Маленькие женщины — билеты онлайн на фильм на KINOafisha.ua!
Історія родини
Невідомо – це ціна чи винагорода?
«Маленькі жінки»
Так, майже кожна людина живе надією на родинне щастя, виплекати якого, чесно є природнім бажанням. Звісно, в цьому плані ми цікавимось і історіями, які дарують нам книжки, кіно, а подекуди…
Історія родини
Невідомо – це ціна чи винагорода?
«Маленькі жінки»
Так, майже кожна людина живе надією на родинне щастя, виплекати якого, чесно є природнім бажанням. Звісно, в цьому плані ми цікавимось і історіями, які дарують нам книжки, кіно, а подекуди — й музика. Деякі історії стали класичними й вічними – наприклад, як восьма (!) екранізація роману Луіза Мей Олкотт «Маленькі жінки», поставлену режисеркою Грета Гервіг, яка його сценарно переосмислила з власного погляду.
Сюжет обертається навколо долі чотирьох сестер родини Марч – Джо, Мег, Емі та Бет, та їх матері – Мармі (Лора Дерн). Кожна дівчина має свої уподобання, вони різні за своїми мріями, сперечаються – проте завжди готові прийти одна одній на виручку. Через їх долі розкривається період закінчення Громадянської Війни у США, та спроби жінки зайняти своє місце в суспільстві.
Так, ця стрічка тепла, ця стрічка – душевна. Чудові костюми, декорації, музика – вони не тільки насичені, різноманітні, неймовірні за рівнем виконання, вони дозволяють навіть при самому жіночному характері стрічки відчути сентиментальний настрій і глядачу-чоловіку, — хоча все-таки це жіночий фільм. Загалом, автори не займались глобальними експериментами – проте основні канони (а це ще глибоко американський фільм) були зреалізовані на відмінно.
Гра акторів. Загалом, тут поціновувачі роману і знавці його кіновтілень іноді порівнюють його з минулими екранізаціями – і, скажімо, не в прямо захопливому контексті: від того факту, що героїнь грають вже далеко не дівчата, до Тімоті Шаламе якого у ролі Теодора Лоренса порівнюють не в кращому напрямі з іншими акторами; до претензій в плані інтерпретації самої історії. На щастя, це мій був перший перегляд – і він мені припав до душі. Сірша Ронан втілила експресивну письменницю Джо Марч, від імені якої і йде розповідь, Емма Вотсон – Мег, Флоренс П‘ю – художницю Емі, а Елайза Сканлен – Бет; так в кожної з героїнь є свої амбіції, проте на ринзі життя не кожна реалізує їх, знайшовши щось інше… Героїні не стикаються з непереборними бар‘єрами соціального плану, і ми скоріше насолоджуємось цим все-таки більш ідилічним світом, аніж їх пригодами… Також слід відмітити і зіграний акторський склад акторів «другого плану».
Недзельницький Андрій
Історія родини
Невідомо – це ціна чи винагорода?
«Маленькі жінки»
Так, майже кожна людина живе надією на родинне щастя, виплекати якого, чесно є природнім бажанням. Звісно, в цьому плані ми цікавимось і історіями, які дарують нам книжки, кіно, а подекуди…
Рецензия была полезной?
Читать полностьюМеріл Стріп
7,9 10 348 голосів348 голосів
Дата народження: 22 червня 1949 (
рак)Місце народження: м. Саміт, Нью-Джерсі, США
Діяльність: актриса
Досягнення: Володарка трьох «Оскарів» і двох премій BAFTA. Всього в її кар’єрі 17 номінацій на «Оскар» — більше, ніж у будь-якого іншого актора або актриси в історії кінематографа.
Меріл Стріп починала свою акторську кар’єру в театрі; в 1971 році вона зіграла у виставі за п’єсою Тірсо де Моліна «Севільський звабник». Кінодебют Стрип відбувся в 1977 році з виходом на широкі екрани мелодрами Фреда Циннеманна «Джулія». Першу номінацію на «Оскар» актриса отримала за роль Лінди у військовій драмі Майкла Чіміно «Мисливець на оленів», першу статуетку за роль дружини головного героя в соціальній драмі «Крамер проти Крамера», другу — за виконання ролі польської емігрантки Софі Завитовски в драмі «Вибір Софі», третю — за перевтілення у прем’єр-міністра Великобританії Маргарет Тетчер в байопіку «Залізна леді».
Стрип — триразова володарка премій «Оскар» і Satellite Awards, дворазовий лауреат премій BAFTA, Гільдії кіноакторів США і «Еммі», восьмиразова володарка премії «Золотий глобус» (з 26 номінаціями; абсолютний рекорд за всю історію існування премії) та власниця іменної зірки на Голлівудській «Алеї слави».
