Вікіпедія вишиванка – Українська вишиванка (срібна монета) — Вікіпедія

Содержание

Традиційна жіноча вишиванка — Вікіпедія

Сорочка — натільна частина одягу, яка була традиційного білого кольору та вишита.

Сорочки зі зборами, поділялися на сорочки уставкові і безуставкові. Уставкові сорочки в свою чергу поділялися на сорочки з суцільнокроєною уставкою і окремою уставкою. Рукав з уставкою міг бути пришитим по підтканню (перпендикулярно) або до основи (паралельно) станку.

Жіночі вишиванки були трьох типів: Сорочка з вставками, сорочки з суцільними рукавами та сорочки «хлоп’янки». Носили сорочки завжди підперезаними з напуском на пояс. В сорочках Лівобережжя пазуха не вишивалася.

Рукави жіночих сорочок були або довгими або на 7/8 довжини. В дівчат з вищих козацьких верств рукави були з серпанку. Міщанки та вищі верстви населення носили низький округлий виріз. Спочатку жіночі сорочки були без коміра, а пізніше почали носити з низьким комірцем (2-3см). Сорочки з коміром носили переважно на Волині та на півночі. В 16. ст. до рукавів сорочок з суцільними рукавами почали пришивати

шлярки, шириною 3-5 см або згодом чохлі-манжети.

Вишивали сорочки біля коміра, на вставках, на краях рукавів. Узор був у вигляді поперечних смуг. Жіночі сорочки були прикрашені вишивкою більше ніж чоловічі, також і більш різноманітними техніками шиття. Дуже часто застосовувалися мережки та лиштва. Досить часто шви зшивалися кольоровими нитками, також кольоровими нитками обшивали кантом комір і іноді краї рукавів.

Сорочки до плахти або запаски були довгі, а сорочки до спідниці були коротшими. Подoл сорочки повинен був визирати з-під плахти чи обгортки на 10 см.

Сорочка зі вставками[ред. | ред. код]

Зборки утворювали біля шиї, при збиранні самої вставки або в місці пришивання рукава до вставки. Комір такої сорочки обробляли вузькою обшивкою, під яку збирали зборки з двома повітряними петлями крізь в які протягували стрічку. Пазушний розріз в таких сорочках був глибший і досягав 15 см. Pукави до станка пришивалися під прямим кутом по підтканню

. Вишивалися в основному полики, рукава і подол. Інколи вставки в таких сорочках пришивалися по зрізаних кутах станка. Широкі рукави в сорочках зі вставками в верхній частині призбирувались. Рукави таких сорочок кроїлися дещо скошеними до низу і були в півтори пілки.

Сорочка з суцільними рукавами[ред. | ред. код]

У такій сорочці рукави пришивалися до передньої та задньої пілок аж до самого коміра, де вони утворювали бічні краї горловини. Такі сорочки стягувалися шнурком або стрічкою, утворюючи зборки і зав’язувалися цим же шнурком. Рукави пришивалися паралельно до станка сорочки по основі. В таких сорочках окрім коміра, рукавів та чохлів, вишивалися погрудки.

Сорочку такого типу носили на кожний день. Цей тип сорочки мало відрізнявся від чоловічої сорочки пошитої вперекидку. Такі сорочки були в новіші часи поширені на Буковині та Закарпатті. Полотно на таку сорочку перегинали вдвоє і зверху розрізали виріз на шию та ще одним на пазуху. Пазуху зарублювали і обводили вузькою вишивкою. Виріз на шию викінчували обшивкою до якої пришивали дві повітряні петлі. З боків пришивали на пів полотна два клини. На плечиках у місці пришиття рукавів до сорочки вишивалася вузька смуга. Рукава такої сорочки вишивалися однією поздовжньою смугою або однією ширшою і двома вузькими по боках. Вишивалися у такій сорочці також по дві поздовжні смуги на грудях та на крижах. Інколи також такі сорочки вишивали внизу рукава та внизу сорочки (на подолку). Рукави в сорочках цього типу на Буковині були відкриті, а в гуцулів завжди стягнені. Гуцульські сорочки-хлоп’янки прикрашались лише на плечиках однобарвними смугами.

Регіональні особливості сорочок[ред. | ред. код]

Полтавська жіноча сорочка була переважно уставкового типу та мала великий шийний викот. Вузька лямівка навколо викоту, чохли та пазуха не вишивалися. Широкі рукава полтавської сорочки мали тридільну вишивку (полик, підопліччя, та сам рукав) і пришивались до устави дрібними зборками-пухликами. До кін. 19 ст. такі сорочки вишивали лляними нитками — білими, сировими або підфарбованими корою. Внизу сорочки були вишиті лиштвою.

Київська сорочка мала стоячий комір. Та в сер. 19 ст. крім лляної нитки (вирізування, мережка, гладь) як на Полтавщині, вишивалася також і заполоччю (бавовняною червоною та синьою ниткою). Пізніше червоною, чорною, жовтою, білою ниткою в техніці набирування.

Жіночі сорочки на Поліссі шилися з сирового або напіввідбіленого полотна і оздоблювалися технікою ткання або швом затягуванкою, що повторював риси тканого орнаменту. Такі сорочки мали виложистий комір та були уставкового типу. Основним кольором оздоблення був червоний іноді незначно додавався синій.

Волинську сорочку шили навоскованими нитками. Комір та чохли в сорочках шилися стебкуванням на дві сторони. Збори горловини та рукава призбирували два рази і тоді пришивали комір та чохли. Жіночі сорочки відрізнялися від чоловічих довжиною та були вишиті на уставках, а часом комір та пазуха технікою заволоч, подвійним способом: з лицевої сторони та з вивороту.

