Той хто біжить по лезу: Той, хто біжить по лезу — Вікіпедія – Той, хто біжить по лезу 2049 — Вікіпедія

Той, хто біжить по лезу — Вікіпедія

«Той, хто біжить по лезу» (англ. Blade Runner) — американський класичний та культовий фільм[1], що його зняв англійський режисер Рідлі Скотт у березні-липні 1981 року за мотивами науково-фантастичного роману Філіпа Діка «Чи мріють андроїди про електричних овець?» (1968). Головні ролі у стрічці виконали Гаррісон Форд, Шон Янг, Рутгер Гауер, Едвард Джеймс Олмос, Деріл Ганна, Джоанна Кессіді, Брайон Джеймс, Майкл Еммет Волш та інші.

Фільм хоча і провалився у прокаті, але з часом став культовим, і за опитуванням науковців його визнано найкращим науково-фантастичним фільмом в історії кінематографу[2][3].

«Той, хто біжить по лезу» став одним із найвпливовіших фільмів 1980-х і 1990-х, а також породив голлівудську моду на екранізації антиутопічних творів Філіпа Діка.

Глибинна проблематика фільму замішана на ідеї про те, що уявлення людини про світ і її місце в ньому можуть виявитися навмисне сфабрикованими третіми особами. Ця ідея отримала подальшу розробку в таких фантастико-метафізичних гібридах кінця XX століття, як «Темне місто» (1998), «Екзистенція» (1999), «Матриця» (1999) і «Тринадцятий поверх» (1999). На 18 вересня 2018 року фільм займав 152-у позицію у списку "250 кращих фільмів за версією IMDb.

2017 року вийшло продовження стрічки «Той, хто біжить по лезу 2049».

Театральна версія[ред. | ред. код]

2019 року в Лос-Анджелесі Рік Декард готується залишити роботу «того, хто біжить по лезу» — роботу, яка полягала у відстеженні біоінженерних істот, відомих як «репліканти», і «списання їх» (тобто вбивство). Проте його відкликають із відпустки у зв'язку з найнебезпечнішим випадком утечі з колонії реплікантів моделі «Nexus-6». Група прибулих на Землю втікачів складається з командира бойового загону Роя Батті, Леона, Зори й Пріс. Капітан Браянт розкриває Декарду тривалість життя моделей «Nexus-6» (кожна модель живе 4-ри роки) і дає в напарники Гаффа — кар'єриста, який говорить винятково «жаргоном». Вони мусять відшукати й знищити втікачів.

Декард вирушає в корпорацію «Tyrell», де виробляють реплікантів, щоб дізнатися, чи працює тест Войта-Кампфа на моделі «Nexus-6». Президент корпорації Тайрел, щоб випробувати Декарда й можливості нової моделі репліканта, змушує його замість репліканта спочатку провести тест Войта-Кампфа на своїй секретарці Рейчел. На подив Декарда, Рейчел не проходить тесту, хоча Декардові потрібно їй задати близько ста питань. Після цього Декарда повідомляють, що Рейчел — експериментальний реплікант з імплантованою пам'яттю та емоційністю, як у людини. Намагаючись довести свою людську природу, Рейчел показує йому свою дитячу фотографію з матір'ю. Декард з ходу перераховує Рейчел інші її «спогади», насправді запозичені Тайрелом у своєї племінниці та імплантовані в її свідомість, чим приводить дівчину в розпач.

Тим часом репліканти поспішають з'ясувати дати свого виготовлення і, відповідно, термін життя. У чайнатауні Рой і Леон відвідують цех з виробництва очей для реплікантів. Допитуючи старого китайця, який там працював, їм удається отримати відомості про «генетичного дизайнера» на ім'я Джей Ф. Себастьян.

Декард і Гафф обшукують готельний номер Леона. У його кімнаті Декард знаходить світлину, а у ванній — штучно синтезовану зміїну луску. Він вивчає світлину. Зачіпки приводять його до стрип-клубу, де працює «дівчина зі змією» — танцівниця Зора. Вона намагається втекти, але під час переслідування Декард убиває її. Після цього бос повідомляє його про зникнення Рейчел із корпорації й доручає внести дівчину до числа своїх мішеней. Згодом після загибелі Зори «бігун по лезу» зазнає нападу з боку Леона. У ході сутички, коли Леон уже готується вбити поліцейського, на допомогу Декарду несподівано приходить Рейчел і вбиває Леона. Декард вилучає її з числа своїх жертв.

