Стрип, Мерил — Википедия
| Мерил Стрип | |||
|---|---|---|---|
| англ. Meryl Streep | |||
 Стрип в 2018 году. | |||
| Имя при рождении | Мэри Луиз Стрип | ||
| Дата рождения | 22 июня 1949(1949-06-22) (70 лет) | ||
| Место рождения | |||
| Гражданство | |||
| Профессия | |||
| Карьера | 1971 — н. в. | ||
| Награды |
«Золотой глобус» (1980, 1982, 1983, 2003, 2004, 2007, 2010, 2012, 2017) BAFTA (1982, 2012) «Премия Гильдии киноактёров США» (2003, 2008) «Эмми» (1978, 2003, 2017) «Сезар» (2003) Приз за лучшую женскую роль Каннского кинофестиваля (1989) «Серебряный медведь» (2003) | ||
| IMDb | ID 0000658 | ||
 Медиафайлы на Викискладе | |||
Автограф Мерил СтрипМэ́ри Луи́з «Ме́рил» Стрип (англ. Mary Louise «Meryl» Streep; род. 22 июня 1949, Саммит (англ.)русск., Юнион, Нью-Джерси, США) — американская актриса театра, кино, телевидения и озвучивания, кинопродюсер. Киноведами и критиками признана одной из величайших актрис современности.
Мерил Стрип начинала свою актёрскую карьеру в театре в 1971 году, сыграв в спектакле по пьесе Тирсо де Молина «Севильский обольститель (англ.)русск.». Кинодебют Стрип состоялся в 1977 году с выходом на широкие экраны мелодрамы Фреда Циннеманна «Джулия». Первую номинацию на «Оскар» актриса получила за роль Линды в военной драме Майкла Чимино «Охотник на оленей», первую статуэтку — за роль супруги главного героя в социальной драме «Крамер против Крамера»[1], вторую — за исполнение роли польской эмигрантки Софи Завистовски в драме «Выбор Софи»[2], третью — за перевоплощение в премьер-министра Великобритании Маргарет Тэтчер в биографической ленте «Железная леди».
Стрип — трёхкратная обладательница премии «Оскар» (с 21 номинацией за актёрскую работу — больше, чем у любого другого актёра или актрисы в истории кинематографа), «Эмми», «Спутник», двукратный лауреат премий BAFTA и премии Гильдии киноактёров США, девятикратная обладательница премии «Золотой глобус» (с 31 номинацией), что является абсолютным рекордом за всю историю существования премии[3], лауреат почётной премии «Сезар» и владелица именной звезды на Голливудской «Аллее славы»[4]. Помимо самых авторитетных кинопремий, Стрип является призёром двух крупнейших кинофестивалей мира — Каннского (1989) и Берлинского (2003).
Самые примечательные фильмы с участием Мерил Стрип — «Охотник на оленей» (1978), «Крамер против Крамера» (1979), «Выбор Софи» (1982), «Из Африки» (1985), «Мосты округа Мэдисон» (1995), «Адаптация» (2002), «Часы» (2002), «Дьявол носит Prada» (2006), «Мамма миа!» (2008), «Сомнение» (2008), «Джули и Джулия: Готовим счастье по рецепту» (2009), «Железная леди» (2011), «Весенние надежды» (2012), «Август: Графство Осейдж» (2013), «Чем дальше в лес…» (2014), «Рики и Флэш» (2015), «Флоренс Фостер Дженкинс» (2016) и «Секретное досье» (2017).
Мэри Луиз Стрип родилась 22 июня 1949 (1949-06-22) года в Саммите (англ.)русск. (штат Нью-Джерси). Отец, Гарри Уильям Стрип-младший, — менеджер фармацевтической компании, мать Мэри Вульф — художник[5]. Помимо Мерил, в семье росли два её брата — Дэна и Гарри[6]. Семья принадлежала к пресвитерианской церкви. Мать Мерил Стрип имела швейцарское, ирландское и английское происхождение, отец — голландское, его предки были сефардами[7].
Всё своё детство Мерил провела в боро Бернардсвилль (англ.)русск., штат Нью-Джерси, где обучалась в Высшей школе Бернардс (англ.)русск.
Начало актёрской карьеры и первый «Оскар»[править | править код]
После окончания Йельской школы драмы Стрип переехала в Нью-Йорк, где играла в разных театральных постановках, в том числе в демонстрировавшихся на Нью-Йоркском шекспировском фестивале (англ.)русск.[13] спектаклях «Генрих V», «Укрощение строптивой» с Раулем Хулией в главной роли и «Мера за меру», где партнёрами Стрип были Сэм Уотерстон и Джон Казале, с которым у актрисы вскоре начался роман [6]. В 1975 году Стрип не прошла кастинг на главную женскую роль в фильме «Кинг-Конг». Продюсер Дино де Лаурентис, обсуждая Стрип со своим сыном по-итальянски, сказал: «Зачем ты прислал мне эту свинью? Эта женщина настолько уродлива…» и был шокирован, когда актриса ответила ему на том же языке: «Мне очень жаль, что я разочаровала вас»[14].
Мерил Стрип в 1979 годуЧерез два года Мерил Стрип сыграла в первом полнометражном фильме — мелодраме Фреда Циннеманна «Джулия», в которой исполнила небольшую роль Энн-Мари. Фильм был благосклонно принят мировыми кинокритиками и получил три «Оскара» на 50-й церемонии вручения
В том же году в мини-сериале Марвина Чомски (англ.)русск. «Холокост» Стрип исполнила роль немки Инги Хельм, которая вышла замуж за еврейского художника Карла Вайсса. Позже актриса призналась: «Я согласилась из-за денег. Я очень сильно в них нуждалась и не скрываю этого»[21]. Мини-сериал был положительно принят кинокритиками и номинировался на «Эмми» в пятнадцати номинациях (8 побед) и на три премии «Золотой глобус» (2 победы). За исполнение роли несчастной немки Мерил Стрип стала обладательницей первой премии «Эмми» в категории «Лучшая женская роль в мини-сериале или фильме»[22]. После возвращения из Германии, где проходили съёмки «Холокоста», Мерил обнаружила, что состояние Джона Казале сильно ухудшилось, и всё своё время до его смерти она провела с ним. Джон Казале скончался от рака лёгкого 12 марта 1978 года
В 1979 году Мерил Стрип появилась в трёх картинах: романтической комедии Вуди Аллена «Манхэттен», политическом триллере Джерри Шацберга «Соблазнение Джо Тайнена (англ.)русск.» и социальной драме Роберта Бентона «Крамер против Крамера». Все три фильма были очень хорошо приняты публикой и критиками и отмечены премиями. Последний фильм выдвигался в девяти номинациях на «Оскар» и победил в пяти из них, включая «Лучший фильм». За роль дизайнера Джоанны Крамер, судящейся с мужем из-за пятилетнего ребёнка, Мерил Стрип получила первую в жизни статуэтку на 52-й церемонии вручения[17]; кроме этого, Стрип стала лауреатом премии «Золотой глобус»[23]. Винсент Кэнби назвал игру Стрип «одной из наиболее важных за 1979 год»[24], а Дон Вилмотт счёл, что «именно этот фильм сделал из Мерил Стрип настоящую звезду» [25]. Примечательно, что при обсуждении сценария с продюсером Стэнли Джэффи, режиссёром Робертом Бентоном и партнёром по съёмочной площадке Дастином Хоффманом Стрип настаивала, чтобы её персонаж был ближе к реальным женщинам, которые сталкиваются с разводом и судом, и не был «слишком злым». Все присутствующие согласились с предложенным актрисой вариантом, и сценарий был заново переписан[26].
Второй «Оскар» и востребованность в Голливуде[править | править код]
После успеха на «Оскаре» Мерил Стрип стала целиком востребована в Голливуде и получала множество новых предложений о съёмках. Первой ролью актрисы 1980-х годов стала роль Сары Вудраф в мелодраме Карела Рейша «Женщина французского лейтенанта» по классическому роману Джона Фаулза. Вместе со Стрип играл тогда ещё начинающий актёр Джереми Айронс. Слаженная актёрская работа принесла Мерил Стрип первую премию BAFTA, второй «Золотой глобус» и третью номинацию на «Оскар», в которой актриса проиграла прославленной Кэтрин Хепбёрн, получившей рекордный 4-й «Оскар» в карьере
Мерил Стрип чудесна в роли Софи. Она не выглядит, не звучит и не воспринимается как та Мерил Стрип, которую мы видели ранее в фильмах «Охотник на оленей», «Манхэттен» или «Женщина французского лейтенанта». Что-то есть в ней здесь более колоритное; здесь она веселее и раскованнее, она лучится хорошим настроением и игривостью перед тем, как начать рассказывать Стинго о своём прошлом. В бруклинских сценах у Стрип очаровательный польско-американский выговор (это первый акцент, который мне хотелось обнять). В этом фильме она воплощает весь спектр человеческих эмоций — без всяких видимых усилий. Это одна из самых потрясающих актёрских работ, естественных и в то же время лишённых всякой наигранности, какие себе только можно представить.— Роджер Эберт[29]
По словам рецензента The New York Times, Джанет Маслин, Стрип достигла почти невозможного, воплотив героиню Стайрона достаточно убедительно для зрителя, но сохранив весь заложенный писателем масштаб персонажа[30]. Успех не оставил её и в следующей работе в байопике «Силквуд», где она исполнила роль активистки Карен Силквуд, работницы фабрики по очистке плутония, которая вступает в борьбу с администрацией, виновной во многих нарушениях технологии и, как следствие, в радиоактивном заражении сотрудников.
