Жена сальвадора дали википедия – :

Содержание

Сальвадор Далі — Вікіпедія

Сальвадор Далі
кат. Salvador Felip Jacint Dalí i Domènech
Сальвадор Далі (1939)
При народженні ісп. Salvador Domingo Felipe Jacinto Dalí i Domènech
Народження 11 травня 1904(1904-05-11)
Фігерас, Королівство Іспанія
Смерть 23 січня 1989(1989-01-23) (84 роки)
  Фігерас, Іспанія
  • зупинка серця
  • Поховання зображення місця поховання
    Національність Каталонець
    Громадянство Іспанія
     Іспанія
    Навчання Королівська Академія красних мистецтв Сан Фернандо
    Діяльність художник, скульптор, письменник, актор, кінорежисер, сценарист, фотограф, кіноактор, сценограф, ілюстратор
    Напрямок сюрреалізм, кубізм, дадаїзм
    Роки творчості 1924 — 1989–1989
    Вплив Фрідріх Ніцше, Зиґмунд Фрейд
    Член Академія красних мистецтв Франції і Королівська академія наук, письменства та витончених мистецтв Бельгії
    Твори «Постійність пам’яті»,
    «М’яка конструкція з вареними бобами»,
    «Великий мастурбатор»,
    «Відкриття Америки Христофором Колумбом (картина)»,
    «Сон, викликаний польотом бджоли навкруги граната за секунду до пробудження»
    Нагороди
    Сайт salvador-dali.org

    Commons-logo.svg Сальвадор Далі у Вікісховищі?
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Сальвадо́р Далі́ (повне ім’я Сальвадор Феліп Жасінт Далі і Доме́нек, маркіз де Пуболь, кат. Salvador Felip Jacint Dalí i Domènech, ісп. Salvador Felipe Jacinto Dalí i Domènech, marqués de Dalí de Púbol, 11 травня 1904, Фігерас — 23 січня 1989, Фігерас) — каталонський художник, скульптор, гравер, письменник, один з головних представників сюрреалізму ХХ століття.

    Фігерас часів дитинства Далі

    Дитинство[ред. | ред. код]

    Сальвадор Далі народився 11 травня 1904 року в родині нотаріуса Сальвадора Далі-і-Кусі (1872—1952) і Феліпи Доменеч (1874—1921) у містечку Фігерасі в Каталонії, на північному сході Королівства Іспанія. Він народився через дев’ять місяців після смерті свого брата, якого теж звали Сальвадор (1901—1903). Коли він мав п’ять років, батьки взяли його з собою на могилу брата і сказали, що він був його реінкарнацією. Новина, що він є копією свого брата, викликала у нього страх перед могилою брата і бажання довести свою унікальність у світі. Ще у ранньому дитинстві, судячи з поведінки і пристрастей маленького Сальвадора, можна було відзначити його нестримну енергію та ексцентричність характеру. Часті вередування й істерики гнівили Сальвадорового батька, але мати, навпаки, всіляко намагалася догодити улюбленому синові. Вона прощала йому навіть найогидніші витівки. Як наслідок, батько став для сина втіленням зла, а мати — символом добра.

    Талант Сальвадора до малювання з’явився у досить юному віці. Уже в чотирирічному віці він, з дивною для такої маленької дитини старанністю, намагався малювати. Першу свою картину Сальвадор Далі намалював, коли йому було шість років. Це був невеликий імпресіоністський пейзаж, намальований олійними фарбами на дерев’яній дошці. Талант генія рвався назовні. Далі цілими днями просиджував у маленькій, спеціально призначеній для цього кімнаті, малюючи картини. У містечку Фігерасі Далі брав уроки малювання у професора Жоана Нуньєса. Серед улюблених картин молодого Далі була композиція французького художника Мілле «Анжелюс» (перше слово молитви «Angelus Domini», що означає «Ангел Господній»), де зображена сцена вечірньої молитви збирачів картоплі

    [2].

    Юність[ред. | ред. код]

    Під досвідченим керівництвом професора талант юного Сальвадора набув своїх реальних форм. Вже в 14 років годі було й сумніватися в здатності Далі до малювання. Коли Далі виповнилося 15 років, його вигнали з чернечої школи за погану поведінку. Але він зміг успішно скласти всі іспити і вступити до інституту (так в Іспанії називали школу, яка надає закінчену середню освіту). Інститут йому вдалося закінчити з чудовими оцінками у 1921 році. Потім Далі вступив у Мадридську художню академію. У шістнадцять років він почав викладати свої думки на папері. З цього часу живопис і література стали рівноцінними частинами його творчого життя. У 1919 році в саморобному виданні «Студіум» він публікує нариси про Веласкеса, Гойю, Ель Греко, Мікеланджело і Леонардо да Вінчі. Бере участь у студентських виступах, за що на добу потрапляє у в’язницю.

    На початку 20-х років Далі захоплювався роботами футуристів, але все-таки був сповнений рішучості створити власний стиль у живописі. У цей час у нього з’явилися нові друзі й знайомі. Серед них були такі видатні та талановиті люди, як поет Федеріко Гарсіа Лорка і режисер Луїс Бюнюель. Екстравагантний вигляд художника дивував і шокував пересічних мадридців. Це приводило самого юнака в невимовний захват. У 1921 році від раку грудей помирає мати Далі.

    У 1923 році за порушення дисципліни він був на рік відсторонений від занять в академії. У цей період інтерес Далі був прикутий до творів великого генія кубізму Пабло Пікассо. У картинах Далі того часу можна помітити вплив кубізму («Молода дівчина», 1923). У 1925 році з 14 по 27 листопада проходить перша персональна виставка його робіт у галереї Далмау. На цій виставці були 27 картин і 5 малюнків генія-початківця. Школа живопису, у якій він навчався, поступово розчаровувала його, і в 1926 році Далі покинув академію. У цьому ж році Сальвадор Далі виїхав до Парижа, намагаючись знайти там для себе щось до душі. Вступивши до групи, яка об’єдналася навколо Андре Бретона, він почав створювати свої перші сюрреалістичні роботи («Кров солодша від меду» 1928; «Світлі радощі» 1929). На початку 1929 року відбулася прем’єра фільму «Андалузький пес» за сценарієм Сальвадора Далі і Луїса Бунюеля. Сценарій створили лише за шість днів. Після скандальної прем’єри цього фільму автори запланували ще один фільм під назвою «

    Золота доба». У 1929 році сюрреалізм став суперечливим питанням, для багатьох — неприйнятною течією у живописі[2].

    Молоді роки[ред. | ред. код]

    Особисте життя Сальвадора Далі до 1929 року не мало яскравих моментів (якщо тільки не брати до уваги його численні захоплення нереальними дівчатками, дівчатами та жінками). Але саме у 1929 році Далі закохався в жінку — Олену Дьякову або Галу. У той час вона була дружиною письменника Поля Елюара, але стосунки її з чоловіком на той час вже були прохолодними. Саме ця жінка на все життя, що залишилося, стала музою, натхненням генія Далі.

    У 1930 році картини Сальвадора Далі почали приносити йому популярність («Час, що розплився», «Постійність пам’яті»). Незмінними темами його творінь були руйнування, тлінність, смерть та світ сексуальних переживань людини (вплив книг Зиґмунда Фрейда). У січні 1931 року в Лондоні відбулася прем’єра другого фільму Далі — «Золота доба

    »[2].

    Далі і Гала[ред. | ред. код]

    Сальвадор Далі в 1934 р.

    Гала Елюар (ім’я при народженні — Олена Делувіна-Дьяконова) здавалася Далі витонченою і самовпевненою жінкою. Вона довгий час перебувала у вищих мистецьких колах Парижа, тоді як він був лише простим хлопцем з маленького провінційного містечка на півночі Іспанії. Спочатку Далі був вражений красою Гали й істерично реготав, коли вони розмовляли. Він не знав, як поводитися з нею, але потай визнавав, що вона йому подобалася. У свою чергу, Галу зацікавив цей напружений юнак і його стурбованість мастурбацією і кастрацією. Коли Поль Елюар повернувся в Париж, Далі і Гала знайшли вихід із ситуації. «Перший поцілунок, — писав Далі пізніше, — коли зіткнулися наші зуби й переплелися наші язики, був лише початком того голоду, який змусив нас гризти один одного до самої суті нашого буття»[3]. Такі образи часто з’являлися в наступних роботах Далі: відбивні котлети на тілі людини, смажені яйця, канібалізм — усі ці образи нагадують про шалене кохання Далі та Гали. Коли ця пара вперше втекла разом, вони замкнулися у своїй кімнаті в замку Карі-ле-Руе неподалік від Марселя і відрізали себе від решти світу. Це втеча тривала все їхнє подружнє життя, навіть тоді, коли Далі став скандально відомим. Гала стала для Сальвадора Далі не просто жінкою, яка задовольняла його пристрасть. Коли вона врешті-решт залишила свого чоловіка і переїхала до Далі в 1930 році, то виявила себе як чудовий організатор, менеджер і патронеса. А коли 1934 року вони нарешті одружилися, колишній чоловік Гали Поль Елюар був одним зі свідків на весільній церемонії.

    Щоб висловити свої почуття до цієї дивовижної жінки, Далі зобразив її у вигляді Градиви, героїні популярного роману Вільяма Дженсена, де Градива постає, як статуя з Помпеї, в яку закохався юнак, що, в врешті-решт, змінило його життя. На картині «Градива знову відкриває для себе антропоморфні руїни» на тлі скель, написати які художника надихнув скелястий краєвид Коста Брава, на передньому плані зображена Градива, моделлю для якої послужила Гала, оповита скелею, на якій стоїть чорнильниця, можливо, як натяк на її колишнього чоловіка-поета.

    Особливістю цих стосунків було вміння відчувати і розуміти одне одного. Гала буквально жила життям Далі, а він захоплювався нею все життя[2].

    Розрив із сюрреалістами[ред. | ред. код]

    На початку 30-х років Сальвадор Далі вступив у конфлікт із сюрреалістами на політичному підґрунті. Його захоплення Адольфом Гітлером і монархічні прихильності розходилися з ідеями Бретона.

    Після приходу до влади каудильйо Фрáнко у 1936 році Далі свариться із сюрреалістами, які займають ліві позиції, і його виключають з групи. Далі порвав із сюрреалістами після того, як ті звинуватили його в контрреволюційній діяльності. У відповідь Далі не без підстав заявляє: «Сюрреалізм — це я». Насправді Сальвадор був аполітичним, і навіть його монархістські погляди слід було розуміти сюрреалістично, так само, як і постійно рекламовану ним сексуальну пристрасть до Гітлера. Він жив ​​сюрреалістично, його висловлювання і роботи мали ширший і глибший зміст, ніж інтереси конкретних політичних партій. Так, 1933 року він намалював картину «

    Загадка Вільгельма Телля», де зобразив Вільгельма Телля в образі Леніна з величезним задом.

    Між 1936 і 1937 роками Сальвадор Далі пише одну з найвідоміших картин «Метаморфоза Нарциса». Одночасно виходить його літературна праця під назвою «Метаморфози Нарциса. Параноїдна тема». Раніше, 1935 року, в праці «Викорінення ірраціонального» Далі сформулював теорію параноїдально-критичного методу[2].

    Далі в Італії[ред. | ред. код]

    У 1937 році Далі відвідує Італію з метою ознайомлення з живописом епохи Відродження. Далі був у захопленні від творів Відродження. У його власних роботах починає домінувати правильність людських пропорцій та інші риси академізму. Незважаючи на відхід від сюрреалізму, його картини, як і раніше наповнені сюрреалістичними фантазіями. Пізніше Далі (в найкращих традиціях своєї зарозумілості і епатажності) приписує собі порятунок мистецтва від модерністської деградації, з чим пов’язує своє власне ім’я («Salvador» в перекладі з іспанської означає «Спаситель»)[2].

    Далі в США[ред. | ред. код]

    Після окупації Франції німцями в 1940 році Далі їде у США (Каліфорнію), де відкриває нову майстерню. Він живе разом з Галою з 1940 по 1948 роки.

    В американський період Далі приступив до циклу картин на релігійну тематику. «Спокуса Святого Антонія» (1946), «Мадонна порту Льїгат» (1949), «Відкриття Америки Христофором Колумбом» (1959) та інші полотна створили йому славу «католицького живописця». Сам він говорив, що в католицькій релігії його полонило «рідкісна досконалість задуму». У 1949 році Далі навіть удостоївся аудієнції у Папи Римського Пія XII (пізніше його запрошував до Ватикану і Папа Іоанн XXIII). Але при цьому художник уважно стежив і за досягненнями науки. Він написав «Атомну Леду» (1949) та «Ядерний хрест» (1952).