Подільські сорочки мали суцільнокроєний рукав, який пришивали паралельно до станка. Зшивання частиин сорочки проводили різноколірними розшивками. Подолки в сорочкаx не вишивалися. Вишивалися такі сорочки вовняними нитками, технікою низь.

Буковинські сорочки були шириною 1.40-1.60 см, такі сорочки складалися з трьох полотнищ, рідко з двох чи чотирьох. Вишивки плечиків становили 10-20 см. Під плечиком вишивалися морщинки шириною 10-15 см, вони вишивалися геометричним орнаментом і відрізнялися кольором та технікою вишивки від вишивки плечиків та вишивки рукавів. Морщиники вишивалися одним кольором, переважно жовтим, рідше зеленим, а також рідко чорним, синім, білим, сріблистим, червоним. Інколи морщинку обводили волічкою або нашивали посріблені чи позолочені лелітки. Сам рукав вишивали поздовжніми пасмами. Узор на всіх трьох пасмах міг бути однаковим або середнє пасмо домінувало і мало окремий узор а два бічні були вужчими і могли бути іншого узору. Середня смуга вишивалася у вигляді галузки, яка мала бокові відгалуження. На грудях та на крижах вишивали вузькі поздовжні пасма.

Черкаська сорочка
Полтавська сорочка
Чернігівське Полісся.
Поліський стрій
Жіночі сорочки Луганської об-ті
Жіночі сорочки Луганської об-ті
Жіночі сорочки Луганської об-ті
Жіноча сорочка Луганської об-ті
Буковинська сорочка
Подільський стрій

Шили сорочки з льняного або конопляного полотна білого кольору. Домашнє полотно було вузьке. Домоткане полотно українського виробництва було шириною 45-50 см. Традиційні жіночі сорочки шилися з трьох пілок і були шириною 135—150 см.

Станок розрізали на дві частини, в передній частині викроювали виріз на шию та

пазуху. Пазуху підрублювали рубцем з вистігом («позаголковим» швом). Вишиту вставку прикріплювали до обох частин станка. Ширші зморщені рукави пришивали до вставки подвійним вистігом. Низ рукава збирали на нитку і викінчували обшивкою або манжетом. Верхню частину станка збирали вище і ще раз нижче на нитку.

Буковинська вишиванка — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Жіноча сорочка Буковини[ред. | ред. код]

Усі жіночі сорочки поділяються на два типи: святкова та буденна.

Святкова сорочка одягається до церкви, на танці, на родинні чи інші свята. Вишивали святкові сорочки на плечах, рукавах зверху до низу, повздовж грудей і крижів, зліва і праворуч біля пазухи, а інколи і на нижньому рубцеві неширокими смугами мережкою. Святкова сорочка шилася з трьох пілок, шириною 1.40-1.60 і рідко коли з 2 або 4 пілок. Рукави пришивалися паралельно до станка і стягувалися разом з отвором на шию міцною ниткою.

Плечика були вполовину чи на третину вужчі рукава, спочатку вишивались, потім їх пришивали до рукава і разом з рукавом до сорочки. Плечика вишивалися кількома поземними пасмами одного або двох візерунків, за кольором вони можуть бути одно- або двобарвні. З боків та знизу плечики обробляли мережкою золотими або срібними нитками або лелітками (позолоченими металевими бляшками). Вишивки плечиків були шириною від 10 до 20 см.

На самому рукаві вгорі вишивалася морщинка шириною 5-10 см. Морщинка була завжди іншого кольору і вишивалася осібною технікою геометричним візерунком. Морщнка вишивалася найчастіше жовтим або в селах над Дністром — зеленим, в деяких місцевостях чорною, синьою, білою, сріблистою, червоною. Інколи морщинку обшивали іншою кольором волічкою, особливо у гуцулів, або обшивали також позолоченими чи срібними цятками.

Рукав нижче морщинки вишивався прямовисними смугами, які могли усі три вишиватися однаковим візерунком або середня смуга вишивалася ширшою іншим візерунком, а дві побічні вужчими. Орнамент бічних смуг (вилянок) міг бути пов’язаний або й ні з основною смугою. Інший спосіб вишивання рукавів — це скісні смуги однакового або різного орнаменту. Рукав внизу стягався як і отвір шиї лише міцною ниткою або для стягання роблять цирку. Такими були святкові сорочки русинів буковинського поділля.

Сорочки гуцулів Буковини прикрашалися трохи по-іншому. Вишивки сорочок були набагато густішими, пасма на рукавах зближені одне до одного, могла бути заповнена і ціла площа рукава. Такі повністю заповнені рукава називали — писаними і зустрічалися вони рідше, лише у заможним. Найчастіше вишивалися уставки та поземне пасмо вгорі рукава. Рукави гуцульських сорочок завжди стягують внизу циркою, а нижче неї вишивають ще одне пасмо різнобарвним візерунком.

Крій гуцульських та сорочок русинів з поділля був однаковим.

Хлоп’янка[ред. | ред. код]

Хлоп’янка це простіша за кроєм жіноча сорочка, яка вдягалася на кожний день. До станка такої сорочки з суцільного полотнища пришиваються по основі прямі рукави. З боків пришиваються рівні бочки з половини пілки. Зверху робиться поперечний отвір для шиї та поздовжній для пазухи. Рукава внизу не призбируються, а залишаються відкритими. Оздоблюється така сорочка лише в місцях пришиття рукава до станка вузькими смужками та спереду і ззаду на спині, зліва і справа йдуть дві поздовжні смужки. Інколи прикрашали також низ рукава та подолок сорочки.