Мерил Стрип на 61-й церемонии вручения премии «Оскар» в 1989 годуВ 1985 году Мерил Стрип перевоплотилась в датскую баронессу Карен фон Бликсен-Финеке в драме Сидни Поллака «Из Африки». Фильм собрал хорошую кассу и множество кинопремий, в том числе семь «Оскаров» и три «Золотых глобуса»[31][32]. Сама Стрип номинировалась на обе премии и оба раза уступила — Джеральдине Пейдж и Вупи Голдберг соответственно[31][32]. Несмотря на большое количество номинаций, актёрские работы Роберта Редфорда и Мерил Стрип в основном негативно оценивались мировыми кинокритиками. Большинство из них сетовало на отсутствие «любовной химии» между актёрами, которая по сюжету должна была быть[33][34]. На протяжении следующих двух лет Стрип появилась в двух картинах с участием Джека Николсона — «Ревность» Майка Николса и «Чертополох» Эктора Бабенко.
Драма Фреда Скеписи «Крик в темноте» (1988) принесла актрисе новые номинации на «Оскар» и «Золотой глобус» и единственный в карьере приз за лучшую женскую роль Каннского киносмотра. Актриса проиграла «Оскар» Джоди Фостер и «Золотой глобус» Фостер, Сигурни Уивер и Ширли Маклейн[35][36]. Стрип сыграла Линди Чемберлейн (англ.)русск., осуждённую за убийство собственного ребёнка. Винсент Кэнби назвал игру Стрип «несравненной»[37]. С ним согласился и Роджер Эберт, добавив, что «Стрип сыграла рискованно, но уверенно»[38]. Два года спустя на широкие экраны кинотеатров вышла трагикомедия Майка Николса «Открытки с края бездны», в которой Стрип исполнила роль актрисы-наркоманки Сьюзан Вэйл. В очередной раз Стрип номинировалась на «Оскар» и «Золотой глобус», однако на обеих церемониях вручения статуэтки достались другим актрисам — Кэти Бэйтс и Джулии Робертс соответственно[39][40]. После выхода «Открыток» у актрисы были планы на создание фильма «Тельма и Луиза» вместе с подругой Голди Хоун, но из-за собственной беременности Стрип не смогла принять участие в проекте, и разработка картины отошла к Ридли Скотту[41].
Биограф Карен Холлингер описала 1990-е годы как «абсолютный спад популярности фильмов с участием Мерил Стрип»[42]. Первая половина 1990-х годов оказалась наиболее неудачной в карьере Мерил Стрип. Если за провальную комедию «Дьяволица» актриса выдвигалась на «Золотой глобус», то в дальнейшем неудачи преследовали Стрип по пятам. В первой половине 1990-х годов Стрип сыграла в таких провалившихся, по отзывам кинокритиков, картинах, как «Защищая твою жизнь» (1991), «Смерть ей к лицу» (1992), «Дом духов» (1993), «Дикая река» (1994). Единственным успешным проектом среди них была драма Клинта Иствуда «Мосты округа Мэдисон», в которой актриса перевоплотилась в добропорядочную итальянку Франческу Джонсон. Фильм Иствуда часто сравнивают с советской мелодрамой Татьяны Лиозновой «Три тополя на Плющихе»[43][44]. Роль Франчески Джонсон принесла Мерил Стрип уже стандартные номинации на премии «Оскар» и «Золотой глобус», и в очередной раз актриса уступила Сьюзан Сарандон и Шэрон Стоун соответственно[45][46]. Актёрская игра Стрип в этом фильме высоко оценивалась ведущими кинокритиками мира. Репортёр газеты The New York Times Джанет Маслин заявила, что «это лучшая роль Мерил Стрип за последние годы»; оставшись недовольным фильмом, критик San Francisco Chronicle Мик Ласаль высказался так:
«Мосты округа Мэдисон» принадлежат Стрип. Даже в такой недоделанной халтуре, как эта, — оказавшись в фильме, где ей не предлагается ничего иного, как ждать и удивляться, — она приковывает к себе всё внимание и кажется настоящей каждую минуту, проведённую на экране. С другой актрисой в главной роли «Мосты» вообще было бы невыносимо смотреть. В своём нынешнем виде картина обладает ценностью хотя бы потому, что здесь мы можем созерцать Стрип дольше, чем в любом другом фильме последних лет.— Мик Ласаль[47]
Ещё одной состоявшейся картиной 1990-х стала телевизионная драма Джима Абрахамса «Во первых не навреди (англ.)русск.», удостоившаяся положительных отзывов от кинокритиков. Кроме того, за исполнение роли любящей матери Лори Реймаллер Мерил Стрип номинировалась на премии «Золотой глобус» и «Эмми» в категории «Лучшая женская роль в мини-сериале или телефильме», однако уступила Элфри Вудард[48][49]. Успешными проектами Стрип конца 1990-х были «Комната Марвина» (номинация на «Золотой глобус»[50]) и «Истинные ценности» вместе с «Музыкой сердца» (номинации на «Оскар»[51][52], «Золотой глобус» и премию Гильдии киноактёров США[53][54] за оба фильма). В «Комнате Марвина» Стрип играет Ли, женщину, согласившуюся на трансплантацию костного мозга для родной сестры, в «Истинных ценностях» — смертельно больную мать семейства Галденов, а в «Музыке сердца» — одинокого школьного преподавателя Роберту Гуаспари, пытающуюся наладить собственную жизнь после измены мужа.
2000-е[править | править код]
2000-е годы начались для Мерил Стрип с озвучки Голубой Феи в научно-фантастической драме Стивена Спилберга «Искусственный разум». В том же году, после двадцатилетнего перерыва, Стрип вернулась на сцену нью-йоркского театра Delacorte (англ.)русск., где исполнила роль Ирины Николаевны Аркадиной в спектакле по пьесе Антона Чехова «Чайка». Режиссёром постановки выступил старый друг Стрип Майк Николс, которого актриса долгое время убеждала срежиссировать этот спектакль[55]. Постановка и актёрская работа Мерил Стрип удостоились положительных отзывов от прессы: репортёр The New York Times Бен Брэнтли сказал, что «Стрип нарисовала портрет комической жестокости и нежного понимания»[56].
Год спустя актриса приступила к работе над перевоплощением в журналистку Сьюзан Орлеан (англ.)русск. в трагикомедии Спайка Джонза «Адаптация», за роль которой Стрип получила четвёртую статуэтку премии «Золотой глобус», а также номинации на премии «Оскар» и BAFTA[57][58][59]. Стрип, описавшая сценарий картины как «один из наиболее интересных и неоднозначных сценариев … за последние годы»[60], сильно хотела сыграть в фильме перед тем, как её утвердили на эту роль[61]. Журналистка газеты Access Atlanta Элеанор Ринджел Гиллеспи сказала, что «Перевоплощение Стрип — одно из лучших в этом году. Она подвижна, элегантна и весела»[62], а Питер Рэйнер, критик газеты New York Movies, сказал, что «… Стрип ещё никогда не была такой открытой и чувственной, как здесь»[63].
В том же году Мерил Стрип появилась в драме Стивена Долдри «Часы», где её партнёрами по съёмочной площадке были Николь Кидман и Джулианна Мур. Фильм был отмечен большим числом кинонаград, а все три актрисы собрали «урожай» благоприятных отзывов критиков и «премию „Серебряный медведь“ за лучшую женскую роль» на 53-м Берлинском кинофестивале[64]. Персонаж Стрип — литературный редактор Кларисса Воган, занятая заботой об умирающем от СПИДа бывшем любовнике Ричарде. Актриса была выдвинута на премии «Золотой глобус» и BAFTA, однако на обеих церемониях вручения статуэтки достались её коллеге по фильму Николь Кидман[57][59]. Журналист газеты The Guardian Питер Брэдшоу своё мнение об актёрской игре Стрип высказал так:
Актёрская игра Стрип самая логически завершённая из всех трёх главных героинь, она вернулась к сложной роли, требующей зрелого мастерства. Подобные роли в прошлых голливудских фильмах вообще были её вотчиной. Издёрганная, рассеянная, мучимая страстью, которую она пытается выдать за сочувствие к другому человеку, она с тоскливым презрением к себе понимает, что её собственная жизнь утекла сквозь пальцы.— Питер Брэдшоу, [65]
Помимо Брэдшоу, положительное мнение об игре Стрип составили Патрик Нэш с сайта Three Movie Buffs («… Кидман и Стрип — блестящие актрисы»)[66], Ли Джонсон из журнала Hollywood («… Но это Стрип, которая без какой-либо помощи, вживается в своего персонажа настолько, что при малейшем движении вы видите, что это — Кларисса»)[67] и Питер Рэйнер из газеты New York Movies («Мерил Стрип показала хороший пробег в этом месяце: сначала „Адаптация“ …, а теперь „Часы“, где её чувствительность настолько выразительна, что вы чувствуете это, как будто она внутри вашей кожи»)[68].
