Вишивка українська – Вишите плаття, блузка вишита, сорочка вишиванка купити — вроздріб і гуртом у нас вигідно. Вишиванку купити в Україні

Українська вишивка — Вікіпедія

Українська вишивка — один із видів народного декоративного мистецтва українців; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, рушники тощо.

Українське мистецтво вишивання має давнє походження, витоки якого сягають епохи неоліту^[1].

Вишивки були відомі ще в II ст. до н. е.

Стародавнє поширення одягу з вишивкою на території України засвідчують зображення на творах декоративно-ужиткового мистецтва скіфської доби (золота пектораль з кургану Товста могила (IV ст. до н. е.), срібна ваза з кургану Чортомлик (IV ст. до н. е.), чаша з кургану Гайманова могила (IV ст. до н. е.) та ін.). На знаменитій куль-обській вазі можна розрізнити сітчасті візерунки: ромби, кола, хрести. Металеві фігурки так званих «танцюристів» із мартинівського скарбу на Черкащині (IV ст. н. е.) мають на пазусі сорочок широку манішку з сітчастим орнаментом, яка сягає від коміра до пояса. Подібну «манішку» виявлено на бронзовій статуетці з-під Хорола на Полтавщині (IV–VII ст. н. е.)

[1]^[2].

Оздоблювався вишивкою також і одяг сарматів, які тривалий час мешкали на території сучасної України (курган Соколова Могила, І ст. до н. е.; курган Сватова Лучка, І ст. до н. е.)

[1]. Унікальною є саме знахідка з Сокольської могили: вона стала свідченням високої майстерності вишивання золотом «в прикріп» та технікою пряденого золота, і вірогідно, є наслідком попереднього тривалого розвитку вишивального мистецтва найдавнішого з досі відомих^[3].

Дослідження Селівачова вказують, що ранні зразки давньоруського шитва мали попередників (або аналоги) у вигляді зображень чорнилами на полотні. До таких належить антимінс 1148 р. з Петербурзького Ермітажу. У центрі квадратного за форматом суворого рідкого полотна тонкими лініями. Зображений восьмикінцевий хрест. Широка площа навколо нього обрамлена з чотирьох боків написами, серед яких згадується ім’я князя Юрія Долгорукого. Композиція, на думку М. Р. Селівачова, дуже схожа на вишивку і може тлумачитись як накреслений узор для вишивання або наслідування техніці вишивання чорнильним малюнком

[1]^[2].

У дослідженнях Р. Захарчук-Чугай вказується на поширеності вишивки через присутність її у «вбраннях» численних «кам’яних баб», які «сторожать» південно-українські території від часів половецьких наскоків: на ньому чітко проглядається вишивка на уставках, подолах, манжетах. З поховань Х — XI ст. (фрагменти шовкових тканин з вишивкою золотими нитками: налобні пов’язки — чильці, стрічки, стоячі комірці, нарукавники, пояси, кайми, плащі тощо) відомо про широке застосовування у цей час вишивки для прикрашання тканин одягового та обрядово-інтер’єрного призначення. Відома одна пам’ятка 900—1100 рр. (з с. Жишава на Тернопільщині), в якій технікою «в прикріп» виконаний складно ромбовий розвід з розетками на краях ромбів у круглих обрамленнях^[1][4].

Великий вплив на характер вишивки мали ткані візантійські матерії. Про вишивку на білій сорочці українців є звістки ХІ–ХІІ ст. візантійських письменників. Відомі малюнки на мініатюрах і фресках в Україні тієї ж доби.

Ще в ХІ ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха — Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом. Про українські вишиванки згадують іноземні мандрівники XV–XIX ст. Збереглися вишиванки з козацьких часів 17–18 ст. У 16–18 ст. центрами вишивання були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та інші. Вишивали у кожному селі, монастирях, дворянському, купецькому середовищі. У 19–20 ст. відкривалися навчально-кустарні майстерні, художньо-промислові артілі, великі спеціалізовані підприємства з вишивки.

Вважається, що основне призначення вишивки — прикрашання одягу та інтер’єрно-обрядових тканин.

Традиційні орнаменти, стилі[ред. | ред. код]

Українська сім’я у вишитих сорочках.

Узори:

• геометричних елементів в українській вишивці (ялинка, ромби, кола, хрести, хвилясті лінії води, геометричний меандр, горизонтальні знаки землі),
• зображенням тварин: кінь
• птахів: голуби, журавлі, качки, півні
• рослин (дерево життя — верба, дуб, явір та ін.; листя, плоди, «гарбузові листя», «хмелик»
• квіти: «барвінок», лілея, троянда (рожа)
• змії
• людей із ромбоподібними тулубами, хрестоподібними головами
• комахи: «зозулька», «бджілка», «павучок»^[5].

В Україні налічувалось близько 100 видів і технічних прийомів вишивання (гладь, хрестик, низь, мереження, бігунець, плетіння тощо).

Композиційне вирішення української вишивки відзначається безмежною фантазією, колоритом. І все ж переважає стрічкова, букетна і вазонна композиції. Відповідно до етнографічних особливостей вишиванки виявляють чимало регіональних відмінностей. Притому, українські вишиванки мають один спільний для всіх земель стиль, так що їх неважко розпізнати серед вишиванок інших народів — слов’янських і неслов’янських. Архаїчні зразки, звичайно одного кольору, відомі були на Поліссі, Волині й Бойківщині.

Строго геометрична низь поширена на Гуцульщині, Поділлі, Полтавщині.

Сильно стилізовані рослинні мотиви властиві для Побужжя, Волині, Поділля, Буковини. Більше рослинного характеру, з натуралістичним і мальовничим трактуванням вишиванки Київщини і особливо Полтавщини. Мережка і загалом ажурні вишиванки відомі на Полтавщині, середньому Поділлі й Покутті.

Кольори української вишиванки загалом відомі в обмеженій кількості й гармонійних сполуках. Найбільше уживані чорна і червона барва або чорна, червоногаряча і жовта. Часами долучають також зелену й синю. Рідко вживаються срібна, золота і сіра нитки. Взагалі багатство барв збільшується з півночі на південь.

Мотиви. Спеціальні мотиви вживалися для чоловічих сорочок, інші — для жіночих і дитячих. Різні мотиви для людей старших і молодших. Відмінні мотиви і барви для рушників та обрусів, для речей буденних, весільних і жалобних.

Вишивка — це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних прагнень, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо були своєрідними оберегами, що захищали людину від злих сил.

Вагоме значення мала й кольорова семантика (червоний — любов, жага, світло, боротьба; чорний — смуток, нещастя, горе, смерть; зелений — весна, буяння, оновлення, життя тощо). Солярні знаки, схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері, як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого. Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості юнки. Вишивка сьогодні живе, розвивається, збагачується новими аспектами. Сьогоднішня українська вишивка — результат унікальної духовно-матеріальної еволюції нашого народу. Впродовж багатьох століть в українській вишивці знаходять відображення думки і настрої людини, краса довкілля, її мрійливі сподівання на кращу добру долю, людські вірування, оберегова символіка речей, позначених доторком голки з ниткою.

Українська вишиванка в інших культурах[ред. | ред. код]

Способи вишивання[ред. | ред. код]

Найбільш поширеними способами вишивання були такі:

• Мережка — витягування ниток.
• Вирізування, яке поєднували з настилуванням.
• Настилування (гладь)
• Спеціальне настилування, яке було поширене в козацькій добі, тобто вишивання шовком одної барви з додаванням золотої нитки. Барви були зелені або червоні, іноді чорна.
• Низь — вишивання чорними або червоними нитками з додаванням інших кольорів.
• Хрестик — поширився в кін. 19 ст, на поч 20 ст.

Сучасні орнаменти для вишивки часом створюють за допомогою ПЗ

Математичне моделювання[ред. | ред. код]

Низкою вчених були розроблені методи опису складних симетричних зображень-орнаментів української вишивки^[6][7], які базуються на алгоритмах формалізації груп перетворень зображень на основі осьових симетрій, мові опису мінімальних рисунків та алгоритмах формалізації рапортів. Принципова можливість моделювання української вишивки обумовлюється тим, що в її основі лежить побудова симетричних структур.