    У 1942 році Сальвадор Далі випускає белетризовану автобіографію «Таємне життя Сальвадора Далі, написане ним самим». Коли ця книга у 1942 році була видана, вона відразу викликала критику з боку преси і прихильників пуританських кіл суспільства. Його літературні спроби, як і художні твори, як правило, виявляються комерційно успішними.

    Він співпрацює з Волтом Діснеєм. Той пропонує Далі випробувати свій талант у кіно — мистецтво, яке в той час було овіяне ореолом чаклунства, чудес і широких можливостей. Але запропонований Сальвадором проект сюрреалістичного мультфільму Destino був визнаний комерційно недоцільним, і робота над ним була припинена. Далі працює з режисером Альфредом Хічкоком і малює декорації для сцени сну з фільму «Заворожений». Однак сцена увійшла в фільм дуже урізаною — знову ж таки з комерційних міркувань.

    Далі, як правило, подобалася активна діяльність, і разом з Галою, яка постійно поруч з ним, він став відомий всім Сполученим Штатам Америки як король сучасного мистецтва. Далі також знайшов час, щоб написати роман «Приховані обличчя» про групу аристократів на порозі Другої світової війни[2].

    Повернення до Іспанії[ред. | ред. код]

    З часом ностальгія за батьківщиною бере своє, і в 1948 році він повертається в Іспанію. Перебуваючи у Порт Льїгаті Далі звертається у своїх творах до релігійно-фантастичної тематики. У 1953 році проходить велика ретроспективна виставка Сальвадора Далі в Римі. На ній представлені 24 картини, 27 малюнків і 102 акварелі. Раніше, в 1951 році, напередодні холодної війни, Далі розробляє теорію «атомарного мистецтва», опубліковану в цьому ж році в «Містичному маніфесті». Далі ставить перед собою мету донести до глядача ідею про сталість духовного буття навіть після зникнення матерії («Голова Рафаеля, що відривається», 1951). У 1959 році Далі і Гала облаштували свій будинок у Порт-Льїгаті. На той час вже ніхто не міг сумніватися в геніальності художника. Його картини купувалися за величезні гроші шанувальниками та любителями розкоші. Величезні полотна, написані Далі в 60-х роках, оцінювалися у величезні суми. У багатьох мільйонерів вважалося шиком мати в колекції картини Сальвадора Далі.

    Наприкінці 60-х років стосунки між Далі і Галою стали прохолодними. На прохання Гали, Далі змушений купити їй замок, де вона багато часу проводила в товаристві молодих чоловіків. Подальші роки їхнього спільного життя нагадували собою жевріння вуглинок[2].

    Музей Далі[ред. | ред. код]

    Театр-музей Сальвадора Далі. Фігерас

    У 1973 році у Фігуерасі був відкритий «Музей Далі». Цей незрівнянний сюрреалістичний витвір і нині захоплює відвідувачів. Музей є ретроспективою життя великого художника.

    Сальвадору Далі прийшла ідея побудувати музей для своїх робіт. Незабаром він взявся за перебудову театру у Фігерасі, своїй батьківщині. Театр був зруйнований під час громадянської війни в Іспанії. Над сценою було споруджено гігантський геодезичний купол. Розчистили і розділили на сектори глядацьку залу. У секторах могли бути представлені його роботи різних жанрів.

    Далі сам розписав вхідне фойє, зобразивши себе і Галу, які відмивають золото у Фігерасі, з ногами, що звисають зі стелі. Салон був названий Палацом вітрів, за однойменною поемою, в якій розповідається легенда про східний вітер, чия любов одружилася і живе на заході, тому завжди, коли він наближається до неї, він змушений повернутися назад, на свою землю. Коли він повертаються — то плаче, і на землю падають його сльози. Ця легенда дуже сподобалася містику Далі[2].

    Іншу частину свого музею Сальвадор Далі присвятив еротиці. Як він часто любив підкреслювати, «… еротика відрізняється від порнографії тим, що перша приносить всім щастя, а друга — лише невдачі»[4].

    У Театрі-музеї Далі було виставлено багато його робіт та інших дрібничок. Музей відкрився у вересні 1974 року і був схожий не стільки на музей, скільки на базар. Там, серед іншого, були результати експериментів Далі з голографією, з якої він сподівався створити глобальні тривимірні образи. Його голограми спочатку виставлялися в галереї Кнедлер в Нью-Йорку в 1972 році. Він перестав експериментувати в 1975 році. Крім того, в Театрі-музеї Далі демонструвалися подвійні спектроскопічні картини із зображенням оголеної Гали на тлі картини Клода Лорена та інші предмети мистецтва, створені Далі[2].

    Останні роки[ред. | ред. код]

    Сальвадор Далі в 1981 р.

    Ближче до 80-х років у Далі почалися проблеми із здоров’ям. Смерть Франка приголомшила й налякала Далі. Будучи патріотом, він не міг спокійно переживати зміни в долі Іспанії. Лікарі підозрювали у Далі хворобу Паркінсона. Ця хвороба колись стала смертельною для його батька. 10 червня 1982 року померла Гала. Хоча їхні стосунки не можна було назвати близькими, Далі сприйняв її смерть як жахливий удар.

    Через сильне бажання бути поруч з її духом, Далі переїхав в замок Пубол, майже припинивши з’являтися у суспільстві. Попри це, його популярність зростала. У 1982 році Музей Сальвадора Далі, відкритий у Клівленді, штат Огайо, який містив велику частину його робіт, переїхав до Санкт-Петербургу, штат Флорида. Центр Жоржа Помпіду у Парижі влаштував велику ретроспективу робіт Далі в 1979 році. Її пізніше послали через Ла-Манш до галереї «Тейт» у Лондоні. Подвійний показ ретроспективи дозволив широким верствам населення Європи ознайомитися з роботами Далі і приніс йому широкий розголос.

    Серед нагород, які посипалися на Далі, було членство в Академії витончених мистецтв Франції. Іспанія удостоїла його найвищої честі, нагородивши Великим хрестом Ізабелли-католички, який йому вручив король Хуан Карлос I. Далі був оголошений маркізом де Пубол у 1982 році. Незважаючи на все це, Далі був нещасний і почував себе погано. Він багато працював. Все своє життя він захоплювався італійськими художниками епохи Відродження, тому почав малювати картини в манері, ближчій до стилю епохи Відродження. Він також почав малювати у вільному стилі. Лінійний, експресіоністський стиль, що нагадує манеру Вінсента ван Гога, проявився у такій його картині, як «Ліжко та приліжковий столик люто атакують віолончель» (1983), де чіткі класичні лінії ранніх робіт Далі поступаються більш вільному, романтичнішому стилю.

    У кінці 1983 року його настрій, як здавалося, трохи покращився. Він почав іноді прогулюватися садком, малювати картини. Але це тривало не довго. Старість брала верх над геніальним розумом. 30 серпня 1984 року в будинку Далі сталася пожежа. Він уже кілька днів був прикутий до ліжка, коли якимось чином воно загорілося. Можливо, причиною була несправна лампа, що стояла біля ліжка. Запалала вся кімната. Йому вдалося доповзти до дверей. Роберт Дешарне, який керував справами Далі протягом багатьох років, врятував його від смерті, витягши з охопленої вогнем кімнати. Опіки на тілі художника займали 18 % шкіри. У лютому 1985 року стан Далі дещо покращився, і він зміг дати інтерв’ю найбільшій іспанській газеті «Паїс».

    Але в листопаді 1988 року Далі поклали в клініку з діагнозом «серцева недостатність». Серце Сальвадора Далі зупинилося 23 січня 1989 року. Його тіло забальзамували, на його прохання, і протягом тижня він лежав у музеї у Фігерасі. Тисячі людей приїхали, щоб попрощатися з великим генієм. Сальвадора Далі поховали в центрі музею його імені під плитою, що немає жодних позначок[2].

    Посмертні події[ред. | ред. код]

    У червні 2017 року суд в Мадриді прийняв рішення щодо ексгумації останків Сальвадора Далі. Таке рішення суд виніс, розглядаючи позов жительки Жирони, Марії Пілар Абель, яка називала себе ясновидицею та стверджувала, що художник є її батьком. 20 липня труна з тілом Сальвадора Далі була розкрита, і була проведена ексгумація з метою перевірити[5]. Експертиза ДНК показала, що вони не є родичами[6].

    Команда Goodby Silverstein & Partners створила віртуальну копію Далі за допомогою штучного інтелекту. З квітня 2019 року зали музею Далі, Санкт-Петербург, штат Флорида, прикрасять екранами, на яких цифровий Далі вестиме свою програму, коментуватиме власні твори та цікаві події[7].

    Епатаж Сальвадора Далі[ред. | ред. код]

    Q: Епатажне фото Сальвадора Далі, 1972 р.
    • У Сальвадора Далі, як у людини оригінальної, і домашній улюбленець був незвичайним. Далі був дуже прив’язаний до свого екзотичного друга — гігантського мурахоїда, вигулював його вуличками Парижа та навіть брав із собою на світські вечори[8].
    • Відвідуючи виставку сюрреалістичної творчості в Лондоні 1936-го, одягнувся в костюм водолаза[9].
    • Для нью-йоркського магазину «Bonwit Teller» у 1939 році Сальвадор Далі створив інсталяцію «День і ніч» з манекенами, що плавали у ваннах. Власник замінив манекени на менш кричущого вигляду, в результаті Далі влаштував у магазині погром і одна з ванн випала на вулицю, розбивши вітрину. Далі скористався цим для ефектної появи на публіці, вискочивши слідом[10].
    • У Парижі в 1958 році він ніс батон хліба довжиною 12 метрів[11].
    • Сьомого грудня 1959 року в Парижі відбулася презентація овосипеда (ovocypede): пристрою, який придумав Сальвадор Далі і втілив у життя інженер Лапарра. Овосипед — це прозора куля з закріпленим всередині сидінням для однієї людини[12].
    • Cпівачка Шер і її чоловік Сонні Боно, і 1970-і відвідали вечірку Сальвадора Далі, яку він проводив в Нью-Йоркському готелі Plaza. Там Далі підклав їй на сидіння виріб у формі риби, що виявився дистанційно контрольованим вібратором[13].
    «Постійність пам’яті» (1931)

    Картини[ред. | ред. код]

    З 1965 року в головній їдальні комплексу в’язниці на острові Рікерс (США) на видному місці висів рисунок Далі, який той написав як вибачення ув’язненим за те, що не зміг бути присутнім у них на лекції з мистецтва, як обіцяв. У 1981 році малюнок перевісили в хол «з метою збереження», а в березні 2003 року він був замінений на підробку, а оригінал викрадений, у цій справі висунули звинувачення чотирьом працівникам в’язниці. Незважаючи на те, що троє з них визнали себе винними, а четвертого було виправдано, оригіналу так і не знайшли[14][15].

    Скульптури Далі[ред. | ред. код]

    • Верховий кінь, що спотикається

    • Дон Кіхот, що сидить

    • Космічний слон

    • Персей з головою медузи

    Фільми[ред. | ред. код]

    • «Золота доба» (1930) — фільм, знятий Далі у співпраці з Луїсом Бунелем. Являє собою низку історій, об’єднаних темою насильства.
    • «Враження від верхньої Монголії» (1975) — єдиний завершений за життя Далі його фільм. Оповідає історію про експедицію, яка вирушила на пошуки величезних галюциногенних грибів. Більшу частину відеоряду «Вражень від Верхньої Монголії» складають мікроскопічні плями сечової кислоти на латунній смужці. «Автором» цих плям був маестро. Протягом декількох тижнів він «малював» їх на шматочку латуні.
    • «Destino» (2003) — анімаційний фільм компанії «Волт Дісней». Розробка почалася із співпраці Далі з американським аніматором Волтом Діснеєм ще в 1945 році, але була відкладена внаслідок фінансових проблем компанії.
    Телефон-омар, 1936 р.

    Сальвадор Далі також відомий як екстравагантний дизайнер. Зокрема він створював незвичайного вигляду меблі: крісло з ніжками в формі людських ніг та бильцем у формі руки; оббите хутром крісло, спинка якого ввігнута, наче там сидить невидима людина; столик у вигляді опудала ягняти; диван, що виглядає як губи тощо[16]. Впродовж життя розробляв дизайн прикрас за мотивами своїх картин, а в 1950, спільно з Кристіаном Діором, — костюм із шухлядами[17]. Інший одяг його дизайну — «сукня-скелет» з подібними на кістки складками[18], абсурдно мале бікіні[19]. Також відомий за телефон зі слухавкою у формі омара[20].