Меріл Стріп починала свою акторську кар’єру в театрі; в 1971 році вона зіграла у виставі за п’єсою Тірсо де Моліна «Севільський звабник». Кінодебют Стрип відбувся в 1977 році з виходом на широкі екрани мелодрами Фреда Циннеманна «Джулія». Першу номінацію на «Оскар» актриса отримала за роль Лінди у військовій драмі Майкла Чіміно «Мисливець на оленів», першу статуетку за роль дружини головного героя в соціальній драмі «Крамер проти Крамера», другу — за виконання ролі польської емігрантки Софі Завитовски в драмі «Вибір Софі», третю — за перевтілення у прем’єр-міністра Великобританії Маргарет Тетчер в байопіку «Залізна леді».
Стрип — триразова володарка премій «Оскар» і Satellite Awards, дворазовий лауреат премій BAFTA, Гільдії кіноакторів США і «Еммі», восьмиразова володарка премії «Золотий глобус» (з 26 номінаціями; абсолютний рекорд за всю історію існування премії) та власниця іменної зірки на Голлівудській «Алеї слави».
Найбільш примітні фільми з участю Меріл Стріп — «Мисливець на оленів» (1978), «Крамер проти Крамера» (1979), «Вибір Софі» (1982), «З Африки» (1985), «Мости округу Медісон» (1995), «Адаптація» (2002), «Годинник» (2002), «Диявол носить Prada» (2006), «Мамма міа!» (2008), «Сумнів» (2008), «Джулі і Джулія: Готуємо щастя за рецептом» (2009) і «Залізна леді» (2011).
Меріл Стріп починала свою акторську кар’єру в театрі; в 1971 році вона зіграла у виставі за п’єсою Тірсо де Моліна «Севільський звабник». Кінодебют Стрип відбувся в 1977 році з виходом на широкі екрани мелодрами Фреда Циннеманна «Джулія». Першу номінацію на «Оскар» актриса отримала за роль Лінди у військовій драмі Майкла Чіміно «Мисливець на оленів», першу статуетку за роль дружини головного героя в соціальній драмі «Крамер проти Крамера», другу — за виконання ролі польської емігрантки Софі Завитовски в драмі «Вибір Софі», третю — за перевтілення у прем’єр-міністра Великобританії Маргарет Тетчер в байопіку «Залізна леді».кращі фільми з її участю, Обозреватель
У п’ятницю, 22 червня свій день народження святкує культова голлівудська актриса, продюсер, володарка багатьох престижних кінонагород Меріл Стріп. Їй виповнюється 69 років.
Зірка була визнана кінознавцями і критиками однієї з найвидатніших актрис сучасності. Фільми з її участю пробирає до глибини душі і міцно врізаються в пам’ять глядачів.
OBOZREVATEL пропонує дізнатися 8 фільмів, які відіграли провідну роль в кар’єрі Меріл Стріп.
«Вибір Софі» (1982)
Відомо, що Меріл Стріп буквально благала режисера взяти її на цю роль. Претендували також Барбра Стрейзанд і Марта Келлер, але Пакула вибрав Стріп. Коли актриса отримувала заслужений «Оскар» за цю роль, вона була на п’ятому місяці вагітності дочкою Мемі Гаммер.
«Мости округу Медісон» (1995)
Один з найпалкіших американських фільмів в історії кіно знятий за мотивами однойменного роману Роберта Джеймса Уоллера (1992). На думку кінокритиків, це той рідкісний випадок, коли екранізація перевершує джерело.
«Диявол носить Prada» (2006)
Мелодрама «Диявол носить Прада» — це захоплюючий фільм про світ моди, стилю і краси. Про жорстоку конкуренцію, славу, роботу на межі своїх можливостей і особисті трагедії, приховані глибоко всередині.
«Мамма міа!» (2008)
Мюзикл на основі кращих пісень легендарної шведської групи ABBA.
«Джулі і Джулія: Готуємо щастя за рецептом» (2009)
Біографічна мелодрама Нори Ефрон «Джулі і Джулія: Готуємо щастя за рецептом» розповідає цікаву історію про одну дівчину Джулі, яка працює секретаркою і бажає протягом одного року сфабрикувати за рецептом аж 524 нові страви по книзі якоїсь Джулії.
«Залізна леді» (2011)
Біографічна драма 2011 року. У головних ролях задіяні Меріл Стріп і Джим Бродбент. За роль головної героїні картини Маргарет Тетчер Меріл Стріп стала лауреатом премій «Золотий глобус» і «Оскар» за кращу жіночу роль в драмі, а сам фільм став володарем другої премії «Оскар» за кращий грим.
«Весняні надії» (2012)
Герої фільму прожили разом понад 30 років і більше схожі на співмешканців, ніж на любляче подружжя. Але героїня Меріл Стріп не має наміру миритися з таким станом речей. Вона звертається до сімейного психолога з метою розпалити згаслі почуття.
«Секретне досьє» (2017)
Американський драматичний трилер режисера Стівена Спілберга про сміливих журналістів з The New York Times і The Washington Post, які розсекретили документи Пентагону про в’єтнамську війну.
Як повідомляв OBOZREVATEL, зірка картини «Диявол носить Prada» Меріл Стріп в 2018 році стала найкращою актрисою серед оскароносних виконавиць культових ролей всіх часів.