В 2003 году Мерил Стрип была задействована в единственном проекте — мини-сериале Майка Николса «Ангелы в Америке», в котором актриса исполнила четыре разные роли — заботливую мать Ханны Питт, американскую шпионку Этель Розенберг, раввина Исидора Чемельвитца и ангела Австралии. За эти перевоплощения Стрип стала обладательницей второй статуэтки «Эмми»[69] и пятого «Золотого глобуса». Через год Стрип стала самой молодой женщиной за всю историю существования Американского института киноискусства, удостоенной почётной премии «за жизненные достоинства»[70]. Помимо зарубежных премий, в 2004 году Стрип была удостоена российской премии «Верю. Константин Станиславский» с формулировкой «за покорение вершин актёрского мастерства и верность принципам школы Константина Станиславского»[71]. Приз Мерил Стрип вручал праправнук Станиславского Александер Прайор. В том же году актриса появилась в политическом триллере Джонатана Демми «Маньчжурский кандидат» (номинации на «Золотой глобус» и BAFTA) и семейной комедии Брэда Силберлинга (англ.)русск. «Лемони Сникет: 33 несчастья».
Через два года Мерил Стрип предстала в образе Миранды Пристли, властного дизайнера и главного редактора журнала «Подиум» в комедии Дэвида Френкеля «Дьявол носит Prada» (2006), собравшей в прокате более 300 млн долларов. Прототипом Пристли был реально существующий модный редактор Анна Винтур, в связи с чем Стрип пыталась сделать своего персонажа соответствующим реальному образу. Специально для картины актриса даже села на диету и похудела на 10 килограммов[72]. Фильм был хорошо принят кинокритиками, которые отмечали также актёрскую игру Мерил Стрип. Роб Гонсальвес с сайта EFilmCritic.com сказал, что «Стрип — гораздо большая причина посмотреть фильм, чем все его составляющие», а Джо Лозито с сайта BigPictureBigSound.com высказал своё мнение так: «Мерил Стрип добавила эту роль в свой длинный список актёрских подвигов. Миранда получилась жалкой и чуткой»[73]. Роль Пристли принесла Стрип шестую статуэтку «Золотого глобуса» и номинации на премии «Оскар» и BAFTA[74][75][76].
Мерил Стрип, весь состав фильма «Мамма Mia!» и четыре члена группы ABBA на премьере в Швеции, (2008 год)В 2008 году режиссёр Филлида Ллойд начала подготовку к съёмкам мюзикла «Мамма миа!», на главную роль в котором пригласила Мерил Стрип. Персонаж Стрип — мать-одиночка Донна, одна воспитывавшая дочь Софи. Последняя решает найти своего отца, зная только, что он — кто-то из бывших возлюбленных Донны. Фильм собрал в прокате по всему миру 609 млн долларов, однако имел неоднозначные отзывы кинокритиков[77]. В картине Мерил Стрип неоднократно пела и после выхода фильма даже издала песенный альбом, за который номинировалась на премию «Грэмми»[78]. За исполнение роли Донны Стрип выдвигалась только на премию «Золотой глобус», однако статуэтка отошла к молодой актрисе Салли Хокинс[79]. Несмотря на это, критик журнала Slate Дана Стивенс назвала игру Стрип «энергичной»[80], а репортёр сайта FilmFreakCentral.com Уолтер Чоу, наоборот, порицал Мерил Стрип и сказал: «… Более вероятно, что инопланетные паразиты, высосавшие мозг Мерил Стрип, когда она соглашалась на эту роль, сделали то же и с моими глазами»[81].
Из последних проектов Мерил Стрип конца 2000-х:
2010-е: третий «Оскар» и новые проекты[править | править код]
В 2011 году, в драматическом байопике Филлиды Ллойд «Железная леди», Мерил Стрип сыграла премьер-министра Великобритании Маргарет Тэтчер. Несмотря на большинство отрицательных отзывов со стороны коллег Тэтчер и её сторонников, критики хвалили актёрскую игру Мерил Стрип. Журналист газеты The Daily Telegraph Дэвид Гриттен сказал, что «всевозможные награды и премии достанутся Стрип в этом году»[88]. Ксен Брукс, пишущий для газеты The Guardian, назвал игру Стрип «удивительной и безупречной»[88]. По словам самой баронессы Тэтчер, которая сначала отказывалась смотреть картину, мотивируя это тем, что из её карьеры сделали «своего рода развлечение», Мерил Стрип не смогла воплотить на экране реальный образ[89]. 15 декабря 2011 года Голливудская ассоциация иностранной прессы объявила номинантов на 69-ю церемонию вручения премии «Золотой глобус». За роль Тэтчер Стрип 26-й раз была номинирована на данную премию[90] и восьмой раз стала обладательницей статуэтки[91], а также получила вторую статуэтку премии BAFTA[92]. Актрисе также прочили номинацию на премию «Оскар»[93], на которую актриса в итоге выдвигалась, получив уже 17-ю номинацию на данную премию[94]. 26 февраля 2012 года Мерил Стрип стала обладательницей третьей статуэтки премии «Оскар», обойдя ближайшую соперницу Виолу Дэвис[95].
14 февраля 2012 года Мерил Стрип был вручён почетный приз Берлинского кинофестиваля — «Золотой медведь»[96][97]. При объявлении этой новости директор фестиваля Дитер Косслик (англ.)русск. сказал, что «Мерил Стрип — блестящая, уникальная актриса, которая с лёгкостью балансирует между драматическими и комедийными ролями»[96].
В этом же году в прокат вышли две картины с участием Стрип — комедия «Весенние надежды» режиссёра Дэвида Фрэнкеля, с которым актриса работала шестью годами ранее на съёмочной площадке «Дьявол носит Prada», и масштабный документальный проект «В Арктику 3D», где Стрип озвучила множество страниц закадрового текста. За участие в первой картине актрисе и её основному напарнику Томми Ли Джонсу прочили очередные номинации на «Оскар»[98], и хотя в шорт-лист Стрип не попала, она выдвигалась на другую премию — «Золотой глобус», 27-й раз в своей карьере[99].
«Кажется, что Мерил Стрип присоединяется к гонке за „Оскар“ каждый раз, когда появляется в [любом] фильме» — так начинает свою заметку о новой картине со Стрип «Август: Графство Осейдж» газета Daily Mail[100]. В драме режиссёра Джона Уэллса (англ.)русск. актриса исполнила роль матриарха большого семейства, собравшегося вместе на похоронах Беверли Уэстона — мужа героини Стрип. Помимо всех проблем, навалившихся на неё, женщина к тому же узнаёт, что больна раком[101]. Премьера ленты состоялась на международном кинофестивале в Торонто в сентябре 2013 года, где актёрская работа Стрип традиционно была встречена восторженными отзывами со стороны критиков[101]. Актриса была выдвинута на премии «Оскар»[102] и «Золотой глобус», однако на обеих церемониях она уступила Кейт Бланшетт и Эми Адамс соответственно.
В киноадаптации мюзикла «Чем дальше в лес» персонаж Мерил Стрип — ведьма, наложившая заклятие бездетности на пекаря и его жену. Чтобы вернуть себе былую красоту, она согласилась снять с них заклятие в обмен на 4 вещи[103][104]. После получения роли Стрип призналась, что нарушила своё правило «не играть ведьм», поскольку сочла проект Маршалла весьма заманчивым. В интервью она рассказывала: «Когда мне исполнилось 40 лет, в течение года я получала предложения сыграть трёх ведьм. И ничего другого. <…> Только ведьм. Я думала: „Боже, должен же быть другой путь“»[105]. Перевоплощение актрисы принесло ей уже привычное признание от кинокритиков и номинации на «Оскар» и «Золотой глобус»[106][107].
В 2015 году Стрип появилась в трагикомедии «Рики и Флэш», где она вновь сотрудничала с режиссёром Джонатаном Демми. В фильме Стрип предстала в весьма неожиданном образе — известной рок-звезды, получившей шанс вернуться к своей семье, от которой отдалилась ради карьеры[108]. Для этой роли актриса училась играть на гитаре[109]. Также этот фильм стал вторым в карьере Стрип, где она снималась со своей дочерью Мэми Гаммер[109]. За роль актрисе прочили номинацию на «Золотой глобус»[110][111]. Другим фильмом 2015 года с участием Мерил Стрип стала историческая драма «Суфражистка». В фильме актриса сыграла небольшую, но ключевую роль активистки Эммелин Панкхёрст, лидера британского движения суфражисток, которая помогала женщинам добиться избирательного права[112]. Хотя Стрип и получила высокие оценки за свою игру, она была подвергнута некоторой критике за противоречивую позицию во время маркетинга фильма[113].
В феврале 2016 года Стрип была председателем жюри 66-го Берлинского международного кинофестиваля[114]. Её единственным фильмом 2016 года стала биографическая трагикомедия «Флоренс Фостер Дженкинс». За роль оперной певицы с полным отсутствием музыкального слуха и голоса, мечтавшей выступать в Карнеги-холл[115], актриса номинировалась на «Золотой глобус» и BAFTA, а также юбилейный 20-й раз на «Оскар»[116][117][118]. Премию за фильм на церемонии «Золотого глобуса» она тогда не выиграла, однако была удостоена награды
Найкращі фільми з Меріл Стріп
Захоплюючі кінострічки за участі легендарної акторки.
articleContentМеріл Стріп — одна з найвідоміших американських акторок, яку заслужено називають найкращою кіноактрисою сучасності. На її рахунку десятки головних ролей у неймовірних стрічках, три «Оскари» та любов глядачів у всьому світі.