    У 1969 році Сальвадор Далі створив логотип карамелі «Чупа Чупс» для Енріке Берната. Той звернувся до свого земляка Сальвадора Далі з проханням намалювати впізнаваний логотип. Геніальний художник взяв за основу тодішній логотип у формі жовтої квітки, але прибрав зображення самої карамелі та чорне обведення, додав світлішого відтінку і змінив шрифт[21].

    1. ↑ ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    2. а б в г д е ж и к л м Salvador Dalí. Biography (en-us). Процитовано 2019-04-28. 
    3. ↑ Далі С./Щоденник одного генія/О. Л. Щукіна. — М.: Фенікс, 1999.
    4. ↑ Каменєв С. М. / Сальвадор Далі / С. М. Каменєв .- М.: Исскуство 1993.
    5. ↑ Jones, Sam (2017-07-21). Salvador Dalí’s moustache still intact, embalmer reveals after exhumation. The Guardian (en-GB). ISSN 0261-3077. Процитовано 2019-04-28. 
    6. ↑ Jones, Sam (2017-09-06). Salvador Dalí’s ‘daughter’ unrelated to him, DNA tests show. The Guardian (en-GB). ISSN 0261-3077. Процитовано 2019-04-28. 
    7. ↑ Dali Lives: Museum Brings Artist Back to Life with AI. Salvador Dali Museum (en). Процитовано 2019-04-28. 
    8. ↑ Dali and the anteater Архівовано 4 квітень 2011 у Wayback Machine., http://www.zoopicture.ru/muravedy/, 9 марта 2009
    9. ↑ Moorhead, Joanna (2016-06-01). Dalí in a diving helmet: how the Spaniard almost suffocated bringing surrealism to Britain. The Guardian (en-GB). ISSN 0261-3077. Процитовано 2019-04-29. 
    10. ↑ Pollak, Michael (2006-11-05). Dali on the Warpath. The New York Times (en-US). ISSN 0362-4331. Процитовано 2019-04-29. 
    11. ↑ Salvador Dali Pictures and Photos | Getty Images. www.gettyimages.co.uk. Процитовано 2019-04-29. 
    12. ↑ Salvador Dali. www.uniquecarsandparts.com.au. Процитовано 2019-04-28. 
    13. ↑ Bletchly, Rachael; Carter, Claire (2017-07-21). The orgies and sex life of Salvador Dali laid bare as his body is exhumed. mirror. Процитовано 2019-04-29. 
    14. ↑ Art Too Tempting at Rikers; Plot to Steal a Dalí Was Far From a Masterpiece, New York Times, 4 октября 2003
    15. ↑ Guards charged in Dali theft, news.bbc.co.uk, 18 июня 2003
    16. ↑ SALVADOR DALÍ. Barcelona Design. Процитовано 29.04.2019. 
    17. ↑ Dalí and fashion | Dalí Paris. www.daliparis.com. Процитовано 2019-04-29.

    uk.wikipedia.org

    Дали, Сальвадор — Википедия

    Сальвадо́р Дали́ (долу ады Сальвадор Доме́нек Фелип Жасинт Дали и Доме́нек, маркиз де Дали де Пу́боль, кат. Salvador Domènec Felip Jacint Dalí i Domènech, Marqués de Dalí de Púbol, исп. Salvador Domingo Felipe Jacinto Dalí i Domènech, Marqués de Dalí y de Púbol; 1904  майның  11(19040511), Фигерас — 1989 январьның 23, Фигерас) — испан чурукчу, график, скульптор, режиссёр, чогаалчы. Сюррелизмниң билдингир төлээлекчилериниң бирээзи.

    Ол дараазында фильмнерге ажылдаан: «Андалузский пёс», «Золотой век» (режиссёру — Луис Бунюэль), «Заворожённый» (режиссёру — Альфред Хичкок).«Тайная жизнь Сальвадора Дали, рассказанная им самим» (1942), «Дневник одного гения» (1952—1963), Oui: The Paranoid-Critical Revolution (1927-33) деп номнарның автору болгаш эссе «Трагический миф Анжелюса Милле».

    Бичии чорааны[эдер | вики-сөзүглелди эдер]

    Сальвадор Дали Испанияның Жирон провинциязында Фигерас деп хоорайга   шыдалдыг нотариус өг-бүлеге 1904 чылдың май 11-де төрүттүнген. Ол каталон нациялыг кижи. Сальвадор бодундан аңгыда, Анна Мария Дали (исп. Anna Maria Dalí, 1908 чылдың январь 6 — 1989 чылдың май 16) дуңмалыг болгаш улуг акылыг (12 октября 1901 — 1 августа 1903), акызы менингит аарыгдан аараш кызыл дустаан. Сөөлүнде Сальвадор 5 харлыг турда, Сальвадор ада-иези-биле акызының чевээнге барганнар. Ынчан Сальвадорга ада-иези мынча дээн: сен акыңның  реинкарнациязы-дыр сен. 

    Дали бичиизинден эгелээш, дыка угаанныг чораан. Бир катап ол  садыг саарылга шөлүнге шил карамель дээш алгыш үндүрүпкен. Ол үеде Далини долгандыр дыка хөй чон чыглып келген. Шагдаа ажылдакчызы садыг ээзин дилээш, Далиге чигирзиг шил карамельди ап берген.Чүге садыг хааглыг турган дээрге ол эң изиг үе турган, ынчангаш садыг ээзи кезек үе иштинде дыштанып турган. Ол бодунуң ырбаачал чаңы-биле үргүлчү өскелерден ылгалдыг болгаш бодунче кичээнгей дыка тыртыксаар чораан.

    Дали муниципалдыг уран чүүл школазының чурулга бөлгүмүнче барып эгелээн.Ол 1914 чылдан 1918 чылга чедир Фигераста академияга кижизиттинген.Чажындан эгелээш, ооң бир эжи  ФК «Барселонаның» бут бөмбүүнүң ойнакчызы Хосеп Самитьер чораан. 1916 чылда Рамона Пишóнуң өг-бүлези-биле Кадакес хоорайга барып дыштанган. Ол аңаа амгы үениң уран чүүлү-биле танышкан.

    Элээди үези[эдер | вики-сөзүглелди эдер]

    1921 чылда авазы рак аарыындан 47 харлыг тургаш, бурганай берген. Ол коргунчуг болуушкун Далиге дыка берге аар согуг болган.Дали ол чылын Сан-Фернандо Академиязынче дужаап алган. Ооң шылгалдага  белеткеп алган чуруу эмин эртир бичии болган.Элээди Сальвадор чурукту полотнодан балапкаш, катап чаа чурук чуруур деп шиитпирлээн. Ооң түңнел шылгалдазынга чедир чүгле үш хонук арткан. Ол ажылдаарынче ындыг кончуг далашпаан. Ол дээш ачазы дыка сагыш човап турган. Сөөлүнде ачазынга чураан чуруун көргүскен. А ол чурук баштайгы чуруундан-даа артык бичии болганы ачазынга улуг согуг болган. Чүгле башкылары ёзулуг бедик уран ажылды үнелээш, аныяк эксцентрикти академияга хүлээп алган.

    1922 чылда Дали «Резиденцияже» көшкен, (исп. Residencia de Estudiantes),салым чаянныг аныяктарның өөредилге черинге өөренип эгелээн. Ол Мадридке студентилеп тургаш, студентилерниң ниити чуртталга бажыңынга чурттап турган. Ол үеде Дали Луисом Бунюэль, Федерико Гарсиа Лорк, Педро Гарфиас- биле танышкан. Ол улуг сонуургал-биле Фрейдиң ажылдарын номчуур турган.

    Живопистиң чаа агымнарын өөренип көргеш, ол кубизм болгаш дадаизм методтары-биле эксперимент ажылын чоруткан. 1926 чылда Далини башкылары-биле багай харылзаалыг дээш Академиядан үндүрүпкен. Ол чылын Дали бир дугаар Парижке чорааш, Пабло Пикассо-биле найыралдажып алган. Дали бодунуң чуруттунар стилин тыварын оралдашкан. 1920 чылдарның төнчүзүнде Пикассо биле Жоан Миронуң салдары-биле элээн ажылдарны кылган.1929 чылда Бунюэл-биле сюрреалистиктиг «Андалузский пёс» аттыг фильмге катай киришкен.

    Ол бодунуң келир үеде өөнүң ишти болур Галага  (Елену Дмитриевну Дьяконову) ужурашкан. Гала болза шүлүкчү Поля Элюарның бир дугаар өөнүң ишти чораан.

    Аныяк чораан чылдары[эдер | вики-сөзүглелди эдер]

    Далиниң ажылдарын делгелгелерге салып турган. Ооң ажылдары чонга билдингир апарган.1929 чылда Андре Бретонотуң удуртуп турганы сюрреалистер бөлүүнче  каттышкан. Ол үеде Далиниң ачазы-биле харылзаазы баксыраан, чүге дээрге Галага Далиниң өг-бүлезиниң хамаарылгазы багай болган. 

    1932 чылда Гала-биле өг-бүле туткан.  Ол чылын США-же бир дугаар барган. 

    Сюрреалистерден чарылганы[эдер | вики-сөзүглелди эдер]

    1936 чылда Каудильо Фрáнко эрге чагыргага олуруптарга, Дали сюрреалистер-биле бакташкан. Ооң түңнелинде Далини сюрреалистер бөлүүнден үндүрүпкен. Ооң харыызынга Дали мынча дээн : «Сюрреализм — дээрге мен-дир мен». 

    1933 чылда Дали  » Загадка Вильгельма Телля» деп чуруун чураан, аңаа ол швейцар фольклорнуң маадырын Ленинниң овур-хевиринге дөмейлээн. Дали швейцар мифти Фрейд ышкаш угаап бодаан: Телль каржы ада болган. Ол бодунуң төлүн безин чок кылырын күзээн. Далиниң ачазынга хууда бодалдары каттыжып көвүдээн.Сюрреалистерге Ленин идейлиг болгаш сагыш-сеткилдиг ада бооп үнелеткен. Ол чуруунга эрге чагыргалыг ада-иелерге хомудалын көргүскен. Ынчалза-даа чамдык сюрреалистер чурукту октаптар деп кыскан.  

    Уран-чүүлдүң эволюциязы. [эдер | вики-сөзүглелди эдер]

    1937 чылда ол Италияны көрген. Ренессанстың чогаалдары аңаа дыка солун болган. Ооң бодунуң ажылдарында кижилерниң шын деңнелгелерин болгаш академизмниң өске хевирлерин ажылып эгелээн. Дали сюрреализмден ыраан-даа болза, ооң чуруктарында сюрреализмниң фантащиялары ол-ла хевээр арткан. Сөөлүнде Дали чаа деградацияның уран чүүлдүң камгалакчызы деп бодунга бижээш, бодунуң чаа адын ооң-биле каттыштырган. Ол болза«Salvador» деп ат, ол атты испан дылдан очулдурарга  «Камгалакчы» дээн.

    1939 чылда Андре Бретон Далини бодунуң уран чүүлүнүң садыглажыышкынын шоошкаш, аңаа «Avida Dollars» деп шола атты чогаадып берген. Латын дылдан очулдурарга ,«алчный до долларов» деп очулга чоок болуп турар.Бретоннуң шооткан чугаазы карак чивес аразында чонга  билдингир бооп тараан, ынчалза-даа Далиниң чедиишкиннеринге ол шаптыктаваан.Харын-даа Бретоннуң садыглажыышкынының  чедиишкин Дали оранчок ашкан. 

    США чуртталгазы[эдер | вики-сөзүглелди эдер]

    Ийиги делегей дайынының эгезинде Дали Галя-биле США-же көжүп чорупкан. Олар аңаа 1940 чылдан 1948 чылга чедир чурттаан.1942 чылда «Тайная жизнь Сальвадора Дали» деп беллетризовтуг автобиографиязын үндүрген. Ооң литературлуг арга дуржулгазы уран-чечен чогаалдар ышкаш чедиишкинниг болган. Ол Уолт Дисней-биле кады ажылдаан. Ол Далиге уран талантызын кинога көргүзерин сүмелээн. Уолттуң  Сальвадорга сүмелээн сюрреалистиг мультфильмнери Destino төлевилели багай боорга, ол ажылын соксаткан. Дали режиссёр Альфред Хичкок-биле ажылдааш, «Заворожённый» деп фильмниң дүш деп сценазынга декорацияны кылган.Кылган сценазы фильмче чүгле кысказы-биле кирген.