Гуцульські хлоп’янки мали призбирані внизу рукави і вишивку на плечиках, яка складалася з кількох поперечних смуг. Хлоп’янки вишивають одним кольором (червоним, синім, чорним) або двома-трьома (чорно-червоні; чорно-червоні-жовті)

Вишивали на Буковині заполоччю, шовком та волічкою. Мережка називається — цирка, вона виконується білими нитками або й кольоровими.

Візерунки: в буковинських вишивках використовуються геометричні візерунки (в гуцулів) або сильно геометризовані рослинні візерунки (в русинів поділля)

Основними стібками є: низинка, настилування, вирізування, косичка, ланцюжок, соснівка, перетикання, стебнівка. Основною технікою є низинка.

Традиційна чоловіча вишиванка — Вікіпедія

Традиційні чоловічі сорочки були завжди білого кольору з лляного або конопляного домотканого полотна.

Чоловічі сорочки носилися всередину штанів, лише в деяких регіонах н-д на Поліссі, сорочку носили поверх штанів. В східній Україні сорочка випущена по штанях вважалося московським способом носіння. Сорочка в Україні була спіднім одягом, тому в сорочці були вдома, при польових роботах, та у спеку. Kоли виходили з дому чоловіки та парубки мусили одягати верхній одяг та шапку. Ходити лише в сорочці було не прийнято. Поверх сорочки одягали жупан, кунтуш, чимарку, свиту, підперезували поверх поясом і так виходили на вулицю, за закупівлями, в гостину тощо.

Типи традиційних сорочок[ред. | ред. код]

Сорочки чоловічі поділялися за кроєм на два основні типи: сорочка «до уставки» (зі зборами) та сорочка (чумачка) (кроєна вперекидку.

Сорочка до уставки збиралася біля шиї на нитку, утворюючи численні складки, зверху пришивався високий м’який комір або відкладний. Рукави були також широкі, з ластками, зібрані внизу на нитку та призбирані в чохли. Такі сорочки вишивалися на уставках та чохлах — лиштвою.

Сорочка-чумачка, шилася у дві пілки, з двох боків примережувалися бочки, рукава такої сорочки були прямі, зі складеного вдвоє полотнища та пришивалися просто до стану сорочки. Комір в сорочках цього типу був низьким — 1-2 см. Комір в чумачках вишивався — лиштвою, пазуха — вирізуванням, рукава — вирізуванням або вирізуванням з лиштвою. Сорочку-чумачку носили заправлену в штани. Сорочки цього типу переважали у степовій зоні. Вишивалися вони лляною небіленою ниткою.

Для зав’язування коміра сорочки використовували стрічки (часто шовкові, чорного або червоного кольору) або також защіпали на шпонки.

На Волині, міщани, козаки, шляхта носили сорочки з відкладними комірами, а також міщани, козаки та шляхта носили сорочки заправлені в штани, навіть у тих краях де сільське населення носило сорочки по штанах.

Узори та їх розташування[ред. | ред. код]

В залежності´від типу сорочки було і їх оздоблення. Так сорочки «з вставкою» оздоблювалися на комірі, на вставках, внизу рукавів, якщо рукав був відкритим, та на дудах, якщо рукав був закритим. Сорочки «чумачки» оздоблювалися мережками і мали оздоблення біля розрізу пазухи, на комірцях чи обшивці, на рукавах (внизу).

Комір сорочки вишивався сировими нитками або заполоччю (червоною та синьою). На Київщині були такі види узорів:

На комірах: рожевий, човниками, настилування, човники з попинами, проскурочки, човники з крильцями, кривоніг, пупчики.

На пазухах були такі узори: ляхівка на 3, 4, 5, 7, 9 дирочок, ляхівка ціле коліща, ляхівка цілий збан, ляхівка хрестиками, ляхівка кругла нашиванка, ляхівка коса, ляхівка кругла і хрещата, ляхівка решіточки, прутик.

На рукавах була мережка з ляхівкою.

Оздоблювали українські чоловічі сорочки центральних регіонів мережкою, вирізуванням з настилуванням, настилуванням, настилування шовковими нитками (козацька вишивка).

Чоловічі сорочки вишивалися на пазусі, внизу рукава, якщо він був прямим та відкритим, комір, дуди, якщо сорочки носилися поверх штанів, їх вишивали також внизу неширокою смугою 2,5-3 см.

Літні чоловіки носили сорочки з вишитим заполоччю коміром, а невеликі мережки на пазухах та рукавах шилися сировими нитками.

Місцеві особливості сорочок[ред. | ред. код]

В пер. пол. 19 ст. сорочки зі зборами на Київщині мали стоячий вишитий комір, що вишивався кольоровим набируванням або лиштвою. В кін. 19 ст. поширилася мода на сорочки з нашивною маніжкою, суцільно вишиті мережкою або хрестиком.

Чоловічі сорочки Поділля викроюваали вперекидку, подібно чумачкам, вони мали відкриті рукави та досить високий стоячий комір. Зшивали їх кольоровими швами. На поч. 20 ст. модними були сорочки з маніжками вишитими традиційними техніками та узорами.

На Гуцульщині чоловіки носили сорочки тунікоподібного крою поверх штанів. Вишивали такі сорочки на комірі, чохлах, пазусі, на з’єднані рукавів зі станком, а також на подолі. До сорочки носили широкі шкіряні пояси-череси.

