Рівень чорного: Рівень чорного — Вікіпедія – Уровень чёрного — Википедия

Рівень чорного — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

«Рі́вень чо́рного» робоча назва «Low light» (англ. Black Level) — український документально-ігровий драматичний фільм, знятий Валентином Васяновичем. Світова прем’єра стрічки відбулася 17 липня 2017 року на 8-му Одеському міжнародному кінофестивалі, де вона брала участь у міжнародній та національній конкурсних програмах^[5][6]. Стрічка вийшла в обмежений український прокат 31 серпня 2017.^[2]

Фільм розповідає про весільного фотографа Костянтина, в житті якого настає чорна смуга.^[7][8]

50-річчя стає початком складного етапу в житті весільного фотографа Кості. Все, що він любив і до чого був прив’язаний, відходить назавжди. Хоча таких речей в його житті не так вже й багато: паралізований після інсульту батько, подруга — стиліст весільного журналу, старий кіт, слайди, на котрих він молодий та щасливий. Костя все життя фотографує чуже щастя. Для нього це звичайна рутина

[2].

Світова прем’єра стрічки відбулася 17 липня 2017 року на 8-му Одеському міжнародному кінофестивалі, де вона брала участь у міжнародній та національній конкурсних програмах^[5]. Стрічка вийшла в обмежений український прокат 31 серпня 2017,^[2] прем’єра відбулася в Культурному центрі «Кінотеатр Київ».^[9] Український прокатник стрічки — Arthouse Traffic, прокат здійснювався за підтримки Держкіно України.

За перші вихідні українського кінопрокату стрічку побачили 651 глядачів і вона зібрала ₴50,6 тис.^[4]

Валентин Васянович особисто виступив режисером, сценаристом, оператором. Васянович також виступив як спів-продюсер (разом з Ією Мислицькою та Денисом Івановим).^[10]

Українські кінокритики відгукнулися про стрічку стримано-позитивно. Кінокритик НВ Валерій Мирний оцінив стрічку на 5/10 та назвав її напрочуд талановитою замальовкою про самотність.^[3]

А кінокритик Олена Кухар з Українського тижня назвала стрічку блискучою та лаконічною, згадавши слова голови Держкіно Пилипа Іллєнка, який назвав стрічку як таку, за яку «нікому не буде соромно».^[11]

Нагороди та номінації[ред. | ред. код]

Висунений на «Оскар» від України[ред. | ред. код]

29 серпня 2017 року Український Оскарівський комітет обрав «Рівень чорного» як фільм-претендент від України на ювілейну 90-ту церемонію вручення кінопремії «Оскар» Американської академії кінематографічних мистецтв і наук у категорії «Найкращий фільм іноземною мовою»,^[20][21] але до короткого списку претендентів фільм не потрапив.

Рівень чорного — уся інформація про фільм на KINOafisha.ua!

В новостных лентах фильм «Уровень чёрного» обратил на себя внимание, как претендент от Украины на премию Оскар в номинации «Лучший фильм на иностранном языке».

Прокатом занимается компания «Артхаус Трафик», а премьера проходила в Культурном центре «Кинотеатр «Киев», что помимо коммерческих…

В новостных лентах фильм «Уровень чёрного» обратил на себя внимание, как претендент от Украины на премию Оскар в номинации «Лучший фильм на иностранном языке».

Прокатом занимается компания «Артхаус Трафик», а премьера проходила в Культурном центре «Кинотеатр «Киев», что помимо коммерческих лент предлагает зрителю фестивальное кино, не предназначенное для широкой публики.

Совокупность этих факторов наталкивала на мысли о том, что сеанс будет непростым, и мне, как зрителю, вскормленному попкорном, нужно будет изрядно напрячься, чтобы выловить все ходы и задумки Валентина Васяновича, выступившего в качестве режиссера, продюсера и сценариста.

Вводные минуты просмотра можно охарактеризовать как «недоумение». Наблюдая все происходящее на экране, озадаченно переглядываешься с соседями, уточняя, смотрят ли они то же кино. Осознав, что полотно на всех одно, переходишь на следующий уровень, «отторжение». Вжимаясь в кресло и стараясь не выдавать своего отношения к ленте (смотришь все-таки бесплатно!), только и мечтаешь о том, как бы окружающие не раскусили, что в их среду проник почитатель массовой культуры, пьющий чай, не оттопыривая мизинчик, и в жизни не пробовавший дефлопе с крутонами.