    Бышкан чалыы болгаш улгады берген үези[эдер | вики-сөзүглелди эдер]

    1965 чылда Сальвадор Дали бодунуң оцелоду-биле адын Babou дээр Сальвадор Дали 1972 ч.

    Театр[эдер | вики-сөзүглелди эдер]

    Сальвадор Дали — либреттонуң автору «Вакханалия» баледин  чогааткан (музыказы Рихард Вагнерниң, хореографиязы Леонид Мясинниң, Орус балет Монте-Карло).

    Кинематограф[эдер | вики-сөзүглелди эдер]

    1945 чылда Дали Уолт Дисней-биле Destinoга мультипликационнуг фильм тургузарынга кады ажылды чоргузуп эгелээн.Ынчан ону финанс талазы-биле кол айтырыгларны соңгаарлатканындан үндүрбейн барган; The Walt Disney Company фильм  2003 чылда экранче үндүрген.

    Дизайн[эдер | вики-сөзүглелди эдер]

    Сальвадор Дали Чупа-Чупс упаковказының дизайны. Энрике Бернат бодунуң карамелин «Чупс» деп адаан. Баштай ол чеди аңгы амдан кылып турган: клубника, лимон, мята, апельсин, шоколад, сливкалыг кофе болгаш сливкалыг клубника. Популярность «Чупа-Чупсту » кайы-даа черлерде алдаржаан, карамельдерни үндүрери улгаткан, чаа амданнар база үндүрүп эгелээн.Карамельдиң даштын оригинал кылдыр кылырынче Энрике Бернат улуг бодалды салган. Энрике Бернат Сальвадор Даличе  «Чупа-Чупстуң» даштынга кандыг-бир улус сактып алыр кылдыр артыпкаар чуруктан чуруп бээр кылдыр улуг дилег дилээн. Гениал чурукчу шак-даа четпейн чурукту чурупкан.«Чупа Чупс-туң» даштында чуруп каан ромашка ам бо хүнде делегейниң кайы-даа булуңнарында логотип болу берген.Чаа логотиптиң ылгалдыы ооң туружунуң өскерилгени: ол болза кыдыында эвес, а конфетаның кырында кылдынган. 

    Скульптуралары[эдер | вики-сөзүглелди эдер]

    • 1969—1979 — Клоттуң коллекциязы,44 хүлер статуяларының кезии, Порт Лигатта чурукчунуң бажыңынга тургустунган.
    • Сидячий Дон Кихот

    • Женская фигура работы Сальвадора Дали.jpg

      Женская фигура (Бакинский музей современного искусства)

    • Лошадь со всадником спотыкаясь

    • Космический слон

    Кара бажыңга[эдер | вики-сөзүглелди эдер]

    1965 чылда Рикерс (США) ортулуунга кара бажың комплгексизиниң кол чемненир чериниң эң көскү черинге Далиниң чураан бир чуруун азыпкан турган.Ол чуруунга кара бажыңга олурган улустуң уран чүүл дугайында лекция болуп турда, барып шыдаваанын, буруузун илередип чураан чуруу турган.1981 чылда ол чурукту холлга ол-ла олчаан камныг, кадагалааш эккеп аскан, а марте 2003 чылда ону меге чурук-тур деп тодараткаш, шын чурукту оорлаан деп түңнээн. Бо херекке дөрт ол чер ажылдакчыларын буруудаткан.Оларның үжү буруузун билинген, бирээзи агартынып үнген. Ынчалза-даа ол Дали шын чураан чуруу олчаан тывылбайн барган.

    1. 1,01,11,2 Record #118523481 // Общий нормативный контроль (GND) — 2012—2016.
    2. ↑ Salvador Dalí — 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7, 978-0-19-989991-3
    3. ↑ https://www.kulturarv.dk/kid/VisKunstner.do?kunstnerId=2088
    4. ↑ Дали Сальвадор // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — М.: Советская энциклопедия, 1969.
    5. ↑ идентификатор BNF: اوپن ڈیٹا پلیٹ فارم, платформа відкритих даних, платформа открытых данных, plateforme de données ouvertes, piattaforma di dati aperti, Opendata-Plattform, otevřená data platforma, åben-data-platform, տվյալների բաց շտեմարան, platforma za odprte podatke, plataforma de datos abierta, plataforma de dados aberta, платформа адкрытых дадзеных, платформа на отворените данни, platforma otwartych danych, ашық деректер платформасы, ачык маалыматтарды платформа, açıq data platforma, ochiq ma’lumotlar platforma, açık verilerin platformu, платформа отвореног података, platforma otvorenih podataka, platforma otvorenog podataka, platforma otvorených údajov, πλατφόρμα ανοικτών δεδομένων, platformu atklātā datu, platforma atvira duomenų, platvormi avatud andmete, avoimen datan foorumi, nyílt adatok platformja, პლატფორმა ღია მონაცემები, платформа за отворени податоци, нээлттэй мэдээллийн тавцан, platformă de date deschise, platformo de malferma datumoj, open data platform, плятформа адкрытых зьвестак, Усьтэм даннойёслэн платформазы, асыҡ мәғлүмәт платформаһы, açıq malümat platforması, açıq malümat platforması, ачык малюмат платформасы — 2011.
    6. ↑ Salvador Dalí
    7. ↑ https://www.moma.org/artists/1364
    • 1974 г. Робер Дешарн. Salvador Dali. Изд. DuMont Buchverlag, 164 с., ISBN 3-7701-0753-5;
    • 1990 г. Джорж Оруэл (англ. George Orwell). Привилегия духовных пастырей. Эссе. — Лениздат,
    • 1992 г. А. И. Рожин Сальвадор Дали. Изд. Республика, 224 с., тираж 75000 экз., ISBN 5-250-01946-3;
    • 1992 г. Е. В. Завадская Сальвадор Дали. Изд. Изобразительное искусство, 64 с., тираж 50000 экз., ISBN 5-85200-236-4;
    • 1995 г. Gilles Neret. Salvador Dali. 1904—1989 = Сальвадор Дали / Gilles Neret. — Koeln : TASCHEN, 95 с.(На немецком языке) ISBN 3-8228-9520-2;
    • 2001 г. Никола Дешарн, Робер Дешарн. Изд. Белый город, 382 с., ISBN 5-7793-0325-8;
    • 2002 г. Мередит Этерингтон-Смит. «Сальвадор Дали» (Перевод Е. Г. Гендель). Изд. Попурри, 560 с., тираж 11000 экз., ISBN 985-438-781-X, ISBN 0-679-40061-3;
    • 2006 г. Робер Дешарн, Жиль Нере. Dali. Изд. Taschen, 224 с., ISBN 3-8228-5008-X;
    • 2008 г. Делассен С. Гала для Дали. Биография супружеской пары. М., Текст, 186 c., тираж: 5000, ISBN 978-5-7516-0682-4
    • 2009 г. Ольга Морозова. Сгоревший заживо. Скандальная биография Сальвадора Дали. Изд. Funky Inc., 224 с., тираж 3000 экз., ISBN 978-5-903912-70-4;
    • 2010 г. Сальвадор Дали. Мысли и анекдоты. Pensees et anecdotes. Изд. Текст, 176 с., тираж 3000 экз., ISBN 978-5-7516-0923-8;
    • 2011 г. С. С. Пирожник. Сальвадор Дали. Изд. Харвест, 128 с., тираж 3000 экз., ISBN 978-985-16-1274-7;
    • 2011 г. В. Г. Яськов Сальвадор Дали. Изд. Эксмо, 12 с., тираж 3000 экз., ISBN 978-5-699-47135-5;
    • 2012 г. Сальвадор Дали. Моя тайная жизнь. La Vie Secrete De Salvador. (Перевод Е. Г. Гендель) Изд. Попурри, 640 с., тираж 5100 экз., ISBN 978-985-15-1620-5;
    • 2012 г. Сальвадор Дали. Дневник одного гения. Journal D’un Genie. (Перевод О. Г. Сокольник, Т. А. Ждан) Изд. Попурри, 336 с., тираж 5100 экз., ISBN 978-985-15-1619-9;
      • 2014 г. Сальвадор Дали. Дневник одного гения. Journal D’un Genie. Изд. Азбука, Азбука-Аттикус, 288 с., тираж 5000 экз., ISBN 978-5-389-08671-5;
    • 2012 г. Робер Дешарн, Никола Дешарн. Salvador Dali / Сальвадор Дали. Альбом. Изд. Эдита, 384 с., ISBN 5-7793-0325-8;
      • 2008 г. Изд. Белый город
    • 2013 г. Р. К. Баландин Сальвадор Дали искусство и эпатаж. Изд. Вече, 320 с., тираж 5000 экз., ISBN 978-5-4444-1036-3;
    • 2013 г. Библия с иллюстрациями Сальвадора Дали. Изд. Книжный клуб «Клуб семейного досуга». Белгород, Книжный клуб «Клуб семейного досуга». Харьков, 900 с., тираж 500 экз., ISBN 978-5-9910-2130-2;
    • 2013 г. Дали вблизи и вдали. Сборник статей. Отв. редактор Бусев М. А. М., Прогресс-Традиция, 416 с., тираж 500 экз., ISBN 978-5-89826-406-2
    • 2014 г. Сальвадор Дали. Сокрытые лица. Ostros Ocultos (Visages Caches / Hidden Faces). (Перевод Л. М. Цывьян) Изд. Эксмо, 512 с., тираж 7000 экз., ISBN 978-5-699-70849-9;
    • 2014 г. Кэтрин Инграм. Гениальный Дали. This is DaLi (Перевод Т. Платонова). Изд. Эксмо, 80 с., тираж 3150 экз., ISBN 978-5-699-70398-2;

    tyv.wikipedia.org

    Салвадор Дали – Уикипедия

    Салвадор Фелипе Хасинто Далѝ и Доменек[1] (на испански: Salvador Felipe Jacinto Dalí I Domenech), известен с артистичното си име Салвадо̀р Далѝ, е испански каталунски художник сюрреалист, автор на световноизвестни произведения в областта на живописта, графиката, скулптурата, бижутерията, филми и книги. Художническите умения в неговите творби се приписват на влиянието и възхищението от майсторите на Ренесанса.[2][3] Той е и много добър чертожник.[4][5] Изгражда личен и твърде разпознаваем стил, който всъщност е доста еклектичен.

    Далѝ има силно въображение и понякога необичайно поведение със забележителна склонност към нарцисизъм и мегаломания, които имат за цел да привлекат общественото внимание. Неговият ексцентризъм понякога привлича повече внимание от самото му творчество и критиците го тълкуват като рекламен трик. Далѝ проявява любов към всичко, което е позлатено, и прекомерна страст към лукса и ориенталската мода. Той дори си измисля арабско потекло.[6]

    Детство[редактиране | редактиране на кода]

    Семейство Дали през 1910 г.

    Салвадор Дали е роден в 8:45 часа на 11 май 1904 година.[7] във Фигерас, провинция Херона, Каталония, Испания в семейството на проспериращ нотариус. Фигерас е селскостопанско градче, намиращо се в подножието на Пиренеите, близо до френската граница. Далѝ прекарва детството си във Фигерас и в лятната къща на семейството в крайбрежното рибарско градче Кадакес. В Кадакес е първото му студио, построено от неговите родители. По-късно заедно с жена си Гала̀ си построяват къща в близкото градче Порт Лигат. Много от творбите на Дали отразяват любовта му към тази част на Испания.

    Далѝ има по-голям брат, който е роден през 1901 година и умира през 1903 година, преди той да се роди. Има и сестра, Ана Мария, която е три години по-малка от него.[8]

    Далѝ получава първоначалното си художествено образование в общинското художествено училище. През 1916 г. открива модерната живопис по време на лятна ваканция в Кадакес със семейството на местния художник Рамон Пичот, който редовно пътува до Париж.