Чоловічі сорочки Полісся були уставкового типу з виложистим коміром та носили їх поверх штанів підперезуючи вузьким ременем з мідною пряжкою.

Полтавський стрій. Сорочка «з маніжкою».
Гуцульський стрій

Кроїли сорочку з двох або трьох полотнищ, які зшивали і відмірювали потрібну довжину. В давнину сорочки носили довжиною до колін, а пізніше до половини стегна. Полотно перегинали вдвоє, спереду робили поперечний розріз та поздовжній розріз на пазуху і обшивали. Пізніше полотнища не потрібно було зшивати і таку сорочку викроювали з перегнутого пополовині полотна.

Рукав тунікоподібної сорочки був прямий і відкритий внизу, в сорочка зі зборами, рукав внизу збирався на нитку і обшивався лямівкою або ширшими дудами. Між сорочкою та рукавом пришивалася квадратна ластка. Іноді рукав врізували по прямій нитці в сорочку, тоді його оздоблювали спеціальними стібками.

Сорочка зі зборами кроїлася по прямій нитці, в такій сорочці нічого не вирізали. Біля шийного отвору вона збиралася на нитку і тоді пришивалася вузька лямівка або стоячий комірець. Розріз у сорочках був завжди по середині.

Волинська сорочка: Сорочки викроювались ножем. Частини сорочки: стан, рукави, уставки, цвиклі (клинки під рукавами), комір, чохли. Довжина стану — 85 см, довжина рукава — 57 см, ширина — 64 см, довжина коміра — 38 см, довжина вставки — 24 см, ширина — 12 см, ширина чохлів — 4 см. Комір був викладний та запинався на шпонку з олова зі скельцем або на «жичку» — смужка з вовни червоного або зеленого кольору. В молодих хлопців сорочки були вишиті на комірі, пазусі, на чохлах. Чохли запиналися на ґудзики, часто домашньої роботи з сирових ниток.

1845 Чернігівська губернія
Волинянин з Мізоча

Українське народне мистецтво: Вбрання / За ред. К. І. Гуслистого. — Київ
Петро Одарченко. Український народний одяг.— Торонто, 1992
Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів. — Київ: Мистецтво, 1978. — 243 с.

День вишиванки — Вікіпедія

Українські дівчата у вишиванках і традиційному українському одязі

Всесвітній день вишѝванки — міжнародне свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. Дата проведення — щороку в третій четвер травня (будній день). Свято є самобутнім і самодостатнім, не прив’язане до жодного державного чи релігійного. У цей день кожен охочий може долучитись до свята, одягнувши вишиванку на роботу, до університету, школи чи садочка.

Ідею акції «Всесвітній день вишиванки» у 2006 році запропонувала студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. А поштовхом до реалізації ідеї та святкування стала вишиванка Ігоря Житарюка, яку він регулярно одягав на пари, як і чимало інших студентів. Леся запропонувала одногрупникам та студентам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки. Спочатку вишиванки одягнули кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету. Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього почала долучатися українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України.

Ідеєю свята є збереження українських цінностей та їх популяризація серед молоді та населення загалом. Свято не передбачає обов’язкових заходів, окрім одягання вишиванки. Хоча протягом усієї історії заходу з ініціативи студентів, школярів, громадських та культурних діячів проводяться концерти, хода, конкурси, вечорниці, ярмарки. Саме ж свято запрошує кожного свідомого громадянина до абсолютно простого вчинку — одягнути вишиванку і в ній піти на роботу чи на навчання. Разом із тим, така дія має глибокий контекст, адже йдеться про вираження своєї національної та громадянської позиції, культурну освіченість та духовну свідомість. Як показує досвід, люди в День вишиванки завжди піднесені та усміхнені^[1], адже в стародавньому одязі закодовано багато символів сили, добробуту, краси та оберегів.

У цей день вже традиційно організовують цікаві конкурси у мережі, наприклад, «Найкраща вишиванка» або «Найкраще фото» у вишиванці. Фото у вишиванках викладають у мережу не лише жителі України, а також і українці за кордоном.^[2]

Хроніка віддзначення[ред. | ред. код]

Жіноча вишита сорочка Жінка в чорній сукні з вишивкою

2006[ред. | ред. код]

Започаткування свята

2007[ред. | ред. код]

Свято відзначили студенти факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

2008[ред. | ред. код]

Свято розростається на всі навчальні та освітні заклади.

2010[ред. | ред. код]

До участі в акції цього року долучились державні службовці, міський голова Чернівців, викладачі університету та навіть таксисти. Приєднатись до Дня вишитої сорочки ініціатори акції попросили і президента Віктора Януковича. Вони написали до нього відкритого листа.^[3] Свято підтримали в Запоріжжі, Сімферополі, Львові, Рівному.

2011[ред. | ред. код]

П’ятирічний ювілей свята ознаменувався встановленням Гіннесівського рекорду за кількістю людей у вишиванках в одному місці. На Центральній площі Чернівців зібралося понад 4000 людей у вишиванках. Цього ж року швейним підприємством була пошита величезна вишиванка (4 на 10 метрів) для центрального корпусу Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.^[4]

2012[ред. | ред. код]

День вишиванки в Дрогобичі. Початок святкового маршу дрогобичан вулицями міста від Народного дому, 2012

13 грудня на свято Андрія на географічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка проводилась акція «День вишиванки на географічному». Цього дня студенти, аспіранти, викладачі та співробітники факультету прийшли на пари та роботу у вишиваних сорочках.