Підпишись на наш Telegram. Надсилаємо лише «гарячі» новини!
Фільми з Меріл Стріп: 17 номінацій на Оскар.
Меріл Стріп є найбільшою з нині живучих актрис. Хто це сказав? Люди, які працювали на зйомках фільмів з Меріл Стріп. Її колеги з акторської майстерності. Та й прості глядачі, які є істинними шанувальниками хорошої гри на екрані. Зрештою, не кожна удостоюється честі бути 17 (!) Раз номінованої на премію Оскар. Поки що це не вдалося жодному акторові чи актрисі. Причому 14 раз вона номінувалася за кращу жіночу роль. Незважаючи на такі шанси, отримати Оскара їй вдалося лише двічі. Так які ж фільми з Меріл Стріп запам’яталися найбільше?
Другий план«Мисливець на оленів», 1978 рік. Це була перша номінація Меріл Стріп на Оскар (актриса другого плану). Роль актриси була зовсім невеликий, проте кожна її поява на екрані буквально оживляло весь фільм, можливо тому, що вона сама писала сценарій до нього.
«Крамер проти Крамера», 1979. Цей фільм з Меріл Стріп завоював надзвичайну популярність. Актриса навіть удостоїлася свого першого Оскара за роль другого плану. Вважається, що саме цей фільм зробив з Меріл справжню зірку. Всього картина отримала п’ять Оскарів.
Краща актриса«Жінка французького лейтенанта», 1981. У складній історії про заборонене кохання Меріл зіграла головну героїню: англійську дівчину, закохану у французького лейтенанта. Сам твір, що описує події 19 століття, справило сильне враження. І цей фільм з Меріл Стріп в черговий раз довів, що вона — прекрасна актриса, гідна, принаймні, номінації на Оскар (якої вона і була удостоєна).
«Вибір Софі», 1982. Тому, хто вважає гру Меріл дуже холодною і технічною, слід було б подивитися її в цій картині: мати-полячка в нацистському концентраційному таборі вирішує, ким з дітей пожертвувати. Гра була воістину несамовитої, і Меріл заслужено отримала свій перший (і поки що єдиний) Оскар в номінації краща актриса.
Дівчина фабрична і баронеса«Силквуд», 1983. Це була п’ята номінація на Оскар за останні 7 років , і Стріп знову показала надзвичайні акторські дані, зігравши працівницю заводу, яка бореться з адміністрацією. Робота актриси була визнана дуже тонкою, але все ж не дотягує до Оскара.
«З Африки», 1985. Цей фільм з Меріл Стріп зібрав хорошу касу і сім Оскарів. Однак Меріл, яка зіграла на цей раз датську баронесу, не отримала нагороди. А все, за словами кінокритиків, через відсутність «любовної хімії» з Робертом Редфордом, її партнером по фільму.
Бродяга, вбивця і наркоманка «Будяк», 1987. Фільм оповідає про сумні події Великої Депресії в Америці. Головні герої, зіграні Меріл Стріп і Джеком Ніколсоном, грають ізгоїв суспільства, а їх любовні стосунки вкрай непрості.
«Крик у темряві»,. 1988. Це одна з кращих ролей актриси, яка принесла їй чергову номінацію на кращу жіночу роль. Погодьтеся, досить складно грати мати, яка звинувачується у вбивстві власної дитини. Але Меріл впоралася і з цим завданням.
«Листівки з краю безодні», 1990. Тут актриса зіграла, знову ж, неблагополучну жінку: молоду актрису наркоманку, що знаходиться на межі зриву.
Любов і сльози«Мости округу Медісон», 1995. Меріл частенько звинувачували у надмірній стриманості в грі. Однак як може настільки холодна жінка зіграти тонку пристрасть? Заради нелюбого чоловіка і дітей вона відмовляється від любові.
«Справжні цінності», 1998. Більшість акторів грають певного типу персонажів. Але тільки не Меріл. Зігравши вмираючу від раку жінку, вона в черговий раз показала свою здатність адаптуватися до будь ролі.
«Музика серця», 1999. Залишившись кинутої, героїня Меріл переїжджає в неблагополучний район і дає уроки гри на скрипці. Сюжет простий, але Меріл здатна витягнути на собі навіть самий нехитрий сценарій.
2000-і«Адаптація», 2002. Сюжет фільму вкрай заплутаний, проте він приніс їй тринадцяту номінацію на Оскар — тепер уже за роль другого плану.
«Диявол носить Prada», 2006. Цей фільм буквально в корені перевернув у уявлення про світ моди, розкривши безсторонню виворіт гламуру . А Меріл Стріп у фільмі — справжня зірка.
«Сумнів», 2008. Тут Меріл зіграла черницю, що обвинувачує священика в педофілії. Бліда, з червоними очима, героїня строга, владна, і у неї відсутнє почуття гумору. Жодного разу за всю кар’єру у актриси не було такого амплуа.
«Джулі і Джулія», 2009. Смішний чарівний фільм. Особливо в порівнянні з попереднім. Мабуть, саме це спонукало виставити її в номінації на Оскар.