Сьогодні, 22 червня, акторка святкує свій 70-й день народження. До твоєї уваги 5 фільмів за участі Меріл Стріп, що захоплюють увагу з перших хвилин.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 5 фільмів із Джулією Робертс, які має подивитися кожен
Секретне досьє, 2017
Політична драма культового режисера Стівена Спілберга заснована на реальних подіях і розказує про розсекречені документи Пентагону і про реальну роль Америки у В’єтнамській війні. Оскароносним акторам Меріл Стріп й Тому Генксу дісталися ролі співробітників газети Washington Post.
Прості труднощі, 2009
Це романтична історія жінки (героїні Меріл Стріп), яка знову закохується у свого чоловіка. Через 10 років після розлучення вона відновлює стосунки зі своїм екс-чоловіком, у якого тепер є молода дружина Агнесса.
Джулі і Джулія, 2009
Кінострічка розповідає про секретарку Джулі Пауелл. Жінка протягом року намагається приготувати 524 страви за рецептами, які описані в книзі Джулії Чайлд «Як оволодіти мистецтвом французької кухні».
Мама міа!, 2008
Меріл Стріп виконала роль Донни — матері 20-річної Софі, що збирається вийти заміж. Донна виховувала доньку самостійно. Дівчина не знає, хто її батько і, знайшовши щоденник із особистими записами мами, вирішує написати листи її екс-коханцям.
Диявол носить Prada, 2006
Меріл Стріп втілилась у роль сильної й амбітної жінки-боса Міранди Прістлі, що наймає на роботу мрійницю Андреа. Дівчина хоче стати журналісткою і готова виконувати усі забаганки суворої керівниці одного з найвпливовіших модних журналів Нью-Йорку. Проте зовсім скоро Андреа зрозуміє, що починає забувати про своє особисте життя.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 5 фільмів для перегляду всією родиною
Меріл Стріп: 5 найкращих фільмів акторки
Стрічки, які змушують захоплюватися грою голлівудської акторки Меріл Стріп.
22 червня американській акторці Меріл Стріп виповнилося 68 років. Зірка Голлівуду зіграла у понад 80 фільмах, отримала вісім нагород Золотий глобус та 
5 найкращих фільмів Люка Бессонатри статуетки Оскар.
Меріл Стріп вважають однією із найкращих кіноактрис сучасності. Голівудська акторка працюєв театрі, кіно та на телебаченні. Фільми, де знімалася Стріп, беззаперечно стали улюбленими стрічками, які можна передивлятися знову і знову.
Щоб не пропустити вартісних фільмів з голлівудською актрисою, дивіться підбірку кращих стрічок з Меріл Стріп.
Залізна леді (2011)
5 кращих фільмів з Джулією РобертсБіографічний фільм розповідає про життя та політичне зростання однієї з найбільш впливових жінок Маргарет Тетчер. Роль прем’єр-міністра вважають однією з найбільш вдалих у кар’єрі Стріп.
Фільм приніс акторці Оскар, премію BAFTA та Золотий глобус за найкращу жіночу роль.
Мисливець для оленів (1978)
Військова драма про життя трьох друзів до і під час війни у В’єтнамі не залишить байдужим. На створення фільму надихнув роман Три товариші Е.М. Ремарка. Стрічка глибоко показує жахи війни та справжню дружбу у складні часи. Фільм отримав п’ять нагород Оскар.
Крамер проти Крамера (1979)
Що почитати на вихідних: улюблені книжки Валентини ХамайкоФільм-драма розкриває складнощі сімейного життя. Батько, який повністю присвятив себе роботі, не помічає проблем у власній родині. Матір (Меріл Стріп) не витримує постійної відсутності чоловіка і йде з сім’ї, залишивши його з маленьким сином.
За роль у стрічці Меріл Стріп була нагороджена премією Оскар за кращу жіночу роль другого плану.
Диявол носить Prada (2006)
Американська комедія розповідає історію дівчини з невеличкого міста, яка понад усе мріяла зробити кар’єру журналіста. Вона отримує посаду помічниці деспотичного редактора модного журналу, яку чудово вдалося зіграти Меріл Стріп.
Акторка була нагороджена Золотим глобусом за кращу жіночу роль.
З Африки (1985)
Романтична драма на основі автобіографічної книги розповідає історію забороненого кохання та особистої драми заміжньої жінки. Стрічка отримала сім нагород Оскар та Золотий глобус як найкращий фільм.
Мэрил Стрип
7,9 10 348 голосов348 голосов
Дата рождения: 22 июня 1949 (
рак)
Место рождения: г. Саммит, Нью-Джерси, США
Деятельность: актриса
Достижения: Обладательница трёх «Оскаров» и двух премий BAFTA. Всего в её карьере 17 номинаций на «Оскар» — больше, чем у любого другого актёра или актрисы в истории кинематографа.
Мерил Стрип начинала свою актёрскую карьеру в театре; в 1971 году она сыграла в спектакле по пьесе Тирсо де Молина «Севильский обольститель (англ.)русск.». Кинодебют Стрип состоялся в 1977 году с выходом на широкие экраны мелодрамы Фреда Циннеманна «Джулия». Первую номинацию на «Оскар» актриса получила за роль Линды в военной драме Майкла Чимино «Охотник на оленей», первую статуэтку — за роль супруги главного героя в социальной драме «Крамер против Крамера», вторую — за исполнение роли польской эмигрантки Софи Завитовски в драме «Выбор Софи», третью — за перевоплощение в премьер-министра Великобритании Маргарет Тэтчер в байопике «Железная леди».
Мерил Стрип начинала свою актёрскую карьеру в театре; в 1971 году она сыграла в спектакле по пьесе Тирсо де Молина «Севильский обольститель (англ.)русск.». Кинодебют Стрип состоялся в 1977 году с выходом на широкие экраны мелодрамы Фреда Циннеманна «Джулия». Первую номинацию на «Оскар» актриса получила за роль Линды в военной драме Майкла Чимино «Охотник на оленей», первую статуэтку — за роль супруги главного героя в социальной драме «Крамер против Крамера», вторую — за исполнение роли польской эмигрантки Софи Завитовски в драме «Выбор Софи», третью — за перевоплощение в премьер-министра Великобритании Маргарет Тэтчер в байопике «Железная леди».
Стрип — трёхкратная обладательница премий «Оскар» и Satellite Awards, двукратный лауреат премий BAFTA, Гильдии киноактёров США и «Эмми», восьмикратная обладательница премии «Золотой глобус» (с 26 номинациями; абсолютный рекорд за всю историю существования премии) и владелица именной звезды на Голливудской «Аллее славы».
Наиболее примечательные фильмы с участием Мерил Стрип — «Охотник на оленей» (1978), «Крамер против Крамера» (1979), «Выбор Софи» (1982), «Из Африки» (1985), «Мосты округа Мэдисон» (1995), «Адаптация» (2002), «Часы» (2002), «Дьявол носит Prada» (2006), «Мамма миа!» (2008), «Сомнение» (2008), «Джули и Джулия: Готовим счастье по рецепту» (2009) и «Железная леди» (2011).
Мерил Стрип начинала свою актёрскую карьеру в театре; в 1971 году она сыграла в спектакле по пьесе Тирсо де Молина «Севильский обольститель (англ.)русск.». Кинодебют Стрип состоялся в 1977 году с выходом на широкие экраны мелодрамы Фреда Циннеманна «Джулия». Первую номинацию на «Оскар» актриса получила за роль Линды в военной драме Майкла Чимино «Охотник на оленей», первую статуэтку — за роль супруги главного героя в социальной драме «Крамер против Крамера», вторую — за исполнение роли польской эмигрантки Софи Завитовски в драме «Выбор Софи», третью — за перевоплощение в премьер-министра Великобритании Маргарет Тэтчер в байопике «Железная леди».
Читать полностьюМеріл Стріп — Вікіпедія
| Меріл Стріп | ||||
|---|---|---|---|---|
| англ. Meryl Streep | ||||
 | ||||
| Меріл Стріп, друга половина 1970-х рр | ||||
| Ім’я при народженні | Мері Луіз Стріп | |||
| Народилася | 22 червня 1949(1949-06-22)[4][5][…](70 років) Самміт, Нью-Джерсі, США | |||
| Громадянство |  США | |||
| Релігія | атеїзм | |||
| Діяльність | кіноакторка, акторка театру, телеакторка, актор озвучування, акторка, кінопродюсерка | |||
| Alma mater | Коледж Вассараd (1971), Єльський університет (1975) і Єльська школа драми | |||
| Роки діяльності | з 1971 | |||
| Чоловік | Дон Гамер (з 1978) | |||
| Діти | 4 | |||
| Батьки | Mary Wilkinson Streepd | |||
| IMDb | nm0000658 | |||
| Автограф |  | |||
| Нагороди та премії | ||||
| Оскар(3), BAFTA(2), Еммі(3), Золотий глобус(9), SAG(2) | ||||
| Меріл Стріп на Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Ме́рі Луї́з «Ме́ріл» Стріп (англ. Mary Louise «Meryl» Streep, *22 червня 1949) — американська акторка, яка працює в театрі, на телебаченні та в кіно. Вона вважається однією з найкращих кіноактрис сучасної епохи.