Пріс знаходить спільну мову із Себастьяном і з'ясовує, що 25-річний винахідник схильний до передчасного старіння. Його химерну квартиру в старовинному будинку заповнюють живі іграшки-репліканти, а у вільний час він грає в шахи з Тайрелом. Себастьян добре розуміє тягу реплікантів до життя і, піддавшись на їхні вмовляння, зголосився провести їх до штаб-квартири свого боса. Роя зводить з розуму те, що йому — тому, кому дано більше здібностей, ніж будь-якому іншому, — відраховано настільки коротке життя. Він сподівається, що Тайрел здатний щось змінити. Але Тайрел безсилий, бо стислість віку репліканта визначено ще при його створенні. «Ви горите яскравіше і згораєте швидше», — вимовляє він. Утративши надію, Рой цілує його в губи, а потім убиває свого творця. Імовірно, слідом за Тайрелом він убиває й Себастьяна (цієї смерті не відображено, проте в наступній сцені Рой спускається на ліфті на самоті, а в остаточній версії фільму поліцейське радіо в Декардовій машині повідомляє, що Себастьянове тіло виявлено поряд із Тайреловим).

Декард дістається до квартири Себастьяна, що стала притулком для Роя і Пріс. Пріс нападає на поліцейського, але гине від його пострілів. За фізичною силою та бойовими навичками Рой набагато перевершує Декарда і, незважаючи на те, що процес вмирання андроїда вже запущено, Рой калічить свого переслідувача, ламаючи йому два пальці. Намагаючись утекти від Роя, Декард здійснює невдалий стрибок з одного будинку на інший і починає зісковзувати в безодню. Відчайдушно чіпляючись за залізну балку, він повисає над прірвою, і тут над ним виростає постать Роя.

Рой рятує Декарда, витягуючи свого ворога з прірви. Рой — реплікант, створений для вбивства, — так сильно цінував людське життя, у якім йому самому було відмовлено, що останньої своєї миті вирішив зберегти життя людині, яка хотіла його вбити. Із закривавленої руки андроїда стирчить металевий шип — тепер Рой вірить не Юді, а Христу. Відпустивши в просвітлене небо білого голуба, він умирає з цитатою із Ніцше на вустах. Декард повертається до своєї квартири і бачить сплячу Рейчел. Коли Декард разом з нею йде, він на підлозі знаходить оригамі у формі єдинорога, які безперервно майструє з обривків паперу Гафф. Він згадує деякі його слова. Декард і Рейчел покидають квартиру. Фільм завершується Декардовим монологом про те, що він не знає, коли буде запущено процес умирання андроїда в Рейчел, але сподівається, що ніколи.

Режисерська версія[ред. | ред. код]

У режисерській версії додано сцену, де Декард бачить сон з єдинорогом.

В альтернативній кінцівці Декард разом з Рейчел залишає квартиру й на майданчику перед дверима знаходить оригамі у формі єдинорога, які безперервно майструє з обривків паперу Гафф. Декард розуміє, що Гафф був тут, але пожалів Рейчел. У його вухах звучить прощальна Граффова фраза: «Шкода, їй не дано пожити. А втім, хто живе?».

Існує сім різних версій фільму, що їх демонстрували:

1. Workprint version
Оригінальна робоча версія (1982, 113 хв.), яку показали тестовій аудиторії глядачів у Денвері в березні 1982 року. Також цю версію демонстрували 1990-го та 1992-го в Лос-Анжелесі та Сан-Франциско як режисерську версію без погодження з Рідлі Скоттом. Негативні відгуки тестової аудиторії призвели до змін і створення театральної версії, у той самий час покази в 1990-х призвели до того, що студія почала створювати режисерську версію. Ця версія фільму вийшла на DVD 2007 року (5-дискове Ultimate Edition)

2. San Diego Sneak Preview
На прем'єрному показі в Сан-Дієго у травні 1982 продемонстровано версію майже ідентичну до Театральної (або Домашньої) версії. Версія містила три додаткові сцени.

3. U.S. theatrical version
Театральна версія (1982, 116 хв.), що відома як оригінальна або Домашня, випущена на касетах Betamax та VHS у 1983 і на лазерних дисках — 1987.

4. The International Cut
Міжнародна версія (1982, 117 хв.) також відома як невідредагована (uncut version), що містила жорстокіші сцени, ніж театральна версія для США. Спочатку ця версія не була доступна в США, її демонстрували в Європі та Азії. Пізніше випущено на VHS та лазерних дисках Criterion Collection («Criterion Edition») в Північній Америці, а 1992 перевипущено, як «видання до 10 річниці» («10th Anniversary Edition»).