    През 1917 г. бащата на Дали организира в семейната им къща изложение на рисунките му с въглен. През 1919 г. Далѝ прави своята първа публична изложба в общинския театър във Фигерас. През 1921 г. майка му почива от рак на гърдата, след което баща му се жени за неговата леля, от което Дали не е възмутен и не протестира, тъй като много обича леля си.[9]

    Юношество и младост[редактиране | редактиране на кода]

    Дали като млад

    През 1922 г. Салвадор Дали се мести в Мадрид, където учи в Академията по изящни изкуства „Сан Фернандо“. Там той веднага става известен с ексцентричния си външен вид: дълга коса, бакенбарди, облекло в стил 19 век. Привличат внимание и неговите експерименти в кубизма, въпреки че той не разбира напълно това движение поради оскъдната информация и липсата на кубисти в Мадрид по това време. Далѝ експериментира също и в областта на дадаизма, което се отразява на цялото му по-късно творчество. Става близък приятел с Федерико Гарсия Лорка и Луис Бунюел. Връзката с Лорка е страстна, но Дали отхвърля сексуалните предложения.[10]

    През 1924 г. той илюстрира книга за първи път. През същата година е затворен за 35 дни в Жирона по обвинение в подривна дейност. През 1925 г. прави самостоятелна изложба в Барселона, която привлича общественото внимание и получава противоречиви отзиви. През 1926 г. е изгонен от Академията малко преди последните си изпити заради изявление, че никой от факултета не е компетентен да го изпитва.[11] През същата година посещава за пръв път Париж, където се запознава с кумира си Пабло Пикасо. Пикасо вече е получил положителни отзиви за младия Дали от Жоан Миро. През 1927 г. е призован за 9-месечна военна служба. Занимава се с театрален дизайн, включително на „Мариана Пинеда“ от Лорка. Често е посещаван от Мирò, който го убеждава да се установи в Париж. Сътрудничи на списания за изкуство. През 1928 година прави второ посещение в Париж. Мирò го въвежда в кръговете на дадаистите и сюрреалистите. Заедно с Луис Монтаня и Себастия Гаш публикува в Мадрид „Жълтия манифест“ (Manifest Groc). Участва в Международната художествена изложба в Института Карнеги в Питсбърг, Пенсилвания, където представя известната си творба „Кошница хляб“ (която е откупена).[12] Прави поредица колажи, в които се чувства влиянието на Пикасо, Мирò, Хуан Грис, Макс Ернст, Ханс Арп и други съвременници.[13] През следващите няколко години Дали продължава да рисува все още в процес на създаване на собствен стил.

    1929 година е много важна в неговия живот. Той среща за първи път Гала̀ Елюар и съпруга ѝ, френският поет Пол Елюар, през лятото в Кадакес. Тя става негова любовница и муза, а по-късно и негова съпруга. Тя е 10 години по-възрастна от него. Същата година съвместно с Луис Бунюел пише сценария на късометражния филм „Андалуското куче“. Премиерата на филма е във филмовото студио Урсулин в Париж и преминава под знака между скандала и сензацията едновременно. Има изложби в Цюрих. Заради връзката си с Гала̀ се скарва с баща си и е изгонен от своя дом на 28 декември 1929 година. На следващата година купува къщата в Порт Лигат с Гала и я разширява постепенно, докато я превръща в любимата им вила на морето. Неговият баща с течение на времето приема партньорката му.[14] През тази година официално е приет в кръга на сюрреалистите в парижкия квартал Монпарнас.

    По това време Дали пуска и започва да носи екстравагантни мустаци, повлияни от испанския майстор художник Диего Веласкес от 17 век. Мустаците стават запазена марка на външността му до края на живота му.

    От 1930 година до Втората световна война[редактиране | редактиране на кода]

    Ман Рей и Салвадор Дали през 1934 година в Париж, фотография от Карл ван Вехтен

    През 1931 г. Дали рисува една от най-известните си творби, „Упорството на паметта“[15], което въвежда сюрреалистичен образ на меки, разтопени джобни часовници. Общоприетата интерпретация на картината е, че меките часовници са отхвърляне на предположението, че времето е твърдо или предопределено. Тази идея се подкрепя от другите образи в работата, като широко разширяващия се пейзаж и други меки часовници, унищожавани от мравки.[16]

    Дали и Гала, след като живеят заедно от 1929 г. насам, сключват брак през 1934 г. в полутайна гражданска церемония. Те по-късно се женят повторно в католическа церемония през 1958 г.[17] В допълнение на това, че тя вдъхновява много произведения на изкуството през целия им съвместен живот, Гала действа и като бизнес мениджър на Дали, подпомагайки техния разточителен начин на живот. Гала сякаш толерира връзките на Дали с по-млади музи, сигурна в собствената си позиция на основа на техните взаимоотношения. Далѝ продължава да я рисува, дори когато и двамата са в напреднала възраст, произвеждайки симпатични и обожаващи картини на неговата муза. Напрегнатите, сложни и двусмислени отношения с продължителност повече от 50 години по-късно ще се превърнат в предмет на операта „Аз, Дали“ от каталонския композитор Ксавие Бенгерел.[18]

    Далѝ е въведен в Америка от търговеца на картини Жулиен Леви през 1934 година. Изложбата в Ню Йорк на творби на Дали, включително „Упорството на паметта“, създава моментална сензация. Той се появява на организирания бал със стъклена витрина на гърдите си, в която има сутиен.[19] През тази година Дали и Гала също присъстват на маскарадните увеселения в Ню Йорк, чийто домакин е Карес Кросби. Те се появяват облечени като бебето Линдберг и неговия похитител. В резултат се вдига толкова много шум в пресата, че Дали трябва да се извини. През 1934 година пише и сценария „Бабауо“, който никога не е филмиран.

    Когато се завръща в Париж, сюрреалистите се изправят срещу него и искат извинението му за сюрреалистичен инцидент.[20] Картината му „Енигмата на Вилхелм Тел“ обижда средите на сюрреалистите и води до конфликт с Андре Бретон. Изключен е от сюрреалистичния кръг, но запазва контактите си с него. Отговорът на Дали е „Сюрреализмът, това съм аз!“, след което прави първа самостоятелна изложба в Лондон в галерията Цвемер.

    През 1936 г. Дали участва в сюрреалистичната международна изложба в Лондон. Неговата лекция, озаглавена „Автентични параноични фантоми“, е изнесена, докато той носи дълбоководен водолазен костюм и шлем.[21] Шлемът е трябвало да се развинти по някое време, защото не му достига въздух. Той коментира: „Аз просто исках да покажа, че се спускам дълбоко в човешкия ум.“[22]

    Също така през 1936 г., на премиерата на прожекцията на филма на Джоузеф Корнел „Роуз Хобарт“ в галерията на Жулиен Леви в Ню Йорк, Дали става известен с друг инцидент. Той е в публиката на прожекцията, но по средата на филма той почуква на прожектора с ярост. „Моята идея за филм е точно това, и щях да го предложа на някой, който да плати, за да го направи“, казва той. „Никога не съм го писал или казал на някого, но е все едно, че го е откраднал“. Други версии на обвинението към Дали са склонни към по-поетичното: „Той го е откраднал от подсъзнанието ми!“ или дори „Той ми открадна мечтите!“[23]

    Далѝ през 1939 година

    В Испания избухва гражданска война и Дали напуска страната. Сключва договор с богатия английски колекционер Едуард Джеймс, който помага на Дали да се появи в света на изкуството чрез закупуване на много от неговите произведения и като го подпомага финансово. През декември се появява на корицата на списание Таймс. Рисува „Есенен канибализъм“ и „Мека конструкция с варен боб: предчувствие за гражданската война — 1936“.

    През 1937 година Дали посещава Харпо Маркс в Холивуд по повод написването на сценария за „Giraffes on Horseback Salad“. Написва „Метаморфозите на Нарцис“. Прави три пътувания до Италия, където изучава Андреа Паладио и се вдъхновява от ренесансовите и бароковите живописци. Дизайнер е на дрехи и шапки за Елза Скиапарели.

    През 1938 г. Дали се среща със Зигмунд Фройд, благодарение на Стефан Цвайг. Фройд е вече болен по това време и Дали прави много портрети на известния психоаналитик. През септември 1938 г. Салвадор Дали е поканен от Габриел (Коко Шанел) в къщата ѝ „Ла Пауса“ на френската Ривиера. Там той рисува множество картини, които по-късно излага в галерията на Жулиен Леви в Ню Йорк.[24][25] В края на 20 век „Ла Пауса“ е частично възпроизведена в музея на изкуствата в Далас, за да прибере и част от оригиналните мебели на къщата на Шанел.[26]

    Също така през 1938 г. Дали представя „Дъждовно такси“, триизмерно произведение на изкуството, състоящо се от истински автомобил с два манекена в него. Най-напред е показано в галерията по изящни изкуства в Париж на интернационалното изложение на сюрреализма, организирано от Андре Бретон и Пол Елюар. Експозицията е проектирана от художника Марсел Дюшан, който също така служи като домакин.[27][28][29]

    През 1939 г. Андре Бретон измисля уронващия псевдоним „Avida Dollars“, анаграма на Салвадор Дали, както и фонетично представяне на френското avide à dollars, което може да се преведе като жаден за долари.[30] Това е подигравателно название, което има за задача да покаже нарастващата комерсиализация на творчеството на Дали, както и да наведе на мисълта, че Дали иска себевъзвеличаване посредством слава и богатство. Някои сюрреалисти отсега нататък ще продължат да се изказват отрицателно или критично към Дали до момента на смъртта му и дори след това.

    Втората световна война[редактиране | редактиране на кода]

    През 1940 г., докато Втората световна война разкъсва Европа, Дали и Гала се оттеглят в Съединените щати малко преди нацистката инвазия, където живеят в продължение на осем години. Те успяват да избягат, тъй като на 20 юни 1940 г. са им издадени визи от Аристид де Соуса Мендес, португалски консул в Бордо, Франция. Салвадор и Гала Дали преминават в Португалия и впоследствие от Лисабон до Ню Йорк през август 1940 година. Пристигането на Дали в Ню Йорк е един от катализаторите в развитието на този град като център на световното изкуство в следвоенните години. През тези 8 години, Дали не престава да пише.[31]

    През 1941 г. Дали изготвя сценарий за филм на Жан Габен, наречен „Лунен прилив“. През 1942 г. той публикува своята романизирана автобиография, „Тайният живот на Салвадор Дали“. Той пише каталози за своите изложби. Там той атакува някои често използвани сюрреалистични техники. Той също така написва роман, публикуван през 1944 г. за моден салон за леки автомобили. В резултат на това Едуин Кокс напечатва рисунка в „The Miami Herald“, изобразяваща Дали, който облича автомобил във вечерна рокля.[31] През 1943 г. прави своята първа колекция бижута за дук Де Вердура. През 1946 г. работи с Уолт Дисни върху проект за анимационен филм, озаглавен „Дестино“, който е реализиран 57 години по-късно. В същата година илюстрира „Дон Кихот“ и „Макбет“ и прави декори за филма на Алфред Хичкок „Омагьосан“. През 1950 г. излага „Изкушението на Свети Антоний“ в Института Карнеги в Питсбърг.

    Също така в „Тайният живот на Салвадор Дали“ Дали обяснява, че се разделя с Луис Бунюел, тъй като последният е комунист и атеист. Бунюел е уволнен (или подава оставка) от позицията си в Музея на модерното изкуство, след което се завръща в Холивуд, където работи в отдела за дублиране на Уорнър Брадърс от 1942 до 1946 г. В автобиографията си от 1982 г. („Моят последен дъх“, 1983 г.) Бунюел пише, че през годините е отхвърлял опитите на Дали за постигане на помирение.[32]

    Завръщане в Каталония[редактиране | редактиране на кода]

    Салвадор Дали през 1960-те

    От 1949 г. нататък Дали прекарва останалите си години в Каталуния. През 1959 г. Андре Бретон организира изложба, наречена „Почит към сюрреализма“, по случай четиридесетата годишнина на сюрреализма, който съдържа творби на Дали, Хуан Миро, Енрике Табара и Еухенио Гранел. Бретон яростно се противопоставя на включването на Сикстинската мадона на Дали в Международната изложба на сюрреализма в Ню Йорк следващата година.[33]

    В края на кариерата си Дали не се ограничава само с живописта, но експериментира с много необичайни или нови медии и процеси. Много от произведенията му са вградени оптични илюзии, отрицателно пространство, визуални каламбури и други визуални ефекти. Той също така експериментира с поантилизъм и стереоскопични изображения.[34] Той е сред първите художници, които използват холография по художествен начин.[35] През 1972 г. галерията „Нийдлър“ в Ню Йорк излага холограмите на Дали. В края на живота му млади художници като Анди Уорхол провъзгласяват името му като оказало важно влияние върху поп арта.[36]

    Дали също проявява силен интерес в областта на природните науки и математиката. Това се проявява в няколко от картините му, особено от 1950-те години, в които той рисува своите предмети като форми, съставени от рог на носорог. Според него рогът на носорога означава божествена геометрия, защото тя расте в логаритмична спирала. Той също така свързва носорога с целомъдрие и Дева Мария.[37] Далѝ е очарован от ДНК и 4-мерния куб; разгръщането на хиперкуб е включено в картината Разпятието.