Симетричні структури в основі української вишивки Екранна форма програми Inkscape (бордюри, створені методами симетрії)

Математична формалізація дає змогу розробити інформаційну модель побудови орнаментів української вишивки і редактор зображень-орнаментів. Математична модель вишивки забезпечує можливість створення нових та економного зберігання наявних зображень-орнаментів, автоматизацію процесу створення та редагування вишивок для відтворення їх у натуральному вигляді (на тканині).

Симетрія є одним із найбільш яскравих композиційних засобів, з допомогою якого створюють елементи вишивки (орнаменти). Вивчення орнаментів вишивки не обмежується знаннями про їх види, колірне вирішення чи інші характеристики зовнішнього виду. Важливою складовою є спосіб утворення композицій орнаментів і їх розміщення на площині.

Для створення бордюрів — лінійних орнаментів використовують такі перетворення: паралельний перенос; дзеркальна симетрія з вертикальною віссю; дзеркальна симетрія з горизонтальною віссю; обертова (центральна симетрія). Найбільш поширеними в українському національному одязі є смуги орнаментів вишивок

[8].

Всього існує 7 типів симетрій бордюрів. Створення бордюрів (орнаментальних смуг) виконано за допомогою програми Inkscape. Бордюри (отримані з урахуванням українських національних традицій) можна використовувати для оздоблення сучасних жіночих костюмів^[8].

Хоча розрізняють 17 груп симетрії решіткових орнаментів, визначено, що в українському народному одязі використовували лише 12 груп^[8].

Типи бордюрів (орнаментальних смуг), створених (за допомогою програми «Inkscape») з урахуванням українських народних традицій	Види решіткових орнаментів, створених (за допомогою програми «Inkscape») з урахуванням українських народних традицій

Машинне вишивання подвійними хрестоподібними елементами[ред. | ред. код]

Для підвищення якості вишивання запропоновано новий спосіб заповнення орнаментів вишивки подвійними хрестоподібними елементами (ПХЕ), які дозволяють вишивати орнаменти будь-якої форми без утворення стібків переходу^[9]. Оскільки, перехід і закріплення здійснюють за рахунок стібків, що входять до складу ПХЕ^[10]. На малюнках представлено схеми розташованих по діагоналі хрестів, утворених стібками різної довжини і утворених ПХЕ та їх фотографічне зображення^[11].

Схеми розташованих по діагоналі хрестів і їх фотографічне зображення, утворених човниковими стібками різної довжини.	Схеми розташованих по діагоналі хрестів і їх фотографічне зображення, утворених подвійними хрестоподібними елементам (човникові стібки однакової довжини).

Цікаво[ред. | ред. код]

1. ↑ ^{а б в г д} Варивончик А. В. Витоки та історична еволюція вишивки як складової традиційного українського одягу
2. ↑ ^{а б} Селівачов М. Р. Лексикон української орнаментики (іконографія, номінація, стилістика, типологія) [текст]: навч. посіб. / М. Р. Селівачов. — 2-е вид., допов. та випр. — К. : Редакція вісника «АНТ», 2009. — 408 с
3. ↑ Сусак К. Р. Українське народне вишивання / К. Р. Сусак, Н. А. Стеф’юк. К. : Наук. світ, 2006. — 284 с.
4. ↑ Захарчук-Чугай Р. В. Українська народна вишивка. Західні області УРСР /Р. В. Захарчук-Чугай. — К. : Наук. думка, 1988. — 190 с.
5. ↑ Кара-Васильєва Т. В. Українська сорочка Томоріс / Т. В. Кара-Васильєва. К. 1994. — 232 с.
6. ↑ Автореферат дисертації канд. техн. наук: 01.05.02 / К. М. Березька Архівовано 15 грудень 2013 у Wayback Machine.; НАН України. Держ. НДІ інформ. інфраструктури. — Л., 2000. — 19 с. — укр.
7. ↑ Березька К. М., Березький О. М. Програмно-апаратний комплекс створення вишивок // Матер. Всеукраїнської наук. конф. «Застосування обчислювальної техніки, математичного моделювання та математичних методів у наукових дослідженнях». — Львів, 1999. — С. 7.
8. ↑ ^{а б в} Засорнова Ірина Олександрівна. Розробка процесу оздоблення вишивкою жіночих костюмів з урахуванням українських народних традицій.- Дисертація канд. техн. наук: 05.18.19, Хмельниц. нац. ун-т. — Хмельницький, 2012.- 210 с. : рис., табл.
9. ↑ Розробка програмного модуля «Vishivanka» для заповнення довільної ділянки орнаменту вишивки подвійними хрестоподібними елементами і створення ПКВМ І. О. Засорнова, О. С. Засорнов // Вісник Хмельницького національного університету. Технічні науки. — 2014. — № 2. — С. 133—138.
10. ↑ Пат. 65990 України, МПК D05C 17/00. Хрестоподібний елемент для заповнення орнаменту вишивки / Засорнова І. О., Засорнов О. С., Сарана О. М. заявник і патентовласник Хмельницький національний ун-тет. — №u201104894; заявл. 19.04.2011; опубл. 26.12.2011; бюл. № 24.
11. ↑ Розробка процесу оздоблення вишивкою жіночих костюмів з урахуванням українських народних традицій: автореф. дис. … канд. техн. наук : 05.18.19 / І. О. Засорнова; Хмельниц. нац. ун-т. — Хмельницький, 2012. — 21 c. — укp.
12. ↑ На Еверест у вишиванці: історія українця ВВС News Україна 20.07.2019

• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.— Луцьк: Вежа, 2000;
• Николаева Т. Украинская народная одежда.— Київ: Наукова думка, 1988;
• Тищенко О. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (13-18 ст.).— Київ, 1992.
• Підгірняк В. Текстова вишивка. Бродівське письмо. — К.: ТОВ ВТО «Типографія від А до Я», 2008. ISBN 978-966-2902-10-5
• Космацькі вуставки / Григорій Смольський. — Львів: Папуга, 2013. — 90 с.

Види вишиття Патерни та композиція орнаменту Регіональні особливості Історичний дискурс Техніки загальне верхоплут · вирізування · гладь двостороння (пряма і коса) · заволікання · зерновий вивід · кафасор · качалочка · кіска· ланцюжок · мережання («одинарний прутик», «подвійний прутик», «схрещений прутик», «черв’ячок», «одинарні стовпчики», «подвійні стовпчики», «гречка», «вівсяночка», «лучка», «одинарна», «подвійна ляхівка» та «багаторядова ляхівка з настилом», «прутик з настилом», з «прутиком через чисницю», через «чисницю» без прутик) · лиштва (вишивка) · металівка · напротяганки · настилування · низь (низинка) · обмітка · поверхниця · «позад голки» · прозоре шитво · ретязь · рясування · стебнівка · хрестиком та півхрестиком вишивка · шабак · шеляжок Шов Вільні шви рушниковий · стебловий · тамбурний Лічильні шви коса гладь · пряма гладь (лиштва) · хрестик · низь Ажурні шви «гречечка» · «ляхівка» · «шабак» · мережки · одинарний прутик · подвійний прутик · роздільний прутик або черв’ячок · вирізування решту Колористика Інтерпретація Матеріали Мистці і мисткині-вишивальниці Вишиванковий мас-культ Професії Вишиванкові ужиткові речі Супутні теми Інші прояви орнаментики та етнокоду

Українська вишивка: значення символіки | Vogue Ukraine

16 травня в Україні святкують День вишиванки, а Vogue.ua розповідає, як правильно читати візерунки традиційної української вишиванки.

«Якось мені потрапила до рук вишиванка, з якої вийняли нитки вишивки і прибрали частину візерунка. Поєднання 4-х ромбів має чітку «дітородну» символіку. В цій сорочці в орнаменті прибрали три ромби саме для того, щоб зупинити дію знака, – розповідає Людмила Сивцева-Климук, засновниця майстерні автентичного костюма «Шляхетний одяг» і співорганізатор проекту «Витоки». – Але це один з рідкісних прикладів, коли в сучасному середовищі знають символіку вишивки і можуть пояснити її. Попередні сто років звели народну традицію до декоративно-прикладної, яку міряли категорією «гарненько». Раніше сильно вплинула мода на брокарівський візерунок у велику «трояндочку», який привчав до думки про те, що вишивали виключно заради декору. Народна ж вишивка – це геометрія, навіть рослинний орнамент часто подавали графічно».