Юність[ред. | ред. код]
Мері Луїз Стріп народилася 22 червня 1949 року в Самміті (штат Нью-Джерсі). Батько, Гаррі Вільям Стріп-молодший, — менеджер фармацевтичної компанії, мати Мері Вульф — художниця[7]. Крім Меріл, у родині зростали двоє її братів — Ден і Гаррі[8]. Родина належала до пресвітеріанської церкви, предки матері Меріл Стріп мали швейцарське, ірландське і британське громадянства, батька — нідерландське, його далекі предки були сефардами[9].
Все своє дитинство Меріл провела в боро Бернардсвілль[en], штат Нью-Джерсі, де навчалась у Вищій школі Бернардс[en][10]. 1971 року Стріп здобула ступінь бакалавра мистецтв за спеціалізацією «драма» в коледжі Вассар[en], де її викладачем недовгий час була актриса Джин Артур[11], і впродовж однієї чверті за обміном навчалася в Дартмутському коледжі[12]. Згодом акторка здобула ще й ступінь магістра образотворчого мистецтва[en] в Єльській школі драми[13]. Під час навчання в Єльській школі драми Стріп виконувала ролі різноманітних персонажів у місцевому театральному гуртку: від манірної Олени в шекспірівському «Сні в літню ніч» до 80-річної бабусі у виставі за п’єсою Крістофера Дюранга[en] і Альберта Іннаурато[en] «Ідіот Карамазов»[14].
Початок акторської кар’єри і перший «Оскар»[ред. | ред. код]
Стріп розпочала кар’єру на сцені в 1971 році в п’єсі «Плейбой із Севільї». Після закінчення Єльської школи драми Стріп переїхала до Нью-Йорка, де грала в різних театральних постановках, в тому числі в тих, що демонструвалися на Нью-Йоркському шекспірівському фестивалі[en][15] спектаклях «Генріх V», «Приборкання норовливої» з Раулем Хулією в головній ролі і «Міра за міру», де партнерами Стріп були Сем Уотерстон і Джон Казале, з яким у актриси незабаром розпочався роман[8]. У 1975 році Стріп не пройшла кастинг на головну жіночу роль у фільмі «Кінг-Конг». Продюсер Діно де Лаурентіс, обговорюючи Стріп зі своїм сином італійською, сказав: «Навіщо ти надіслав мені цю свиню? Ця жінка настільки потворна…» і був шокований, коли актриса відповіла йому тією ж мовою: «Мені дуже шкода, що я розчарувала вас»[16].
1977 року Меріл Стріп вперше з’явилася в повнометражному фільмі — мелодрамі Фреда Циннеманна «Джулія», в якій виконала невелику роль Енн-Марі. В цьому фільмі вона грала поряд із Джейн Фондою та Ванессою Редґрейв. Фільм був прихильно прийнятий світовими кінокритиками і здобув три «Оскари» на 50-й церемонії вручення[17]. Через рік Меріл погодилася на роль Лінди у військовій драмі Майкла Чіміно «Мисливець на оленів». Як пізніше зізнавалася Стріп, вона дала згоду зіграти у фільмі тільки через те, що одну з головних ролей в ньому виконував її коханий Джон Казале, вже смертельно хворий. Також в ньому грав Роберт де Ніро. Актриса не була зацікавлена в самій ролі і говорила, що «їм була потрібна дівчина між двома хлопцями, і нею стала я»[18]. Фільм став подією, він був номінований на дев’ять «Оскарів» і виграв п’ять з них, в тому числі і в категорії «Найкращий фільм»[19]. Сама Меріл Стріп висувалася в номінації «Найкраща жіноча роль другого плану», але програла Меггі Сміт[19]. Крім премії Кіноакадемії, Стріп номінувалася і на «Золотий глобус», проте знову програла, цього разу Даян Кеннон[20]. Завдяки фільму до Стріп швидко прийшов успіх, як серед критиків, так і з комерційної точки зору. У захват від гри Стріп прийшов кінокритик Дан Жарден, сказавши, що «…Стріп — найкраща акторка всіх часів. назавжди»[21]. З ним погодився Вінсент Кенбі (The New York Times): «Меріл Стріп, яку давно визнали за її перевтілення на сцені нью-йоркських театрів, показала приголомшливу акторську гру …»[22].
Меріл Стріп, 1979 рікТого ж року в мінісеріалі Марвіна Чомські[en]«Голокост» Стріп виконала роль німкені Інги Хельм, яка вийшла заміж за єврейського художника Карла Вайсса. Пізніше актриса зізналася: «Я погодилася через гроші. Я мала в них велику потребу і не приховую цього»[23]. Міні Серіал був позитивно визнаний кінокритиками і номінований на «Еммі» в п’ятнадцяти номінаціях (8 перемог) і три премії «Золотий глобус» (2 перемоги). За виконання ролі нещасної німкені Меріл Стріп стала володаркою першої премії «Еммі» в категорії «Найкраща жіноча роль в міні-серіалі або фільмі»[24]. Після повернення з Німеччини, де акторка знімалася в «Голокості», вона виявила, що стан Джона Казале сильно погіршився, й увесь свій час до його смерті доглядала за ним. Джон Казале помер від раку легенів 12 березня 1978 року[8].
1979 року Меріл Стріп з’явилася в трьох картинах: романтичній комедії Вуді Аллена «Мангеттен», політичному трилері Джеррі Шацберга «Спокушування Джо Тайнена[en]» і соціальній драмі Роберта Бентона «Крамер проти Крамера» з Дастіном Гофманом. Всі три фільми були дуже добре прийняті публікою і критиками і відзначені преміями. Останній фільм отримав дев’ять номінацій на «Оскар» і переміг у п’яти з них, включаючи «Найращий фільм». За роль дизайнера Джоани Крамер, яка судиться з чоловіком через п’ятирічну дитину, Меріл Стріп здобула першу в житті статуетку на 52-й церемонії вручення[19]; крім цього, Стріп стала лауреатом премії «Золотий глобус»[25]. Вінсент Кенбі назвав гру Стріп «однією з найбільш важливих за 1979 рік»[26], а Дон Вілмотт вважав, що «саме цей фільм зробив з Меріл Стріп справжню зірку»[27]. Примітно, що під час обговорення сценарію з продюсером Стенлі Джеффі, режисером Робертом Бентоном і партнером по знімальному майданчику Дастіном Хоффманом Стріп наполягала, щоб її героїня була ближчою до реальних жінок, які стикаються з розлученням і судом, і не була «занадто злою». Всі присутні погодилися з запропонованим актрисою варіантом, і сценарій заново переписали[28].
Другий «Оскар» і попит у Голлівуді[ред. | ред. код]
Після успіху на «Оскарі» Меріл Стріп стала користуватися попитом у Голлівуді й отримувати безліч нових пропозицій про зйомки. Першою роллю актриси у 1980-х роках стала роль Сари Вудраф в мелодрамі Карела Рейша «Жінка французького лейтенанта» за класичним романом Джона Фаулза. Разом зі Стріп грав тоді ще актор-початківець Джеремі Айронс. Злагоджена акторська робота принесла Меріл Стріп першу премію BAFTA, другий «Золотий глобус» і третю номінацію на «Оскар», в якій актриса програла прославленій Кетрін Гепберн, що здобула рекордний 4-й «Оскар» в кар’єрі[29]. 1982 року на екрани світових кінотеатрів вийшла драма Алана Пакули «Вибір Софії» (екранізації однойменного роману Вільяма Стайрона), в якій Меріл Стріп зіграла польку Софію Завістовську, яка пережила нацистську окупацію й емігрувала до США. У новому житті героїню Стріп переслідувало відчуття провини за загибель дітей у таборі (після прибуття туди німецькі солдати надали їй вибір: убити одразу сина або доньку) і за батька, який був переконаним антисемітом. Все це привело Софію до трагічного кінця. За виконання цієї ролі Меріл Стріп здобула другу статуетку премії «Оскар» і третій «Золотий глобус»[30][31]. Авторитетний кінокритик Роджер Еберт так висловив свою думку про акторську гру Стріп:
Меріл Стріп чудова в ролі Софії. Вона не виглядає, не звучить і не сприймається як та Меріл Стріп, яку ми бачили раніше у фільмах «Мисливець на оленів», «Мангеттен» або «Жінка французького лейтенанта». Щось є в ній тут більш яскраве; тут вона веселіша і розкутіша, вона випромінює хороший настрій і грайливість перед тим, як почати розповідати Стінго про своє минуле. У бруклінських сценах Стріп має чарівну польсько-американську вимову (це перший акцент, який мені хотілося обійняти). У цьому фільмі вона втілює увесь спектр людських емоцій — без будь-яких зовнішніх зусиль. Це одна з найбільш приголомшливих акторських робіт, природних і в той же час позбавлених будь-якої награності, які собі тільки можна уявити.