Воістину залізна леді«Залізна леді», 2011. Це фільм-біографія про, мабуть, самої знаменитої жінці в історії політики Маргарет Тетчер. Картина виявилася вкрай суперечливою. Було занадто багато думок проти. Проте практично всі зійшлися в одній точці зору: Меріл Стріп була просто на висоті. Все, крім … самої Маргарет Тетчер. Залізна леді спочатку відмовлялася дивитися фільм про саму себе, стверджуючи, що з її життя зробили балаган. Після перегляду баронеса заявила, що Меріл Стріп погано її зіграла. Проте, актриса удостоїлася 17-й номінації на Оскар, і її шанувальники з нетерпінням чекають: може, цього року Меріл все ж пощастить!
Години (фільм) — Вікіпедія
Години (англ. The Hours) — британсько-американський драматичний фільм 2002 року режисера Стівена Долдрі, з Ніколь Кідман, Меріл Стріп і Джуліанн Мур у головних ролях. Стрічку знято на основі однойменного роману Майкла Канінгема, який 1999 року приніс авторові Пулітцерівську премію.
Фільм також здобув низку нагород та номінацій, зокрема став переможцем у категорії «Найкращий фільм — драма» «Золотого глобусу» і отримав дев’ять номінацій премії «Оскар», з них одна перемога — Ніколь Кідман була відзначена нагородою за найкращу жіночу роль.
Картину умовно поділено на три частини, у кожній з них зображено один день із життя головних героїнь, долі яких химерно пов’язані між собою та майже ідентичні.
1923 рік. Героїня Ніколь Кідман — британська письменниця Вірджинія Вулф, яка почала писати свою нову книгу «Місіс Делловей». Робота просувається повільно: Вірджинія страждає на депресію, потерпає від біполярного розладу, боїться домашньої прислуги і її постійно гнітять думки про самогубство, хоча вона й знаходиться під пильним наглядом та опікою свого чоловіка Леонарда, який кохає її та намагається всіляко допомогти. З відвідинами приїздить і сестра Ванеса з дітьми, але її візит тільки ускладнює емоційний стан письменниці і, прощаючись, Вірджинія імпульсивно й міцно цілує сестру.
1951 рік. Героїня Джуліанн Мур — американська домогосподарка Лора Браун вагітна другою дитиною, живе у Лос-Анджелесі разом зі своїм чоловіком Деном і маленьким сином Річі. Зовні це прекрасна родина, але насправді Лора почуває себе глибоко нещасною і вирішує звести рахунки з життям. В цей день у Дена — день народження і Лора з сином готують торт. До них зайшла сусідка Кітті, яка просить подивитися за її собакою, доки вона сама перебуватиме у лікарні. Кітті помітно нервується, хоча й каже, що її хвороба незначна. У відповідь Лора поцілувала Кітті, але та, хоч і знітилася, проте вдала, що нічого не сталося. Згодом Лора відвозить сина до няні, але Річі, побоючись, що ніколи вже більше не побачить матір, біжить за автомобілем і просить не кидати його. Вона на сльози хлопчика не зважає, залишає його і їде до готелю, там наймає номер і, діставши декілька пляшечок з піґулками, починає читати книгу Вірджинії Вулф «Місіс Делловей». За читанням Лора засинає, прокинувшись, змінює своє рішення і їде за сином, повертається з ним додому святкувати день народження чоловіка.
2001 рік. Кларисса Воган, героїня Меріл Стріп, живе у Нью-Йорку і її день присвячений підготовці до вечірки з нагоди отримання важливої літературної премії Річардом Брауном — хворим на СНІД письменником, з яким вони зустрічалися ще в коледжі. Сама Кларисса — лесбійка і вже десять років живе з подругою, але весь цей час продовжує піклуватися про Річарда. Він теж має гомосексуальну орієнтацію, але запевняє, що кохав Клариссу все своє життя і здавна, жартома, називає її «Місіс Делловей». Коли Кларисса приходить, щоб черговий раз нагадати Річарду про прийом ввечері, він, на її очах, викидається з вікна своєї квартири і гине. Мати Річарда — Лора Браун, того ж дня приїздить до Кларисси. Вона розказує, що відразу після народження другої дитини, дочки, покинула Дена з дітьми і поїхала до Канади. Також зізнається, що розуміє якого болю свого часу завдала Річардові і як, можливо, це вплинуло на його подальшу долю, але не жалкує і каже, що, на її думку, це краще аніж, якби вона покінчила з собою, а жити так далі вона більше не могла: «Це була смерть. Я обрала життя». На той час і її чоловік, і дочка вже померли теж.
Закінчується картина самогубством Вірджинії Вулф і словами з її передсмертної записки, якими вона дякує своєму чоловікові за його любов:
| « | Завжди роки між нами. Завжди роки. Завжди кохання. Завжди години. Always the years between us. Always the years. Always the love. Always the hours. | » |
Сценарій фільму, написаний Дейвідом Геа, був високо оцінений критиками і здобув низку номінацій та нагород. В його основі — роман американського письменника Майкла Канінгема «Години», який 1999 року приніс авторові Пулітцерівську премію[2].