фото з книги «Українські народні жіночі прикраси XIX — початку XX століть» («РОДОВІД»)фото з книги «Українські народні жіночі прикраси XIX — початку XX століть» («РОДОВІД»)

Народна вишивка – це геометрія, навіть рослинний орнамент часто подавали графічно

Якісь сто років тому на виготовлення довгої сорочки йшло близько 8 км пряденої вручну нитки, весь процес від вирощування рослини до пошиття речі займав близько року, особливо складну вишивку могли створювати всю зиму. Тому варто припустити, що кількість годин ручної роботи визначалась не просто ретельністю праці, але і символікою всіх швів і стібків, які з’являлися на сорочці. Вмінню читати вишиванку варто повчитися у Юрія Мельничука, заступника директора з науково-фондової роботи Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» та експерта з історії українського костюма.

«Вишиванка – це оберіг. Колір, форма, крій, матеріал, орнамент мають значення і разом створюють енергетичний заряд речі. Традиційно малюнок вишивки не змінювався. Квітчастий фантазійний декор почав «спадати на думку» лише в ХХ столітті», – розповідає пан Юрій і називає вишивку «ключами, що відкривають небесні брами», цитуючи етнографа Марію Чумарну. В його «стрункому» оповіданні для всього матеріального і рукодільного існує багатошарове пояснення, від природного до сакрального. Одяг є ідеальним текстом, збіркою міфів і вірувань народу.

Вишиванка – це оберіг. Колір, форма, крій, матеріал, орнамент мають значення і разом створюють енергетичний заряд речі

Серед символів української вишивки переважають знаки солярні: «сварги» (свастики) – динамічного символу сонця – або 8-кутної зірки, Ангела-охоронця, Коляди і зорі.

Вишивка, що включає символи 8-кутної зірки, «вужа»Символ 8-кутної зіркиСимвол сварги

«Колодязь» – схрещені по діагоналі подвійні лінії – означає зв’язок між світами: як і реальний колодязь, з якого з водою черпали енергію і знання предків.

Вишивка включає символ «Криниця» і руну родючості

Перехресні «баранячі роги», які іноді зустрічаються в більш антропоморфному вигляді «козаки руки в боки» – руна родючості, а «вуж», який схожий на половину знаку нескінченності, – символ дітородної функції і важких вод, які плідним дощем випадають на землю.

Сорочка з візерунком «баранячі роги»Символ інь-янь

«Чому так неяскраво? Чорне – це що, на похорон?», – пародіює численні запитання до дво- або триколірної вишивки Мельничук і пояснює щодо кольорів. Головних п’ять: білі, чорні, червоні, сині, жовті. Вони – збірні універсальні знання про людство: відповідають числу рас (європеоїдна, негроїдна, американоїдна, семітська, монголоїдна) і знань, які вони дали світу, а також елементам (вода, космічний ефір, вогонь, повітря, земля).

«Вишивка білим по білому характерна для всіх регіонів України. Культ батька-творця проявляється через світло і білий колір – тому в нашій традиції вибілювали сорочки і хати. Сорочки традиційно білились три роки: полотно вимочували і залишали лежати на землі під сонцем, тому воно проходило обробку чотирма стихіями: вогнем, землею, водою і повітрям», – розповідає Мельничук.

Вишивка білим по білому

Шиття чорним по білому – це «божественна графіка», що показує, як створюється світ, а червоним по білому – це єднання праматері і бога-батька, об’єднання матерії і духу. Не менш важливі й нитки для вишивки. «Найкраще «працюють» шерсть і шовк. Шерсть тваринного походження, тому здатна акумулювати інформацію і пам’ять про власника і поглинати негатив. Так само, як і шовк. А ось бавовною вишивати в народній традиції навіть не намагалися. Як сказала мені одна майстриня під час етнографічних поїздок, «бавовна – це пух».

Вишивка червоним по білому

Вишивка червоним по білому – це єднання праматері і бога-батька, об’єднання матерії і духу

Різнобарвність гуцульських вишивок пан Юрій пояснює темпераментом жителів: у рівнинних людей звичаї і кольори стриманіші, а у горян – буйство фарб і крові. «Хоча подивися на полтавську плахту – Клімт плаче», – розважає пан Юрій і показує свої скарби: нескінченні зразки вишивок з різних регіонів України. Від них розбігаються очі і думки. «Не вражати, а кодувати», – нагадує завдання вишивки пан Юрій і називає один з найбільш прикрих наслідків втрати значення: «Як тільки почали вишивати чоловікам квіти на сорочках, чоловіки перевелися».

Читайте також:

Вдохновленные вышиванкой: собираем гардероб в этно-стиле

Українська народна вишивка — Про Україну

До наших днів дійшла українська народна вишивка лише XVIII — початку XIX століття, насамперед тому, що погляд на неї, як на витвір мистецтва утвердився тільки у 80—90-х роках XIX століття. Саме з того часу прогресивні діячі культури починають цікавитися нею й збирати її в музеях і приватних колекціях.

У процесі історичного й культурного розвитку в Україні в кожній місцевості утворилися характерні орнаментальні мотиви й композиції, колірна гама, специфічні техніки виконання. Дбайливо передавалися вони з покоління в покоління, майстри відшліфовували кращі досягнення своїх попередників, розвиваючи й удосконалюючи їх.

Вишивкою захоплювалися повсюди. Кожний район, навіть кожне село різнилися місцевою самобутністю.

В українських вишивках збереглася значна кількість геометричних орнаментальних мотивів, які мали в давнину магічний зміст. Вишивки були своєрідним оберегом від злих сил. Однак із плином часу семантика їх забулася, втратилося їхнє первісне значення, вишивки стали тільки художнім оздобленням. Поряд з давніми мотивами з’являються нові, з реальної дійсності. Так, наприкінці XIX — на початку XX століття найулюбленішим стає мотив стилізованих червоно-чорних троянд, що особливо поширюється у вишивці Київської, Харківської, Полтавської, Чернігівської областей.

Технікою вишивки народні майстри відображають розмаїтість навколишнього життя, свої думки та почуття, красу рідної природи, яка завжди була джерелом творчої наснаги й у художніх образах лягала на полотно. Ось чому в орнаментальних мотивах, їхніх назвах вражає образна спостережливість, поетичність народу. Згадаймо хоча б такі з них, як «барвінок», «хмелик», «курячий брід», «гарбузове листя», «зозулька». Вишивка — не тільки художнє оформлення речей, а й мистецтво оригінального бачення світу, відтвореного специфічними художніми засобами. Це давнє й вічно молоде мистецтво. Секрет його молодості — в єдності людини з природою, в умінні впродовж століть зберігати красу й дарувати радість.

Глибина поетичного змісту вишивки вдало передана в оповіданні Костя Гордієнка «Цвіт яблуні»: «Людина тягнеться до краси і правди, відтвореної гарячим серцем вишивальниці. Стрічали в полі малиновий світанок. Голубі роси мили ноги. Легені вбирали пахощі стиглого хліба. Очі милувалися чудесним цвітом землі. Чи не те часом читали на полотні подруги?»

У вишивці, як і в пісні, розкривається доля людини, її радощі й горе.

Гаптує дівчина й ридає — чи то життя!

Червоним, чорним вишиває мені життя, —

так піднесено сказав Павло Тичина.

Адже в народі існує поетичний образ:

Червоне — то любов,

а чорне — то журба.

(Дмитро Павличко)

Художня довершеність і розмаїтість вишивки залежать не тільки від створення досконалої орнаментальної композиції, тонкого відчуття кольору, а й значною мірою від вибору техніки виконання. Це всілякі шви вільного малюнка, які називають верхніми, оскільки виконують їх за заздалегідь нанесеним на полотно рисунком, а також шви рахункові, що їх виконують, рахуючи нитки полотна — основи й піткання*.

Характерною особливістю народної вишивки є величезна різноманітність технік і поєднання їх (до 10—15 технік одночасно). Назви багатьох технік походять передусім від засобів виконання («вирізування», «виколювання») або від того, який предмет вишивається («рушниковий шов», «переміточний шов»), від назви місцевості («старокиївський шов», «городоцький шов»). Назви багатьох технік свідчать про спостережливість народу, асоціативність його мислення. Назву окремим з них дали зовнішній вигляд шва, схожість з певними речами: «курячий брід», «солов’їні вічка», «гречечка», «зірочка», «овсяночка».