5. U.S. broadcast version
Телевізійна версія (1986, 114 хв.), театральна версія, яку відредагували на CBS для показу на ТБ — зменшили кількість насильства, ненормативної лексики та оголеної натури.

6. Director's Cut
Режисерська версія (1992, 116 хв.) що схвалив Рідлі Скотт, викликана недозволеним показом 1990 року — одну з робочих версій випущено на VHS та лазерних дисках 1993 і на DVD 1997. Суттєві відмінності від театральної: відсутність закадрового голосу Декарда, поновлено видалену сцену з однорогом та видалено запропонований студією щасливий кінець (Декард та Рейчел в авто). Рідлі Скотт надав пояснювальні записи та консультації для компанії Warner Bros., хоч старшим у створенні режисерської версії був зберігач фільмів Майкл Арик.

7. Final Cut
Остаточна версія від Рідлі Скотта (2007, 117 хв.), або «видання до 25 річниці» («25th Anniversary Edition»), яку випустила компанія Warner Bros. у кінотеатрах 5 жовтня 2007 року та згодом вийшла на DVD, HD DVD, і Blu-ray у грудні 2007. Це єдина версія фільму, над якою Рідлі Скотт мав повний творчий контроль, адже режисерську версію готував Майкл Арик. Разом з остаточною версією випущено велику кількість документальних матеріалів. Кульмінацією став випуск 5-ти дискового DVD «Ultimate Collector's Edition».

Той, хто біжить по лезу 2049 — Вікіпедія

«Той, хто біжить по лезу 2049» (англ. Blade Runner 2049) — американський нео-нуарний науково-фантастичний трилер режисера Дені Вільнева та сценаристів Гемптона Фенчера і Майкла Гріна, який є продовженням фільму Рідлі Скотта «Той, хто біжить по лезу» (1982). Прем'єра стрічки в Україні відбулася 5 жовтня 2017 року. На 18 вересня 2018 року фільм займав 221-у позицію у списку "250 найкращих фільмів за версією IMDb.

У 2049 році репліканти (біоінженерні люди) є слугами і рабами у суспільстві. Офіцер Ка — реплікант Nexus-9 (Раян Гослінг), працює як «Той, хто біжить по лезу» для департаменту поліції Лос-Анджелеса, вистежуючи реплікантів-одинаків. Він живе зі своєю віртуальною голографічноою подругою Джої, що є продуктом штучного інтелекту корпорації Wallace.

Розслідування бунту реплікантів приводить Ка на ферму, де він убиває Сапера Мортона — репліканта Nexus-8 (Дейв Батиста) і знаходить закопану скриню. Судмедекспертиза показує, що в ній лежали залишки жінки-репліканта Nexus-7, яка померла в результаті ускладнень, викликаних екстреним кесаревим розтином.

Лейтенант

Джоші віддає наказ Ка знищити всі дані про дитину, а також саму дитину, оскільки побоюється, що знання про здатність реплікантів народжувати (раніше це вважалось неможливим) може призвести до справжньої війни.

Ка відвідує штаб-квартиру корпорації Волес. Він вивчає дані, пов'язані з реплікантом, яка народила дитину. Її ім'я Рейчел, яка свого часу потрапила в поле зору поліції, а її справу вів колишній «Той, хто біжить по лезу» Рік Декард. Ка досліджує романтичний зв'язок Ріка Декарда і Рейчел. Дитину також шукає і глава корпорації з виробництва реплікантів Ніандер Волес. Він хоче відкрити таємницю природного народження, щоб підтримати міжзоряну колонізацію. І з цією метою він посилає свого виконавця, репліканта Лав. Вона викрадає рештки Рейчел із штаб-квартири департаменту поліції і встановлює стеження за Ка.

Повертаючись на ферму Мортона, Ка знаходить дату смерті Рейчел, вирізану на стовбурі сухого дерева, біля основи якого було знайдено скриню з її залишками. Ця дата відповідає його дитячому спогаду про іграшкового дерев'яного коника, з вирізаною на ньому такою ж самою датою.