— Роджер Еберт[32]
За словами рецензента The New York Times, Джанет Маслін, Стріп досягла майже неможливого, втіливши героїню Стайрона досить переконливо для глядача, але зберігши весь закладений письменником масштаб персонажа[33]. Успіх не полишив її й у наступній роботі в біографічному фільмі «Сілквуд», де вона виконала роль активістки Карен Сілквуд, працівниці фабрики з очищення плутонію, яка вступає в боротьбу з адміністрацією, винною у багатьох порушеннях технології і, як наслідок, в радіоактивному зараженні співробітників.
Меріл Стріп на церемонії вручення премії «Оскар», 1989 рік1985 року Меріл Стріп перевтілилась в данську баронесу Карен фон Бліксен-Фінеке в драмі Сідні Поллака «З Африки». Фільм зібрав хорошу касу і безліч кінопремій, у тому числі сім «Оскарів» і три «Золотих глобуси»[34][35]. Сама Стріп номінувалася на обидві премії та обидва рази поступилася — Джеральдін Пейдж і Вупі Голдберг відповідно[34][35]. Попри велику кількість номінацій, світові критики переважно негативно сприйняли акторські роботи Роберта Редфорда. Більшість з них нарікали на відсутність «любовної хімії» між акторами, яка за сюжетом мала бути[36][37]. Впродовж наступних двох років Стріп з’явилася в двох не звернених до широкої публіки картинах за участю Джека Ніколсона — «Ревнощі» Майка Ніколса і «Будяк «Гектора Бабенка, у яких вона співала на екрані, вперше від часів телефільму «Секретна служба» (1977).
Драма Фреда Скепісі «Крик у темряві» (1988) принесла актрисі нові номінації на «Оскар» і «Золотий глобус» і єдиний в кар’єрі приз за найкращу жіночу роль Каннського кінофестивалю; актриса програла «Оскар» Джоді Фостер і «Золотий глобус» Фостер, Сіґурні Вівер і Ширлі Маклейн[38][39]. Стріп зіграла Лінді Чемберлен[en], засуджену за вбивство власної дитини[en], попри її твердження, що дитину викрала собака динго. Вінсент Кенбі назвав гру Стріп «незрівнянною»[40]; з ним погодився і Роджер Еберт, додавши, що «Стріп зіграла ризиковано, але впевнено»[41]. Два роки по тому на широкі екрани кінотеатрів вийшла трагікомедія Майка Ніколса «Листівки з краю безодні», в якій Стріп виконала роль актриси-наркоманки Сьюзан Вейл. Вчергове Стріп номінувалася на «Оскар» і «Золотий глобус», проте на обох церемоніях вручення статуетки дісталися іншим акторкам — Кеті Бейтс і Джулії Робертс відповідно[42][43]. Після виходу «Листівок» акторка планувала створити фільм «Тельма і Луїза» разом з подругою Голді Гоун, але через свою вагітність Стріп не змогла взяти участь у проекті, і розробка картини відійшла до Рідлі Скотта[44].
Біограф Карен Холлінгер описала 1990-ті роки як «абсолютний спад популярності фільмів за участю Меріл Стріп»[45]. Перша половина 1990-х років виявилася найбільш невдалою в кар’єрі Меріл Стріп. Якщо за провальну комедію «Дияволиця[en]» акторку висували на «Золотий глобус», то надалі невдачі переслідували Стріп по п’ятах. У першій половині 1990-х років Стріп зіграла в таких провальних, згідно з відгуками кінокритиків, картинах, як «Захищаючи твоє життя[en]» (1991), «Смерть їй личить» (1992), «Будинок духів[en]» (1993), «Дика річка[en]» (1994). Єдиним успішним проектом серед них була драма Клінта Іствуда «Мости округу Медісон», в якій актриса перевтілилася в добропорядну італійку Франческу Джонсон. Фільм Іствуда часто порівнюють з радянською мелодрамою Тетяни Ліознової «Три тополі на Плющисі»[46][47]. Роль Франчески Джонсон принесла Меріл Стріп вже стандартні номінації на премії «Оскар» і «Золотий глобус», і вчергове актриса поступилася Сьюзан Серендон і Шерон Стоун відповідно[48][49]. Акторську гру Стріп у цьому фільмі високо оцінили провідні кінокритики світу. Репортерка газети The New York Times Джанет Маслін заявила, що «це найкраща роль Меріл Стріп за останні роки»; залишившись незадоволеним фільмом, критик San Francisco Chronicle[en] Мік Ласаль висловився так:
«Мости округу Медісон» належать Стріп. Навіть у такій недоробленій халтурі, як ця, — опинившись у фільмі, де їй не запропоновано нічого іншого, як чекати і дивуватися, — вона приковує до себе всю увагу і здається справжньою кожну хвилину, проведену на екрані. З іншою актрисою в головній ролі «Мости» взагалі було б нестерпно дивитися. У своєму нинішньому вигляді картина має цінність хоча б тому, що тут ми можемо споглядати Стріп довше, ніж в будь-якому іншому фільмі останніх років.
— Мік Ласаль[50]
Ще однією стрічкою 90-х, що відбулася, стала телевізійна драма Джима Абрахамса «…Перше: не нашкодь[en]», яка здобула позитивні відгуки кінокритиків. Крім того, за виконання ролі люблячої матері Лорі Реймаллер Меріл Стріп номінувалася на премії «Золотий глобус» і «Еммі» в категорії «Найраща жіноча роль в міні-серіалі або телефільмі», однак поступилася Елфрі Вудард[en][51][52]. Успішними проектами Стріп кінця 90-х були «Кімната Марвіна» (номінація на «Золотий глобус»[53]) і «Справжні цінності» разом із «Музикою серця» (номінації на «Оскар»[54][55], «Золотий глобус» і премію Гільдії кіноакторів США[56][57] за обидва фільми). У «Кімнаті Марвіна» Стріп зіграла Лі, жінку, яка погодилася на трансплантацію кісткового мозку для рідної сестри, в «Справжніх цінностях» — смертельно хвору матір родини Галденів, а в «Музиці серця» — самотню шкільну вчительку Роберту Гуаспарі, яка намагається налагодити власне життя після зради чоловіка.
2000-ні[ред. | ред. код]
2000-ні роки почалися для Меріл Стріп з озвучування Блакитної Феї в науково-фантастичній драмі Стівена Спілберга «Штучний розум». Того ж року, після двадцятирічної перерви, Стріп повернулася на сцену нью-йоркського театру Делакорте[en], де виконала роль Ірини Миколаївни Аркадіної у виставі за п’єсою Антона Чехова «Чайка». Режисером постановки старий старий друг Стріп Майк Ніколс, якого актриса довгий час переконувала поставити цей спектакль[58]. Постановка і акторська робота Меріл Стріп удостоїлися позитивних відгуків від преси: репортер The New York Times Бен Брентлі сказав, що «Стріп зобразила портрет комічної жорстокості і ніжного розуміння»[59].
Рік по тому актриса приступила до роботи над перетворенням у журналістку Сьюзан Орлеан[en] у трагікомедії Спайка Джонза[en]«Адаптація», за роль якої Стріп отримала четверту статуетку премії «Золотий глобус», а також номінації на премії «Оскар» і BAFTA[60][61][62]. Стріп описала сценарій картини як «один з найбільш цікавих і неоднозначних сценаріїв … за останні роки»[63] і вкрай хотіла зіграти у фільмі перед тим, як її затвердили на цю роль[64]. Журналістка газети Access Atlanta Елеанор Рейнджел Гіллеспі сказала, що «Перевтілення Стріп — одне з найкращих цього року. Вона рухлива, елегантна і весела»[65], а Пітер Рейнер, критик газети New York Movies, сказав, що «… Стріп ще ніколи не була такою відкритою і чуттєвою, як тут»[66].
Того ж року Меріл Стріп з’явилася в драмі Стівена Долдрі[en]«Години», де її партнерами по знімальному майданчику були Ніколь Кідман і Джуліанн Мур. Фільм здобув велику кількість кіновинагород, а всі три акторки зібрали «урожай» схвальних відгуків критиків і спільну премію «Срібний ведмідь найкращій акторці» на 53-му Берлінському кінофестивалі[67]. Персонаж Стріп — літературний редактор Кларисса Воган, зайнята турботою про колишнього коханця Річарда, який вмирає від СНІДу. Акторку висували на премії «Золотий глобус» і BAFTA, однак на обох церемоніях вручення статуетки дісталися її колезі по фільму Ніколь Кідман[60][62]. Журналіст газети The Guardian Пітер Бредшоу свою думку про акторську гру Стріп висловив так:
Акторська гра Стріп найбільш логічно завершена з усіх трьох головних героїнь, вона повернулася до складної ролі, що вимагає зрілої майстерності. Подібні ролі в минулих голлівудських фільмах взагалі були її вотчиною. Нервово виснажена, розсіяна, змучена пристрастю, яку вона намагається видати за співчуття до іншої людини, вона з тужливим презирством до себе розуміє, що її власне життя витекло крізь пальці.
— Пітер Бредшоу, [68]
Крім Бредшоу, позитивну думку про гру Стріп залишили Патрік Неш з сайту Three Movie Buffs («… Кідман і Стріп — блискучі акторки»)[69], Лі Джонсон з журналу Hollywood («… Але це Стріп, яка без будь-якої допомоги, вживається у свого персонажа настільки, що за найменшого руху ви бачите, що це — Кларисса»)[70] і Пітер Рейнер з газети New York Movies («Меріл Стріп показала хороший пробіг у цьому місяці: спочатку „Адаптація“…, а тепер „Години“, де її чутливість настільки виразна, що ви відчуваєте це, як ніби вона всередині вашої шкіри»)[71].