В народному мистецтві збереглося багато секретів фарбування ниток природними барвниками — корою дерев, корінням, листям, квітами, плодами рослин. Для закріплення кольору нитки запікали в житньому тісті, після чого вони не втрачали забарвлення протягом десятиліть.

Споконвіку в народі жили й у найскрутніші часи не затухали радість від краси життя, тяжіння до всього прекрасного. Людина намагалася прикрасити своє нужденне життя, зробити радісною важку щоденну працю. Тоді за допомогою лише голки й нитки на простому полотні народжувалися неперевершені узори вишивок. Людині важливо було не просто мати білу сорочку, овчинний кептарик або шматок полотна для витирання рук. Кожну річ вона якимось чином оздоблювала, обертала на високомистецькі витвори й відтак залишала після себе чудові зразки вишивального ремесла.

В Україні вишивати вміли скрізь. Довгими зимовими вечорами, під час вечорниць за тихою розмовою або під пісню. Для вишивання не потрібно складних пристосувань та особливих умов праці. Голка, полотно та ще вміння й бажання, перейняті від матері чи бабусі й закарбовані в тих чудових виробах, що лежать у скрині.

У комплексі художніх засобів оформлення народного вбрання вишивці завжди належало чільне місце. Характер вишивки, вибір тих чи інших орнаментальних мотивів, колірне рішення залежало від призначення одягу, соціальних і вікових чинників. Приміром, сорочки на щодень вишивалися скромно й просто, святкові — ретельніше, передусім весільні сорочки.

В ансамблі святкового вбрання головна увага приділялася пишно орнаментованій сорочці. Здавна, як відомо, переважну частину посагу нареченої становили вишиті вироби, насамперед сорочки. Працелюбність нареченої визначалася за кількістю й довершеністю вишитих нею сорочок, котрих у посагу було більше сотні. Майстрині захоплювалися пошуками нової орнаментики, змагалися між собою в майстерності. Одягати чисту білу сорочку в неділю чи свято було обов’язковим правилом, відступати від якого не міг і найбідніший селянин. «Хоч латаненька, аби біленька», — говорить народне прислів’я.

Композиція сорочки — то чітко продумана й логічна конструктивно-декоративна система взаємозв’язку площин вишивки, поєднання ажурних швів і вільних частин білого тла, що підкреслює декоративність вишивки. Орнаментувалися, головним чином, рукава, поділ, пазуха, комір. Вишивка в загальній схемі сорочки будується на чергуванні вертикальних і горизонтальних орнаментальних ліній, що створює велику ритмічну різноманітність.

Найбільшого поширення в Україні набули сорочки з уставками. Уставка, чи полик, — це вшивне плічко, що з’єднує задню й передню частини сорочки. Рукав викроюється із суцільного шматка тканини й під прямим кутом пришивається до станика. Вишивка відповідно розташовується на уставці, підопліччі, чохлах**, подолі (пелені) та невеличкому стоячому комірці.

Поликові сорочки з «пухликами» були характерні для Полтавщини, Чернігівщини. «Пухлики» — це приклад поєднання утилітарної та естетичної функції швів. Їх роблять у верхній частині рукава, де він пришивається до уставки. Для цього полотно рукава збирається в кілька рядів у зиґзаґи між зборками. «Пухлики» бувають на поликових сорочках, для яких характерне також призбирування навколо шиї. Призбирування або вишивання по коміру, як і пришивання «пухликів», було дуже копіткою роботою й вимагало великого вміння й майстерності. Водночас із поликовою сорочкою побутував тип сорочки без уставки (полика), із суцільним рукавом, пришитим паралельно до станика, верхній край якого призбирувався з вирізом горловини. Вишивка при цьому розміщувалася на рукавах і подолі.

Чоловічі сорочки поділяються на сорочки з поликами («стрілкова», «вистіжкова») і сорочки без уставок — «чумачки» або «лоцманські» (останні побутували на Дніпропетровщині).

У центральних областях України були поширені так звані українки — сорочки з відкладним коміром і широким рукавом, який призбирувався.

В західних областях існувала «гуцулка» — тип сорочки, на якій вишивка розміщувалась уздовж пазухи й коміра, по низу рукава. Розташування нагрудної вишивки має певний символічний сенс. Основна увага приділялась оздобленню рукава, що йшло від давнього культу людських рук. Вишитий узор набував магічної сили й виконувався в суворо визначених місцях. З плином часу магічна сила зовсім забулася, втратила своє оберегове значення, орнамент перетворився на суто декоративний елемент, тісно пов’язаний з конструкцією крою.

Крім вишивки, велике художнє значення мали лінії крою. За допомогою ажурних з’єднувальних швів майстрині підкреслювали конструкцію сорочки, вирізняли розміщення основних композицій вишивки. Крім утилітарної функції, лінії крою мали декоративне навантаження як орнаментальні мережки. Ці лінії надавали сорочці ажурності, створювали контраст зі щільною тканиною, рельєфом вишивки. Для сорочки використовувалося тонке полотно, вибілене, найчастіше «двадцятка», іноді в разі нестачі тонкого полотна бідні селянки використовували його лише для верхньої частини сорочки та для рукавів, а нижня частина — «підточка» — шилася з грубішого полотна. Ця особливість була тонко підмічена Михайлом Коцюбинським у романі «Fata morgana». Характеризуючи літніх жінок, що йдуть до церкви, він пише: «лопотіли сорочки», — підкреслюючи цим їхнє соціальне становище. В кожному регіоні у вишивках склалася своя, відшліфована сторіччями, єдність орнаменту, засобів вираження його та колірна гама.

Виходячи з локальних особливостей народної вишивки, які виявилися в колориті, техніках виконання, типових орнаментальних мотивах і композиціях, умовно здійснено етнографічний поділ на регіони України. Це — Середнє Подніпров’я, Полісся, Поділля, Південь України, Карпати і Прикарпаття.

Із книги «Українська вишивка» , автори Тетяна Кара-Васильєва, Алла Чорноморець. Київ «Либідь» 2005р.

____________________________________________________________________________

*Піткання, або утік, уток — сукупність поперечних ниток тканини, які, перетинаючися з поздовжніми (основою), утворюють переплетіння.

** Чохла — те саме, що й манжета.

Цікаві факти про українські вишиванки

Вишиванки завжди були нашим національним символом, нашою гордістю та автентичною ознакою. Однак, сьогодні навіть голлівудські зірки хочуть відчути себе частинкою України. Серед найновіших модних тенденцій – жовто-сині кольори, віночки і, звичайно, справжні українські вишиванки!

Актори та музиканти з’являються у вишитих сорочках на вулицях, дизайнери використовують українські орнаменти у своїх колекціях. І все це не даремно, повірте!

Адже вишита українська сорочка – це не просто одяг, це справжній оберіг. Ось вам кілька найцікавіших фактів про цей витвір мистецтва, які ви, можливо, не знали 🙂
 

фото: Ladna Kobieta

1. Перші вишивки на території слов’янських країн мали більш релігійний зміст і оберігали їх власників від зла. Саме тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах, подолі та всюди, де тіло було відкритим. Існували особливі вишиванки для релігійних ритуалів та святкових подій. А діткам при народженні дарували вишиту сорочу, аби та оберігала їх від злих духів.
 

2. Виявляється, вишиванки – один з найдавніших українських атрибутів. Геродот стверджував, що вишивкою був прикрашений одяг скіфів, які довгий час проживали на території України. Археологи знайшли на Черкащині зображення чоловіків, одягнених у щось дуже схоже на український національний костюм. Знахідка датувалась 6 ст. нашої ери. Такі ж сорочки приписувались трипільцям.
 

3. Сорочка завжди вишивалась жіночими руками, а тому несла сильний емоційний заряд, символізувала добро, любов і вірність. Давнє замовляння наших предків говорило: «Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був». Саме тому дівчата повинні були вишити своєму нареченому вишиванку до весілля.
 

4. До речі, про особливе значення чоловічої вишиванки, як символу кохання ходить ще одна легенда. Подейкують, що чумаки довіряли прання своєї сорочки тільки одній єдиній дівчині. Іншим до такого сакрального ритуалу зась. Так чумак підтверджував вірність своїй коханій.
 