Джої наполягає: цей збіг свідчить про те, що народився, а не створювався як реплікант, який мав лише імплантовані спогади. При пошуку записів цього року він виявляє аномалію: двійнята хлопчик і дівчинка народилися в той день з ідентичною ДНК (при тому, що в різностатевих людей за визначенням не може бути ідентичної ДНК), і тільки хлопчик живий. Судячи з записів, дівчинка загинула, а хлопчика віддали до притулку. визначає дитячий притулок зі своїх спогадів, а також за ними в притулку він знаходить у схованці дерев'яного коника.

Розшукуючи дитину, спілкується з талановитим дизайнером ілюзій Аною Стеллін, яка впроваджує у свідомість реплікантів штучні спогади, наявність яких робить реплікантів стабільними. Стеллін аналізує спогади Ка і говорить, що вони справжні. приходить до висновку, що він і є та сама дитина.

проводить експертизу матеріалу, з якого виготовлена іграшка. З'ясовується, що коника виготовили десь біля Лас-Вегаса, який свого часу зазнав бомбардування. приїжджає до зараженого міста і в будівлі покинутого казино виявляє постарілого Декарда, який безслідно зник 30 років тому. Колишній «Той, хто біжить по лезу» спочатку не хоче розмовляти з поліцейським, намагається його вбити, але потім вони п'ють віскі і говорять про минуле.

Декард каже, що він виправив запис про народження, щоб замести сліди і був змушений залишити вагітну Рейчел з рухом за свободу реплікантів, щоб захистити її. Будівлю казино атакує загін, очолюваний Лав. Вона б'є й викрадає Декарда, після цього до Лас-Вегаса прилітає загін підпільників-реплікантів і вивозить з міста. Їх очільниця повідомляє Ка, що дитина Рейчел насправді дівчинка. І здогадується, що дитина Декарда — Ана Стеллін, оскільки його спогади ― це її спогади і вона єдина здатна створити пам'ять й імплантувати її в нього. Волес намагається витягнути з Декарда інформацію про дитину Рейчел, але той мовчить. Подальші допити Волес доручає вести Лав, яка летить разом з полоненим на свою базу. По дорозі їх перехоплює Ка. На березі океану відбувається вирішальна сутичка між Лав і , у якій поліцейський виходить переможцем. У кінці фільму відвозить Декарда до його доньки — Ани Стеллін.

Зйомки фільму почались у липні 2016 року[1]. Знімальний процес завершився у листопаді 2016 року в Угорщині.[2]

Під час зйомок автором музики до фільму оголошували Йоганна Йоганнссона, який до цього вже співпрацював з Вільньовом над попередніми стрічками Полонянки, Сікаріо і Прибуття. В липні 2017 року долучились Ганс Ціммер і Бенджамін Воллфіш. Але у вересні через не названі обставини Йоганнссон вибув з фільму.

Автори музики Ганс Ціммер і Бенджамін Воллфіш, якщо не зазначено інше.

1. «2049»   3:37
2. «Sapper's Tree»   1:36
3. «Flight to LAPD»   1:47
4. «Summer Wind» (виконана Френком Сінатра) 2:54
5. «Rain»   2:26
6. «Wallace»   5:23
7. «Memory»   2:32
8. «Mesa»   3:10
9. «Orphanage»   1:13
10. «Furnace»   3:41
11. «Someone Lived This»   3:13
12. «Joi»   3:51
13. «Pilot»   2:17
14. «Suspicious Minds» (виконана Елвісом Преслі) 4:22
15. «Can't Help Falling in Love» (виконана Елвісом Преслі і the Jordanaires) 3:02
16. «One for My Baby (and One More for the Road)» (виконана Френком Сінатра) 4:24
17. «Hijack»   5:32
18. «That's Why We Believe»   3:36
19. «Her Eyes Were Green»   6:17
20. «Sea Wall»   9:52
21. «All the Best Memories Are Hers»   3:22
22. «Tears In the Rain» (оригінал Вангеліса) 2:10
23. «Blade Runner»   10:05
24. «Almost Human» (виконана Лорен Дейґл) 3:22

Фільм отримав загальне визнання. На агрегаторі рецензій Rotten Tomatoes фільм має рейтинг 87 % (на основі 350 відгуків) і середню оцінку 8,2/10.[3] На Metacritic стрічка має середній бал 81 зі 100 (на основі 54 рецензій).[4]

Нагороди та номінації[ред. | ред. код]