«Цією акцією ми хочемо показати, що сучасна молодь пам’ятає й шанує українські традиції. Як ми знаємо, ще з давніх часів дівчата та хлопці одягали вишиванки на Андрія, весело проводили час на святкуванні Андріївських вечорниць, бавлячись та співаючи гарних пісень. Тому хочемо показати всім, що ми не повинні соромитися власного минулого, – одягати вишиванку й бути гордими того, що ми — українці — нація з багатою історією та глибоким корінням», — зазначили організатори акції Тарас Клапчук і Роман Данилишин.

Акція вразила весь університет і після цього відзначають це свято щороку.

Започатковано традицію дарувати вишиванки немовлятам, народженим цього дня в Чернівцях. Саме з цієї події починаються заходи кожного наступного року.

2013[ред. | ред. код]

Дівчинка у традиційному народному вбранні

Доба вишиванки. Свято розтягнулося на цілу добу та запам’яталося університетським благодійним ярмарком солодощів, на котрому було зібрано майже 16 тисяч гривень та передано онкохворим діткам, що лікуються в обласній дитячій лікарні. Акція продовжилася і вночі та закінчилася авторською люмінесцентною фотовиставкою Олександра Ткачука «Орнаменти, що світяться».^[5]^[6]

2014[ред. | ред. код]

Цьогоріч у рамках свята оголошено конкурс на найкраще сімейне, родинне фото у вишиванках.^[7] З-поміж найцікавіших заходів — підбиття підсумків всеукраїнського фотоконкурсу «Моя родина у вишиванці», а також одночасне виконання студентами у вишиванках державного гімну по всій Україні. Свято підхопили 8 країн світу: Канада, США, Італія, Німеччина, Франція, Росія, Румунія, Португалія.

2015[ред. | ред. код]

День вишиванки у 2015 році припадає на 21 травня. Організатори закликали усю Україну в цей день одягнути вишиванку на знак єдності. Започаткована акція «Подаруй вишиванку захиснику», яка має на меті підняти бойовий і моральний дух українських воїнів в зоні АТО. Військовим на передову за допомогою волонтерів передали вишиванки, аби вони служили оберегом. Свято ознаменувалося всесвітнім масштабом, до акції долучилися близько 50 країн світу.

2016[ред. | ред. код]

Всесвітній день вишиванки відзначався 19 травня.

На цей день та наступні вихідні заходи планувалися в різних містах України і світу,^[8] в тому числі в Києві:

Одягання у вишиванку пам’ятника Либіді та Засновникам Києва на Майдані Незалежності. Захід організовано спільно з ТМ «Фолк Мода».
Лекторій про історію, символіку та регіональні особливості вишитих сорочок. Презентація фотовиставки Дарини Зарайської «Берегині», присвяченої жінкам-волонтеркам.
Захід організовано спільно з Центром фольклору та етнографії Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка.
Акція «Народжені у вишиванках». Міністр юстиції Павло Петренко вручатиме свідоцтво про народження та даруватиме новонародженим вишиванки (пологовий будинок № 5).
Показ першого повнометражного фільму про вишиті сорочки «Спадок нації». Національний музей історії України (вул. Володимирська,2).

В оргкомітеті свята:^[9]

Леся Воронюк — ідейник свята та голова оргкомітету, журналіст телеканалу «СТБ» 17 травня 2018 року — колектив одеського кінотеатру святкує День вишиванки
Олександр Ткачук — військовий журналіст, фотохудожник, автор проекту «Музика воїнів»
Оксана Добржанська — викладач кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, кандидат політичних наук, громадська діячка.
Михайло Павлюк — викладач кафедри міжнародних відносин, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Кандидат політичних наук, громадський та політичний діяч, депутат Чернівецької обласної ради.
Сергій Бостан — викладач кафедри соціальної роботи та кадрової політики у Буковинському державному фінансово-економічному університеті. Кандидат політичних наук. Директор Інституту політичних та геополітичних досліджень.

2017[ред. | ред. код]

День вишиванки., 17 травня 2018-го

День вишиванки відзначався 18 травня.

2018[ред. | ред. код]

День вишиванки відзначався 17 травня.

2019[ред. | ред. код]

День вишиванки відзначався 16 травня.

Сімейна пара у вишиванках

Види вишиття

Патерни та
композиція орнаменту

Регіональні особливості

Історичний дискурс

Техніки

загальне

верхоплут · вирізування · гладь двостороння (пряма і коса) · заволікання · зерновий вивід · кафасор · качалочка · кіска· ланцюжок · мережання («одинарний прутик», «подвійний прутик», «схрещений прутик», «черв’ячок», «одинарні стовпчики», «подвійні стовпчики», «гречка», «вівсяночка», «лучка», «одинарна», «подвійна ляхівка» та «багаторядова ляхівка з настилом», «прутик з настилом», з «прутиком через чисницю», через «чисницю» без прутик) · лиштва (вишивка) · металівка · напротяганки · настилування · низь (низинка) · обмітка · поверхниця · «позад голки» · прозоре шитво · ретязь · рясування · стебнівка · хрестиком та півхрестиком вишивка · шабак · шеляжок

Шов

Вільні шви	рушниковий · стебловий · тамбурний

Лічильні шви	коса гладь · пряма гладь (лиштва) · хрестик · низь

Ажурні шви	«гречечка» · «ляхівка» · «шабак» · мережки · одинарний прутик · подвійний прутик · роздільний прутик або черв’ячок · вирізування

решту

Колористика

Інтерпретація

Матеріали

Мистці і мисткині-вишивальниці

Вишиванковий мас-культ

Професії

Вишиванкові
ужиткові речі

Супутні теми

Інші прояви орнаментики
та етнокоду

Українська вишиванка (монета) — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Українська вишиванка Україна
Номінал	5 гривень
Маса	16,54 г
Діаметр	35,0 мм
Гурт	рифлений
Метал	нейзильбер
Роки карбування	2013
Аверс

Реверс

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Вишиванка.