5. Першим модником, котрий поєднав вишиванку з буденним одягом став Іван Франко, котрий носив її під піджак і з сучасним вбранням. Саме у такому вигляді письменник зображений на 20-гривневій купюрі.
 

Вишиванка як унікальний код твого краю. Від Луганська до Львова – особливості вишиванок кожного регіону (фото)

Вишиванка твій унікальний код

Вишиванка як унікальний код твого краю. Від Луганська до Львова – особливості вишиванок кожного регіону (http://vsviti.com.ua/ukraine/43776)Для українця вишиванка – не просто одяг. Це щось дуже особливе: особисте, рідне, святе. Вишивка – як символ, який зберігає його коріння, ідентичність, розуміння себе. Це наша історія: міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. Та більше того, у вишивці зашифровано наш генетичний код.відео телеканалу Україна (kanalukraina.tv)

Опубліковано ВСВІТІ – vsviti.com.ua 2 березень 2016 р.

Для українця вишиванка – не просто одяг. Це щось дуже особливе: особисте, рідне, святе. Вишивка – як символ, який зберігає його коріння, ідентичність, розуміння себе. Це наша історія: міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. Та більше того, у вишивці зашифровано наш генетичний код.

В Україні вишивати вміли у всіх регіонах. Кожна область, інколи навіть село володіли своїми унікальними техніками вишивання. Дівчаток із наймолодшого віку привчали до вишивання. У деяких областях це ремесло любили навіть чоловіки.

Вишиванки здавна носили чоловіки, жінки і діти. Кріпаки і пани, міщани і селяни. Одягали їх у свята та на щодень. За вишиванкою можна було визначити статус та походження власника. Найдавнішими матеріалами, з яких українці виготовляли для себе вишиванки, були тканини з овечої вовни, льону та конопель.

Читайте також: Будьте красивими! 5 причин носити українську вишиванку

Наші бабусі досі пам’ятають багато секретів давнього ремесла. Наприклад, фарбували нитки для вишивання колись лише природними барвниками. Брали те, що було під рукою: кору, коріння, листя і квіти. Цікаво, що для закріплення кольору нитки запікали у житньому тісті – так вони не втрачали забарвлення протягом десятиліть. Дивовижно, та українським майстриням відомо близько 250 видів вишивальних швів, які базуються на 20 техніках.

Проаналізувавши старовинні та сучасніші зразки вишивок, можна умовно скласти своєрідний атлас регіонів України за типовими для них візерунками, орнаментами і символами, техніками і кольорами. І хоч чітких меж використання певної техніки вишивки ніколи не було (бо люди, спілкуючись, передавали, навчали одне-одного особливостей ремесла свого краю) та все ж спробуємо виокремити ті головні риси, які відрізняли кожну область від іншої.

Харківська область

Якщо розглянути сорочки межі XIX–XX століть – на них побачимо переважно чорно-червоні кольори (у чоловічих) та різнокольорові квадрати (на жіночих). І чоловіки і жінки носили вишиванки з комірами. Ці деталі одягу обов`язково прикрашали візерунками. Вирізняє Харківщину від інших регіонів те, що орнаменти вишивок виконували саме грубою ниткою – для створення своєрідної рельєфності. Характерний для Харківської губернії мотив вишивки — «Дерево життя». Під мотивом «Дерева» знаходився або зигзагоподібний орнамент (меандр), що символізував підземну воду, або квіти, перевернуті голівками донизу, котрі символізували підземний світ.

Луганська область

Відомо, що вишиванки Східного регіону мають переважно рослинні орнаменти. Особливістю луганських вишивок є поліхромні візерунки, виконані хрестиком, грубою ниткою, завдяки чому створюється враження рельєфності. Традиційним є поєднання різних за фактурою ниток, що також також додає рельєфності візерунку. Тут здавна вишивали хрестом і гладдю. Вміння вишивати на Луганщині передавалось із покоління в покоління. Цікаво, що народному ремеслу навчали дівчаток вже дошкільного віку. Бо, за традицією, на день сватання у юнки мало бути не менше 12-ти вишитих рушників.

Дніпропетровська область

Стародавніми класичним техніками на Дніпропетровщині було вишиття низзю та ажурними мережками. Вишивки хрестиком здебільшого геометричні, а також рослинні, що набули геометричного характеру. Дослідники, які розглядали найстаріші колекції вишивок Дніпропетровського краю, говорили: “Такого розмаїття ромбів, хрестів, косих хрестів, свастик, зірок, трикутників, квадратів, їх поєднання, вписування одних елементів в другі.., важко собі уявити.

Донецька область

Гама кольорів тепла вирізняє донецьку вишивку від інших. В ній багато сонця. В ній більше червоного, ніж чорного. Орнаменти яскраві, чорно-червоні на світлому (білому) тлі. Якщо були рослинні мотиви – то це пишні квіти, цілі букети і дерева. Зображали й птахів. (На весільних рушниках, наприклад, птахи сприймаються як елемент чарівності, казковості). На Донеччині вишивали різними техніками, окрім хіба що яворівки і низинки. Кольори ниток, якими вишивали жіночі й чоловічі сорочки – традиційно червоний, чорний і білий. Оздоблювали рукави, рідше коміри та поділ.

Запорізька область

Відомою на всю Україну була чоловіча так звана чумацька сорочка – з широкими рукавами, де вишивкою оздоблювався лише комір. (Цікаво, що такий рукав служив своєрідним прапором для подачі сигналу при переправі через дніпровські пороги). Чумацькі сорочки завжди добірно вишивалися. Комір здебільшого — лиштвою, пазуха — вирізуванням, а рукава вирізуванням з лиштвою. У Запорізькій області використовували всі основні геометричні фігури та їхні поєднання: кола (символи сонця) в середині яких розміщуються розетки, складені з ромбів; ромби можуть бути однією фігурою та поділені на частини, також з крапками посередині.

Полтавська область

Для Полтавської вишивки характерна ніжна кольорова гама, пастельні тони. Найчастіше це вишиття білим по білому геометричних орнаментів (у народі асоціювалось із морозними візерунками), а також поєднання їх з рослинними. Щоб підсилити ефект – додавали нитки попелястих кольорів. Кажуть, саме полтавська вишивка є найскладнішою зі всіх українських. «Рідною» для полтавчанок здавна була техніка лічильна гладь (лиштва). Наприклад, жіночу полтавську вишиванку можна впізнати за дуже багатим, складним, та водночас ніжним за кольорами, «тонким» оздобленням рукавів.

Сумська область

Жіночі сорочки-вишиванки Сумщини — переважно полтавського типу. Вишивка білими нитками гладдю, вирізуванням, набируванням, використання різних видів мережок. Характерні тут також багатоколірні візерунки. Це ніжне вишиття дрібним хрестиком і напівхрестиком, а також рельєфне грубою ниткою. Вишивали геометричні та рослинно-геометризовані взори. Серед зооморфних мотивів переважали птахи: орли, лебеді, качки, голуби.

Херсонська область

Вишивкам Херсонщини притаманний рослинно-квітковий орнамент. Він почав з`являтися на жіночих та чоловічих сорочках ще з середини XІХ століття. Одна з найпоширеніших ідеограм – “Світове дерево”, це образ прародительки – Матері-Землі. Частими були також символічні зображення тварин: зозулі, півня, коня та оленя. Старовинні херсонські сорочки часто вишивали чорними нитками. Побутувала на Херсонщині й вишивка білим по білому.

АР Крим

Кримські татарки теж любили вишивати. Природно, що їхня вишивка відрізняється від більшості типових на материковій Україні. Важливими тут є контрасти (які можна побачити й на народному верхньому одязі). Вони часто використовують квітчасті орнаменти з ніжними кольорами, правильно підбираючи кожну квітку. Головні знаки, використовувані майстрами тут такі: жіночій знак — вигнута гілка (егрі дал) — означає мінливість, динамічність, розвиток. Чоловічий — родове дерево — надійність, стійкість та сила. Гвоздика – літня людина. Тюльпани символізують молодих хлопчаків, а рози – жінок. Є також символ «марам», який досить часто зустрічається на вишивці і орнаментах, особливо головних покривалах і поясах з широкої вовняної тканини (учк’урах) – це «дерево життя».