    След Втората световна война творчеството на Дали носи отличителните белези на техническа виртуозност и засилване на интереса в областта на оптичните ефекти, науката и религията. Той става все по-вярващ католик, а в същото време той е бил вдъхновен от шока от Хирошима и зората на атомния век. Затова Дали нарича този период „ядрен мистицизъм“. В картини като „Мадоната от Порт Лигат“ (първата версия) (1949 г.) и „Корпус хиоеркуб“ (1954 г.), Дали се опитва да синтезира християнската иконография с изображения на материалното разпадане, вдъхновен от ядрената физика. От този период са такива забележителни творби като „Гарата на Перпинян“ (1965 г.) и „Халюциногенният тореадор“ (1968 – 70 г.). Има важна ретроспективна изложба в музея „Бойманс-ван Бюнинген“ в Ротердам. През 1958 г. пише „Anti-Matter Manifesto“ и Дали и Гала сключват нов, този път църковен брак, в Жирона, Испания.

    През 1960 г. Дали започва работа над театър музей Дали в родния си град Фигерас. Това е неговият най-голям самостоятелен проект, който запълва по-голямата част от времето и енергията му до 1974 г., когато е открит. През 1964 г. Салвадор Дали е награден с едно от най-големите отличия в Испания – Големия кръст на Изабела Католичката. Публикува „Дневникът на един гений“, продължение на автобиографията му. През 1965 г. той създава своята първа значима скулптура – „Бюст на Данте“. Прави поредица илюстрации за ново издание на Библията. Рисува „Апотеозът на долара“ и публикува „Отворено писмо до Салвадор Дали“. Прави изложба в Галерията за модерно изкуство в Колумбовия фонтан, Ню Йорк – голяма ретроспектива, включваща 370 творби, включително цялата колекция на Рейнолдс Морз.

    През 1968 г. Дали заснима поредица хумористични телевизионни реклами за шоколадовите изделия Ланвин.[38] През 1973 г. BBC заснима в Порт Лигат филма „Здравей, Дали!“. През 1976 година излиза книгата „Неописуемите признания на Салвадор Дали“, през 1978 г. той излага първата си хиперстереоскопична картина „Дали повдига кожата на Средиземно море, за да покаже на Гала раждането на Венера“ в музея „Соломон Гугенхайм“ в Ню Йорк.

    През 1979 г. става член на Френската академия на изящните изкуства. Прави голяма ретроспективна изложба в центъра Жорж Помпиду в Париж. През 1982 г. испанският крал Хуан Карлос удостоява Дали с титлата маркиз на Пубол.

    Последни години[редактиране | редактиране на кода]

    На 10 юни 1982 г. съпругата му Гала почива и Дали губи до голяма степен желанието си за живот. Започва целенасочено да обезводнява организма си – може би опит за самоубийство или желание да изпадне в летаргия като някои видове животни. През 1984 г. в спалнята му в замъка Пубол избухва пожар при неизяснени обстоятелства, но Дали е спасен, макар и с тежки изгаряния, и се завръща във Фигерас.

    Умира в родния си град на 23 януари 1989 г. от сърдечна недостатъчност. Погребан е в криптата на своя театър музей във Фигерас.

    На негово име е наречен астероидът 2919 Dali, открит през 1981 г.

    През своята плодовита творческа кариера Салвадор Дали рисува над 1500 картини. Освен това той е автор на илюстрации за много книги. Прави също графики, литографии, бижута, скулптури, театрални и филмови декори, пише книги, прави дизайн на облекла и др.

    • 1910 – Landscape Near Figueras
    • 1913 – Vilabertran
    • 1916 – Fiesta in Figueras
    • 1917 – View of Cadaqués with Shadow of Mount Pani
    • 1918 – Crepuscular Old Man
    • 1919 – Port of Cadaqués (Night) (begun 1918) and Self-portrait in the Studio
    • 1920 – The Artist’s Father at Llane Beach, View of Portdogué (Port Aluger)
    • 1921 – The Garden of Llaner (Cadaqués), Self-portrait
    • 1922 – Cabaret Scene, Night Walking Dreams
    • 1923 – Self Portrait with L’Humanite, Cubist Self Portrait with La Publicitat
    • 1924 – Still Life (Syphon and Bottle of Rum), Портрет на Луис Бунюел
    • 1925 – Large Harlequin and Small Bottle of Rum, Figure at a Window
    • 1926 – Кошница хляб, Girl from Figueres
    • 1927 – Composition with Three Figures (Neo-Cubist Academy), Honey is Sweeter than Blood
    • 1929 – Un Chien Andalou (An Andalusian Dog) филм, The Lugubrious Game, The Great Masturbator, The First Days of Spring, The Profanation of the Host
    • 1930 – L’Age d’Or (The Golden Age) филм с Луис Бунюел
    • 1931 – The Persistence of Memory, The Old Age of William Tell, William Tell and Gradiva
    • 1932 – The Spectre of Sex Appeal, The Birth of Liquid Desires, Anthropomorphic Bread, Fried Eggs on the Plate without the Plate. The Invisible Man
    • 1933 – Retrospective Bust of a Woman, Portrait of Gala With Two Lamb Chops Balanced on Her Shoulder, Gala in the Window
    • 1934 – The Ghost of Vermeer of Delft Which Can Be Used As a Table, A Sense of Speed
    • 1935 – Archaeological Reminiscence of Millet’s Angelus and The Face of Mae West
    • 1936 – Autumn Cannibalism, Lobster Telephone, Soft Construction with Boiled Beans (Premonition of Civil War), Morphological Echo
    • 1936 – „Мека конструкция с варен боб: предчувствие за гражданската война“ – 1936, масло на платно, 100 x 99 cm, Philadelphia Museum of Art, Филаделфия
    • 1936 – „Лятна маса“ – 1936, масло на платно, 60 x 40 cm, Музей Бойманс ван Бойнинген (Museum Boymans-van Beuningen), Ротердам
    • 1936 – „Морфологично ехо“ – 1936, масло на платно, 12 x 13″, Музей Салвадор Дали, Флорида
    • 1936 – „Мравките“ – 1936, гваш на хартия, 26 x 195 cm, Музей Салвадор Дали, Флорида
    • 1936 – „Антропоморфен шкаф с чекмеджета“ – 1936, масло на дърво, 25,4 x 44,2 cm, Kunstsammlung Nordrhein-Westfalen, Дюселдорф
    • 1937 – Metamorphosis of Narcissus, Swans Reflecting Elephants, The Burning Giraffe, Sleep, The Enigma of Hitler, Mae West Lips Sofa, Cannibalism in Autumn
    • 1938 – The Sublime Moment, Apparition of Face and Fruit Dish on a Beach
    • 1939 – Shirley Temple, The Youngest, Most Sacred Monster of the Cinema in Her Time
    • 1940 – Slave Market with the Disappearing Bust of Voltaire, The Face of War
    • 1941 – Honey is Sweeter than Blood
    • 1943 – The Poetry of America, Geopoliticus Child Watching the Birth of the New Man
    • 1944 – Galarina, Dream Caused by the Flight of a Bee around a Pomegranate a Second Before Awakening
    • 1944 – 48 – Hidden Faces, новела
    • 1945 – Basket of Bread, Fountain of Milk Flowing Uselessly on Three Shoes
    • 1945 – „Меланхолия“ – 1945, масло на платно, 65 x 85 cm; Museo Nacional Reina Sofia, Мадрид
    • 1945 – „Жена ми гола, гледаща собственото си тяло“ – 1945, масло на дърво, 61 x 52 cm, частна колекция
    • 1945 – „Кошница с хляб“ – 1945, масло на дъска, 13 x 17 3/4″, Teatro-Museo Dali, Figueras. Collection Gala Dali
    • 1945 – „Носът на Наполеон», масло на платно, 51 x 65,5 cm, частна колекция
    • 1945 – „Портрет на госпожа Изабел Стайлър-Тас“ – 1945, масло на платно, 65,5 x 86 cm, Staatliche Museum Preussischer Kulturbesitz Nationalgalerie, Берлин
    • 1945 – „Възкресяване на плътта“ – 1945, масло на платно, 90 x 72 cm, частна колекция
    • 1946 The Temptation of St. Anthony
    • 1947 – „Житен клас“ – 1947, масло на платно, 51 x 30 cm, частна колекция
    • 1947 – „Портрет на Пикасо“ – 1947, масло на платно, 64,1 x 54,7 cm, Fundaciyn Gala-Salvador Daln, Фигерас
    • 1948 – Les Elephants
    • 1949 – Leda Atomica, The Madonna of Port Lligat.
    • 1951 – Christ of Saint John of the Cross, Exploding Raphaelesque Head
    • 1951 – Katharine Cornell
    • 1952 – „Ядрен кръст“ – 1952, масло на платно, 78 x 58 cm, частна колекция
    • 1954 – „Максималната скорост на Рафаеловата Мадона“ – 1954, масло на платно, 81,2 x 66 cm, Museo Nacional Reina Sofia, Мадрид
    • 1954 – „Портрет на Гала с носорожки симптоми“ – 1954, 39 x 31 cm, масло на платно, частна колекция
    • 1954 – „Александрийският фар (1)“ – 1951, масло върху картон, неизвестни размери, масло на платно
    • 1954 – „Александрийският фар (2)“ – 1951, масло върху картон, 17,9 x 12 cm, частна колекция
    • 1954 – „Пирамидите и сфинксът в Гиза“ – 1954, масло на платно, 25 x 55 cm, частна колекция
    • 1954 – „Мек часовник в момента на първата експлозия“ – 1954, мастило върху хартия, 14 x 19,1 cm, Музей на Салвадор Дали – Сейнт Питърсбърг, Флорида
    • 1963 – „Галацидалацирибонуклеиновакиселина“ – 1963, масло на платно, 305 x 345 cm, Музей на Салвадор Дали – Сейнт Питърсбърг, Флорида
    • 1963 – „ДНК араби“ – 1963, масло на платно, 131,5 x 180 cm, Museo Nacional Reina Sofia, Мадрид
    • 1963 – „Портрет на моя починал брат“ – 1963, масло на платно, 175 x 175 cm, частна колекция
    • 1963 – „Студия за ДНК араби“ – 1963, масло на платно, 43 x 57 cm
    • 1965 – „Железопътната гара в Перпинян“ – 1965, масло на платно, 295 x 406 cm, Музей Лудвиг, Кьолн

    По случай 100-годишнината от рождението на Салвадор Дали негови сънародници от каталунския град Жирона правят гигантска наденица бутифара (вид местен колбас от свинско месо), дълга 850 m и с тегло 1 тон. Далѝ много обича въпросния деликатес и когато емигрира в САЩ по време на Гражданската война в Испания, той редовно поръчва да му изпращат от него.