У 2003 році Меріл Стріп взяла участь у єдиному проекті — міні-серіалі Майка Ніколса «Янголи в Америці[en]», в якому акторка виконала чотири різні ролі — турботливої матері Ганни Пітт, американської шпигунки Етель Розенберг, рабина Ісидор Чемельвітц і янгола Австралії. За ці перевтілення Стріп стала володаркою другої статуетки «Еммі»[72] і п’ятого «Золотого глобуса». Через рік Стріп стала наймолодшою жінкою за всю історію існування Американського інституту кіномистецтва, яка здобула почесну премію «за життєві гідності»[73]. Того ж року акторка з’явилася в політичному трилері Джонатана Деммі «Маньчжурський кандидат» (номінації на «Золотий глобус» і BAFTA), а також сімейній комедії Бреда Сілберлінга[en]«Лемоні Снікет: 33 нещастя».
Через два роки Меріл Стріп постала в образі Міранди Прістлі, владної дизайнерки і головної редакторки журналу «Подіум» у комедії Девіда Френкеля «Диявол носить Прада» (2006), що зібрала в прокаті понад 300 млн доларів. Прототипом Прістлі була редакторка Анна Вінтур, яка дійсно існувала, у зв’язку з чим Стріп намагалася зробити свою героїню наближеною до справжнього образу; спеціально для картини актриса навіть сіла на дієту і схудла на 10 кілограмів[74]. Фільм добре прийняли кінокритики, які відзначали також акторську гру Меріл Стріп. Роб Гонсальвес з сайту EFilmCritic.com сказав, що «Стріп — набагато більша причина подивитися фільм, ніж всі його складові», а Джо Лозіто з сайту BigPictureBigSound.com висловив свою думку так: «Меріл Стріп додала цю роль до свого довгого списку акторських звитяг. Міранда вийшла ганебною і чуйною»[75]. Роль Прістлі принесла Стріп шосту статуетку «Золотого глобуса», а також номінації на премії «Оскар» та BAFTA[76][77][78].
Меріл Стріп, увесь склад фільму «Мамма міа!» і чотири учасники гурту ABBA на прем’єрі, Швеція, 2008 рік2008 року режисерка Філліда Ллойд розпочала підготовку до зйомок мюзиклу «Мамма Міа!», На головну роль в якому запросила Меріл Стріп. Персонаж Стріп — матір-одиначка Донна, яка виховувала дочку Софі одна. Софі вирішує знайти свого батька, знаючи лише, що він — хтось із колишніх коханих Донни. Фільм зібрав у прокаті по всьому світі $ 609 млн, проте мав неоднозначні відгуки кінокритиків[79]. У картині Меріл Стріп неодноразово співала й після виходу фільму навіть видала пісенний альбом, за який номінувалася на премію «Греммі»[80]. За виконання ролі Донни її висували лише на премію «Золотий глобус», проте статуетка відійшла до молодої акторки Саллі Хокінс[81]. Попри це, критикиня журналу Slate Дана Стівенс назвала гру Стріп «енергійною»[82], а репортер сайту FilmFreakCentral.com Волтер Чоу, навпаки, докоряв Меріл Стріп і сказав: «… Ймовірніше, що інопланетні паразити, які висмоктали мозок Меріл Стріп, коли вона погоджувалася на цю роль, зробили те саме і з моїми очима»[83].
З останніх проектів Меріл Стріп кінця 2000-х:
2010-ті: третій «Оскар»[ред. | ред. код]
2011 року, в драматичному біографічному фільмі Філліди Ллойд «Залізна леді», Меріл Стріп зіграла прем’єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер. Попри більшість негативних відгуків колег Тетчер і її прихильників, критики хвалили акторську гру Меріл Стріп. Журналіст газети The Daily Telegraph Девід Грітті сказав, що «всі можливі нагороди і премії дістануться Стріп цього року»[90]. Ксен Брукс, який пише для газети The Guardian, назвав гру Стріп «дивовижною і бездоганною»[90]. За словами самої баронеси Тетчер, яка спочатку відмовилася дивитися картину, мотивуючи це тим, що з її кар’єри зробили «своєрідну розвагу», Меріл Стріп не змогла втілити на екрані реальний образ[91]. 15 грудня 2011 року Голлівудська асоціація іноземної преси оголосила номінантів на 69-ту церемонію вручення премії «Золотий глобус»; за роль Тетчер Стріп удвадцятьшосте номінували на цю премію[92] і увосьме стала володаркою статуетки[93], а також здобула другу статуетку премії BAFTA[94]. Акторці також пророкували номінацію на премію «Оскар»[95], на яку акторку зрештою висунули, вже всімнадцяте для неї[96]. 26 лютого 2012 року Меріл Стріп утретє стала володаркою премії «Оскар», обійшовши найближчу суперницю Віолу Девіс[97].
14 лютого 2012 року Меріл Стріп здобула почесний приз Берлінського кінофестивалю — «Золотий ведмідь»[98][99]. Під час оголошення цієї новини директор фестивалю Дітер Косслік сказав, що «Меріл Стріп — блискуча, унікальна акторка, яка з легкістю балансує між драматичними і комедійними ролями»[98].
Того ж року в прокат вийшли дві картини за участю Стріп — комедія «Весняні надії» режисера Девіда Френкеля, з яким акторка працювала шістьма роками раніше на знімальному майданчику «Диявол носить Prada», і масштабний документальний проект «У Арктику 3D «, де Стріп озвучила багато сторінок закадрового тексту. За участь в першій акторці та її основному напарнику Томмі Лі Джонсу пророкували чергові номінації на премію «Оскар»[100], і хоча до шорт-листа Стріп не потрапила, роль принесла їй 27-му номінацію на «Золотий глобус»[101].
«Здається, що Меріл Стріп приєднується до перегонів за „Оскар“ кожного разу, коли з’являється в [будь-якому] фільмі» — так починає свою замітку про нову картину зі Стріп «Серпень: Графство Осейдж» газета Daily Mail[102]. У драмі режисера Джона Веллса[en] акторка виконала роль Матріарха великого сімейства, що зібралося разом на похоронах Беверлі Вестона — чоловіка героїні Стріп. Крім всіх проблем, що навалилися на неї, жінка до того ж дізнається, що хвора на рак[103]. Прем’єра стрічки відбулася на міжнародному кінофестивалі в Торонто у вересні 2013 року, де акторську роботу Стріп традиційно зустріли захопленими відгуками критики[103]. Акторку висунули на премію «Оскар»[104] і «Золотий глобус», проте на обох церемоніях її обійшли Кейт Бланшетт і Емі Адамс відповідно.
У фільмі «У темному-темному лісі» персонаж Меріл Стріп — відьма, яка наклала закляття бездітності на пекаря і його дружину. Щоб повернути собі колишню красу, вона згодна зняти закляття в обмін на 4 речі[105][106]. Після отримання ролі Стріп зізналася, що порушила своє правило «не грати відьом», оскільки їй здався проект Маршалла вельми привабливим. В інтерв’ю вона розповідала: «Коли мені виповнилося 40 років, упродовж року я отримала пропозиції зіграти трьох відьом. І нічого іншого. <…> Лише відьом. Я думала: „Боже, має ж бути інший шлях“»[107]. Перевтілення акторки принесло їй вже звичне визнання від кінокритиків і номінації на «Оскар» і «Золотий глобус»[108][109].
Особисте життя та діяльність поза кінематографом[ред. | ред. код]
Меріл Стріп була заручена з актором Джоном Казале від 1976 року аж до його смерті від раку легень у березні 1978[110]. Того ж року акторка вийшла заміж за скульптора Дона Гаммера[en], від якого у неї четверо дітей: Генрі «Хенк» Вулф Гаммер (нар. 13 листопада 1979), Мемі Гаммер (нар. 3 серпня 1983), Грейс Гаммер (нар. 9 травня 1986) і Луїза Джекобсон Гаммер (нар. 12 червня 1991). Мемі і Грейс стали акторками, Хенк — музикант, який виступає під ім’ям Генрі Вулф[111].
На питання, чи дотримується Стріп релігії, сама актриса відповіла: «Я не дотримуюся ніякої доктрини. Я не належу до церкви, храму, синагоги або ашраму. Але я не виключаю можливості існування Бога. У мене є відчуття того, що я повинна робити світ кращим. Звідки ж воно взялося?»[112].
У 2001 році Меріл Стріп спільно з Ліамом Нісоном вела Нобелівський концерт[113]. 2010 року увійшла до складу Американської академії мистецтв та літератури і була удостоєна почесного звання доктора мистецтвознавства в Гарвардському університеті[114][115]. Крім цього, Меріл Стріп є оратором Національного музею жіночої історії, у який внесла значну суму грошей і де вела численні заходи[116].
У 2017 році Меріл Стріп приєдналась до акції #FreeSentsov з вимогою звільнити кримського політв’язня Олега Сенцова[117].