Миколаївська область

Жіночі сорочки цього регіону України були особливими. Їх вирізняли чотирикутний виріз довкола шиї та вільні, без зборок у зап`ясті рукави. Сильно стилізовані рослинні мотиви. Це сосонки, дубове листя і шишки хмелю, різноманітні квіти та квітучі гілки. Цікаво, що такий елемент як лінія, що використовувався як розмежувальний компонент вишивки був символом землі або межі між добром і злом. Не менш популярними були зооморфні мотиви.

Кіровоградська область

На старовинних вишивках Кіровоградщини збереглася символіка ранніх землеробів. Образ Великої богині, якій поклонялись трипільці. Зображалась у вигляді пташки і світового дерева. Також зустрічались такі цікаві символи як двоголовий орел – відображає чоловічу та жіночу сутність одночасно (звідси взяли для себе його росіяни). Пізніше поширеними були пишні різнобарвні рослинно-геометризовані орнаментальні мотиви з вазонами, квітами, листям, бутонами. Оригінальним був шов під назвою «солов’їні вічка», коли на полотні виколювались дірочки.

Черкаська область

Черкащина – це дуже красива витончена вишивка, яка потребувала неабиякого вміння та великих затрат часу. Дрібні стібки утворювали складний переважно геометричний візерунок. Відмінним від решти регіонів тут було горизонтальне розміщення узорних ліній на рукавах жіночих сорочок. Свою особливу вишивку мало відоме село Суботів. Тут любили золотисті відтінки: від жовтого до вишневого. У південних районах Чернігівщини вишивали основним білим із дрібним вкрапленням червоного та чорного кольорів.

Київська область

На Київщині вишивали дрібні геометричні та рослинні мотиви: зірки, квіти, виноградні грона. Для жіночих сорочок обирали червоні, жовті, сині кольори, підкреслені чорним. Київська вишивка була контрастною – на білому полотні рясніли насичені кольори червоно-чорних узорів. Ажурні мережки використовували і на жіночих і чоловічих сорочках. З часом більш поширеними ставали квіткові орнаменти. Ними прикрашали навіть чоловічі вишиванки, що виглядало як масивна нагрудна прикраса. Цікавою технікою володіли майстрині Іванківського району: візерунок, яким вишивали сорочку, спершу малювався на полотні, потім контур обводився чорною ниткою, а далі зашивався іншими кольорами.

Чернігівська область

Для цього краю характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками або ж із украпленням червоного і чорного. Виконується дуже дрібними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерні для чернігівських сорочок. Використовувалися дуже тонкі нитки, що вимагало від рукодільниць надзвичайної майстерності. Щоб підсилити загальну виразність вишивки, в ній використовували два або більше типів швів: наприклад, прозорі із гладдю. Дуже популярною була й ажурна вишивка.

Одеська область

На одеську вишивку мали вплив східноподільський, молдовський та румунський способи декорування. Поширеними тут були чорні геометричні мотиви. Уставкова вишивка у вигляді композицій з 2 чи 3 рядів, доповнених жовтими або червоними смугами. Часто використовувались мотиви церковної корони, хреста та двоголового орла. Одеська вишиванка кольорова. Загалом багатство барв українських сорочок збільшується з півночі на південь.

фото: honchar.org.ua

Житомирська область

Техніки, які тут використовували найчастіше – це занизування та дрібний хрестик. З кольорів – поєднання синього із червоним та чорним. З геометричних фігур найпоширенішими були хрести, ромби, круги, зигзаги та особливо розетки. Ці фігури мали глибоке символічне значення, а оздоблена ними сорочка мала захищати господаря від негативного впливу. Та не менш популярні на Житомирщині квітково-рослинні орнаменти: найдавніші – барвінок і берізка, далі хміль, виноград, ружки, яблучка, листочки, які зустрічались й на інших предметах народної творчості (наприклад, писанках).

Вінницька область

Велике багатство технік вишивання характерно для Вінницької області: низь, хрестик, вишивка штапівкою, настилання, верхошов (верхоплут), зерновий вивід, вирізування; різноманітні види чорних, білих і кольорових мережок. Більшість автентичних сорочок Вінничини оброблені саме низинкою. Поряд з основними швами застосовуються і допоміжні — вишивка штапівкою, шов «уперед голкою», контурні шви, якими обрамляють і з’єднують окремі елементи композиції. Темно-вишнева та червоно-чорна гами, де домінував чорний. Ритмічне чергування двох кольорів у квадратах. Улюбленим був колір стиглого жита у поєднанні із чорним. Додавали також невеликі зелені і жовті елементи.

Хмельницька область

В орнаментах подільських вишивок переважає один колір — чорний з великим або меншим украпленням червоного, синього, жовтого або зеленого. Найпоширеніші одноколірні (червоні і чорні) вишиванки, рідше — дво — і триколірні. Для Хмельниччини характерною була техніка вирізування. Геометричний орнамент із простих прямих, скісних, ламаних, зубчатих ліній. Строго геометрична низь.

Чернівецька область

Найдавніші зразки вишивок, знайдені у цьому краї, були виконані одним кольором. Зооморфні мотиви вишивали білою гладдю чи дрібним хрестом, штаповкою, крученим швом. Використовували навіть срібні та золоті нитки, бісер, шовк, вовна, металеві блискітки. Характерна вишивка Заставнівського району – це поперечні смуги (2-7) дрібних геометричних елементів. Поширені жовті та світло-зелені кольори. У Кіцманському районі вишивали досить великі рослинні візерунки, зокрема букети руж; зустрічалися також птахи.

Рівенська область

У вишивці домінували прості геометричні візерунки червоного кольору з добавкою синього. Жіночі сорочки часто вишиваються тільки червоною заполоччю та дуже простим орнаментом. Червоною ниткою на білому-сірому тлі льняної полотнини. Характерні вишивальні техніки занизування, верхоплут, настилування. Вишивка цього регіону — вишукано проста та чітка за композицією. Домінуючим є найдавніший монохромний (одноколірний) геометрич­ний орнамент.

Тернопільська область

У більшості районів Тернопільщини майстрині віддавали перевагу геометричним узорам. Насичені темні кольори. Особливо на Борщівщині – регіоні, який прославився на весь світ саме своїми унікальними вишиванками. Це зашиті повністю рукави із сильним переважанням чорного кольору (що символізує трагічні сторінки історії краю), також поздовжні косі смуги з повторюваними елементами. Також мотив калини – один з улюблених на Тернопільщині. Ягідні галузки часто зображали між двома пташками. Типовою тут була вишивка вовняними нитками. Тернопільські візерунки чіткі, контрастні, з об`ємними елементами.

Івано-Франківська область

Вишивки Івано-Франківщини прикрашають чіткі геометричні фігури, які часто з`єднуються в одну широку лінію, утворюючи динамічний орнамент. Старовинними місцевими техніками є “колення” і “кручення”, які є досить складними у виконанні. На Івано-Франківщині завжди пишно декорували рукави. На одній сорочці поєднували багато технік вишивання: від “білих по білому” до “писаних” – суцільно “замальованих” нитками елементів. Особливими є вишивки села Космач. Яскраві жіночі сорочки з горизонтальними уставками, на яких переважає красива осіння гама. А от снятинські сорочки славились “рукавами-червонянками”, вишитими бавовняними нитками. Цікавими були покутські вишиванки. Чого варті лише місцеві назви візерунків: кучері звіздаті, чубаті, вусаті цілі, клинчасті головочки, зерняткові, чубаті, черковці, сливкові…

Волинська область

Волинська вишивка проста та вишукана водночас. Для цього краю характерним є ритмічне повторення різних геометричних фігур: зірок, ромбів, ламаних ліній. Дрібні елементи, що вписувались один в одний, переплітаючись, утворювали гармонійний візерунок. З усіх кольорів переважав червоний, також вишивали синім і чорним. Суто західноволинським прийомом було розміщення вузької смужки вишивки на згині рукава при манжеті. Крім хрестика, поширеним було занизування – дуже давня техніка, що імітує човникове ткацтво, створюючи чіткі та прості композиції.