Но как только к выходу начинают тянуться первые караваны недовольных зрителей, облегченно выдыхаешь (не только я здесь не в теме!), ставишь себе «плюсик» за выдержку и ради интереса переходишь в режим «эстетствующий киноман», пытаясь на своем внутреннем приемнике нащупать волну восприятия того непременно глубокого подтекста, что скрывает под собой нечеткая картинка из плохо читаемых символов. Только такой режим просмотра позволяет хоть как-то воспринимать авторское кино, выискивать в нем действительно интересные ходы и ломать голову над задумкой создателя. Если же статус «эстетствующий киноман» пока вами не открыт, то рискуете покинуть зал досрочно.

Усилиями Валентина Васяновича фильм «Уровни чёрного» погружает зрителя во внутренний мир 50-летнего фотографа, который за полтора часа хронометража теряет всех своих близких. Каждая новая потеря разрывает невидимую нить, связывающую героя с окружающей действительностью, и все глубже заталкивает его в протухшее болото депрессии. Персонаж все чаще погружается в себя, словно в старый гараж, где на полках души и в яме сознания хранятся воспоминания о минувших днях. Большая часть жизни, где он молодой и счастливый, уже безвозвратно ушла, оставив лишь пожелтевший отпечаток на слайдах. В настоящем царит меланхоличное одиночество. And the name of tomorrow?..

«Уровень чёрного» – это фильм настроения. Чтобы поймать его волну, необходимо самому пройти сквозь беспросветный туман греховного уныния. Но в то же время, в ленте напрочь отсутствует попытка терапии. Режиссер буквально упивается тягучей депрессией главного героя в стиле «чем хуже, тем лучше». Холит и лелеет. Толстыми слоями он размазывает ее по всему хронометражу, местами чрезмерно затягивая отдельные сцены. По-настоящему достойно и трогательно выглядит прощание с дорогими людьми (инвалидная коляска, закопанная коробка и сожжённые бумажные цветы), но такие редкие вкрапления имеют все шансы потерять свой посыл на фоне немых черных декораций, формирующих окружающий мир протагониста.

Упиваясь атмосферной депрессией, режиссер то ли не захотел, то ли не сумел показать развитие своего единственного героя. Весь фильм фотограф, следуя метафоре, пытается выкарабкаться из уныния через увлечение скалолазанием. И порой можно отметить его прогресс.

Но в целом, картина не дает ответа на вопрос «Зачем?».
Зачем фотограф продолжает жить, если вокруг него непробиваемая пустота?
Где дно, нащупав и оттолкнувшись от которого, одинокий мужчина пятидесяти лет начинает выкарабкиваться?
Какая идея поддерживает в нем интерес к существованию?

Это и есть та самая терапия, которой ценны фильмы о людях, преодолевших сложные периоды своей жизни. Без подобного посыла «Уровень чёрного» это всего лишь полуторачасовое немое депрессивное сэлфи.

Работа Валентина Васяновича – это фестивальный фильм, что не зайдет, как развлекательный сеанс. Но если вы, как и я, следите за развитием украинского кино, то «Уровень чёрного» это must see. Ради понимания того, что Украину кинематографическую в мире знают не только по «Кварталу».

5 из 10

В новостных лентах фильм «Уровень чёрного» обратил на себя внимание, как претендент от Украины на премию Оскар в номинации «Лучший фильм на иностранном языке».

Прокатом занимается компания «Артхаус Трафик», а премьера проходила в Культурном центре «Кинотеатр «Киев», что помимо коммерческих…

Рецензія була корисною?

Читати повністю

«Рівень чорного». Чому варто подивитись українського претендента на «Оскар» — новини Еспресо TV

В український прокат вийшов фільм, який висунули від України на найпрестижнішу кінопремію світу — «Оскар». Чому його варто подивитись

«Рівень чорного» Валентина Васяновича з тих фільмів, які говорять про універсальні проблеми людей абсолютно нестандартною кіномовою. Події на екрані не потрібно позначати підписом «На реальних подіях», адже їх реальність і близькість до справжнього життя не викликає жодних сумнівів.