    • Деца на изложба на Дали, организирана от Фондацията Сабанджи в Истанбул

    • Rinoceronte vestido con puntillas (1956)
      Puerto José Banús

    • Homage to Newton (1985) UOB Plaza, Сингапур

    1. Gibson, Ian. La vida desaforada de Salvador Dalí. Barcelona, Anagrama, 2004. ISBN 84-339-6754-1. с. 55.
    2. Phelan, Joseph, ‘, The Salvador Dalí Show. // Artcyclopedia.com. Посетен на 22 август 2010.
    3. ↑ Dalí, Salvador. (2000) Dalí: 16 Art Stickers, Courier Dover Publications. ISBN 0-486-41074-9.
    4. ↑ Phelan, Joseph, The Salvador Dalí Show.
    5. ↑ Dalí, Salvador (2000). Dalí: 16 Art Stickers, Courier Dover Publications. ISBN 0-486-41074-9.
    6. Gibson, Ian. The Shameful Life of Salvador Dalí. W. W. Norton & Company, 1997.
    7. ↑ Birth certificate and Dalí Biography. // Dalí Museum. Dalí Museum. Посетен на 24 август 2008.
    8. ↑ Llongueras, Lluís. (2004) Dalí, Ediciones B – Mexico. ISBN 84-666-1343-9.
    9. ↑ Dalí, Secret Life, pp.152 – 153
    10. ↑ Bosquet, Alain, Conversations with Dalí, 1969 г., стр. 19 – 20
    11. ↑ Salvador Dalí: Olga’s Gallery. Посетен на 22 юли 2006.
    12. Paintings Gallery No. 5. // Dali-gallery.com. Посетен на 22 август 2010.
    13. Phelan, Joseph. // Artcyclopedia.com. Посетен на 22 август 2010.
    14. Gala Biography. // Dalí. Gala-Salvador Dalí Foundation. Посетен на 27 май 2012.
    15. ↑ Clocking in with Salvador Dalí: Salvador Dalí’s Melting Watches (PDF) from the Salvador Dalí Museum. Посетен на 19 август 2006.
    16. La Conquête de l’irrationnel. Paris, Éditions surréalistes, 1935. p. 25. (на френски)
    17. Carré d’Art, Jean-Pierre Thiollet, Paris, Anagramme, 2008, p. 212
    18. Amengual, Margalida. An opera on the relationship between Salvador Dalí and Gala arrives at Barcelona’s Liceu. // Catalan News Agency (CNA). Intracatalònia, SA, 17 октомври 2011. Посетен на 27 май 2012.
    19. ↑ Current Biography 1940, pp219–220
    20. ↑ Luis Buñuel, My Last Sigh: The Autobiography of Luis Buñuel, Vintage 1984. ISBN 0-8166-4387-3
    21. ↑ Jackaman, Rob. (1989) The Course of English Surrealist Poetry Since the 1930s, Edwin Mellen Press. ISBN 0-88946-932-6.
    22. ↑ Current Biography 1940, p219
    23. Program Notes by Andy Ditzler (2005) and Deborah Solomon, ‘, Utopia Parkway:The Life of Joseph Cornell (New York: Farrar, Straus, and Giroux, 2003). // Andel.home.mindspring.com. Посетен на 22 август 2010.
    24. Salvador Dalí Exhibition, Exhibition Catalogue – February 16 through May 15, 2005
    25. ↑ philadelphia.about.com
    26. Bretell, Richard R.. Impressionist paintings, drawings, and sculpture from the Wendy and Emery Reeves Collection. Dallas Museum of Art, 1995. ISBN 978-0-936227-15-3.
    27. Salvador Dalí. Gala-Salvador Dalí Foundation. Посетен на 7 юни 2011
    28. ↑ J. Herbert, Paris 1937: Worlds on Exhibition (Ithaca: Cornell University Press, 1998) ISBN 0-8014-3494-7
    29. ↑ A. Cohen-Solal, Leo and His Circle: The Life of Leo Castelli (New York: Alfred A. Knopf, 2010) ISBN 978-1-4000-4427-6
    30. ↑ Artcyclopedia: Salvador Dalí. Посетен на 4 септември 2006.
    31. а б Descharnes, Robert and Nicolas. Salvador Dalí. New York: Konecky & Konecky, 1993. p. 35.
    32. ↑ Luis Buñuel, My Last Sigh: The Autobiography of Luis Buñuel (Vintage, 1984) ISBN 0-8166-4387-3
    33. ↑ López, Ignacio Javier. The Old Age of William Tell (A study of Buñuel’s Tristana). MLN 116 (2001): 295 – 314.
    34. Ades, ed. by Dawn. Dalí’s optical illusions: [Wadsworth Atheneum Museum of Art, January 21 – March 26, 2000: Hirshhorn Museum and Sculpture Garden, April 19 – June 18, 2000; Scottish National Gallery of Modern Art, July 25 – October 1, 2000]. New Haven CT, Yale Univ. Press, 2000. ISBN 978-0300081770.
    35. ↑ The History and Development of Holography. Holophile. Посетен на 22 август 2006.
    36. ↑ Hello, Dalí. Carnegie Magazine.
    37. ↑ Elliott H. King in Dawn Ades (ed.), Dalí, Bompiani Arte, Milan, 2004, p. 456.
    38. ↑ Salvador Dalí at Le Meurice Paris and St Regis in New York Andreas Augustin, ehotelier.com, 2007

    bg.wikipedia.org

    История дружбы Сальвадора Дали и поэта Федерико Гарсиа Лорки… | Блогер youarenotalone на сайте SPLETNIK.RU 26 апреля 2018

    Федерико Гарсиа Лорка— испанский поэт и драматург, известный также как музыкант и художник-график. Центральная фигура «поколения 27 года» к которой относился также и Сальвадор Дали. Один из самых ярких и значительных деятелей испанской культуры  XX века.

    Я не знаю ответов… Я видел, что всё в этом мире
    искало свой путь и в конце их ждала пустота.
    В нелюдимых ветрах — заунывность пустого пространства,
    а в глазах моих — толпы одетых, но под одеждами пустые тела!

    (Отрывок из стихотворения «1910»)

    ДЕТСТВО И ЮНОСТЬ

    Федерико Гарсия Лорка родился 5 июня 1898 года в городке Фуэнте-Вакерос, в провинции Гранада. Детство и юность Федерико были счастливыми. У него был понимающий отец, который не мешал ему искать свое призвание, любящая мать, братья и сестры, с которыми у Федерико были очень теплые отношения. С детства увлекался живописью, занимался музыкой. В подростковом возрасте начал писать стихи. В 1909 г. семья переехала в Гранаду.  Для Федерико закончилось сельское детство, о котором он позднее вспоминал с таким восторгом.

    В 1914 г. — Лорка начал изучать право, философию и литературу в университете Гранады. Он впервые пробует публиковать свои стихи. Однако его первое выступление в печати не поэзия,а сборник набросков «Впечатления и картины», принесший ему если не коммерческий успех, то хотя бы известность.

    В 1919 году, 21-летний Федерико перевёлся в университет Мадрида, полный честолюбивых планов покорения столицы. В это время Лорка творчески развивается, пишет свою первую пьесу и осуществляет её постановку. В 1921 году выходит первый поэтический сборник «Книга стихов».

    Когда умру,
    схороните меня с гитарой
    в речном песке.
    Когда умру,
    В апельсиновой роще старой
    в любом цветке.
    Когда умру,
    буду флюгером я на крыше,
    на ветру.
    Тише …
    когда умру!

    СУДЬБОНОСНАЯ ВСТРЕЧА 

    Продолжая обучаться в университете, Гарсиа Лорка в 1922 году знакомиться с 18-летним Сальвадором Дали и Луисом Бунюэлем. Таким образом, они образовали творческую троицу: поэт Федерико, художник Дали и тогда ещё будущий кинорежиссёр Луис Бунюэль. Сначала троица была просто неразлучна друг с другом. Но потом, долгое время их отношения образовывали пары: Федерико — Сальвадор, Сальвадор — Луис, Федерико — Луис.

    К тому времени, 25-летний Лорка уже был довольно известным поэтом, он отлично пел, играл на пианино, и был прекрасным рассказчиком. Отношения Лорки и Дали сразу же сложились в глубокую привязанность. Несмотря на разницу в шесть лет, у них нашлось много общего: любовь к поэзии, к народным испанским песням, которые им пели с детства; озабоченность несправедливостью мира. Сальвадор вскоре писал о своём друге: «Только Лорка произвел на меня впечатление. Он воплощал собой феномен поэзии во всей ее полноте, во плоти и крови: неясный — и полный жизни, земной и возвышенный, светящийся тысячами блуждающих огоньков, — словно сама первичная материя, отлившаяся в определенные, но неповторимые формы».

    Лорка и Дали стали настолько близки, что для общения между собой придумали свой язык, употребляли придуманные ими словечки, жесты, интонации, понятные только им. Они прекрасно дополняли и влияли друг на друга в своём творчестве.

    Летом 1924 года Федерико гостил в семье Сальвадора в Кадакесе. Он познакомился с младшей сестрой Дали, Аной Марией. «Я не видел девушки красивей ее никогда», — писал Лорка родителям. Ана-Мария влюбилась в него с первого взгляда, но Фредерико не ответил на её чувства взаимностью. Лорка — стал главной моделью художника, вытеснив его сестру. Дали испытывал платонические чувства к другу, в то время как Федерико Гарсиа Лорка — нет. Поэт не скрывал свою ориентацию, и был влюблен в Сальвадора. Всю оставшуюся жизнь он будет ностальгировать по временам проведённым с Дали в Кадакесе. 

    В следующем году Лорка один поехал на летние каникулы в Аскеросу. Но друзья вели активную переписку, обмениваясь письмами чуть ли не каждые два дня. В них они жаловались друг другу на грусть от разлуки, выражали потребность делиться самым сокровенным. Это был расцвет их дружбы. (Внизу Федерико в своей комнате в родительском доме в Гранаде, на стене — подаренный Дали «Натюрморт»)

    ПИСЬМА ДРУГ ДРУГУ

    (Некоторые письма друзей сохранились и по сей день. Внизу только некоторые отрывки)

    1) Милый Сальвадор!
    С моря дует нежный ветерок. А я всё вспоминаю тебя… Все время думаю о тебе, о твоих, о вашем доме. И жду письма — о лесах и обо всем прочем. Сделай милость, отпиши, уж не позабыл ли ты о своем друге? Сестре скажи от меня самые ласковые слова.
    Обнимаю тебя. 
    Федерико.

    2) Милый Федерико!
    Я пишу тебе, и в душе моей царят мир и святой покой. Стоит благословенный сентябрь, погода уже несколько дней плохая — дождливо, ветрено. И оттого ощутимее дом, слышнее шелест домашних трудов, мягкий и мерный… Сестра сидит рядом, у окна, на кухне варят варенье и говорят, что пора сушить виноград; На душе у меня покойно оттого, что я справился с делом, а море к тому же с каждым днем все сильнее походит на то, которое я пишу…
    Ты и не представляешь, как я поглощен тем, что делаю, с какой нежностью пишу я эти окна, распахнутые морю и скалам, эти хлебные корзинки, девушек за шитьем, рыб и небо в изваяньях!
    Прощай, очень люблю тебя. Мы ведь увидимся, в конце концов, на радость нам обоим. Пиши мне и прощай, прощай, пойду к милым моему сердцу холстам.
    Сальвадор Дали.

    РАЗРЫВ

    И Лорку, и Дали стала беспокоить неудовлетворенность отношений. Отношения друзей испортились после того как Федерико пытался «добиться» Сальвадора Дали. В конце концов, поняв, что и их взгляды на творчество и будущее начинают разнятся, Дали решил разорвать эту дружбу. В 1926 году, после того как Лорка опубликовал свою «Оду Сальвадору Дали» художник начинает планировать поездку в Париж. Оттуда, по его мнению, должна начаться дорога к успеху. И эту дорогу Дали решил пройти самостоятельно, избавившись от старомодного, как он считал, влияния Лорки. 

     Сам Лорка тяжело переживал разрыв. Его письма Дали полны раскаяния: «Я теперь понимаю, что я теряю, удаляясь от тебя… Я повел себя с тобой, как тупой осел, — это с тобой, с моим лучшим другом! С каждой минутой я вижу это все яснее и испытываю настоящее раскаяние. Но от этого моя нежность к тебе лишь возрастает…».

    Дали вспоминал:«Был один кульминационный момент его неоспоримого личностного влияния — единственный момент в моей жизни, когда я понял суть моих мук — ревность. Это случилось, когда мы гуляли всей группой по дороге в кафе, где обычно происходили наши литературные встречи и где, я знал, Лорка будет сиять как волшебный алмаз. Неожиданно я бросился бежать, и никто не видел меня три дня».

    В чем суть вспышки ревности? Дали ревновал друга к его успеху? Ведь Федерико к тому времени уже был известной личностью, его стихи знали и читали по всей Испании, а его поставленные пьесы имели оглушительный успех. В 1929 году, выходит 16-минутный фильм Дали и Луиса Бунюэля «Андалузский пёс». «Андалузскими псами» в то время презрительно называли южан; прозвище означало: слюнтяй, маменькин сынок, недотёпа, растяпа и т. п. Лорку этот фильм очень расстроил, ведь он сам был южанином, к тому же фильм содержит отсылки и аллюзии на его стихотворения. 

    Несмотря на такой поступок своих друзей, на разрыв и почти семилетнюю разлуку, Лорка всё-равно продолжал любить Дали. А тот всегда отдавал должное таланту поэта и надолго сохранил его в своей памяти, называя лучшим другом сумасшедшей юности.