Список нагород та номінацій «Той, хто біжить по лезу 2049»[5]
Кінофестиваль/Кінопремія Рік Категорія Номінант(и) Результат
Премія BAFTA 18.02.2018 Найкраща режисерська робота Дені Вільнев Номінація
Найкраща операторська робота Роджер Дікінс Нагорода
Найкраща музика Ганс Ціммер і Бенджамін Воллфіш Номінація
Найкращий звук Рон Бартлетт, Тео Ґрін, Даґ Гемфілл, Марк Манджіні і Мак Рут Номінація
Найкраща робота художника-постановника Денніс Ґасснер і Алессандра Керцола Номінація
Найкращі візуальні ефекти Річард Р. Гувер, Пол Ламберт, Ґерд Нефзер і Джон Нельсон Нагорода
Найкращий грим і зачіски Дональд Мовот і Керрі Ворн Номінація
Найкращий монтаж Джо Вокер Номінація
Премія «Оскар» 4.03.2018 Найкраща операторська робота Роджер Дікінс Нагорода [6]
Найкраща робота художника-постановника Денніс Ґасснер (постановник), Алессандра Керцола (декоратор) Номінація [7]
Найкращий звук Рон Бартлетт, Даґ Гемфілл і Мак Рут Номінація
Найкращий звуковий монтаж Марк Манджіні і Тео Грін Номінація
Найкращі візуальні ефекти Джон Нельсон, Ґерд Нефзер, Пол Ламберт і Річард Р. Гувер Нагорода [6]

Той, хто біжить по лезу 2049

«Бегущий по лезвию 2049» - фантастический фильм канадского режиссёра Дени Вильнёва и продюсера Ридли Скотта, основанный на романе Филипа К. Дика «Мечтают ли андроиды об электроовцах?»
Эта лента является прямым продолжением фильма Ридли Скотта 1982 г., некогда провалившегося в мировом…

«Бегущий по лезвию 2049» - фантастический фильм канадского режиссёра Дени Вильнёва и продюсера Ридли Скотта, основанный на романе Филипа К. Дика «Мечтают ли андроиды об электроовцах?»
Эта лента является прямым продолжением фильма Ридли Скотта 1982 г., некогда провалившегося в мировом прокате, но в последствии ставшим культовым произведением, вырастившим целую армию фанатов задав тон для многих других работ, снятых о недалеком будущем человечества.
Сюжет фильма рассказывает об агенте Кей (Райан Гослинг). Кей - бегущий по лезвию, офицер полиции, который занимается поиском остатков репликантов устаревшей версии NEXUS.
Однажды он узнаёт информацию, которая может поставить под угрозу существование всего человечества, в связи с чем ему приходится приложить все усилия, чтобы предотвратить беду. Однако, в этом деле, слишком много вопросов, на которые нет ответов и, пытаясь докопаться до истины, Кей начинает поиски бывшего офицера спецподразделения бегущих по лезвию Рика Декарда (Харрисон Форд), который бесследно исчез тридцать лет назад.
Фильм хорош против всех правил медиа-развлечений.
Не смотря на монотонность повествования и отсутствие длительных экшн-сцен, фильм держит в напряжении с первых кадров и до финальной развязки, не сбавляет оборотов ни на мгновение. Как раз наоборот: скорость повествования постоянно увеличивается, а драматизм, окутывающий все события нагнетается с каждой секундой все сильнее, что в свою очередь, вовлекает зрителя в историю не позволяя отвлекаться на поедание попкорна, разговоры по телефону и обсуждение сторонних тем с соседями по залу кинотеатра..