У центрі сюжету — немолодий фотограф, який живе у спальному районі Києва, час від часу спить зі своєю манекенницею, доглядає батька на інвалідному візку та дуже любить лазити по стінах. Він навіть створює у себе вдома штучний мініскеледром. Проте, герой ніби живе у власному світі, в якому йому не потрібно бути супергероєм.

«Рівень чорного» — це фільм, в якому ніхто нічого не грає, не імітує і не зображає. Цей фільм увиразнює чітко прописаний сюжет, а камера просто фіксує буденність.

Саме тому цей фільм називають документальним, адже у ньому замість акторів грає, а краще сказати малює, камера. Дивовижно гарні композиції усіх кадрів, переважання статики над рухом заворожують та нагадують зібраний в один відеоряд сімейний альбом. Альбом людини, яка поступово втрачає сенс свого існування. 

Читайте також: Нещасні чоловіки і що з ними робити. 4 фільми режисера Васяновича, який представлятиме Україну на «Оскарі»

Простоту і навіть банальність ідеї, закладеної у цьому фільмі, потужно компенсує майстерність режисера передати найбільш тонкі емоції героїв без слів. У цьому фільмі, і це мабуть найбільш помітна його особливість, повністю відсутні слова та діалоги. Навіть коли герої розмовляють, глядач все одно чує сторонні звуки, які глушать їхні голоси. 

Мовчання цього фільму набагато красномовніше більшості розмовних картин, які окрім діалогів часто зловживають музикою. У «Рівні чорного» герої не промовлять ні слова, а музикою буде шум транспорту чи звуки природи. У найбільш емоційному епізоді фільму грає єдина за весь фільм пісня — англомовна версія пісні «Майже весна» гурту «Океан Ельзи».

Оригінальність виражальних засобів Васяновича робить його кіно чимось більшим, ніж просто фільмом про складні випробування маленької людини. Це справді мистецький твір, але дуже відсторонений і самобутній, як і головний герой цієї стрічки. Цей фільм не давить на емоції, не дає готових відповідей, ні на чому не спекулює. Він просто показує все таким, як воно є. Часом непривабливим і далеким від позитиву. 

Попри це, цей фільм не критикує сучасних людей і суспільно-політичний лад, не піднімає історичні проблеми, не драматизує ситуацію. Цей фільм повністю занурений у героя, якому просто потрібно навчитися заново жити. Після всіх невдач, поразок, розчарувань і втрат. 

Саме тому може викликати подив, чому саме цей, по суті дуже особистий, скромний фільм висунули від України на премію «Оскар». Зрозуміло, що попри всі свої переваги та мистецьку цінність, «Рівень чорного» не стане одним з 5 номінантів і точно не отримає «Оскар».

Читайте також: 10 фільмів за які Україна хотіла отримати «Оскар»

Бо цей фільм, навіть без яскравих позначок «зроблено в Україні», створений для дуже обмеженого кола глядачів навіть тут в Україні. Він точно не збиратиме натовпи, не стане культовим і не претендує на статус шедевра. Це просто хороший фільм, який може сподобатись. 

Головне спіймати хвилю, настрій цього фільму і тоді все, навіть без слів, стане на свої місця і буде зрозумілим: що кожній людині випадають важкі і страшні випробування, що не можна здаватися і потрібно завжди іти вперед, що біди роблять нас сильнішими, що темряву переможе світло. «Рівень чорного» дає надію, що все можна пережити, а це найкращий, з усіх можливих, хеппі-енд.

Чи має український «Рівень чорного» шанс на «Оскар» — Культура

Щоб оцінити шанси українського фільму на «Оскар», треба відповісти на запитання – чи може він замінити одного зі своїх конкурентів.

Український Оскарівський комітет на своєму засіданні висунув документально-ігрову драму Валентина Васяновича «Рівень чорного» на премію «Оскар» у категорії «Найкращий іншомовний фільм».

За стрічку віддала свої голоси переважна частина членів Комітету – дев’ять осіб. Чотири голоси отримав фільм Марини Степанської «Стрімголов» (ще два бали фільму було присвоєно за його міжнародну присутність – прем’єру у конкурсній програмі 52-го МКФ у Карлових Варах і рецензію у профільному світовому кіноіндустріальному виданні «Variety», яке читають представники американської кіноіндустрії). Один голос отримала історична драма Ахтема Сеітаблаєва «Чужа молитва».