За сюжетом, героїнь роману пов’язує між собою книга Вірджинії Вулф «Місіс Делловей». У свою чергу, з цією книгою багато спільного має і сам роман «Години». Зокрема, в обох творах події розгортаються протягом одного дня і головним персонажем є жінка: у Вулф — це Кларисса Делловей, яка організовує вечірній прийом, а у Канінгема — це Кларисса Воган, яка теж організовує вечірку, Лора Браун, яка готується до святкування дня народження чоловіка, і, власне сама, Вірджинія Вулф. Крім того, в «Годинах» всі жінки мають лесбійські нахили, а Кларисса з роману Вулф також колись кохала жінку, Саллі Сетон, але зрештою вийшла заміж за чоловіка на ймення Річард. Спільною для обох творів є й тема психічних розладів, самогубства та нещасливого подружнього життя. На додаток, робочою назвою роману Вулф «Місіс Делловей» була «Години»[3], і саме цю назву обрав для свого твору Канінгем.
У книзі Майкла Канінгема згадується Меріл Стріп: Клариссі Воган, дорогою до Річарда, здається, що вона нібито побачила актрису на вулиці, також вона думає, що це могла бути й Ванесса Редґрейв. Зрештою, у фільмі Клариссу зіграла саме Стріп, а Редґрейв свого часу виконала роль Кларисси Делловей в екранізації 1997 року роману Вірджинії Вулф «Місіс Делловей». Хоча, за зізнанням самого Майкла Канінгема, він, коли писав свій роман, не планував його екранізувати й відповідно не було планів, щодо знімання у майбутньому фільмі Меріл Стріп[4].
Ніколь Кідман і Стівен Діллейн
Джуліан Мор і Джон Сі Рейлі
Меріл Стріп і Ед Гарріс
- Ніколь Кідман, аби досягти схожості з Вірджинією Вулф, щоразу накладали грим протягом 2,5 годин, а також робили накладний ніс. Крім того, для цієї ролі, актриса почала палити та навчилася вміло писати правою рукою, хоча сама — шульга. Зйомки проходили невдовзі після її розлучення з Томом Крузом[5].
- Першою було знято частину про Клариссу Воган, потім — про Лору Браун і останньою — про Вірджинію Вулф[6].
- Майкл Канінгем знявся у фільмі в одному з епізодів: героїня Меріл Стріп проходить повз нього дорогою до квіткового магазину[7].
- Айлін Аткінз, яка зіграла роль Барбари, продавця у квітковому магазині з епізоду з Клариссою Воган, була автором сценарію фільму «Місіс Делловей» 1997 року[7].
Музику до фільму написав американський композитор Філіп Ґласс. Її було відзначено премією БАФТА, а також номіновано на здобуття премій «Оскар», «Золотий глобус», «Греммі».
Нагороди та номінації[ред. | ред. код]
Картина отримала численну кількість нагород та номінацій, а також, в цілому, схвальні відгуки критиків і глядачів. За рецензіями рейтинг стрічки на Rotten Tomatoes склав 81 %[8], сайт IMDb зібрав на неї у своїй базі понад 600 рецензій. У рейтинзі найкасовіших фільмів 2002 року картина посіла 56 місце[1].
| Рік | Нагорода | Категорія | Номінант | Результат |
|---|---|---|---|---|
| 2002 | Національна рада кінокритиків США[9] | Найкращий фільм | Перемога | |
| Накращі десять фільмів року | Перемога | |||
| Премія Спілки кінокритиків Бостона[10] | Найкращий актор другого плану | Джон Сі Рейлі | 2 місце | |
| Найкраща актриса другого плану | Тоні Коллетт | Перемога | ||
| Премія Спілки кінокритиків Лас-Вегаса[11] | Найкращий актор другого плану | Джон Сі Рейлі | Перемога | |
| Найкраща актриса | Ніколь Кідман | Перемога | ||
| Премія Асоціації кінокритиків Лос-Анджелеса[12] | Найкраща актриса | Джуліан Мор | Перемога | |
| 2003 | Премія «Оскар» | Найкращий фільм | Скотт Рудін, Роберт Фокс | Номінація |
| Найкраща режисерська робота | Стівен Долдрі | Номінація | ||
| Найкраща жіноча роль | Ніколь Кідман | Перемога | ||
| Найкраща чоловіча роль другого плану | Ед Гарріс | Номінація | ||
| Найкраща жіноча роль другого плану | Джуліан Мор | Номінація | ||
| Найкращий адаптований сценарій | Девід Хеа | Номінація | ||
| Найкраща музика до фільму | Філіп Ґласс | Номінація | ||
| Найкращий дизайн костюмів | Енн Рот | Номінація | ||
| Найкращий монтаж | Пітер Бойл | Номінація | ||
| Берлінський кінофестиваль[13] | Золотий ведмідь | Стівен Долдрі | Номінація | |
| Срібний ведмідь найкращій акторці | Ніколь Кідман, Меріл Стріп, Джуліан Мор | Перемога | ||