Для того, чтобы максимально красиво преподнести нам историю приключений агента Кей и показать на экране все «прелести» темного будущего, отвечающие за производство картины поставили за камеру легендарного оператора Роджера Дикинса,13ти кратного номинанта на премию Оскар и просто хорошего парня!
За плечами этого «титана» лучших ракурсов и фокусов такие фильмы как «Побег из Шоушенка», «Фарго», «Старикам тут не место», «Пленницы» и многие другие…
Справился Дикинс с поставленной задачей на Ура! Его работа безупречна! Кадры живые и детализированные.Картинка радует глаз от первой и до последней минуты фильма!
Множество оригинальных идей расположения камеры, только способствовали еще большему погружению зрителя в атмосферу происходящего.
Уверен, от очередной номинации американской академии киноискусств Дикинсу не отвертеться!
За музыкальное сопровождение картины, отвечал своей головой, какой-то парень по имени Ханс Циммер. Больше здесь мне нечего добавить.)
Есть люди без которых этот фильм, не был бы "Этим Фильмом"! Ребята, которые всегда остаются за кадром, а зрители редко досматривают титры до того момента, когда о них «всплывает» какое-либо упоминание.
И работа оператора, и отличный сценарий, и божественная музыка – все бы померкло, если бы во время просмотра, наш глаз не завораживала картинка, если бы мы не старались поглощать каждый кадр своими зрительными рецепторами…
В этом фильме достигается гармония между всеми составляющими компонентами, именно благодаря их потрясающей работе – работе художников – декораторов! Она здесь невероятная! Просто бомба! Костюмы, пейзажи, интерьеры, бытовая техника, архитектура зданий, компьютеры и машины будущего – всё, абсолютно всё – шедеврально! Я очень надеюсь, что труд этих специалистов будет по достоинству отмечен академиками.
На общем фоне своего восхищения этим фильмом, справедливости ради, хочу отметить несколько моментов, которые, на мой взгляд, можно было немного доработать.
Во первых: мне не хватило массовки; во-вторых: герой Джареда Лето.
В фильме очень мало действующих персонажей. Мне кажется несколько красивых кадров с большим сосредоточением людей добавили бы картине эпичности.
Однако, истина в том, что незначительное количество людей на экране, полностью компенсируется бесконечной сменой локаций, из-за чего фильм не лишается своего масштаба и не превращается в узкую, заурядную фентези-байку, так что ограниченное количество персонажей в этой истории - больше субъективная придирка, чем недостаток.
- Джаред Лето – на мой взгляд, самый главный минус этого фильма. Его персонаж не портит картину, но и не повышает ее уровень качества. Он просто есть. Уберите его из фильма и ничего не изменится, кроме продолжительности ленты, конечно.
Горячо любимый мной, господин Лето сыграл параноика с синдромом Бога, который ничем не выделился на фоне других персонажей и ничем не запомнился зрителям. Это плоский, поверхностный образ. Подобных ему, мы видели во многих других фильмах. Он невозмутим, хладнокровен, коварен, безгранично умен и абсолютно пуст.
Джаред Лето - превосходный актер и я считаю, он был обязан придумать какие-то фишки своему персонажу, чтобы у меня не возникали подобные вопросы.
Короче говоря, глубина его героя совершенно неубедительна, а это нехорошо…
Но нет худа без добра, ведь в фильме есть другой второстепенный персонаж, который требует к себе отдельного внимания. Это героиня Аны Де Армас, а Ана Де Армас, друзья мои, - прекрасна!
Она добавляет нежности в убогом мире будущего и пронизывает лучами света мрачную атмосферу повествования. История ее персонажа коротка, но беспредельно глубока. Она накладывает огромный отпечаток на весь фильм. Их отношения с агентом К проходят параллельно с основной сюжетной линией, но затрагивают струны души и на долго остаются в памяти после просмотра.
И под конец этой бесконечной рецензии, несколько слов о настоящем маэстро, художнике и гении своего дела - Дени Вильнёве…
Франко-канадский кинорежиссёр, внесся вихрем на голливудские холмы и держится в топе самых матерых киноделов последние несколько лет. Уверен, он чувствует себя очень комфортно, потому что там ему самое место. Его работа над фильмом «Бегущий по лезвию 2049» вызывает искренний восторг! Так что низкий поклон и громкие аплодисменты!
И последнее от себя.
Перед просмотром «БПЛ2049», обязательно нужно ознакомиться с оригинальной лентой 1982 года. Да! Местами будет сложно высидеть фильм, который был снят более 30 лет назад (он просто морально устарел), но оно того стоит! Хотя бы для того, чтобы лучше понять его продолжение и получить еще большее количество восхитительных эмоций.
Итог:
«Бегущий по лезвию 2049» (англ. Blade Runner 2049) - уникальное кино! Настоящий шедевр и один из лучших фильмов последних лет. С интересным сюжетом и потрясающим визуальным рядом. Произведение искусства для настоящих эстетов и ценителей прекрасного.
В жанре «научная фантастика» очень немногие ленты могут с ним тягаться.
Это настоящий голливудский «монстр», затмевающее своим масштабом десятки других достойных работ!
Смотреть обязательно. Желательно в кинотеатрах IMAX.

«Бегущий по лезвию 2049» - фантастический фильм канадского режиссёра Дени Вильнёва и продюсера Ридли Скотта, основанный на романе Филипа К. Дика «Мечтают ли андроиды об электроовцах?»
Эта лента является прямым продолжением фильма Ридли Скотта 1982 г., некогда провалившегося в мировом…

Рецензія була корисною?