Звичайно, у стоїчній традиції українців заведено «без надії сподіватися» – і випадок із висуванням фільму на премію «Оскар» (у змаганні із найкращими фільмами із сотні інших країн світу) – не виняток. Але коротка відповідь на запитання «Чи має стрічка Валентина Васяновича реальні шанси поборотися за «Оскар»?», все ж таки – «Ні».

Блоги

Топ-10 фільмів ОМКФ-2017, на які варто витратити час

Софія Бровченко

За великим рахунком, таких шансів був позбавлений цього року кожен український фільм, який за формальними ознаками міг бути висунутий на премію Американської кіноакадемії (тобто був створений переважно українськими кінематографістами, не англійською мовою і випущений у вітчизняний кінопрокат у відповідні «кваліфікаційні» строки – від 1 жовтня 2016-го до 31 вересня 2017 року).

Варто зазначити, що така оцінка змагальних перспектив стрічки не пов’язана із мистецькими якостями «Рівня чорного», який, на мою думку, є одним із найкращих – і одним із найбільш усвідомлених – фільмів часів української незалежності.

Власне, цього року Український Оскарівський комітет зіткнувся із ситуацією унікальною (поки що) для вітчизняного кінематографа, коли, обираючи висуванця на «Оскар», мав обирати між дуже добрим і кращим. Зрештою, у непересічних мистецьких якостях фільму Васяновича кожен може переконатися на власні очі, адже нині стрічка йде українським кінопрокатом – нехай і не особливо гучно.

Зовнішньо дуже стриманий, виробнично «бідний» і одночасно внутрішньо насичений фільм оповідає про фотографа, котрий напередодні 50-річчя втрачає все, що для нього є близьким, але знаходить спосіб рухатися далі своїм життям.

Історія, яку Валентин Васянович створював без сценарію, на основі життєвих вражень, вихоплених завдяки документальному спогляданню за фотографом Костянтином Мохначем, у підсумку отримала жорстку й максимально логічну сюжетну конструкцію, втілену у 35 епізодів, кожен з яких було знято одним планом, що розкривають різні аспекти життя героя фільму: настільки прозоро, що слова для прояснення подій не потрібні.  А тому стрічка – без слів.

Накладені формальні обмеження не зменшують своєрідної емоційності «Рівня чорного», який у кожній зі сцен знаходить влучні документально-життєві та художні знахідки для виявлення  долі героя. При тому прийоми, які Васянович обрав для втілення історії, не панують догматично власне над творчістю, у випадку необхідності він відходить від них. Таким кроком убік є вивільнення фіналу, коли легкий порух камери відкриває у кадрі трохи неба, посилюючи зароджувану надію. Вихід із депресивного «чорного» на «світло», ствердження віри у майбутнє, яке видихає стрічка, – це теж важливо.

«Рівень чорного» є унікальним прикладом майже недосяжного в кінематографі, що є колективною творчістю, індивідуального авторського висловлювання, коли намір митця і отриманий результат – майже ідентичні. Це непересічна якість – наслідок рішучої самостійності та професіоналізму Васяновича, який був режисером, автором сценарію, оператором-постановником, монтажером і продюсером фільму, а також виконував низку інших виробничо-технічних завдань, інвестувавши у творення «Рівня чорного» всього себе.

Блоги

«Гніздо горлиці»: бочка меду та ложка дьогтю

Алекс Малишенко

До безумовних чеснот стрічки належить те, що фільм є універсальною екзистенціальною історією, значною мірою позачасною, позбавленою наносного, яка не потребує адаптації та перекладу – є зрозумілою усім. Згадувана виробнича бідність також вигідно відрізняє його, адже є виправданим свідомим мистецьким рішенням – кроком радикально художнім, у той час як більшість широких українських фільмів, на жаль, виглядають бідно попри власну волю, як непрезентабельні епізоди пересічних американських телевізійних серіалів – в силу накладених на них іззовні фінансово-економічних обмежень.

