экспериментальным учебным лагерем. Классы, лекции и книги были обменены на загадки, симуляции и игры. Как и психологи, Мобли и его сотрудники всегда мечтали об экспериментах, в которых «очевидный» ответ никогда не был адекватным.

Четвертая идея Мобли заключается в том, что самый быстрый способ стать творческим - это поболтать с творческими людьми - независимо от того, как глупо они заставляют нас чувствовать.IBM Executive School, ранний эксперимент в контролируемом хаосе, представлял собой бессистемную, неструктурированную среду, в которой большая часть преимуществ получалась благодаря взаимодействию между равноправными узлами, большая часть которого была неформальной и автономной.

В-пятых, Мобли обнаружил, что творчество тесно связано с самопознанием. Невозможно преодолеть предвзятость, если мы не знаем, что они там есть, и школа Мобли была задумана как одно большое зеркало.

Наконец, и, возможно, самое главное, Мобли разрешил своим ученикам ошибаться. Каждая великая идея вырастает из почвенного покрова сотен плохих, и единственная главная причина, по которой большинство из нас никогда не оправдают свой творческий потенциал, - это страх дурачить себя. Для Мобли не было плохих идей или неправильных идей, только строительные блоки для еще лучших идей.

- Прочтите полную статью Августа Турака на Forbes.com

Мобли прозвучало правдоподобно для меня, хотя я бы избежал его резких подходов к отучению от творчества.Есть способы отучиться от творчества, которые не включают в себя сдачу предметов через психологический учебный лагерь. Обучение творчеству сродни обучению спорту. Это требует практики, чтобы развить правильные мускулы и поддерживающую среду, в которой можно процветать.

Обновлено 6 июня 2014 г.

Вам также может понравиться:

Будущее учебного отдела

ROI по обучению творчеству

.
12 способов повысить креативность и сотрудничество в командах

«Если группа - это форма искусства будущего, тогда созыв групп - это мастерство, которое мы должны развивать, чтобы в полной мере изучить перспективы этой формы». - Центр на грани, 2001, Институт Фетцера

Мы живем в глобальном обществе, которое использует команды для создания богатства, доли рынка, обслуживания клиентов, конкурентного преимущества и других признаков организационного успеха. Команды обеспечивают социальный «клей» в организациях, которые объединяют людей, процессы и технологии для производства услуг или продуктов.Организации не могут функционировать без команд; однако команды должны быть спроектированы правильно, чтобы соответствовать организационной культуре и наоборот. 1

Как отметил Мег Уитли в интервью для Orchestrating Collaboration at Work:

В североамериканской культуре мы настолько обусловили людей, чтобы они были конкурентоспособными и заботились о себе, что командная работа стала проблемой. Однако совместная работа - более естественное состояние для людей, чем работа в одиночестве, а командная работа - естественная тенденция.Искусство, а также спорт дают людям возможность почувствовать, что такое совместная работа.

Организациям нужны команды для производства креативных продуктов, так же как художникам нужны инструменты их работы. Там может быть наука для организации совместной работы команды, но есть и искусство. Художники часто не могут предсказать результаты своих творческих усилий так же, как руководители не могут предсказать результаты своих командных задач. Управленческая «наука» необходима и дает практические теории, чтобы команды лучше работали вместе.Однако более сбалансированный подход может объединить науку с искусством и повысить эффективность команды. 2

Как повысить креативность и совместную работу в командах

  1. T alent. Очень важно, чтобы в вашей команде были подходящие люди, способные добавить свой блеск в проект. Сотрудничество работает лучше всего, когда члены команды имеют дополнительные наборы навыков, необходимые для завершения проекта. Чтобы создать инновации, которые действительно нужны вашим клиентам, рассмотрите возможность сотрудничества с ними, а также с экспертами в вашей организации, включая технологии, дизайн, маркетинг и финансы.Это поможет вам получить доступ к коллективному интеллекту и принимать обоснованные решения.
  2. В основе сотрудничества - здоровые отношения. Оценка других людей, участие в целенаправленных беседах и способность разрешать конфликты являются важными составляющими сотрудничества. Найдите способы, с помощью которых команда может узнать друг друга не только как профессионалы, но и как люди, чтобы завоевать доверие и предоставить возможность для неформального социального взаимодействия. Самый простой способ сделать это - поделиться едой вместе.
  3. Руководящее видение и ясность цели являются ключевыми для сотрудничества . Уоррен Беннис сказал: «Великие группы думают, что выполняют миссию от Бога ... Их ясная, коллективная цель делает все, что они делают, значимым и ценным». Используйте рассказывание историй и образы, чтобы привлечь сердца и умы вашей команды.
  4. Обеспечить четкую цель миссии. Члены команды совместно готовят письменное заявление о целях своего сотрудничества и определяют правила взаимодействия, которые включают цели, роли, обязанности и результаты.Сообщите, как принимаются решения.
  5. Свяжите проект с большими целями компании. Создать смысл и ценность для организации и клиентов.
  6. Создайте атмосферу безопасности, доверия и уважения. Поощряйте различные перспективы, различные точки зрения и креативность. Держите членов воодушевленными через стимулирующие, качественные обсуждения по актуальным вопросам.
  7. Сделайте ваши идеи видимыми и осязаемыми , создавая прототипы или рисуя схемы, чтобы каждый мог понять, что вы имеете в виду.
  8. Предоставьте инфраструктуру и ресурсы , которые позволят учиться, общаться и сотрудничать. Решите культурные проблемы, которые побеждают сотрудничество.
  9. Обеспечить отличное лидерство. Воспитывайте блеск ваших людей и делайте все возможное, чтобы устранить барьеры для высокой производительности. Избегайте чрезмерной самодовольства и дайте команде время на взвешивание решений. Помогите построить групповые связи по всей организации. Дайте кредит там, где это необходимо, и признайте эффективность команды, а также отдельных лиц.
  10. Используйте коучинг для укрепления культуры сотрудничества. Тренинг для улучшения командной работы, эмоционального интеллекта и навигации по сложным разговорам может привести к значительным улучшениям в группе. Задавайте открытые вопросы типа «Почему?» Что если? Что еще? и как мы можем? чтобы открыть диалог и подключиться к творчеству.
  11. Добавить факторы изюминки. (Харгроув) Сделайте совместную работу веселой и празднуйте завершение перед тем, как идти дальше.
  12. Собирайте лучшие практики и ошибки, чтобы учиться у .Публикуйте в своей интранете или вики, чтобы каждый мог получить доступ к вашей мудрости.

Когда это плохая идея сотрудничать?

Не сотрудничайте ради сотрудничества. Иногда все, что вам нужно, это сотрудничество. Как утверждает Мортен Хансен в своей книге «Сотрудничество: как лидеры избегают ловушек, создают единство и получают большие результаты», «цель сотрудничества - не сотрудничество, а гораздо лучшие результаты». Единственная причина для сотрудничества - добавить или создать ценность; коллективно достигать того, чего вы не можете достичь индивидуально.

Ссылки: (Доступно на Amazon)

1 Оркестровое сотрудничество на работе, Артур ВанГанди и Линда Найман

2 Овладение искусством творческого сотрудничества, Роберт Харгроув

, организация Уоррен Беннис

Сотрудничество: как лидеры избегают ловушек, создают единство и получают большие результаты, Мортен Хансен

См. Также: Диалог, Признательный запрос и Присутствие лидеров.

.