Читати повністю

Раян Гослінг про фільм "Той, хто біжить по лезу 2049" | Vogue Ukraine

5 жовтня в прокат виходить друга частина культового фільму «Той, хто біжить по лезу». Рятувати світ від реплікантів замість Гаррісона Форда тепер буде Раян Гослінг.

«Я – фанат «Того, хто біжить по лезу», – каже Раян Гослінг. – Коли мені було 15, я жив у Даунтауні в Лос-Анджелесі і ми з друзями провели немало часу в пошуках локацій для зйомок. Пам'ятаю, ми годинами кружляли навколо Бредбері-білдінг, роблячи вигляд, ніби ми – ті, хто біжать по лезу». Сьогодні Гослінгу 36 – і він грає головну роль у другій частині культового фільму.

Рідлі Скотт зняв «Того, хто біжить по лезу» в 1982 році, коли Гослінгу було два роки. Його захопив макабричний роман Філіпа Діка «Чи мріють андроїди про електричних овець?», в якому офіцер поліції Рік Декард полює на андроїдів – роботів, ідентичних людям. Роман хотів екранізувати Мартін Скорсезе, та в підсумку відмовився. Рідлі Скотт, закінчивши роботу над «Чужим», збирався зробити паузу, та змінив плани, знайшов продюсерів, вмовив їх збільшити бюджет – і взявся за роботу.

Більше 20 років Warner Brothers не наважувалися взятися за сиквел

На головну роль – офіцера Ріка Декарда – потрібна була зірка, і Скотт запросив Гаррісона Форда, який на той момент вже знявся у двох частинах «Зоряних війнах» і першій частині «Індіани Джонс». В інтерв'ю після зйомок Форд не раз повторював, що «Той, хто біжить по лезу» – далеко не найулюбленіший його фільм, а робота була затьмарена постійними суперечками з режисером. «Той, хто біжить по лезу» провалився в прокаті, але здобув престижну премію «Г'юго» за найкращу постановку й був визнаний зразковою стрічкою в жанрі неонуар, став візуальним прототипом для десятка блокбастерів майбутнього – від «Матриці» до «Бетмена» і «П'ятого елементу».

Більше 20 років Warner Brothers не наважувалися взятися за сиквел. Про другу частину оголосили в 2016-му, без галасу: головну роль зіграє Раян Гослінг, а Гаррісон Форд, можливо, повернеться в епізодичній ролі. У режисерське крісло сяде Дені Вільньов – франко-канадський режисер, який зняв «Прибуття», а Рідлі Скотт спродюсує фільм та попрацює над сценарієм. Прем'єра «Того, хто біжить по лезу 2049» вкрита такою пеленою таємничості, як мало який реліз останніх років: Warner Bros. не проводять прес-конференцій, актори майже не дають інтерв'ю, а коментарі доводиться вибивати з членів команди з боєм. Актор Ленні Джеймс, який зіграв одну з епізодичних ролей, поділився у соцмережах: «Коли я підписав контракт, мені на пошту надіслали сценарій в спеціальному додатку. Я не міг завантажити його, чи зробити скрін. Мені сказали прочитати його, а через 36 годин текст зникне. Так і сталося».

Що це – нагнітання обстановки, частина нестандартної промокампанії чи спосіб захисту? «Ми з акторами завчасно домовлялися, що шанси на успіх невеликі, – каже в одному з інтерв'ю Дені Вільньов. – Незалежно від того, що ви робите, незалежно від того, наскільки добре ви це робите, другу частину все одно будуть порівнювати з першою, тому що вона була шедевром. Важливо це прийняти».

Для Раяна Гослінга цей фільм може стати знаковим. У Голлівуді в нього статус зірки романтичних фільмів («Ла-Ла Ленд», «Ларс та справжня дівчина», «Щоденник пам'яті», «Валентинка») та комедійних детективів («Славні хлопці»), а також репутація серцеїда. В амплуа героя фантастичного фільму Гослінг знявся вперше.

Для Гослінга «Той, хто біжить по лезу» - перший високобюджетний блокбастер в кар'єрі. «Я нічого не маю проти блокбастерів, але мало які з них були дійсно класними. Я радий, що так довго чекав. «Той, хто біжить по лезу» був одним з перших фільмів, що я побачив у свідомому віці, - і він мене приголомшив. Дуже багато стрічок згодом вкрали в нього ідеї, декорації та стиль, але не змогли вкрасти його суть. Я щасливий, що опинився в цьому світі».