Львівська область

Львівська вишивка має свою особливість: білий простір між елементами малюнка, завдяки чому сорочка виглядає прозорою і легкою. Львівські вишивки, виконані переважно хрестиком та стебнівкою, нагадують тонке мереживо. Дрібна павутинка квіток чорного кольору, поєднаного із червоним, жовтим, зеленим та синім. Яворівський район мав свою унікальну техніку: дрібні елементи складали з окремих фігурок: сосонок, клинців, кривульок…, вишитих різнобарвними нитками: блакитною, синьою, зеленою. У жіночих сорочках вишивали манжети рукавів та самі рукави, на грудях робили невеличкий виріз.

Закарпатська область

Закарпатська вишивка – це дуже різнобарвна та густа вишивка – традиційними тут були більше десятка кольорів. Чи не кожне село тут мало свою «улюблену» гаму: від чорно-фіолетової та вишневої до зелено-голубої. Якщо червоний поєднувався з чорним – при цьому один колір обов`язково виділявся. Найпоширеніші техніки: низинка, кучерявий стіб, пряма та коса гладь… Основні фігури – ромб, який прикрашався іншими елементами – і так звані кривульки (зиґзаґ). Найдавніша закарпатська вишивка – це геометричні форми, та вже у ХХ столітті сюди проникають рослинні мотиви.

Підготувала Надія Понятишин спеціально для vsviti.com.ua

Використані джерела: Гасюк О.,Степан М. Художнє вишивання. К:Вища школа, 1986.
Марія Чумарна Код української вишивки. Л.: Апріорі, 2008.
Тетяна Кара-Васильєва Історія української вишивки: Мистецтвознавче видання.
Т. Кара-Васильєва. А. Ваволокіна Українська народна вишивка. Київ, “Либідь”, 1996.
Українське народне мистецтво вбрання. Київ, 1961.

Якщо вам відомі цікаві особливості вишивки вашого регіону – розкажіть нам про них у коментарях.

Історія і традиції української вишивки

Українська народна вишивка має свою давню історію. Цей факт підтверджують велика кількість археологічних знахідок, знайдених на території України, записи мандрівників, які відвідували багато століть тому ці землі, а також свідчення древніх літописців. Колись, ще до нашої ери, тут жили і процвітали скіфи, які, як свідчить Геродот, прикрашали свій одяг вишитими орнаментами. При розкопках на Черкащині були знайдені бляшки зі срібла, виготовлені в шостому столітті нашої ери. На них зображені чоловічі фігури в одязі, який дуже схожа на український і за кроєм, і по мотивах вишивки. Ще пізніше, в десятому столітті, арабським мандрівником були написані оповідання про русів, в яких він описує їх вишитий одяг. Вироби з тканини з вишивкою не могли зберігатися тисячоліттями, тому в музеях є українські вишивки тільки останніх століть. На цих старовинних виробах вишиті орнаменти, схожі з зображеннями не тільки на артефактах початку нашої ери, а й на виробах найдавнішої трипільської культури, що існувала багато тисячоліть тому на території сучасної України.

З давніх часів українські жінки створювали різноманітні візерунки, техніки вишивки, способи забарвлення ниток в різні кольори. Ці знання передавалися в родині наступним поколінням, утворюючи особливі ознаки вишивки, характерні для даного роду, села, місцевості. Тому в багатьох районах України існують свої відмінні риси у візерунках, колірних поєднаннях і техніках вишивки.

За кілька тисячоліть на українській землі з’являлися і зникали різні культури, що мали свої символи, які стародавні люди зображали на культових і побутових предметах. Ці символи відображалися і у вишивках, якими наші предки прикрашали вироби з полотна, в тому числі, звичайно, одяг. Минав час, і справжнє значення багатьох древніх символів забувався та втрачався, а знаки за традицією продовжували використовувати для створення візерунків. В даний час відомі і застосовуються багато старовинних орнаментів, які можна умовно позначити як стародавні геометричні і більш пізні рослинні та зооморфні візерунки.

Абстрактні геометричні візерунки виникли в глибоку давнину, коли ще не було живопису в сучасному розумінні, і для того, щоб зобразити бажане, використовувалися спеціальні знаки — лінії, зигзаги, хрести, ромби, кола, трикутники і багато інших. Стародавні люди знали їх значення, а в наш час можна тільки припускати їх зміст на основі гіпотез вчених-дослідників.

Народні майстрині зберігають геометричні символи предків, передаючи їх у своїх вишивках дітям і онукам. З давніх знаків складаються народні мотиви, яким даються влучні назви, що відображають їх зовнішній вигляд: «гребінчики», «кучері», «кудрявці», «баранячі роги» і так далі. Деякі з них, такі як «безконечник» або «кривулька», зустрічаються ще на предметах трипільської культури. Є мотиви, які вважаються перехідними між геометричними й рослинними. Це зірочки і розетки, що нагадують сонце з розбіжними в сторони променями, а також «дерево життя» — дуже древній знак, який у сучасній вишивці зображується стилізовано у вигляді гілок з листям.

Щоб зобразити у вишивці красу і чарівність природи, українські майстрині використовують рослинні мотиви, передають реальні форми і кольори навколишніх рослин. З часом склалися традиції зображення найбільш улюблених рослин, таких як троянда, мак, калина, виноград, дуб та інші. Їм надаються певні властивості, які зробили ці рослини символами різних проявів життя, таких як любов, молодість, сила, життєлюбність і багато інших. З них складаються орнаменти, які наділяють власника вишитого виробу притаманними цим рослинам позитивними властивостями і дають захист від негативних природних сил.

Зооморфні орнаменти складаються з зображень тварин (кінь, жаба, риба та інші), птахів (павич, півень, голуб, сова та інші) і комах (метелик, бджола, павук, жуки). Нерідко у вишивках використовуються зображення тих частин тіла тварин, які, на думку вишивальниці, важливі для передачі потрібного символу. До таких візерунків можна віднести очі вола, вовчі або заячі зуби, баранячі роги, риб’ячу луску. Зооморфні орнаменти зображуються довільно, так як це бачиться майстрині, але з дотриманням традиційної композиції орнаменту вишивки.

За довгу історію української вишивки було створено народними майстринями близько ста різних технік вишивання, які визначають особливості вишивки, надають їй оригінальності та самобутності. У кожному регіоні України воліють використовувати свої техніки, притаманні даній місцевості. Вони характеризують особливості місцевої вишивки, за якими можна дізнатися, в якій частині України були вишиті рушники чи вишиванки.

У Чернігівській області поширена вишивка, виконана дуже дрібними, що нагадують бісер, стібками. У такій техніці вишивають геометричні та рослинні орнаменти на сорочках. Колірна гамма світла — білі нитки складають основну частину орнаменту, іноді їх доповнюють червоні і зрідка чорні нитки.

Для полтавських вишиванок також характерні білі орнаменти, хоча іноді можна зустріти сірі або навіть червоні. Вишиваються вони в техніках «хрестик», гладь, швами «уперед голкою» і «позаду голки». На старовинних вишиванках в основному використовувалася техніка гладь, нею вишивали білі орнаменти, які нерідко обводилися кольоровими або чорними смугами.

Для Харківської області характерна різноманітність технік вишивки, особливо багато спільного з вишивкою центральних областей. Можна виділити як особливу, властиву саме Харківщині, багатоколірну вишивку в техніці «хрестик» або «півхрестик», яка виконується грубими нитками, щоб створити ефект рельєфності орнаменту.

Вишиті орнаменти Полісся відрізняються простотою і чіткістю композиції. З геометричних знаків найчастіше використовуються повторювані багаторазово ромби, з яких складаються графічно чіткі смуги. Характерна колірна гамма — червоний орнамент на лляному білому або сірому полотні.

Волинські вишивки мають свої особливості в техніках та побудові орнаменту. З вишивками Полісся їх ріднить чіткість і простота геометричних композицій візерунку, а також моноколірність червоних орнаментів на натуральному сірому полотні. Така вишивка більше характерна для північних районів Волині, у південних же районах воліють вишивати рослинні орнаменти.

Вишивка півдня України відрізняється кольоровими барвистими рослинними орнаментами, виконаними «хрестиком» та «напівхрестиком». Крім того, тут часто використовуються техніки і колірні поєднання, характерні для центральної України.

Багата вишивка Київщини складається з різноманітних орнаментів, складених з геометричних, рослинних і зооморфних символів. На одному виробі можуть бути вишиті ромби, розетки, квіти, грона ягід, птиці. Прекрасні орнаменти вишиваються переважно в червоно-чорно-білій гамі.