Звичайно, Васяновичу можна закинути використання формального прийому, явленого Мирославом Слабошпицьким у «Племені»: одна сцена – один складно поставлений кадр, відсутність вимовленого слова. Але це буде закидом лише частково, адже Васянович – продюсер і оператор-постановник «Племені», який багато що зробив для того, щоб реалізувати складні, задумані Слабошпицьким сцени (і цей факт можна використати в «оскарівській» промоції номінованої стрічки, «Плем’я» бо в США знають). До того ж, на відміну від «Племені», мовчання «Рівня чорного» є навіть більш радикальним, адже його не обумовлено героями, що спілкуються мовою жестів, і не підкріплено шоковим ефектом гострих сцен.

Звичайно, перелічені чесноти «бідної» стрічки можуть перетворитися і на її недоліки – «Рівень чорного» потребує зусиль глядача, його готовності увійти у презентований художній простір, вхопити його внутрішній ритм. Інакше – катастрофа. Лаконізм тут межує з монотонністю, загальнолюдський характер історії – із банальністю, а безперервно повторюваний прийом організації сцен цілком здатний викликати нудьгу і відчуття «втраченого часу».

Блоги

Історичні ляпи і приховані символи «Гірких жнив»

Олеся Ісаюк

В українському кінопросторі «Рівень чорного» існує ніби в «паралельній» реальності, самобутньо виявляючи себе. Для України і мистецького поступу національного кіно ця стрічка має надзвичайну вагу, демонструючи безмежну внутрішню творчу свободу, яка насичується численними об’єктивними обмеженнями, в яких існує наш кінематограф. Професійні ж американські кінематографісти, що від початку оперують в іншій системі координат і мають більші можливості, навряд повною мірою оцінять те, наскільки яскраво і глибоко автор відкриває художню сутність завдяки використанню аскетичних виробничих засобів.

На ринкових заходах МКФ у Торонто незабаром має бути представлений український кінематограф. Зокрема, відбудеться там і ринковий показ «Рівня чорного». Можливо що за його підсумками фільм приверне до себе увагу американського дистриб’ютора, який придбає права на кінопрокат стрічки у Північній Америці та візьметься активно організовувати її просування – зокрема на нагороду Американської кіноакадемії.

Відсутність широкого американського представництва українського фільму, його інформаційного і кінотеатрального супроводу професійними гравцями американського кіноринку, є головною перешкодою на шляху української стрічки до номінації на «Оскар». Адже саме по собі висунення фільму від України не означає, що його побачать ті, хто здійснює попередній відбір, або що про нього будуть говорити: факт такого висунення поза Україною є хіба що приводом для короткої новини, але не більше (поруч із новиною про висунення кіноробіт із Грузії, Хорватії, Латвії тощо).

Блоги

Голлівудська картинка українського Голодомору

Сергій Васильєв

Днями в американських профільних виданнях почали з’являтися перші огляди «перегонів» у оскарівській номінації «Найкращий іншомовний фільм». Орієнтуються тут аналітики на нагороди провідних кінофестивалів – Канн, Берліна, Венеції, участь висунутих стрічок у кінофестивалях північноамериканських (приміром, у Торонто), наявність у них американського кінопрокату.

Зокрема, вже підтверджено, що в американських кінотеатрах вийдуть «Квадрат» Рубена Естлунда (Швеція, «Золота пальмова гілка» Каннського МКФ), «На межі» Фатіха Акіна (Німеччина, нагорода найкращій актрисі Каннського МКФ Дайан Крюгер), «Хеппі-енд» Міхаеля Ханеке (Австрія, режисер вже на «Оскарі» перемагав), «Тельма» Йоакіма Трієра (Норвегія, фільм буде представлено на МКФ у Торонто).

Крім того, нещодавно Угорщина висунула на «Оскар» стрічку «Про тіло та душу» Ілдіко Еньєді, що отримала «Золотого ведмедя» Берлінського МКФ, Південна Корея – історичну драму «Таксист», яку на батьківщині фільму подивилися 10 мільйонів глядачів (за населення 50 мільйонів), незабаром свої номінації оголосять Франція, Іспанія…

Для того, щоб оцінити шанси українського фільму на «Оскар», треба дати чесну відповідь на запитання, замість якої із названих стрічок може бути представлений в номінації вітчизняний «Рівень чорного», про який члени Американської кіноакадемії з об’єктивних причин у найближчі місяці знатимуть – і чутимуть – небагато.

Таких, на жаль, немає.