«Украї́нська вишива́нка» — пам’ятна монета номіналом 5 гривень, випущена Національним банком України, присвячена елементу народного костюма — українській вишиванці, яка своєю орнаментикою і кольоровою гамою відтворює традиції вишивання в кожному регіоні України.

Монету введено в обіг 20 серпня 2013 року. Вона належить до серії «Українська спадщина».

Опис монети та характеристики[ред. | ред. код]

Номінал грн.	Метал	Маса, г	Діаметр, мм	Якість виготовлення	Гурт	Тираж, штук
5	нейзильбер	16.54	35,0	спеціальний анциркулейтед	рифлення	30 000

Аверс[ред. | ред. код]

На рельєфній поверхні поля аверсу, угорі малий Державний Герб України, напис півколом «НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ», зображення дівчини з голкою в руках, яка вишиває полотно, фрагмент якого кольоровий (використано тамподрук), на тлі полотна номінал — «5 гривень», під яким праворуч — рік карбування монети «2013». На монеті з нейзильберу ліворуч розміщено логотип Монетного двору Національного банку України.

Реверс[ред. | ред. код]

На реверсі монети розміщено кольоровий фрагмент полотна вишиванки (використано тамподрук), напис півколом «УКРАЇНСЬКА» (угорі) «ВИШИВАНКА» (унизу).

Під час введення монети в обіг у 2013 році, Національний банк України реалізовував монету через свої філії за ціною 20 гривень.

Фактична приблизна вартість^[1]монети з роками змінювалася так:

Обговорення:Вишиванка — Вікіпедія

Це сторінка обговорень та пропозицій для статті Вишиванка

В Україні вишивкою прикрашали рушники, фіранки, жіночий і чоловічий одяг. Особлива увага приділялася рушникам — древнім талісманам будинку, родини .

У стародавності рушник, що вів відповідними візерунками-символами, був невід’ємним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вітати появу на світ нової людини, зустрічали і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в останню путь, прикрашали ікони і накривали хліб на столі. Рушники були своєрідним освяченням початку справи і його закінчення.

/* Подільська вишиванка */ про вишивку розписом[ред. код]

Велике багатство технік вишивання характерно для Вінницької області: низь, хрестик, вишивка розписом, настилання, верхошов (верхоплут), зерновий вивід, вирізування; різноманітні види чорних, білих і кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовуються і допоміжні — вишивка розписом, шов «уперед голкою», контурні шви, якими обрамляють і з’єднують окремі елементи композиції.

Техніка «роспись» — російська.^[1] Її аналог в Україні називається штапівка, стебнівка.^[2] На Вінниччині власне штапівка.^[3] Пропоную замінити вишивку розписом на штапівку.

—Навка (обговорення) 01:07, 10 липня 2012 (UTC)

? фото гуцула після розділу «Бойківська вишиванка»[ред. код]

Підписано ж «Старий гуцул з Яремчі»? Пропоную перемістити до гуцулів—Навка (обговорення) 01:15, 10 липня 2012 (UTC)

Вишиванки i рушники — символи любовi й незрадливостi, обереги українського народу[ред. код]

З вечора тривожного i до ранку

  Вишивала дiвчина вишиванку...

  Народна пiсня

Людина i праця, людина i пiсня, людина i витвiр мистецтва — це все вiчне, безсмертне, щось своєрiдне i глибоко вражаюче. Наш україн-ський народ працьовитий, щедрий на таланти, здiбний, обдарований. Якщо працювати — то до сьомого поту, якщо спiвати — то дзвiнко, розложисто, якщо творити щось — то неповторно, захоплююче.

Тож i не уявляємо ми доброї батькiвської хати без прикрас: вишиванок i рушникiв, витворiв народного мистецтва. Саме з батькiвської хати починається пiзнання свiту. Бiлi стiни, бiла стеля — неначе витканi з маминого полотна. Сонячне снiп’я ллється через вiкна i вiд того на стiнах виграють розгаптованi квiтами рушники, розпростерли крила, немов пiвники, на рушниках горять кетяги калини, золотистi китички хмелю звисають з рушникiв до самого столу i пахнуть хлiбом. А то справдi йшов дух вiд паляниць, що їх спекла мати та й поклала на стiл, прикривши теж казкової краси рушником. Яким затишком, теплом, спокоєм вiє вiд цих рушникiв! А чи в кожному домi зараз є вишиванка, вишиваний рушник? Певно, нi. Призабули чомусь це дивне народне мистецтво.

Чуєте? Мелодiя, слова… Так це «Пiсня про рушник» на слова Андрiя Малишка.

  Рiдна мати моя, ти ночей не доспала 
  I водила мене у поля край села, 
  I в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала, 
  I рушник вишиваний на щастя дала.

Вишиванкуку зустрiчали i зустрiчають зараз дорогих гостей. А ось цiкавий спогад: у перший день огляду озимини йшли в поле гуртом-родом. Попереду батько нiс на рушнику хлiб-сiль; у кошику, накритому рушником, несла рiзне частування мати. На зеленому полi розстеляли рушник, клали їжу. Так робили i в перший день оранки, сiвби та жнив. Пiсля закiнчення жнив господар зустрiчав женцiв з хлiбом-сiллю на рушнику, а тi одягали на господаря обжинковий вiнок.