Різноманітні шви і барвисті орнаменти характеризують подільську вишивку. Основна риса вишиванок цього регіону — використання мережок. Мережками в техніці «павучки» приєднуються до сорочці вставки рукавів і клинці. Для прикраси використовують кольорову мережку, звану «шабак». Орнаменти вишиванок зазвичай вишивають одним кольором — чорним, іноді червоним, але зустрічаються і невеликі вкраплення інших кольорів в значно меншій кількості, ніж основний колір.

Характерною відмінністю тернопільської вишивки є згущені стібки, коли елементи вишивки обшиваються нитками іншого кольору для створення особливого ефекту кольору і високого рельєфу. Елементи візерунка створюють широкі смуги, що покривають весь рукав від плеча до нижнього краю, і розташовані вздовж рукава вертикально або з нахилом.

У Вінницькій області використовується велика кількість оригінальних технік вишивки. На вінницьких вишиванках можна побачити хрестик, низь, верхошов, настилання, розпис, вирізування, зерновий вивід та інші цікаві техніки ручного вишивання. Крім основних швів орнамент доповнюють допоміжними швами — «уперед голкою» і контурними, які служать для обрамлення окремих елементів і з’єднання їх в орнаменті. Широко використовуються також мережки — білі та кольорові.

У Карпатах і Прикарпатті свої неповторні особливості вишивки має майже кожне село, тому цей регіон багатий різноманітністю оригінальних орнаментів, технік, насиченою кольоровою гамою місцевих вишивок.

У південних районах Львівської області створюються легкі прозорі геометричні візерунки вишивок, які виходять завдяки тому, що білий фон тканини не заповнюється, залишаючись відкритим. В інших районах цієї області зустрічаються не тільки геометричні, але й рослинні орнаменти.

У Буковинських вишивках часто можна побачити зооморфні мотиви, що доповнюють рослинні або геометричні орнаменти. З технік найбільш популярні невеликий хрестик, біла гладь, штапівка, кручений шов. Вражає різноманітність матеріалів, що застосовуються буковинськими майстринями для створення розкішних вишивок, — вовна, шовк, золоті та срібні нитки, бісер, блискітки і різні природні матеріали.

Багате розмаїття орнаментів відрізняє гуцульські вишивки. Вони складаються з геометричних і рослинних мотивів, зібраних в барвисті композиції. Велике значення надається сполученням яскравих кольорів, серед яких найбільш поширене поєднання червоного орнаменту з додаванням зелених і жовтих ниток. Декілька відтінків жовтого кольору роблять орнамент більш легким і сонячним.

Закарпатська вишивка відрізняється частим застосуванням в орнаментах мотиву «зигзаг» або «кривуля». Кольори ниток використовуються різноманітні, серед яких виділяється як основний один колір, а інші його доповнюють. Часто вишивають червоний орнамент, відтінений чорними або кольоровими елементами, або весь орнамент може бути вишитий білими нитками.

Українці прикрашали вишивкою одяг, побутові та культові предмети. Величезне значення в українській народній культурі мають рушники. Вони є оберегами, талісманами сім’ї, роду, вдома. З давнини прийшли до нас звичаї та обряди, супроводжувані рушниками, вишитими спеціальними орнаментами, несучими символіку для кожного важливої події. Рушниками прикрашають ікони, на рушнику тримають хліб, зустрічаючи гостей, широко використовуються рушники у весільних обрядах і при народженні дітей, спеціально вишитими рушниками проводжають людину в останню путь. Рушники супроводжують українців протягом усього життя, тому до них ставляться з особливою любов’ю і ощадливістю.

Мотиви, що використовуються у вишитих орнаментах, відображають навколишнє людей природу, улюблені рослини і тварин, з якими щодня зустрічаються у своєму побуті, а також міфологічні елементи, створені фантазією і культурою наших предків. У давнину створювалися і процвітали різні культи, у яких була своя символіка, що дійшла до нас у вигляді особливих знаків, які досі використовуються у вишивках українців.

За багато століть більшість початкових значень древніх символів стерлося з народної пам’яті. Сенс орнаментів передавався крізь покоління в усній формі, підтримуючи традиційну символіку. Сучасні орнаменти, можливо, виглядають не так точно, як стародавні, більш абстрактно, але вони продовжують передавати нам ту символіку, яку зберегла традиція.

Народний український костюм викликає захоплення своєю зручністю, колоритом і особливо вишивкою. Звичайний повсякденний одяг та святкові вбрання народні майстрині вміли прикрасити так уміло, що багато з них ставали справжніми витворами прикладного мистецтва. Кожна річ була унікальна, не повторювалися візерунки, вишиті спеціально для людини, яка буде носити цю річ. У результаті цього в народній творчості створено безліч видів одягу і величезна різноманітність прекрасних орнаментів.

Сучасні дизайнери одягу з цікавістю вивчають самобутній народний костюм українців, переймаючи багатство ідей з його невичерпного різноманіття. Це допомагає їм створювати модний одяг, засновану на українських традиціях або хоча б що включає українські орнаменти та елементи, що вносять рідної неповторний колорит в сучасний костюм.

Український народ, який має такий прекрасний самобутній одяг, заснований на стародавній культурі, не забуває в повсякденному житті про свої традиції. Зараз став дуже популярним одяг в українському стилі, він не лише прикрашає і додає оригінальності кожній людині, але і свідчить про повагу до своєї культури, історії та традицій.

Вишиванки (Київ, купити) – величезний скарб нашого народу, який ЕТНОХАТА дбайливо знаходить і плекає для вас у нашому асортименті.

Особливості вишиванок різних регіонів України

Вишивка – як символ, який зберігає коріння, ідентичність, розуміння себе. Це наша історія: міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. Та більше того, у вишивці зашифровано наш генетичний код.

В Україні вишивати вміли у всіх регіонах. Кожна область, інколи навіть село володіли своїми унікальними техніками вишивання. Дівчаток із наймолодшого віку привчали до вишивання. У деяких областях це ремесло любили навіть чоловіки.
  Вишиванки здавна носили чоловіки, жінки і діти. Кріпаки і пани, міщани і селяни. Одягали їх у свята та на щодень. За вишиванкою можна було визначити статус та походження власника. Найдавнішими матеріалами, з яких українці виготовляли для себе вишиванки, були тканини з овечої вовни, льону та конопель.

Наші бабусі досі пам’ятають багато секретів давнього ремесла. Наприклад, фарбували нитки для вишивання колись лише природними барвниками. Брали те, що було під рукою: кору, коріння, листя і квіти. Цікаво, що для закріплення кольору нитки запікали у житньому тісті – так вони не втрачали забарвлення впродоаж десятиліть. Дивовижно, та українським майстриням відомо близько 250 видів вишивальних швів, які базуються на 20 техніках.
 

vsviti.com.ua
 

Проаналізувавши старовинні та сучасніші зразки вишивок, можна умовно скласти своєрідний атлас регіонів України за типовими для них візерунками, орнаментами і символами, техніками і кольорами. І хоч чітких меж використання певної техніки вишивки ніколи не було (бо люди, спілкуючись, передавали, навчали одне-одного особливостей ремесла свого краю) та все ж спробуємо виокремити ті головні риси, які відрізняли кожну область від іншої.

ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

Якщо розглянути сорочки межі XIX–XX століть – на них побачимо переважно чорно-червоні кольори (у чоловічих) та різнокольорові квадрати (на жіночих). І чоловіки, і жінки носили вишиванки з комірами. Ці деталі одягу обов`язково прикрашали візерунками. Вирізняє Харківщину від інших регіонів те, що орнаменти вишивок виконували саме грубою ниткою – для створення своєрідної рельєфності. Характерний для Харківської губернії мотив вишивки — «Дерево життя». Під мотивом «Дерева» знаходився або зигзагоподібний орнамент (меандр), що символізував підземну воду, або квіти, перевернуті голівками донизу, котрі символізували підземний світ.
 

vsviti.com.ua

vsviti.com.ua

ЛУГАНСЬКА ОБЛАСТЬ

Відомо, що вишиванки Східного регіону мають переважно рослинні орнаменти. Особливістю луганських вишивок є поліхромні візерунки, виконані хрестиком, грубо