Але ця невтішна відповідь не применшує безумовних мистецьких чеснот української стрічки. 

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook та стежте за оновленнями розділу! 

Український претендент на «Оскар»: Чому «Рівень чорного» є гідним номінації

• укр
• рус
• eng

новини

• Головні новини
• АТО
• Політика
• Економіка
• Суспільство
• НП
• Київ
• Афіша
• Культура
• Курйози
• Спорт
• Выборы-2019

аналітика

• Політика
• Економіка
• Суспільство
• Світ
• НП
• Армія
• Силовики
• Донбас
• Досьє

відео

• Відео за сьогодні
• Актуально
• Політика
• Ток-шоу «Пульс». Кращі моменти
• Ток-шоу «Пульс». Повні випуски

• Архів

• телеканал

• хроніки 112

• Досьє

• Пульс

02.02.2020
Неділя

25.03

27.66

• RU
• UA
• ENG

02.02.2020

25.03

27.66

• новини
• аналітика
• відео

• Новини
  • Головні новини
  • АТО
  • Політика
  • Економіка
  • Суспільство
  • НП
  • Київ
  • Афіша
  • Культура
  • Курйози
  • Спорт
  • Выборы-2019
• Аналітика
  • Статті
  • Думки
  • Інтерв’ю
  • Політика
  • Економіка
  • Суспільство
  • Світ
  • НП
  • Армія
  • Силовики
  • Донбас
• Відео
  • Відео за сьогодні
  • Актуально
  • Політика
  • Ток-шоу «Пульс». Кращі моменти
  • Ток-шоу «Пульс». Повні випуски
• Архів
• Досьє
• хроніки 112
• телеканал
  • Новини каналу
  • Вечірній прайм
  • БАЦМАН
  • Новини 112
  • Голос народу (архів)
  • 112 хвилин
  • Очевидець 112
  • LIVE
  • Хто кому Рабінович
  • ГОРДОН
  • Топ-Сюжети
• Пульс

• Про нас
• Контакти
• Реклама
• Вакансії
• Зворотній звязок
• Політика конфіденційності

Від «Рівня чорного» до «Кіборгів». 13 українських фільмів 2017 року

Цього року вийшли в прокат, зокрема, фентезі «Сторожова застава», військова драма «Кіборги», документально-ігровий драматичний фільм «Рівень чорного», комедія «DZIDZIO контрабас».

У 2017 році в Україні відбулась прем’єра низки різножанрових стрічок. Зокрема, фентезі «Сторожова застава», комедія «DZIDZIO контрабас», військова драма «Кіборги», яка встановила рекорд для національних фільмів у вітчизняному прокаті за касовими зборами, а також документально-ігровий драматичний фільм «Рівень чорного», який висунули від України на «Оскар».

Тиждень.ua зібрав українські фільми, які вийшли у прокат в 2017 року.

 

«Чужа молитва» 

Повнометражний художній фільм «Чужа молитва» режисера Ахтема Сеітаблаєва розповідає про історію молодої кримськотатарської дівчини, яка під час окупації фашистами Бахчисараю врятувала життя 88-ох єврейських дітей. Саіде Аріфова під час і після Другої світової війни двічі врятувала дітей-сиріт: спершу — від нацистів, видаючи дітей за кримських татар, а вдруге — від військ НКВС, які здійснювали депортацію кримських татар у травні 1944 року, довівши, що діти — євреї.

Історико-драматичний фільм був створений компанією «Ідас фільм» за підтримки Держкіно України. Саундтреком до фільму стала пісня української співачки кримськотатарського та вірменського походження Джамали.

Бюджет фільму становить 31 млн грн, частка державного фінансування – 10 млн. грн. На великі екрани «Чужа молитва» вийшла 18 травня 2017 року.

 

«Війна химер»

Документальна стрічка режисерів Анастасії та Марії Старожицьких описує історію про війну, кохання та смерть, відзнята її безпосередніми учасниками.

Основа сюжету — історія подорожі бійця на позивний «Лавр», Валерія Лавренова, котрий вижив, та його дівчини Анастасії, режисерки фільму, до лінії фронту і спроби спільного життя після всього побаченого і пережитого.Він потрапив в Іловайський котел, втратив найближчих побратимів, вона, подорожуючи розбитими містами, намагається зрозуміти сутність війни та кохання. І обоє відверто розповідають один одному, що відчувають під час військових дій, виходу з котла, спроби жити разом і нової, вже спільної подорожі на передову.