Як i в пiснi спiвається, за звичаєм, коли син вирушав iз дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб берiг сина вiд лиха. А весiльний рушник кожна дiвчина готувала сама. А вiзерункiв яких тiльки не знайдеш на рушниках: засiяна нива — ромб з крапкою, вазон чи квiтка — свiтове дерево од неба до землi, людськi фiгурки, немов з дитячого малюнка, — знак берегинi, богинi хатнього вогнища. Скринi повнилися дiвочими рушниками, їх дбайливо оберiгали, хизувалися — гостям i сусiдам показували, бо то дочка на виданнi готує собi посаг. А вишивати рушники i сорочки матерi навчали дочок змалку. Як-то у пiснi на слова Павличка спiвається:

  Як я малим збирався навеснi

  Пiти у свiт незнаними шляхами -

  Сорочку мати вишила менi

  Червоними i чорними нитками.

I тут українськi майстринi — неперевершенi. Казкової краси вiзерунками прикрашали сорочки, намiтки, очiпки — прагнули до краси, до самобутностi. Готували дiвчата собi на все життя по 50, 80, а iнодi в по 100 сорочок з тонкого вибiленого полотна. А часом не тiльки вишивали нитками, а ще гаптували срiблом, золотом, бiсером, перлинами, коштовними

ще гаптували срiблом, золотом, бiсером, перлинами, коштовними камiннями, лелiтками прикрашали одяг. Так що красунею виглядала кожна дiвчина, яка мала бажання, терпiння, старання i хист.

Цi українськi обереги пройшли крiзь вiки i нинi символiзують чистоту почуттiв, глибину безмежної любовi до своїх дiтей, до всiх, хто не черствiє душею. «Хай стелиться вам доля рушниками!» — кажуть, бажаючи людям щастя, добра, миру, злагоди i любовi.

Вишивані сорочки в різних країнах[ред. код]

Зі статті не зрозуміло чи термін «вишиванка» позначає лише українську традиційну вишивану сорочку, чи також вишивані сорочки в інших країнах. Допоможіть знайти надійне авторитетне джерело для вирішення цього питання.—Роман Рябенко (обговорення) 08:16, 22 січня 2016 (UTC)

Вишиванка, як джерело натхнення[ред. код]

У другому реченні статті йдеться про те, що «Вишиванка є … елементом …, що … послугував натхненням для багатьох новітніх одежин…» Чому саме вишиванка, а не українська вишивка? І до чого тут посилання на магазин?—Роман Рябенко (обговорення) 07:58, 6 лютого 2016 (UTC)

Ярмарок вишиванок в Коломиї — Вікіпедія

Продавчиня Коломийського ринку вишиванок

Ринок вишиванок — торговельний комплекс в місті Коломия, куди з’їжджаються торгувати майстри декоративно-прикладного мистецтва з Гуцульщини, Покуття та Опілля. Одні продають в критих рядах, інші стоять просто неба. Пліч-о-пліч з іншими майстринями вони тримають у руках свої вишивані вироби: на шиї висять крайки та намиста, в одній руці сорочки чоловічі, в іншій — жіночі.

Мистецтво вишивання в Україні іде коренями в глибину століть. Коломийські землі були густонаселеними племенами трипільців. Трипільські жінки рясно декорували вбрання розписом, вишивкою та аплікаціями. На жаль, самі тканини не дійшли до нас. В наш час на ринку можна знайти сорочки з орнаментами трипільської культури. Найвідоміший мотив — «кривульки» або «нескінченник». Історики не заперечують, що вишивальне мистецтво на теренах України виникло ще за кам’яного віку. Археологічні знахідки доби палеоліту, зокрема біля с. Мізина на Чернігівщині, засвідчують наявність вишивки в прадавні часи. У похованнях перших століть нашої ери, зокрема в кургані Соколова Могила, відкритому біля села Ковалівка, Миколаївської області, археологом Г. Ковпаненком, знайдено залишки вовняного одягу, оздобленого різнокольоровою вишивкою.

Зразок найдавнішої вишитої сорочки з Єгипту

При радянській владі вишиванка перестала бути актуальною і припорошилась у шафах українців. Проте нещодавно одяг з елементами вишивки знову набув неабиякої популярності.

Основною причиною виникнення такого феномену, як Коломийський нічний базар вишиванок, стало поєднання кількох факторів: перманентна криза в регіоні — масове викидання працездатного населення на вулицю, давні та усталені традиції народного рукоділля, велика частка підприємливих, талановитих та ініціативних людей в околицях неофіційної столиці Гуцульщини. Хтось ішов торгувати, хтось їхав на заробітки в далекі краї, а хтось брався виготовляти в домашніх умовах нехитрий крам ручною працею і нести на Торговицю для реалізації. Вишиванки завжди продавалися на коломийських ринках. Згодом утворився неофіційний та невпорядкований базарчик, паралельний до Торговиці, де активне місцеве жіноцтво продавало свій власноруч виготовлений крам. Так починав формуватися нічний ринок вишивки, який довгий час функціонував прямо на проїжджій частині дороги біля входу на коломийську Торговицю.