| Приз «Берлінер Моргенпост» | Стівен Долдрі | Перемога | ||
| Премія БАФТА[14] | Найкращий фільм | Скотт Рудін, Роберт Фокс | Номінація | |
| Найкращий британський фільм | Скотт Рудін, Роберт Фокс, Стівен Долдрі | Номінація | ||
| Найкраща режисура | Стівен Долдрі | Номінація | ||
| Найкраща жіноча роль | Ніколь Кідман | Перемога | ||
| Меріл Стріп | Номінація | |||
| Найкраща чоловіча роль другого плану | Ед Гарріс | Номінація | ||
| Найкраща жіноча роль другого плану | Джуліан Мор | Номінація | ||
| Найкраща музика до фільму | Філіп Ґласс | Перемога | ||
| Найкращий монтаж | Пітер Бойл | Номінація | ||
| Найкращий грим | Івана Пріморак, Конор О’Салліван, Джо Аллен | Номінація | ||
| Найкращий адаптований сценарій | Девід Хеа | Номінація | ||
| Премія «Золотий глобус» | Найкращий фільм — драма | Стівен Долдрі | Перемога | |
| Найкращий режисер | Стівен Долдрі | Номінація | ||
| Найкраща жіноча роль — драма | Ніколь Кідман | Перемога | ||
| Меріл Стріп | Номінація | |||
| Найкраща чоловіча роль другого плану — кінофільм | Ед Гарріс | Номінація | ||
| Найкращий сценарій | Девід Хеа | Номінація | ||
| Найкраща музика до фільму | Філіп Ґласс | Номінація | ||
| Премія «Супутник»[15] | Найкращий драматичний фільм | Номінація | ||
| Найкращий режисер | Стівен Долдрі | Номінація | ||
| Найкраща жіноча роль у драматичному фільмі | Ніколь Кідман | Номінація | ||
| Меріл Стріп | Номінація | |||
| Найкраща жіноча роль другого плану у драматичному фільмі | Джуліан Мор | Номінація | ||
| Премія Американського інституту кіномистецтва[16] | Фільм року | Перемога | ||
| Премія Гільдії кіноакторів США | Найкраща жіноча роль | Ніколь Кідман | Номінація | |
| Найкраща жіноча роль другого плану | Джуліан Мор | Номінація | ||
| Найкраща чоловіча роль другого плану | Ед Гарріс | Номінація | ||
| Найкращий акторський склад в ігровому кіно | Номінація | |||
| Премія «Аманда»[17] | Найкращий іноземний фільм | Стівен Долдрі | Перемога | |
| Премія «Давид ді Донателло»[18] | Найкращий іноземний фільм | Стівен Долдрі | Номінація | |
| Нагорода «Едді»[19] | Найкращий монтаж — драма | Пітер Бойл | Номінація | |
| Премія Critics’ Choice Movie Awards[20] | Найкращий фільм | Номінація | ||
| Найкраща актриса | Ніколь Кідман | Номінація | ||
| Найкращий акторський склад | Меріл Стріп, Ніколь Кідман, Джуліан Мор, Ед Гарріс, Клер Дейнс, Еллісон Дженні, Міранда Річардсон, Джон Сі Рейлі, Тоні Коллетт, Стівен Діллейн | Номінація | ||
| Найкращий композитор | Філіп Ґласс | Номінація | ||
| Премія GLAAD Media Awards[21] | Найкращий фільм — широкий показ | Paramount Pictures | Перемога | |
| Премія Golden Trailer Awards[22] | Найкраща драма | Giaronomo Productions | Перемога | |
| Найкраще шоу | Giaronomo Productions | Номінація | ||
| Премія «Золотий жук»[23] | Найкращий іноземний фільм | Стівен Долдрі | Перемога | |
| Discover Screenwriting Award[24] | Девід Хеа | Номінація | ||
| Премія Гільдії арт-директорів США (ADG Award)[25] | Премія за відмінну роботу художника-постановника (сучасний фільм) | Марія Дюркович, Марк Раггетт, Нік Палмер, Джуді Рі, Джоанна Фолі, Стеліос Полічронакіс, Джон Номаркі, Річард Фойо | Номінація | |
| Премія Гільдії режисерів США (DGA Award)[26] | Премія за видатні досягнення режисера у художньому фільмі | Стівен Долдрі | Номінація | |
| Премія Гільдії сценаристів США[27] | Найкращий адаптований сценарій | Девід Хеа | Перемога | |
| Премія Інституту кіномистецтв Австралії (AACTA Award)[28] | Найкращий іноземний фільм | Скотт Рудін, Роберт Фокс | Номінація | |
| Премія Спілки кінокритиків Австралії (FCCA Award)[29] | Найкращий іноземний фільм | Номінація | ||
| Премія Товариства кастинг-директорів США (Artios Award)[30] | Найкращий кастинг для фільму (драма) | Деніел Сві | Перемога | |
| Премія Асоціації кінокритиків Чикаго[31] | Найкраща актриса | Ніколь Кідман | Номінація | |
| Найкраща актриса другого плану | Джуліан Мор | Номінація | ||
| Найкраща музика | Філіп Ґласс | Номінація | ||
| Премія Deutscher Filmpreis[32] | Найкращий іноземний фільм | Стівен Долдрі | Перемога | |