Загалом Меріл Стріп отримала за свою роботу три «Оскари», приз Каннського кінофестивалю, дві премії Гільдії акторів кіно, чотири номінації на премію «Греммі», чотири премії «Еммі», дві премії БАФТА та номінацію на премію «Тоні». На премію «Оскар» її номінували 20 разів, більше, ніж будь-кого із акторів чи акторок. Вона отримала 6 премій «Золотий глобус», стільки ж як Анжела Лансбері та Джек Ніколсон. На цю премію Стріп номінували рекордні 30 разів, що б’є попередній рекорд (22 рази), який належав Джеку Леммону. Стріп належить до жменьки акторів, які зуміли отримати чотири основі премії у світі кіномистецтва: «Оскар», «Золотий глобус», премію Гільдії акторів кіно та БАФТА.
Як кіноакторка[ред. | ред. код]
Меріл Стріп про фільм «Секретне досьє» | Vogue Ukraine
12 січня у прокат виходить фільм Стівена Спілберга «Секретне досьє». Меріл Стріп зіграла в ньому видавця Washington Post Кетрін Грем — жінку, яка змінила хід історії.
«Є історії, які ніяк не виходять у тебе з голови, і це була одна з них, — розповідає Стівен Спілберг. — Ставши першою жінкою — видавцем великої газети, Грем встановила нові стандарти для жінок по всьому світу. Вона перша зі свого покоління показала, що перед обличчям величезної небезпеки не можна залишатися байдужим. Думка, яка актуальна і донині».
Мэрил Стрип, Стивен Спилберг и Том Хэнкс на съемках фильмаГрем, з якої ми були знайомі протягом 20 років, завжди любила ризик. За бездоганною зовнішністю, манерами і нарядами від Оскара де ла Ренти ховався невгамовний азарт, який вона успадкувала від батька — Юджина Мейєра. Після закінчення Чиказького університету вона влаштувалася в Сан-Франциско репортером в одну з газет. Висока, незграбна, вічна мішень для критики холодної і егоцентричної матері — ніхто і подумати не міг, що Кетрін чекає велике майбутнє. Коли Філ Грем, бідний, але нескінченно чарівний клерк з Верховного суду, вже на другому побаченні зробив їй пропозицію руки і серця, вона погодилася. Поки Кетрін займалася вихованням чотирьох дітей, чоловік став головою правління газети Washington Post, якою до цього керував його тесть. Через кілька років після смерті чоловіка за кермом газети опинилася сама Кетрін.
Коли Спілберг задумав фільм, він одразу вирішив, що Грем буде грати Меріл Стріп. Ролі впливових особистостей — улюблена справа триразової власниці «Оскара». Маргарет Тетчер в «Залізній леді», знаменита письменниця Джулія Чайлд в «Джулі і Джулії», головний редактор Vogue в «Диявол носить Prada», Еммелін Панкхерст, лідер суфражисток у «Суфражистці» — для Меріл Стріп немає нічого неможливого. До того ж актриса відома своєю активною громадською позицією.
«На жаль, у світі мало що змінилося з 1970-х років, — розмірковує Меріл Стріп. — Ми говоримо про гендерну рівність, але насправді — у політиці і економіці, на керівних посадах — у чоловіків і жінок немає паритету. Я багато говорю про це з молодими дівчатами; це одна з причин, з якої я погодилася на цю роль».
У кінці 1960-х Кетрін Грем запросила на роботу Бена Бредлі — голову вашингтонського відділення Newsweek (у фільмі його грає Том Генкс). Їхній союз став найдинамічнішим і найяскравішим в історії сучасної журналістики. З солідної газети Бредлі зробив культове видання, з яким довелося рахуватися.
Коли у 1971 році Кетрін вирішила всупереч постанові суду опублікувати документи Пентагону, які потрапили їй до рук (в яких серед іншого йшлося про секретні операції уряду США у В’єтнамі), вона опинилася під жорстоким тиском. За збігом обставин, саме на цей тиждень було заплановано розміщення акцій The Washington Post на біржі, і не було ніяких гарантій, що поручителі підтримають Грем в її рішенні піти наперекір волі суду. І все ж Кетрін вирішила ризикнути. Вона розуміла: щоб зберегти дух газети, що належала її сім’ї, їй доведеться поставити на карту все. Саме на цьому конфлікті побудований сюжет фільму Спілберга.
Том Хэнкс и Стивен Спилберг«Відлуння того вчинку доходить до нас і сьогодні, — вважає Спілберг. — Він багато у чому сформував принципи сучасного журналістського розслідування». Той момент став переломним для Кетрін Грем, її газети і свободи преси в Америці. Верховний суд в кінцевому підсумку підтримав її рішення. Грем відстояла право — і борг — новинних організацій інформувати громадськість про закулісні ігри чиновників.
Меріл Стріп перед зйомками «Секретного досьє» розповіла мені, що тільки закінчила слухати запис мемуарів у виконанні самої Грем. «Я заворожена її енергією, розумом, добротою, гумором і скромністю, — зізналася актриса, — якостями, яких сьогодні нам так не вистачає». Спостерігаючи за Меріл в ролі Кетрін під час зйомок в Брукліні павільйоні, Річард Коен, колишній редактор Грем, був вражений, як точно Стріп вжилася в образ своєї героїні. Йому навіть на мить здалося, ніби він опинився в минулому. «Після зйомки, — згадує Коен, — я підійшов до Меріл і жартома попросив надбавки до платні. «І не мрій», — відрізала вона. Точнісінько, як місіс Грем».
Текст: Кеті Мартон
Фото: Annie Leibovitz
Читайте також:
Пижамная вечеринка: одеться как в кино
Кінознавці назвали кращі фільми Меріл Стріп / НВ
Редакція видання Vulture опублікувала рейтинг кращих фільмів оскароносної Меріл Стріп
Кінознавці і критики вважають Стріп однією з найвидатніших актрис сучасності. Вона — дев’ятикратна володарка премії Золотий Глобус, триразова володарка Оскара і 20-кратна номінантка на Оскар — це більше, ніж у будь-якого актора або актриси за всю історію кінематографа.
Проаналізувавши всі її фільми, кінознавці видання склали свій список кращих.
Вибір Софі (1982)
Екранізація однойменного роману У. Стайрона про жінку з Польщі, яка втратила в нацистському таборі чоловіка і дітей і намагається знайти сили, щоб продовжувати жити в післявоєнній ситій і благополучній Америці.
Адаптація (2002)
Взявшись за адаптацію книги журналістки Сьюзен Орлеан «Викрадач орхідей», знаменитий сценарист Чарлі Кауфман опиняється в душевному та творчому глухому куті. Дивні почуття, які заволоділи ним, заважають йому працювати. Але одного разу Чарлі вирішує описати в сценарії все, що відбувається з ним. Незабаром автор зауважує, що дійсність і вигадка починають переплітатися найбільш химерним і несподіваним чином.
Мисливець на оленів (1978)
Фільм про трьох американців російського походження, їх життя до, під час і після війни у В’єтнамі.
Захищаючи твоє життя (1991)
Що відбувається з нами після того, як ми вмираємо? Чіткої відповіді не дасть ніхто. Тим більше, що це питання найменше цікавило нашого героя, Деніела Міллера, коли він вальяжно колесив по бульвару Лос-Анджелеса на своєму новенькому «БМВ», слухаючи, як Барбара Стрейзанд співає про те, що «щось гряде».
Сілквуд (1983)
Штат Оклахома, початок 70-х. Карен Сілквуд, працівниця фабрики з очищення плутонію, вступає в боротьбу з адміністрацією, винуватою у багатьох порушеннях технології і, як наслідок, в радіоактивному зараженню співробітників.
Крамер проти Крамера (1979)
Тед Крамер, цілком присвятивши себе кар’єрі, не помічає того, що відбувається у власній родині. Тому від нього йде дружина, залишивши невдаху батька піклуватися про шестирічного сина.
Мости округу Медісон (1995)
Франческа — дружина американського фермера і мати двох дітей. Вона родом з Південної Італії, де її романтичним мріям не судилося збутися. Несподівано в її монотонне життя втручається доля: зустріч з Робертом. Роберт — вільний фотограф, він давно вже звик жити один. Але ця зустріч змінює і його долю. Вони пристрасно закохалися один в одного. На цю любов, про яку вони мріяли все життя, їм відпущено всього 4 дні.
Секретне досьє (2017)
Історія Кетрін Грем, першої жінки-видавця газети «Вашингтон пост», і редактора Бена Бредлі. Вони вступають в гонку з «Нью-Йорк таймс» за право пролити світло на державні таємниці, що ховалися більше 30 років. Журналістам доведеться подолати свої проблеми і ризикнути кар’єрою і свободою, щоб світ дізнався правду.
Диявол носить Prada (2006)
Провінційна дівчина Енді мріє стати журналісткою. Після закінчення університету вона отримує посаду помічниці всесильної Міранди Прістлі, деспотичного редактора одного з найбільших нью-йоркських журналів мод. Енді завжди мріяла про таку роботу, не знаючи на те, з яким нервовим напруженням це буде пов’язано…
Джулі і Джулія (2009)
Фільм розповість про секретарку Джулі Пауелл — протягом року намагається приготувати 524 страви за рецептами, які описані в книзі Джулії Чайлд «Як оволодіти мистецтвом французької кухні». Всі свої перемоги і поразки на кулінарному фронті дівчина описувала в блозі.
Слідкуйте за найцікавішими новинами розділу НВ STYLE в Facebook
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