Прем’єра стрічки відбулася 25 березня 2017 року на фестивалі документального кіно з прав людини Docudays UA. 

«Випуск 97»

Короткометражний фільм «Випуск 97» режисера Павла Острикова став найкращим короткометражним фільмом за версією Молодіжного журі фестивалю і отримав 1500 швейцарських франків від Департаменту освіти, культури і спорту кантону Тічино (Швейцарія).

Прем’єра стрічки відбулась 21 липня 2017 року на Одеському міжнародному кінофестивалі в рамках національного конкурсу короткометражних фільмів, де «Випсук 97» теж здобув головний приз в національній короткометражній програмі.

«Червоний» 

Однойменна екранізація роману Андрія Кокотюхи «Червоний» — це гостросюжетна історико-пригодницька драма, режисером якої став Заза Буадзе. Стрічка розповідає історію двох українців, котрі воювали за батьківщину по різні боки барикад: упівця Данила Червоного та радянського льотчика Віктора Гурова. Каторжники зустрічаються у радянському концтаборі і вперше в історії «ГУЛАГу» підіймають там повстання.

З 24 серпня 2017 року — на День Незалежності України — стартував всеукраїнський широкий прокат фільму.

«Рівень чорного»

Документально-ігровий драматичний фільм режисера Валентина Васяновича розповідає про весільного фотографа Костянтина, в житті якого настає чорна смуга. Фільм отримав приз Міжнародної кінокритики — спеціальний приз, який з 2012 року журі Міжнародної федераці кінопреси (FIPRESCI) вручають на Одеському міжнародному кінофестивалі. 29 серпня Державне агентство України з питань кіно та Український Оскарівський Комітет відібрало «Рівень чорного» для боротьби за премію «Оскар» у номінації «Найкращий фільм іноземною мовою».

Світова прем’єра стрічки відбулася 17 липня 2017 року, в Україні – 31 серпня. 

 

«DZIDZIO контрабас»

Українська кінокомедія режисера Олега Борщевського, що вийшла 2017 року. Стрічка розповідає про трьох хлопців, які хочуть заробити грошей перевезенням контрабанди. У головних ролях Михайло Хома, Назарій Гук, та Орест Галицький.

Фільм вийшов у широкий кінопрокат в Україні 31 серпня 2017 року.

У серпні 2017 року стрічка взяла участь у відборі на висування фільму від України на ювілейну 90-тукінопремію «Оскар» Американської академії кінематографічних мистецтв і наук у категорії «Найкращий фільм іноземною мовою».

«Ізі»

Українсько-італійський комедійний фільм режисера Андреа Маньяні «Ізі» розповідає про 40-річного італійця-невдаху Ісідоро, який за проханням брата везе з Італії у високогірне карпатське село труну із тілом загиблого на будівництві українського заробітчанина.

У серпні 2017 року стрічка отримала премію незалежних швейцарських критиків Boccalino d’Oro у категорії «Найращий актор» на 70-му Міжнародному кінофестивалі в Локарно.

Вихід стрічки у світовий прокат відбувся 31 серпня в Італії, а в Україні – 14 вересня 2017 року.

«Припутні»

Трагікомедія Аркадія Непиталюка «Припутні» є першим повнометражним фільмом в історії українського кінематографа, де майже всі актори розмовляють суржиком. Дія картини відбувається в покинутому мешканцями селі Припутні протягом однієї доби, яка кардинально змінить життя усіх героїв. Кінофільм розповідає про долю трьох жінок, а саме: бабусі, доньки і внуки, чиї долі переплетені, а життя наповнене складнощами і самотністю.

У 2017 році Одеський міжнародний кінофестиваль нагородив фільм спеціальним призом журі. 

Реліз стрічки відбувся 28 вересня 2017 року.

«Сторожова застава»

Повнометражне фентезі «Сторожова застава» режисера Юрія Ковальова зняте за мотивами однойменної книги Володимира Рутківського, розповідає про сучасного школяра Віктора, який через загадковий портал часу потрапляє у минуле — на тисячу років назад.