| Кінофестиваль «Аутфест»[33] | Найкраща виконавиця жіночої ролі в художньому фільмі | Меріл Стріп | Перемога | |
| 2004 | Премія «Боділь»[34] | Найкращий американський фільм | Стівен Долдрі | Номінація |
| Нагорода Греммі[35] | Найкращий альбом, що є саундтреком до фільму, телебачення або іншого візуального подання | Філіп Ґласс | Номінація | |
| Премія «Роберт»[36] | Найкращий американський фільм | Стівен Долдрі | Перемога | |
| Премія «Сезар»[37] | Найкращий фільм іноземною мовою | Стівен Долдрі | Номінація | |
| Премія Evening Standard British Film Award[38] | Найкращі технічні досягнення | Шеймас МакГарві | Перемога | |
| Премія Лондонського Союзу кінокритиків[39] | Фільм року | Номінація | ||
| Актор року | Ед Гарріс | Номінація | ||
| Британський фільм року | Номінація | |||
| Британський актор року в ролі другого плану | Стівен Діллейн | Номінація | ||
| Британський режисер року | Стівен Долдрі | Номінація | ||
| Британський сценарист року | Девід Хеа | Перемога | ||
| Премія критиків Асоціації польських кінематографістів[40] | Золота стрічка (іноземний фільм) | Стівен Долдрі | Перемога | |
| Премія Японської академії[41] | Найкращий іноземний фільм | Скотт Рудін, Роберт Фокс | Номінація | |
| Гран-прі Бразильського кіно[42] | Найкращий іноземний фільм | Номінація |
Секретне досьє — Вікіпедія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
«Секретне досьє» — американська біографічна історична драма про журналістів двох впливових видань, які опублікували секретні документи про хід війни у В’єтнамі.
Південний В’єтнам, 1965 рік. Даніель Еллсберг — воєнний аналітик перебуває у бойових частинах. У джунглях солдати потрапляють в засідку. Еллсберг летить у США разом з міністром оборони США. Думка аналітика полягає в тому, що ситуація погіршується, але в своєму інтерв’ю міністр зазначає протилежне. Елленберг викрадає кілька томів секретних документів про відносини В’єтнаму та США, у яких розкрито справжній стан справ.
Вашингтон, 1971 рік. Члени ради директорів компанії «Вашингтон пост» виказують сумніви щодо спроможності Кей Грем бути керівником. Вона стала очільником після самогубства її чоловіка. До Кей приходить її давній друг Роберт Мак-Намара, який повідомляє, що вже завтра в газетах з’явиться неприємна інформація про нього.
Стажист з редакції «Нью-Йорк таймс» дізнається у конкурентів про передову статтю. Наступного дня вони випускають матеріал про наявність секретних даних Пентагона, за що отримує погрозу від президента Ніксона. Про це стає відомо Кей Грем.
Еллсберг передає документи журналісту «Вашингтон пост». Після вагань Грем приймає рішення опублікувати секретні матеріали. Після сенсаційних новин влада США подає на газету в суд, судовий вирок був прийнятий не на користь позивачів.
Провідні газети починають друкувати статті, присвячені діям США у В’єтнамі. Річард Ніксон забороняє журналістам «Вашингтон пост» переступати поріг Білого дому.
Охоронець готелю «Вотерґейт» помічає сторонніх в офісі Демократичної партії США та викликає охорону.
Виробництво[ред. | ред. код]
Зйомки фільму почались 30 травня 2017 і тривали до листопада того ж року в Нью-Йорку[2][3].
Знімальна група[ред. | ред. код]
Нагороди та номінації[ред. | ред. код]
Сумнів (фільм) — Вікіпедія
«Сумнів» (англ. Doubt) — американський фільм-драма режисера Джона Патріка Шенлі. Фільм поставлений за п’єсою, що отримала в 2005 році Пулітцерівську премію. П’ять номінацій на «Золотий Глобус» і «Оскар» (2009). Прем’єра відбулася 30 жовтня 2008 року.
Дія фільму розгортається в 1964 року в католицької церковній школі в Бронксі (Нью-Йорк, США). Директор школи, сувора і вимоглива сестра милосердя Елоїза Бовье, бентежиться через неясні сумніви щодо отця Флінна, священика церкви, при якій існує школа. Вона збирає своїх викладачок (також сестер милосердя) і натякає їм, що зі священиком щось не в порядку і що вони повинні бути пильними та повідомляти їй про все, що їм здасться дивним або незвичайним. Разом з тим, Елоїза відмовляється пояснити, що саме вона має на увазі. Сестри плутаються в здогадах, але покірно слідують її вказівкам.