…Українські підприємства закривалися, імпортний товар низької якості наповнював країну і з традиційних базарів витісняв місцеву продукцію. Так і на міській Торговиці в один час не вистачало місця для продажу місцевої сільськогосподарської та тваринницької продукції. Для задоволення потреб населення саме в цьому напрямку місцевий підприємець В. М. Шевчук біля старої ярмаркової площі збудував і відкрив спеціалізований ринок «Коломийський колос» для продажу продукції з села і для села. А пізніше, поки адміністрація Торговиці «спала», перетягнув всю торгівлю, яка стосувалася вишивки, до себе на територію, запропонувавши людям низькі тарифи та певні зручності. Таким чином, для міста було вирішено проблему ліквідації хоча б одного місця невпорядкованої торгівлі. Так народився єдиний в Україні спеціалізований нічний ярмарок вишивки.

За радянських часів на Коломийщині працювали структурні ланки Головхудпрому — Коломийські фабрики «Рози Люксембург» та ім. Сімнадцятого Вересня, Косівське художньо-виробниче об’єднання «Гуцульщина», Вижницька фабрика ім. Федьковича. Крім того, в Коломиї існували досить потужні підприємства легкої промисловості: швейна, ткацька, гардинна та взуттєва фабрики. В Коломийській окрузі в часи СРСР було кілька фабрик, що займались випуском сувенірної продукції з елементами декоративно-прикладного мистецтва. Також в сусідніх містечках діють навчальні заклади мистецького профілю, що вже мають більш як столітню історію. Там і сьогодні вивчають мистецтво вишивання теоретично та опановують різні техніки цього рукоділля практично. Це — Вижницький коледж прикладного мистецтва та Косівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. Окрема і дуже важлива сторона у створенні та діяльності цього базару лежить на львів’янах. Адже, на початках існування цього базару дуже велика частина продукції виготовленої коломийськими умільцями йшла в столицю Галичини.

Ринок вишивки в Коломиї працює щочетверга. Площа є досить маленькою та займає лише 3 тисячі квадратних метрів. Для того, щоб на ньому торгувати, необхідно оплатити 5 гривень, якщо продавати свої роботи без обладнаного місця. Оренда приміщення коштує від 120 до 800 гривень. Ціна змінюється в залежності від місця розташування та площі приміщення. На базарі є 29 підприємців, які орендують приміщення для торгівлі на ринку на постійній основі. Їхні торгові точки — це, по-суті, маленькі магазинчики. Ще кілька десятків підприємців торгують із палаток та розкладних столів. І кілька сотень майстринь-вишивальниць торгують прямо з рук. Коломийський нічний базар вишиванок — це, насамперед, кілька тисяч українських жінок бджілок-трудівниць, що вручну голкою та ниткою створюють чудеса на полотні. Для переважної більшості — це нелегкий заробіток на кусень хліба. Необхідно вкласти матеріал, нитки, багато праці і що найголовніше — зуміти продати. Конкуренція вишивальниць і створила традицію низьких цін на ручну роботу. Але одночасно вона створила і гуртового покупця, який не просто купує вишивку, а купує її багато. З появою стабільного попиту у вигляді гуртових покупців на базарі з’явилась машинна вишивка і частка її неухильно зростає. Проте конкуренція в цьому сегменті висока — тому, переважно, ця вишивка високої якості і дуже гарна.

Особливістю є те, що ринок працює з другої години ночі до 8-9 ранку. Жартівлива версія, чому саме працює вночі — тому, що податкова спить. Більш реалістична версія пояснює нічний режим тим, що на початках для переважної більшості учасників це було додаткове заняття і вони не могли виділити на нього свого денного часу. В пошуках причин нічної роботи ринку, крім талантів та традицій місцевого жіноцтва до рукоділля, треба врахувати їхню фантастичну працелюбність. Можливо, вплинуло географічне розташування. Адже, більшість гуртових ринків сільсько-господарської продукції в сусідній Польщі теж працюють в нічному режимі.

На Коломийському ринку вишиванок можна придбати вишиванку з рук справжніх майстринь-вишивальниць. Для яких ручна праця — основний заробіток, а для покупців — можливість отримати унікальну річ. Багато хто приїжджає лише для того, щоб особисто познайомитись з майстринями та замовити ексклюзивний виріб. Тут можна придбати весільні рушники, стильні вишиті сорочки, блузки, сукні, модні сукні з вишитими елементами, українські національні костюми та строї, красивий вишиваний дитячий одяг, а також тканини, нитки, бісер. В особливій пошані — ручна робота. Є тут вишивка, яка пущена на потік. Це в основному — машинна.

Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне — то любов, а чорне — то журба…

Пісня на слова Дмитра Павличка відома кожному коломиянину з дитинства. Поет, уродженець цих країв, описує традиційну українську вишиванку, яка здавна виконувалась у двох кольорах — червоному та чорному — характерними для нашого краю. Це найпоширеніші кольори в українській вишиванці, що асоціюються з радощами та печалями.

Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття;
Музей писанки;
Музей історії міста Коломиї.

Міжміський транспорт[ред. | ред. код]

Дістатись до Коломиї можна з допомогою залізниці через Івано-Франківськ (віддаль 65 км), Львів (200 км), Чернівці (80 км) чи Тернопіль (190 км), а звідти вже є непогане автобусне сполучення. Проходять через Коломию кілька пасажирських потягів та кілька дизелів місцевого сполучення. http://www.uz.gov.ua/passengers/timetable/?station=23030&by_station=1 Люди, що живуть поблизу базару охоче приймають на ночівлю гостей, щоправда за символічну плату. Також в Коломиї є широка сітка готелів та приватних садиб, де можна переночувати та відпочити. (http://kolist.if.ua/Переночувати-Коломиї).

Тищенко О. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (13-18 ст.).— К., 1992.
Николаева Т. Украинская народная одежда.— К.: Наукова думка, 1988;