Фільм отримав нагороду на кіноконкурсі WorldFest-2017, який відбувався 21-30 квітня у Сполучених Штатах Америки, і який вважається найстарішим фестивалем незалежного кіно і відео в світі.  

Прем’єра стрічки в Україні відбулася 12 жовтня 2017 року. 

«Будинок «Слово»»

Український повнометражний документальний фільм, знятий режисером Тарасом Томенком, розповідає про унікальну споруду Харкова, що знаходиться на вулиці Культури, 9. У ньому жили Павло Тичина, Микола Хвильовий, Остап Вишня. Хвиля сталінських репресій, що прокотилася країною, спустошила будинок. Заарештовано було мешканців сорока квартир із шістдесяти трьох. Колись новобудову називали будинок «Слово», бо сама споруда мала в плані літеру «С». Та вже за кілька років цей будинок називали «Крематорій» або ДПЗ – «дом предварительного заключения». У 2003 на його стінах з’явилась меморіальна дошка з іменами усіх його репресованих жителів.

Українська прем’єра стрічки відбулася 27 жовтня 2017 року в Харкові.

«Стрімголов»

Художній фільм Марини Степанської описує події 2014 року в Києві. Антон — музикант-вундеркінд. Отримує повістку з військкомату. Від служби в армії планує з коханою втекти в Німеччину. Новий життєвий етап молодих людей збігається зі змінами в Україні. Їм треба зробити непростий вибір. Зокрема, жити тут чи поїхати за кордон.

У 2017 році психологічна драма перемогла на пітчингу «Coming soon new talents» у Вільнюсі. 

Вперше фільм вийшов в обмежений український прокат 9 листопада 2017 року. Згодом творці фільму вирішили вдруге випустити фільм в український прокат у лютому 2018 року.

«Межа»

Українсько-словацький кримінальний трилер режисера Петера Беб’яка розповідає про контрабанду на кордоні між Україною та Словаччиною.

Фільм став одним із переможців Дев’ятого конкурсного відбору Держкіно, а один його продюсерів – українець Андрій Єрмак. Таокж у стрічці знялися українські актори – Римма Зюбіна, Станіслав Боклан, а самі зйомки проходили в Україні (на Закарпатті) та у Словаччині.

За сценарієм, неспокійний час починається для Адама Крайняка, глави сім’ї і ватажка організованої злочинності на словацько-українському кордоні. Його найстарша донька збирається вийти заміж за місцевого злодія на ім’я Івор. Український партнер Адама Йона здіймає бунт, і на кордоні починає з’являтися новий продукт –  наркотики. Ця кримінальна історія розгортається в самому серці словацько-українського прикордоння, де перетинаються культури, мови і людські життя.

Додамо, що «Межу» було висунуто на «Оскар» від Словаччини. 

 Світова прем’єра стрічки відбулася 3 липня 2017 році на 52-му Міжнародному кінофестивалі у Карлових Варах, у широкий український прокат стрічка вийшла 16 листопада 2017 року.

«Кіборги»

Українська військова драма режисера Ахтема Сеїтаблаєва заснована на реальних подіях та розповідає про оборону Донецького аеропорту під час війни на Донбасі. У фільмі кожен із зображених героїв має свого прототипа. Під час зйомок режисера Ахтема Сеітаблаєва консультував Кирило Недря, викладач Дніпровського університету внутрішніх спра, який особисто брав участь в обороні ДАПу та покинув аеропорт після контузії.Частина зйомок проводилася у селі Крюківщина на Київщині, на Гончарівському полігоні під Черніговом знімалися танкові бої, а на запасному аеродромі поблизу Чернігова збудували декорації напівзруйнованого аеропорту. 

Кінострічка є одним з переможців 8-го конкурсного відбору Держкіно та отримала державну фінансову підтримку на 50 % собівартості фільму в розмірі майже 24 мільйонів гривень. Загальна вартість кінофільму оцінюється в майже 48 мільйонів гривень.

Першими фільм побачили 26 листопада 2017 року військові Маріуполя. Прем’єра кінокартини в Україні відбулась 6 грудня 2017 року — в День Збройних сил України.

Зазначимо, що стрічка встановила новий рекорд для національних фільмів у вітчизняному прокаті за касовими зборами. За два вікенди фільм зібрав 15 млн 752 тисяч 356 гривень.

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.