    После расставания с Дали, Лорка путешествовал по миру, провел некоторое время в Нью-Йорке, а затем вернулся в Мадрид. Время от времени он слал письма Сальвадору, а через несколько лет, они с Дали окончательно помирились. Их переписка — ясное свидетельство того, что их духовная связь, не угасла, несмотря на прошлые обиды и конфликты. 

    Мой дорогой Сальвадор!
    Сколько же я теряю, удаляясь от тебя! В Кадакесе всем телом, всеми жилочками и порами ощущаешь твердь земную. Только там я понял, что у меня есть плечи, что я могу их расправить. 
    Сегодня в Барселоне у меня ужин с друзьями. Обязательно выпью за твое здоровье и благословенные дни в Кадакесе. Передай привет твоему отцу, сестре твоей Ане Марии — я ее так люблю!
    Вспомни обо мне, когда будешь бродить по берегу, но главное — когда примешься за мелкие, мелкие останки — таких больше не сыскать! Милые моему сердцу останки! И еще — изобрази где-нибудь на картине мое имя: пусть оно хоть так послужит городу и миру. Вспоминай меня — мне это так важно!
    Федерико.

    (Мелкие останки — одна из картин Дали)

    Дорогой Федерико!

    Через четыре дня я получу отпуск на три месяца, значит, мы скоро увидимся — и не на минутку. Вот что я думаю. Наше время куда сильнее отличается от всех прочих эпох. И нечего предаваться воспоминаниям об убогих, уродливых поделках прежних времен, не знавших техники. Нас окружает новая, совершенная, неведомая красота — и от нее родится новая поэзия.
    Смотрю Фернана Леже, Пикассо, Миро и прочих и знаю: на дворе эра техники, эра новых открытий в естествознании.
    А в твоих песнях — Гранада, по которой еще не ходит трамвай, Гранада, которая и не подозревает о существовании аэроплана, давняя Гранада, удаленная от сегодняшнего дня, сохранившая связь с землей, — у нее чистые и вечные народные корни. Это тебе и надобно — вечное.
    Так-то вот. Пишу я невнятно, не задумываясь, не отыскивая слов — да ведь и не надо. В разговоре все встанет на свои места. Но ты и так поймешь, о чем я, потому что всегда понимаешь, что я хочу сказать. Фраза еще не вылупилась — и несется несусветная чушь. Обнимаю. До скорой встречи.
    Дали.

    Гранада, весна 1930 г.
    Любезный друг мой Сальвадор!
    Сколько же времени мы не виделись? Мне так хочется с тобою поговорить, ужасно не хватает наших долгих бесед.
    Я прожил совершенно невероятный год в Нью-Йорке, и теперь даже не знаю, о чем же рассказать тебе в первую очередь. Но в прежде всего имей в виду: к январю у меня появится приличная сумма денег, и как только она появится — в любой момент приглашаю тебя поехать в Нью-Йорк со мной.
    Сгораю от желания узнать твои новости. Пришли мне фотографии и расскажи, что ты написал.
    Я много работал, и работа принесла мне радость. Очень хочу поговорить с тобой. Я слишком долго был отлучен от твоей дружбы.
    Скажи, что ты обо всем этом думаешь. Напиши мне длинное письмо. Прощай. Всегда твой,
    Федерико.

    Кадакес, 15 апреля 1934 г.
    Милый Федерико!

    Уверен, что мы позабавимся в лучшем виде, если повстречаемся вновь. Ты не против? Знаю, что ты был в Барселоне, так что же не заехал в Кадакес?.
    У меня есть великолепная идея — опера про Захер-Мазоха, Людовика Второго Баварского, Богена и прочих. Мы ведь с тобой могли бы сделать что-нибудь вместе, приезжай, поговорим обо всем, все обсудим. Гала ужасно хочет познакомиться с тобой.
    Помнишь об искушении, уготованном чистым? Оно прекрасно рифмуется с навязчивой (да какой навязчивой!) идеей «сверхизысканного спектрального анализа безвременья». Смотри мою статью в 3 и 4-м номерах «Минотавра». Там же есть и другая моя статья — о почтовых карточках Элюара (они тебе понравятся!) и крайне, крайне важное теоретическое рассуждение Бретона о восприятии. Сразу же напиши мне.
    Твой Будда — Сальвадор Дали.

    Кадакес, 27 марта 1936 г.
    Дорогой Федерико!

    До чего жаль, что ты так и не приехал в Париж! Мы бы прекрасно провели время и сделали что-нибудь вместе!
    Я видел «Йерму». В ней столько темного, стоящего за гранью реальности, — столько сюрреализма!
    Мы уже два месяца в Порт-Льигате — очищаемся здешней ясностью и логикой и поедаем невероятные здешние тушеные бобы — высший сорт, глаз не оторвать, слюнки текут, тают во рту! А что до приправ — Элевсинские таинства в соуснице!
    Чем ты занят сейчас? Что пишешь? Какие планы?
    Мы всегда рады видеть тебя, приезжай. А помнишь это чучело (нельзя поверить, что человек, а не чучело, хоть тебе и руки, и ноги), поименованное Максом Аубом?
    Гала шлет тебе привет, а я обнимаю.
    Дали.

    СМЕРТЬ ПОЭТА…

    Летом 1936 года Гарсиа Лорка планировал съездить в Мексику, но принял решение вначале отправиться в родные края. За три дня до военного мятежа, ставшего началом гражданской войны, Гарсиа Лорка, чьи симпатии к испанским левым и республиканской власти были общеизвестны, уезжает из Мадрида в Гранаду, хотя было очевидно, что там его ждет серьёзная опасность: на юге Испании были особенно сильны позиции правых. Сначала франкисты (правые) наведывались в дом Лорки 9 августа, чтобы избить его. Они вывели Федерико из его комнаты и избили, обзывая «maricón» – «педерастом». 16 августа 1936 г. франкисты арестовывают Гарсиа Лорку, 19 августа Федерико вывели из префектуры, закованного в наручники, вместе с другими осужденными. И предположительно! на рассвете, в пять часов утра, все были выстроены перед оливковой рощей, расстреляны и сброшены в овраг, ставший их общей могилой. Федерико было всего 38 лет.

    Но тело поэта так и не было найдено. Хотя по архивам Главного полицейского управления Гранады, есть документы подтверждающие расстрел Федерико Гарсиа Лорки франкистами из-за его «неблагонадёжности» социалистических взглядов, и из-за его гомосексуальности.

    Узнав о гибели друга, Дали испытал сильное потрясение. Дали пишет: «Всякий раз, когда я взываю из глубин моего одиночества к моему мозгу, и в нем восстает гениальная идея, к моей кисти, и она, подобно архангелу, творит чудо, делая мазок, я всегда слышу голос, хриплый и сладостно задыхающийся,— голос Лорки, который возглашает мне: Ole». Также известно, что в последние годы своей жизни, единственная разборчивая фраза, которую он произнёс за годы болезни, была «Мой друг Лорка».

    На всех сюрреалистичных картинах Дали периода Кадакеса присутствует лицо Федерико. Даже после смерти друга Сальвадор продолжал изображать его лицо, необычное, измученное, часто замаскированное под искусственностью художественного орнамента. 

    ОДА САЛЬВАДОРУ ДАЛИ

    Та наскальная роза, которой ты бредишь.
    Колесо с его синтаксисом каленым.
    Расставание гор с живописным туманом.
    Расставанье тумана с последним балконом.

    Современные метры надеются в кельях
    на стерильные свойства квадратного корня.
    В воды Сены вторгается мраморный айсберг,
    леденя и балконы и плющ на балконе.

    Осыпается с окон листва отражений.
    Парфюмерные лавки властями закрыты.
    Топчут сытые люди мощеную землю.
    Утверждает машина двухтактные ритмы.

    Дряхлый призрак гераней, гардин и унынья
    по старинным домам еще бродит незримо.
    Но шлифует зенит свою линзу над морем
    и встает горизонт акведуками Рима.

    Моряки, не знакомые с ромом и штормом,
    истребляют сирен по свинцовым лиманам.
    Ночь, чугунная статуя здравого смысла,
    полнолуние зеркальцем держит карманным.

    Все желаннее форма, граница и мера.
    Мерят мир костюмеры складным своим метром.
    Натюрмортом становится даже Венера,
    а ценителей бабочек сдуло как ветром.

    * * *

    Кадакес, балансир лукоморья и взгорья.
    Гребни раковин в пене и лесенок ленты.
    Древним богом садовым обласканы дети
    и баюкают бриз деревянные флейты.

    Спят его рыбаки на песчаной постели.
    Служит компасом роза на палубе шхуны.
    Плещет бухта платками прощальными, склеив
    два стеклянных осколка, акулий и лунный.

    Горький лик синевы и песчаные пряди
    полукруг парусов замыкает подковой.
    И сирены зовут, но не манят в пучину,
    а плывут за стаканом воды родниковой.

    * * *

    О Дали, да звучит твой оливковый голос!
    Назову ли искусство твое безупречным?
    Но сквозь пальцы смотрю на его недочеты,
    потому что тоскуешь о точном и вечном.

    Ты не жалуешь темные дебри фантазий,
    веришь в то, до чего дотянулся рукою.
    И стерильное сердце слагая на мрамор,
    наизусть повторяешь сонеты прибоя.

    На поверхности мира потемки и вихри
    нам глаза застилают, а сущности скрыты.
    На далекой планете не видно пейзажей,
    но зато безупречен рисунок орбиты.

    Усмиренное время разбито на числа,
    век за веком смыкает надежные звенья.
    Побежденная Смерть, отступая, трепещет
    и хоронится в узкой лазейке мгновенья.

    И палитре, крылу, просверленному пулей,
    нужен свет, только свет. Не для снов, а для бдений.
    Свет Минервы, строительницы с нивелиром,
    отряхнувшей с развалин вьюнки сновидений.

    Древний свет, он ложится на лоб человечий,
    не тревожа ни сердце, ни рот говорливый.
    Свет, который страшит дионисовы лозы,
    водяные извивы, речные разливы.

    Ты художник, и прав, отмечая флажками
    очертанья границы, размытые ночью.
    Да, ты прав и не хочешь, чтоб форма размякла,
    как нежданного облака ватные клочья.

    Нет, ты смотришь в упор, ты вперяешься взглядом
    и копируешь честно, без фантасмагорий.
    Эту рыбу в садке, эту птицу в вольере,
    ты не станешь выдумывать в небе и в море.

    Осязаемость, точность, задача и мера.
    Это взгляд архитектора на обветшалость.
    Ты не любишь земли, где растут мухоморы
    и на знамя глядишь как на детскую шалость.

    Гнутся рельсы, чеканя стальные двустишья.
    Неоткрытых земель на планете не стало.
    Торжествует прямая, чертя вертикали
    и вовсю прославляют Евклида кристаллы.

    * * *

    Да, но есть еще роза. В саду твоем тоже.
    Путеводная наша звезда неизменно.
    Словно эллинский мрамор, слепой, отрешенный
    и живой своей мощи не знающий цену.

    Раскрывает нам хрупкие крылья улыбок,
    заставляет забыть о работе и поте
    роза радости без облюбованных терний.
    Пригвожденная бабочка, весть о полете.
    Есть она, эта роза.

    * * *

    О Дали, да звучит твой оливковый голос!
    Молода твоя кисть, и работы незрелы,
    но сквозь пальцы смотрю на твои недочеты,
    восхищаясь, как точно нацелены стрелы.

    Мне завидны и твой каталонский рассудок,
    объясненье всему находящий упрямо,
    и в груди астронома червонное сердце
    из французской колоды. Без единого шрама.

    Мне понятны усилия мраморной позы.
    вызов улице, страсти, волненьям и бедам.
    Хорошо, когда в бухте морская сирена
    шелестит перламутровым велосипедом.

    Но важнее другое. Не судьбы искусства
    и не судьбы эпохи с ее канителью,
    породнили нас общие поиски смысла.
    Как назвать это — дружбою или дуэлью?

    Остальное не в счет. И рисуешь ли букли
    своенравной Матильды, Тересу с иглою
    или женскую грудь, ты рисуешь загадку
    нашей близости, схожей с азартной игрою.

    Каталония, дактилография крови
    на отлитом из золота сердце старинном.
    Словно руки сокольничьих, замерли звезды,
    стиснув пальцы вдогонку крылам соколиным.

    Не вперяйся в костлявый скелет аллегорий,
    над песочными не сокрушайся часами.
    Твоя смуглая кисть да купается в море,
    населенном матросами и парусами…

    Федерико Гарсиа Лорка, 1926. 

    www.spletnik.ru