За словами актора, в другій частині, дія якоїї проходить в 2049 році, команді художників довелося створити по-спражньому депресивну атмосферу. «На Землі усе змінилося. Навколишнє середовище стало токсичним, світ у цілому став куди менш гостинним. Люди не живуть – вони виживають.Людство на межі зникнення». Щоби зануритися в роль, Гослінг буквально ночував на знімальному майданчику. «Все, що я міг зробити, - це перебувати на майданчику весь час: і до, і після зйомок, і під час репетицій, і під час монтажу декорацій. Світ «Того, хто біжить по лезу» - фантастичний, і, щоб хоч трохи відчути його, мені потрібно було стати його частиною».

Люди не живуть – вони виживають. Людство на межі зникнення

У команді художника-постановника фільму Денніса Гасснера - вісім дизайнерів, в кожного з яких своя міні-команда з десяти чоловік. Над гримом акторів працювали 12 фахівців. Першу частину критики докоряли у зайвій театральності і заграванні з нуаром, тому команда «Того, хто біжить по лезу 2049» прагнула домогтися максимальної реалістичності кадру.

 

Над «Тим, хто біжить по лезу 2049» працювала дійсно завидна команда: до прикладу, оператор Роджер Дікінс – постійний співавтор фільмів братів Коен і 13-кратний номінант на «Оскар». Але Дені Вільньов каже, що його головним натхненням під час роботи над фільмом став саме Раян Гослінг. «Він - моя муза, його усмішка здатна «розплавити» камеру». Забудьте про «Ла-Ла Ленд», коли будете дивитися «Того, хто біжить по лезу»: такого Гослінга ви не знаєте.

Читайте також:

Премьера фильма "Бегущий по лезвию 2049" в Киеве

Той, хто біжить по лезу 2049: Відключення 2022 — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

«Той, хто біжить по лезу 2049: Відключення 2022»[ком. 1], також «Той, хто біжить по лезу 2049: Знеструмлення 2022»[ком. 2] (англ. Blade Runner Black Out 2022) — американська тех-нуарна кіберпанківська аніме-короткометрівка режисера-аніматора Син'ітіро Ватанабе. «Той, хто біжить по лезу 2049: Відключення 2022» є одною з 3-ох короткометрівок (інші дві — англ. 2036: Nexus Dawn і англ. 2048: Nowhere To Run), які слугують приквелами фільму «Той, хто біжить по лезу 2049». Прем'єра короткометрівки відбулася 27 вересня 2017 року на crunchyroll.com.[2][3]

Через три роки після подій «Той, хто біжить по лезу», корпорація «Tyrell» розробила нову лінійку реплікантів — Nexus-8, які тепер мають тривалість життя, що еквівалентна тривалості життя звичайної людини. Це викликає негативну реакцію серед людського населення, яке розглядає реплікантів як загрозу людству. Люди починають їх вистежувати і вбивати. На реплікантку Тріксі нападає група людей, але її рятує Іґґі, інший реплікант. Іґґі розповідає Тріксі, що був солдатом на планеті «Каланта», але дезертирував коли зрозумів, що ворожі солдати, з якими він бився і вбивав, також були реплікантами.

Іґґі завербовує Тріксі для операції, здійсненої підпільним рухом за свободу реплікантів, зі знищення бази даних зареєстрованих реплікантів корпорації «Tyrell», щоби на них не можна було полювати. Тріксі заводить дружбу з Реном, техніком, що займається запуском ракет з ядерними боєголовками і є симпатиком реплікантів. Рен перенаправляє ракету і та вибухає над Лос-Анджелесом, створюючи електромагнітний імпульс, який відключає всю електроніку міста. В цей же час Тріксі та Іґґі викрадають бензовоз і ним знищують сервери корпорації «Tyrell». Однак Тріксі гине у сутичці з охоронцями. Іґґі ж вдається втекти і він видаляє своє праве око, єдине, що може ідентифікувати його як репліканта.

В кінці оповіді йдеться, що після «відключення» виробництво реплікантів було заборонено і корпорація «Tyrell» збанкрутувала. Згодом її купила корпорація «Wallace» і відновила виробництво через понад 10 років.

  • Джован Джексон — Іґґі Сайнес
  • Люсі Крістен — Тріксі
  • Брайсон Боґас — Рен
  • Едвард Джеймс Олмос — Ґафф