Одного разу сестра Джеймс, молода і наївна вчителька школи, стає свідком незвично близьких, як їй здалося, стосунків між о. Флінном і одним зі школярів по імені Дональд Міллер, єдиним чорношкірим учнем, який також є й одним з вівтарників при церкві. Вона повідомляє про свої підозри сестрі Елоїзі, яка, в свою чергу, починає власне розслідування і більш пильне спостереження за о. Флінном. Вона підозрює священика в розбещенні учнів. Сестра Елоїза запрошує матір Дональда до себе, щоб розпитати її про сина і його поведінку вдома. У ході розмови Елоїза повідомляє їй про свої підозри, проте, на її здивування, мати Дональда вперто не бажає слухати її, навіть після того, як вона прямо і відверто говорить їй, що абсолютно впевнена в тому, що о. Флінн «розтліває» її сина. Нарешті, мати Дональда, зі сльозами на очах, пояснює їй, що її син — «не такий, як усі» і що з цієї причини йому довелося багато страждати, в тому числі, з причини вимушеного переходу з однієї школи в іншу через ворожість до себе з боку інших учнів. Отець Флінн — єдина людина, яка щиро любить і розуміє її сина. Більше того, каже вона, якщо батько Дональда дізнається про його стосунки з дорослим чоловіком, то може просто розправитися зі своїм сином фізично. Вона просить сестру Елоїзу не створювати додаткові проблеми, а залишити все, як є.
Однак, сестра Елоїза не вгамовується і дає собі слово «позбавити» свою школу і церковну парохію від священика — «збоченця». Вона просить о. Флінна зайти до себе в кабінет для бесіди і там прямо і відкрито говорить йому про свої підозри. Отець Флінн з подивом відкидає всі підозри, але не може навести докази, які переконали б сестру Елоїзу в його невинуватості. Крім того, вона заявляє йому, що вона збирала інформацію про нього, для цього вона мала спілкування по телефону зі своїми колегами з інших парохій, в яких він працював раніше і що тепер вона знає причину, по якій йому довелося неодноразово переходити з одного приходу до іншого. Це викликає глибоке обурення о. Флінна, який починає підозрювати, що проти нього ведеться ворожа кампанія з метою дискредитації. Не витримавши цього, він змушений покинути свою парохію і церковну школу. Це викликає неоднозначну реакцію як учнів, так і вчителів. Згодом, сестра Елоїза, в розмові з сестрою Джеймс, зізнається їй, що не збирала інформацію про о. Флінна, а просто збрехала, і що зробила це, щоб побачити, як він відреагує. «Якби він був невинний, він би не пішов від нас» — заявляє вона.
Проходить деякий час. Одного разу, під час прогулянки по церковному дворику, сестра Джеймс зауважує глибоко засмучену сестру Елоїзу, яка сидить на лавці. Вона запитує її, в чому причина її переживань, на що сестра Елоїза відповідає, що її гризе сумнів щодо винуватості о. Флінна. У цей момент сестра Джеймс розуміє, що у Елоїзи не було ніяких доказів провини о. Флінна. Крім того, вона дізнається, що о. Флінн після відходу з церкви був переведений на ще більш відповідальну роботу на іншу парохію.
Фільм присвячений сестрі милосердя Маргарет Маккенті, відомої під ім’ям сестра Джеймс.
Нагороди та номінації[ред. | ред. код]
- 2009 — 5 номінацій на премію «Оскар»: найкраща жіноча роль (Меріл Стріп), найкраща чоловіча роль другого плану (Філіп Сеймур Хоффман), найкраща жіноча роль другого плану (Емі Адамс та Віола Девіс), найкращий адаптований сценарій (Джон Патрік Шенлі)
- 2009 — 5 номінацій на премію «Золотий глобус»: найкраща жіноча роль у драмі (Меріл Стріп), найкраща чоловіча роль другого плану (Філіп Сеймур Хоффман), найкраща жіноча роль другого плану (Емі Адамс та Віола Девіс), найкращий сценарій (Джон Патрік Шенлі)
- 2009 — 3 номінації на премію BAFTA: найкраща жіноча роль (Меріл Стріп), найкраща чоловіча роль другого плану (Філіп Сеймур Хоффман), найкраща жіноча роль другого плану (Емі Адамс)
- 2009 — премія Гільдії кіноакторів США за найкращу жіночу роль (Меріл Стріп), а також 4 номінації: найкраща чоловіча роль другого плану (Філіп Сеймур Хоффман), найкраща жіноча роль другого плану (Емі Адамс та Віола Девіс), найкращий акторський ансамбль
- Меріл Стріп знімалася у фільмі без макіяжу.
| « | По-справжньому звільняє під час виконання ролі те, що ти відкидаєш те, на що зазвичай жінки витрачають велику кількість годин: що ти збираєшся надіти, як виглядає твоє волосся, що в тебе з обличчям. Все це пішло, і все, що в тебе є, — це те, що ти робиш, | » |
— сказала вона в інтерв’ю.
